Шпаргалка по "Фінансам"

Специфічні принципи антикризового управління диференціюються щодо механізму, процесу та системи управління. 
Під механізмом антикризового управління слід розуміти сукупність засобів та методів впливу на об'єкт управління - кризові явища. Основними принципами, на яких ґрунтується механізм антикризового управління, визнаються: 
принцип опори на антикризову свідомість ; принцип антикризової мотивації діяльності; принцип упередженості в розв'язанні проблем; принцип багатоваріантності розробки можливих антикризо; принцип реалістичності в оцінці ситуації, успіхів або невдач, які мають місце; оцінюючи можливість подолання кризи необхідно спиратися на об'єктивну реальність.. 
Процес управління прийнято визначати як послідовність дій, які мають бути здійснені і які формують управлінський вплив. Головним в організації процесу антикризового управління є дотримання таких принципів: стратегічності (цілеспрямованості) ; послідовності розв'язання проблем ; своєчасності прийняття управлінських рішень; гнучкості, маневреності, пристосування до швидких змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємства; оцінки позитивних та негативних наслідків рішень, що приймаються, врахування їхнього впливу на життєдіяльність підприємства в короткостроковому та довгостроковому періодах. 
Під системою управління розуміється сукупність функцій та повноважень, які необхідні для здійснення управлінського впливу, в тому числі й антикризового. Система антикризового управління повинна будуватися з врахуванням таких основних принципів: 
функціональної інтеграції ; професіоналізму; відповідальності за наслідки рішень; оптимального співвідношення централізму та децентралізму в прийнятті відповідних рішень,. 
Визначені принципи антикризового управління, доповнюючи та конкретизуючи один одного, можуть та повинні діяти тільки в системі.

 

 

7. Складові процесу антикризового фінансового управління.

Антикризове управління дає можливість керівникам підприємств зробити  висновки і виробити необхідну стратегію  й тактику щодо виходу з можливого  кризового становища.  
Антикризове управління - спеціальним чином організована система управління, яка має комплексний, системний характер, націлена на найбільш оперативне виявлення ознак кризи та створення відповідних передумов для їх своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення виникнення ситуації його банкрутства, запобігання виникненню кризи в майбутньому. 
Антикризове управління базується на використанні усього потенціалу засобів і методів сучасного менеджменту з урахуванням ресурсних і часових обмежень антикризового процесу. 
Основними етапами (складовими) процесу антикризового управління є діагностика кризи розвитку суб'єкта підприємницької діяльності, яка охоплює: 
- діагностику кризових явищ і загрози банкрутства; 
-перспективну оцінку наслідків порушення справи про банкрутство; 
- експертизу можливостей (потенціалу) виживання; 
- розроблення та реалізацію спеціальної антикризової програми, спираючись на власні 
сили та можливості або із залученням стороннього інвестора (сапатора), здійснення 
контролю над процесом її реалізації; 
- розроблення та впровадження системи запобігання кризовим явищам у майбутньому.

 

8. Сутність контролінгу в системі антикризового управління підприємством та характеристика його методів.

Під контролінгом розуміють функціональну систему планування, контролю, аналізу відхилень, координації, внутрішнього консалтингу та загального інформаційного забезпечення керівництва підприємством.

 Контролінг — це спеціальна, саморегулівна система методів та інструментів, яка спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства (зокрема фінансового менеджменту) і включає в себе інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль та внутрішній консалтинг. Служби контролінгу в процесі виконання своїх функцій використовують велику кількість методів. Поряд з окремими загальнометодологiчними та загальноекономічними методами використовуються специфічні. До перших методів належать такi, як спостереження, порiвняння, групування, аналiз, трендовий аналіз, синтез, систематизацiя, прогнозування. До основних специфiчних методiв контролiнгу належать:

аналіз точки беззбитковості;

бенчмаркінг;

вартісний аналіз;

портфельний аналіз;

SWОТ-аналіз (аналіз сильних і  слабких місць);

АВС-аналіз;

XYZ-аналіз;

методи фінансового прогнозування (експертні, екстраполяції тощо).

 

 

 

 

9 Основні етапи створення раннього попередження та реагування.

Система раннього попередження та реагування — це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. СРПР розглядається як один з важливих інструментів системи контролінгу.

