Шпаргалка по "Финансовому учету"

  Оренда — це угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку. Означені відносини регулюються договором оренди. У ньому обговорюються склад і вартість переданих в оренду об’єктів основних засобів, розмір орендної плати, тривалість оренди, обов’язки сторін з виконання договірних умов. Виходячи з умов, на яких орендарю передається орендодавцем у користування власність, оренда поділяється на операційну й фінансову.

  Фінансова оренда — оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків і вигод, пов’язаних із правом користування та володіння активом.

  Оренда, відповідно до П(С)БО 14 “Оренда”, вважається фінансовою за наявності хоч би однієї з наведених нижче ознак:

1. орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди;
2. орендар має можливість і намір придбати об’єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;
3. строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об’єкта оренди;
4. теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об’єкта оренди.

  Орендар відображає в обліку одержаний у фінансову оренду об’єкт бухгалтерським записом:

  Д-т 10 “Основні засоби”

  К-т 531 “Зобов’язання з фінансової оренди”  — за найменшою на початок строку оренди оцінкою: справедливою вартістю активу або теперішньою вартістю суми мінімальних орендних платежів.

  Орендодавець  відображає в бухгалтерському обліку наданий у фінансову оренду об’єкт як дебіторську заборгованість орендаря в сумі мінімальних орендних платежів і негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням фінансового доходу (доходу від реалізації необоротних активів). 

  28. Облік операційної  оренди.

  Методологічні засади формування в бухгалтерському  обліку інформації про оренду необоротних  активів і її розкриття у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 14 “Оренда”.

  Підприємство, що взяло будь-яке майно в оренду, вважається орендарем, а той, хто  надав це майно, — орендодавцем. У ролі сторін таких відносин можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

  Оренда — це угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку. Означені відносини регулюються договором оренди. У ньому обговорюються склад і вартість переданих в оренду об’єктів основних засобів, розмір орендної плати, тривалість оренди, обов’язки сторін з виконання договірних умов. Виходячи з умов, на яких орендарю передається орендодавцем у користування власність, оренда поділяється на операційну й фінансову.

  Операційна  оренда — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними засобами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов’язковим поверненням таких основних засобів їхньому власнику після закінчення строку орендної угоди. При цьому право власності на орендовані засоби залишається в орендодавця протягом усього строку дії договору оренди.

  Прийняті  в операційну оренду основні засоби зараховуються на позабалансовий рахунок 01 “Орендовані необоротні активи”  за вартістю, що зазначається в договорі.

  Регістрами  аналітичного обліку таких основних засобів є копія інвентарної картки об’єкта або витяг з інвентарної книги, що повинні бути додані бухгалтерією орендодавця до акта приймання-передачі орендованих об’єктів. Ці картки (витяги) зберігаються бухгалтерією орендаря окремо.

  Прийняті  в операційну оренду основні засоби обліковуються в орендаря за інвентарними номерами орендодавця.

  Нарахування амортизації об’єкта розглядуваної  оренди здійснюється орендодавцем. Належна  за користування першим плата в орендаря визнається іншими операційними витратами відповідного звітного періоду.

  На  підставі документів, що засвідчують  повернення об’єкта орендодавцю, бухгалтерія  орендаря списує його з позабалансового рахунка 01 “Орендовані необоротні активи” та вилучає з картотеки відповідну інвентарну картку (витяг) і зберігає разом з актом приймання-передачі. 

  29. Облік фінансових  інвестицій.

  Фінансові інвестиції — це вкладення коштів чи інших активів у цінні папери суб’єктів господарської діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Підприємства здійснюють інвестиції для ефективного використання тимчасово вільних коштів.

  За  видами фінансові інвестиції поділяються  на:

• вкладення до статутного капіталу інших підприємств, включаючи дочірні та залежні підприємства;
• придбання цінних паперів інших емітентів;
• надання позик іншим юридичним і фізичним особам;
• переказ грошових коштів на депозити в банки.

 

                  

Рис. 1. Види фінансових інвестицій                              

    

Рис. 2 Класифікація фінансових інвестицій 

  Згідно  з Міжнародними стандартами бухгалтерського  обліку оцінка — це процес визначення грошових сум, за якими мають визнаватися  та відображатися елементи фінансових звітів у балансі та звіті про прибутки й збитки. У фінансових звітах використовуються в різних комбінаціях кілька різних методів оцінки, які визначені національним П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”. Вибір таких методів залежить від видів фінансових інвестицій (поточні чи довгострокові).

  Оцінка  фінансових вкладень здійснюється у  двох випадках: при безпосередньому  придбанні фінансових інвестицій та в разі складання фінансової звітності. Оцінка, що провадиться при безпосередньому  придбанні фінансових інвестицій, називається  первісною оцінкою; а та, що здійснюється в разі складання фінансової звітності — оцінкою на дату балансу.

