Шпаргалка по "Фінансам"

Перелік питань

1. Фінансова криза на підприємстві: види та фактори виникнення.
2. Економічна сутність санації підприємств. =
3. Прийняття рішень щодо проведення санації підприємств.=
4. Класична модель фінансової санації. =
5. Розробка плану санації.
6. Суть, завдання та принципи антикризового фінансового управління.
7. Складові процесу антикризового фінансового управління.
8. Сутність контролінгу в системі антикризового управління підприємством та характеристика його методів.
9. Основні етапи створення раннього попередження та реагування.=
10. Економетричні моделі визначення ймовірності банкрутства підприємства: двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства; оцінки ймовірності банкрутства підприємства на основі Z- рахунка Альтмана; модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану.
11. Економетричні моделі визначення ймовірності банкрутства підприємства: метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства; прогнозна модель Таффлера; R- модель прогнозу ризику банкрутства; модель Спрингейта.
12. Економетричні моделі визначення ймовірності банкрутства підприємства: узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної функції; модель Беермана; модель оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств.
13. Якісні методики оцінки банкрутства підприємств.
14. Експрес – діагностика кризових явищ у фінансовому розвитку підприємства.=
15. Впровадження антикризового контролінгу на підприємстві.=
16. Реінжиніринг у фінансовому оздоровленні підприємсива.
17. Санаційний аудит та санаційна спроможність.=
18. Інформаційне забезпечення санаційного аудиту.=
19. Етапи та порядок проведення санаційного аудиту.=
20. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства.=
21. Аудит фінансової сфери підприємства.=
22. Оцінка підприємства на ринку факторів виробництва та на ринку збуту.
23. Зміст акту аудиторської перевірки.
24. Класифікація форм фінансування санації підприємства.
25. Суть та види потреби в капіталі.
26. Визначення потреби в капіталі для фінансування ОЗ і нематеріальних активів.
27. Потреба в капіталі для фінансування оборотних активів.
28. Золоте правило фінансування.
29. Золоте правило балансу.
30. Правило вертикальної структури капіталу.
31. Фінансова рівновага на підприємстві.
32. Оперативний механізм фінансової стабілізації.
33. Тактичний механізм фінансової стабілізації на підприємстві.
34. Стратегічний механізм фінансової стабілізації на підприємстві.
35. Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації підприємств.=
36. Збільшення вхідних грошових потоків.
37. Зменшення вихідних грошових потоків.
38. Фінансування санації власниками підприємства.
39. Збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості.
40. Збільшення номінальної вартості корпоративних прав.
41. Обмін облігацій на акції.
42. Альтернативна санація.
43. Форми участі кредиторів у санації боржника.
44. Участь персоналу в санації підприємства.
45. Призначення, функції та складові власного капіталу підприємства.
46. Збитки підприємства та джерела їх покриття.
47. Сутність санації балансу та призначення санаційного прибутку.
48. Зменшення статутного капіталу підприємства.
49. Зменшення номінальної вартості акцій.
50. Зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості.
51. Реструктуризація підприємства, її зміст та порядок проведення.
52. Сутність реорганізації та її види.
53. Передавальний та розподільний баланси.
54. Досудове та судове врегулювання господарських спорів.
55. Банкрутство підприємства та його види.
56. Методика виявлення ознак неплатоспроможності суб’єктів господарювання.
57. Порядок проведення справи про банкрутство підприємств.
58. Мирова угода.
59. Механізм ліквідації боржника.
60. Суть та принципи експертного оцінювання майна.
61. Порядок оцінювання вартості майна.
62. Майновий метод оцінювання вартості майна.
63. Дохідний метод оцінювання вартості майна.
64. Порівняльний метод оцінювання вартості майна.
65. Інвентаризація  майна як складова частина оцінки його вартості.
66. Зміст та необхідність державної санаційної підтримки підприємств.
67. Пряме державне фінансування санації підприємств.
68. Непрямі форми державного фінансового сприяння санації підприємств.
69. Державні суб’єкти у відносинах фінансової санації та банкрутства.

 

 

      1.Фінансова криза на підприємстві: види та фактори виникнення.

Фінансова криза на підприємстві — це кінцева стадія непрогнозованого процесу втрати потенціалу розвитку, у ході котрого структура капіталу та ліквідність підприємства погіршується настільки, що це загрожує його подальшому існуванню. 

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку.Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні , та внутрішні, або ендогенні.

 Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:спад кон’юнктури в економіці в цілому; зменшення купівельної спроможності населення; значний рівень інфляції; нестабільність господарського та податкового законодавства; нестабільність фінансового та валютного ринків; посилення конкуренції в галузі; криза окремої галузі; сезонні коливання.  Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Ендогенні фактори фінансової кризи: Низька якість менеджменту. Дефіцити в організаційній структурі. Низький рівень кваліфікації персоналу. Недоліки у виробничій сфері. Прорахунки в галузі постачання. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. Прорахунки в інвестиційній політиці. Брак інновацій та раціоналізаторства. Дефіцити у фінансуванні. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Фактори кризи:

1.Стратегічна криза: неправильний вибір виробничого майданчика (місця розташування підприємства); неефективна політика збуту та асортиментна політика; недосконале планування та прогнозування.

2.Криза прибутковості: несприятливе співвідношення цін та собівартості; невиправдане завищення цін; ризиковані великі проекти.

3. Криза ліквідності: невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків); незадовільна структура капіталу; відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів; незадовільна робота з дебіторами.

 

2.Економічна сутність  санації підприємств.

Санація – система заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, реалізованих за допомогою сторонніх  юридичних або фізичних осіб і  спрямованих на запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їхнього виникнення, поновлення або  збереження ліквідності, платоспроможності, зменшення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санації.

Санація проводиться в 3 основних випадках:

-         до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство в спробі виходу з кризи вдається до зовнішньої допомоги зі своєї ініціативи:

-         якщо саме підприємство, звернувшись в арбітражний суд із заявою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації;

-         якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд по пропозиціях, що надійшли, від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і погасити його зобов’язання перед бюджетом.

План санації може бути у формі: а) плану реорганізації ; б) плану фінансової санації .

Особливе місце у процесі  санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Санаційні заходи організаційно-правового  характеру спрямовані на вдосконалення  організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення кості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням кості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

 

3.Прийняття рішень щодо проведення санації підприємств.

Випадки, в яких може прийматися рішення  про проведення санації підприємств.

Рішення про проведення санації  може прийматися в таких основних випадках.

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі — якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому.

2. Після того як боржник з  власної ініціативи звернувся  до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство.

3. По закінченні місячного терміну  з моменту опублікування в  офіційному друкованому органі  Верховної Ради чи Кабінету  Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи..

5. З ініціативи заставодержателя  цілісного майнового комплексу підприємства..

6. З ініціативи Державного органу  з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.

7. З ініціативи Національного  банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку..

 

4.Класична модель фінансової санації.

Згідно з класичною моделлю  санації, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми. У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причиново-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і

під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів.

Окремим аналітичним  блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації.

Наступним елементом класичної  моделі санації є її проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

 

 

5. Розробка плану санації.

План фінансового оздоровлення розробляють, як правило, фінансові та контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представники потенційного санатора, незалежні аудиторські та консалтингові фірми. Для розробки плану санації використовують весь методичний та функціональний арсенал контролінгу

Планування охоплює фінансові, виробничі й трудові ресурси  підприємства, процеси господарської  діяльності тощо. План санації може складатися зі вступу та чотирьох розділів.

Вступ містить загальну характеристику об 'єкта планування: відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності, коротку історичну довідку про розвиток підприємства. Визначаються мета складання плану, його замовник та методи розробки.

Розділ 1 відбиває вихідну ситуацію на підприємстві.

1.Оцінювання зовнішніх умов, у  яких функціонує підприємство.

2.Аналіз фінансово-господарського  стану охоплює два аспекти:  виробничо-господарську діяльність; фінансовий стан.

Розділ 2 має характеризувати стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири та розробку стратегії. Подається оперативна (Crash-) програма, що відбиває заходи, спрямовані на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства.

Третій розділ є основною частиною плану санації. Він включає в себе конкретний план заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік заходів щодо організації реалізації плану та контролю за її перебігом. Деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики й збитки.

Результати санації (окрім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити, знаючи додатковий прибуток підприємства, тобто різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (збитків) до її проведення.

 

6. Суть, завдання та принципи антикризового фінансового управління.

Під принципами управління прийнято розуміти об'єктивні правила управлінської поведінки, що випливають з потреб об'єкта управління і повертаються до нього у вигляді наукового знання, за допомогою якого реалізуються завдання управління, забезпечується підвищення ефективності його потенціалу, більш досконала організація відносин об'єкта управління з середовищем. 
Антикризове управління підприємством повинно здійснюватися з урахуванням системних та специфічних принципів  
До найбільш значущих системних принципів, які визначають загальні вимоги до проведення антикризового управління, належать: 
1) принцип об'єктивності; 2) принцип комплексності; 3) принцип відповідності;4) принцип контролю; 5) принцип оптимальності; 6) принцип основної ланки; 7) принцип законності; 8) принцип ефективності.