Система виявляє та аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загрози для підприємства чи до втрати потенційних шансів. Першочерговим завданням системи раннього попередження є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи непрямої загрози його існуванню. Водночас за допомогою такої системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання.

Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

* визначення сфер спостереження;

* визначення Індикаторів раннього  попередження, які можуть указувати  на розвиток того чи іншого негативного процесу;

* визначення цільових показників  та інтервалів їх зміни за  кожним індикатором;

* сформування завдань для центрів  обробки Інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);

* сформування інформаційних каналів:  забезпечення прямого та зворотного  зв'язку між джерелами інформації  та системою раннього реагування, між системою та її користувачами  — керівниками всіх рівнів.

 

 

10. Економетричні моделі визначення ймовірності банкрутства підприємства: двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства; оцінки ймовірності банкрутства підприємства на основі Z- рахунка Альтмана; модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану.

Двофакторна модель. Вона базується на двох ключових показниках: показнику поточної ліквідності і показнику частки позикових коштів, від яких залежить імовірність банкрутства підприємства. Ці показники множать на вагові значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом, і результати потім додають до деякої постійної величини (const), також отриманої тим же дослідно-статистичним способом. Якщо результат Z виявляється від'ємним, імовірність банкрутства невелика. Додатне значення Z вказує на високу ймовірність банкрутства.

Індекс Альтмана являє собою функцію від показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за попередній період. Індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) розраховується за формулою:

Z=1,2К1+1,4К2+3,3К3+0,6К4+К5, де 

К1- робочий капітал / сума активів; К2 - нерозподілений прибуток / сума активів; К3 - операційний прибуток / сума активів;

К4 - ринкова вартість акцій / сума заборгованості; К5 - виторг / сума активів.

Результати численних розрахунків  за моделлю Альтмана показали, що якщо Z-рахунок становить 1,8 і менше, то ймовірність банкрутства є дуже високою; від 1,81 до 2,7 - висока; від 2,8 до 2,9 - банкрутство можливе; за показника 3 і вище ймовірність банкрутства дуже мала.

У 1983 році Е. Альтман отримав модифікований  варіант своєї формули для  компаній, акції яких не котирувалися на біржі:

Z= 0,717К1+0,847К2+3,107К3+0,42К4+0,995К5,

 (де _К4 - балансова, а не ринкова вартість акцій).

У 1972 році Роман Ліс отримав таку формулу для підприємств Великобританії:

Z= 0,063Х1+0,092Х2+0,057Х3+0,001Х4,

де Х1 - оборотний капітал / сума активів; Х2 - операційний прибуток / сума активів; Х3 - нерозподілений прибуток / сума активів; Х4 - власний капітал / позиковий капітал.

Граничне значення для цієї моделі становить 0,037.

 

11.Економетричні моделі  визначення ймовірності банкрутства підприємства: метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства; прогнозна модель Таффлера; R- модель прогнозу ризику банкрутства; модель Спрингейта.

Схема побудови рейтингової системи  оцінки фінансового стану та діагностики  банкрутства.

-Формування переліку оціночних показників фінансового стану та загрози банкрутства підприємства.

-Визначення принципу діагностики  показників.

-Визначення кількості та якісних  ознак класів клієнтів, які виділяються.

-Встановлення граничних значень  або індетифікаційних якісних ознак кожного показника відповідно до визначеного класу клієнтів.

-Розробка принципів бальної  оцінки окремих оціночних показників  та формування індетифікаційних  таблиць оцінювання.

-Визначення узагальнюючого критерію.

-Інтерпретація  результатів рейтингової оцінки.

Прогнозна модель Таффлера. Британський  вчений Таффлер (Taffler) запропонував у 1977 р. чотирьохфакторну прогнозну модель, при розробці якої використав наступний  підхід.

Z= 0,53 X1 + 0,13 Х2 + 0,18 ХЗ + 0,16 Х4,      (11.19) де X1 – операційний прибуток / короткострокові зобов’язання;

Х2 – оборотні активи / сума зобов’язань; ХЗ – короткострокові зобов’язання / сума активів; Х4 – виручка / сума активів.