  Собівартість  поточної та довгострокової фінансової інвестиції включає такі складові:

• ціна її придбання;
• можливі комісійні винагороди (винагороди фінансовим посередникам тощо);
• податки, збори, обов’язкові платежі, які пов’язані з придбанням фінансової інвестиції;
• суми мита, які сплачуються під час придбання (реєстрація договорів);
• інші можливі додаткові витрати.

  Для того, щоб провести оцінку фінансових інвестицій на дату балансу (для відображення їх у фінансовій звітності) можна використовувати один із трьох методів:

  1. Оцінка за справедливою вартістю;

  2. Оцінка за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;

  3. Оцінка за методом участі в капіталі.

  Інформація  про рух поточних фінансових інвестицій узагальнюється на рахунку 35 “Поточні фінансові інвестиції”, призначеному для обліку інвестицій в акції, облігації, депозитні сертифікати, придбані з метою перепродажу протягом дванадцяти місяців.

  Рахунок 35 має два субрахунки:

  35 “Еквіваленти грошових коштів”  — для обліку високоліквідних фінансових інвестицій, які характеризуються незначним ризиком зміни вартості та термін погашення яких не перевищує три місяці;

  352 “Інші поточні фінансові інвестиції”  — для обліку інших поточних фінансових інвестицій.

  За  дебетом рахунка 35 “Поточні фінансові  інвестиції” відображаються вартість придбаних еквівалентів грошових коштів (субрахунок 351) та інших поточних фінансових інвестицій (субрахунок 352) за їхньою собівартістю й суми дооцінки при збільшенні справедливої (ринкової) вартості. За кредитом рахунка 35 списуються балансова вартість реалізованих (таких, що вибули) інвестицій та суми їх переоцінки. Сальдо дебетове відображає справедливу вартість фінансових інвестицій на дату балансу. У бухгалтерському балансі сальдо за рахунком 35 відображається у складі поточних активів.

  Довгострокові фінансові інвестиції — це відповідні вкладення в статутні капітали інших підприємств і надання підприємствам довгострокових позик з метою отримання інвестиційного доходу. Довгострокові фінансові інвестиції — це такі види вкладень:

• придбання довгострокових боргових цінних паперів;
• вкладення в статутні капітали інших підприємств, включаючи придбання пайових цінних паперів — акцій;
• надання іншим підприємствам довгострокових позик.

  Довгострокові фінансові інвестиції обліковуються останнім на рахунках:

  141 “Інвестиції пов’язаним сторонам  за методом обліку участі в  капіталі”;

  142 “Інші інвестиції пов’язаним  сторонам”;

  143 “Інвестиції непов’язаним сторонам”.  

  30. Облік відстрочених  податкових активів. 

  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 “Податок на прибуток”, визначає методичні  засади  формування в бухгалтерському  обліку інформації про витрати, доходи, активи та зобов’язання з податку  на прибуток та розкриття її в фінансовій звітності. Згідно з вказаним Положенням прибуток підприємства визначається в двох показниках: обліковий прибуток (збиток) і податковий прибуток (збиток).

  У річній фінансовій звітності підприємство повинно визначити розбіжності між оцінкою статей активів і зобов’язань підприємства за даними фінансового обліку та податковим законодавством (податковим обліком), а також розрахувати відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов’язання на дату складання річної фінансової звітності.

  Обліковий прибуток (збиток) – це сума прибутку (збитку) до оподаткування, визначена  в бухгалтерському обліку і відображена  в Звіті про фінансові результати за звітний період.

  Податковий  прибуток (збиток) – це сума прибутку (збитку), визначена за податковим законодавством об’єктом оподаткування за звітний період.

  ПСБО 17 “Податок на прибуток" встановлює необхідність визначення та відображення в бухгалтерському обліку на кінець звітного року відстрочених податкових зобов’язань підприємства та відстрочених податкових активів.

  Відстрочений  податковий актив – це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах.

  Сальдо  відстроченого податкового зобов’язання відображається в рядку 460 Балансу  “Відстрочені податкові зобов’язання”. Сальдо відстроченого податкового  активу наводиться в рядку 060 Балансу “Відстрочені податкові активи”.

  Тимчасові різниці поділяються на тимчасові  різниці, що підлягають оподаткуванню, та тимчасові різниці, що підлягають вирахуванню.

  Тимчасова різниця, яка підлягає оподаткуванню, – це тимчасова різниця, що включається  до податкового прибутку в майбутніх періодах.

  Тимчасова різниця, що підлягає вирахуванню, –  це тимчасова різниця, що призводить до зменшення податкового прибутку (збільшення податкового збитку) у  майбутніх періодах.

  До  тимчасових різниць, що підлягають вирахуванню, за якими розраховується сума відстрочених податкових активів, відносяться:

  – різниця між визнаною в бухгалтерському  обліку балансовою вартістю зобов’язання – одержаного авансу (без ПДВ) та податковою базою цього зобов’язання;

  – різниця між балансовою вартістю резерву сумнівних боргів і податковою їх базою;

  – різниця між балансовою вартістю забезпечення на гарантійний ремонт і податковою базою зобов’язання;