Якщо величина Z-рахунку більше 0,3, це свідчить, що у фірми непогані довгострокові перспективи, а якщо менше 0,2, то банк-рутство більш ніж ймовірно.

Модель Спрингейта має такий  вигляд:

Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66 С + 0,4 D,        (11.21)

де А – робочий капітал / загальна вартість активів; В –прибуток до сплати податків і відсотків /загальна вартість активів; С – прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість; D – обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування  банкрутства за цією моделлю становить 92 %, однак згодом цей показник меншає. Якщо Z < 0,862, то підприємство вважається потенційним банк-рутом.

Учені Іркутської державної економічної  академії запропонували чотирифакторну модель прогнозу ризику банкрутства (модель R):

R=8,38К1+К2+0,054К3+0,63К4, де

К1 - оборотний капітал / активи; К2 - чистий прибуток / власний капітал; К3 - виручка від реалізації / активи; К4 - чистий прибуток / інтегральні витрати.

 

12. Економетричні моделі  визначення ймовірності банкрутства  підприємства: узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної  функції; модель Беермана; модель оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств.

Узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної  функції

Згідно з деякими методиками прогнозування банкрутства побудована універсальна дискримінантна функція:

Z=1,5Х1+0,08Х2+10Х3+5Х4+0.3Х5+0,1Х6

де Х1 - cash-flow / зобов'язання; Х2 - валюта балансу; Х3 - прибуток / валюта балансу; Х4 - прибуток / виручка від реалізації; Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації; Х6 - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Отримані значення Z-показника можна  інтерпретувати так:

Z > 2 - підприємство вважається  фінансово стійким, і йому не  загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 - фінансова рівновага  (фінансова стійкість) підприємства  порушена, але за умови переходу до антикризового управління банкрутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 - підприємству загрожує  банкрутство, якщо воно не здійснить  санаційних дій;

Z < 0 - підприємство є напівбанкрутом.

В Німеччині вперше застосував методологію  багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 році професор університету м. Мюнстер Клаус Беерман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі. Одержані значення інтегрального показника Беерман рекомендує інтерпретувати наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік):

Z > 0,32 - підприємство знаходиться  під загрозою банкрутства;

0,32 > Z > 0,236 - неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу

Z < 0,236 - підприємству не загрожує  банкрутство. 

Модель оцінки ймовірності банкрутства  українських підприємств

Для оцінки ймовірності банкрутства  вітчизняних підприємств рекомендується до використання дискримінантна функція із шістьома змінними:

Z = 1,04*X1+0,75*X2+0,15*X3+0,42*X4+1,8*X5 -0,06*X6 - 2,16

Модель розроблена на основі аналізу  фінансових показників 850 українських  підприємств усіх видів економічної  діяльності

 

 

13.Якісні методики  оцінки банкрутства підприємств.

В. В. Ковальов, базуючись на розробках західних аудиторських фірм і адаптуючи ці розробки до вітчизняної специфіки бізнесу, запропонував свою дворівневу систему показників.

До першої групи він відніс критерії і показники, несприятливі поточні  значення або динаміка зміни яких свідчать про можливі в майбутньому зніачні фінансові ускладнення, у тому числі й банкрутство.

У другу групу входять критерії та показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний. Разом з тим вони вказують, що за певних умов або неприйняття дійових заходів ситуація може різко погіршитися.

Згідно з цією методикою, дослідження  починається з припущень,

що:

• іде процес, який веде до банкрутства;

• процес цей для свого завершення вимагає кілька років;

• процес може бути розділений на три  частини.

При розрахунку А-рахунку конкретної компанії слід ставити або кількість  балів згідно з Аргенті, або 0 - проміжні значення не допускаються. Кожному  чиннику кожної стадії присвоюють певну  кількість балів і розраховують агрегований показник А-рахунок

Компанія Ernst & Whinney розробила такий тест для прогнозу банкрутства фірм:

• директори їздять на особистих "роллс-ройсах";

• фонтан у приймальній;

• флагшток у дворі фабрики;

• некваліфікований / немолодий бухгалтер;

Метод Скоуна базується на таких підходах:

• компанії менше ніж п'ять років?

• компанія працює в циклічній  галузі?

• короткострокові зобов'язання більші за оборотні активи?