Ринок цінних паперів та його вплив на стабілізацію грошово-кредитного ринку

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                    ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади емфатичних конструкцій як засобу експресивності мови

1.1.  Суть експресивності

1.2. Риси емфази як основа специфіки емфатичних конструкцій

1.3. Найбільш  уживані емфатичні конструкції англійської мови

Розділ 2. Характерні риси перекладу емфатичних конструкцій з англійської мови на українську

2.1. Використання інверсії як компонента емфатичних конструкцій

2.2. Прийоми передачі англійських емфатичних конструкцій українською мовою

2.3. Проблема передачі лексичної емфази українською мовою

Висновки

Список  використаної літератури

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                    Вступ

      Актуальність  дослідження. Одним із актуальних питань, які стали особливою темою досліджень як для вітчизняних, так і закордонних мовознавців стала проблема емоційності мовлення, зокрема тих засобів за допомогою яких мовець (письменник) виражає своє ставлення до тих чи інших людей, явищ, фактів, передає свої почуття, емоції. Особливим питанням при проведенні дослідження стало вивчення таких засобів, які посилюють емоційне вираження мови, тобто фонетичних, графічних та синтаксичних засобів, які надають певному елементові висловлювання більшої виразності, підкреслюють напруження мови з метою привернення уваги оточуючих.

      Аналіз  логічної будови мови, її фонетики, семантики, граматичної та синтаксичної структури дозволяє виявити емфатичні засоби, які демонструють своєрідне проявлення в мові і через мову людських емоцій, почуттів. Ці засоби, – до яких належать інтонація, наголос, повторення, – в поєднанні з пунктуаційною системою роблять мову живою, експресивною, підкреслюють емоційний зміст фраз. Зазначені чинники свідчать про необхідність наукової розробки мовознавчих проблем, зокрема проведення поглибленого аналізу емфатичних засобів мовлення.

      Об’єктом  дослідження є українські відповідники емфатичних конструкцій.

      Предметом дослідження є емфатичні конструкції в українській та англійській мові.

      Мета  дослідження – дослідити особливості українських відповідників  емфатичних конструкцій.

        Завдання  дослідження:

      1) узагальнити теоретичні основи засади емфатичних конструкцій як засобу експресивності мови;

      2) проаналізувати особливості вживання  емфатичних конструкцій в українській та англійській мові;

      3) виокремити характерні риси перекладу емфатичних конструкцій з англійської мови на українську.

      Теоретичне  значення дослідження базується на узагальненні теоретичних відомостей про емфатичні конструкції.

      Практична цінність проведеного  дослідження полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані під час подальшої наукової діяльності, а також у процесі викладання іноземної мови в навчальних закладах.

      Структура дослідження є наступною: вступ, два  розділи, висновки, список використаної літератури і додатки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Розділ 1. Теоретичні засади емфатичних конструкцій  як засобу експресивності мови

      1.1.  Суть експресивності 

      Мова  прози, орієнтована на здатність  виражати й викликати різні емоції, оцінки та асоціації, позначена і такою якістю, як експресивність. Цілком справедливе твердження більшості дослідників, що це інтенсифікована виразність, така «психологічно й соціально мотивована властивість мовного знака, що деавтоматизує його сприйняття, що підтримує загострену увагу, активізує мислення людини, викликає напругу почуттів у слухача (читача).

      В лінгвістиці досить часто використовують терміни: виразні засоби мови, експресивні  засоби мови, стилістичні засоби та стилістичні прийоми тощо. Ці  терміни іноді використовують синонімічно, однак іноді в них вкладається різний зміст. Між виразними (експресивними) засобами мови та стилістичними прийомами важко провести чітку межу, хоча відмінності між ними все ж існують. Виразні засоби мови – це форми мови, які відпрацьовані суспільною практикою, усвідомлені з точки зору їх функціонального призначення та зафіксовані у граматиках та словниках. Крім того, виразні засоби не створюють образів, а підвищують виразність мови та посилюють її емоційність за допомогою особливих синтаксичних побудов: інверсія, риторичне питання, паралельні конструкції, контраст тощо [5; 77].

      Образні засоби мови при цьому називають  усі види образного вживання слів, словосполучень та фонем, об’єднуючи усі види переносних найменувань загальним терміном «тропи». Образні засоби слугують опису та є по перевагам лексичними. Сюди належать такі тропи переносного вживання слів та виразів, як метафора, метонімія, іронія, гіпербола, літота тощо.

      Виразні засоби є не парадигматичними, а  синтагматичними, так як вони засновані  на лінійному розташуванні частин та їх ефект залежить саме від розташування. Поділ стилістичних засобів на виразні та образні є умовним, оскільки образні засоби, тобто тропи, виконують також експресивну функцію, а виразні синтаксичні засоби можуть приймати участь в створенні образності, у відображенні.

      Поняття експресивності належить до основних стилістичних, оскільки

на протиставленні (опозиції) експресивного і неекспресивного  формуються майже всі стилістичні  парадигми. Експресивність  є семантико-стилістичною властивістю мовних одиниць, психологічно і соціально вмотивованою, яка забезпечує цим одиницям повноцінне функціонування і створення стилістичного значення, фону, ефекту. Експресивність часто ототожнюють з емоційністю, хоча це різні поняття. Емоційність не завжди є експресивною, вона може мати нейтральне вираження, а експресивність породжується не тільки емоціями, а й мисленням, інтелектом, волею, етикою та естетикою, конкретним світосприйманням мовців. Тому експресивність є значно ширшим від емоційності поняттям і може охоплювати мовне вираження всіх, а не тільки емоційних сфер життя. У зв’язку з тим, що в нашій мові є термін «вираження», експресія (і експресивність) сприймається як інтенсивне вираження, що на фоні загального, нейтрального виділяє окремі мовні одиниці. Наприклад: Я марила всю ніченьку про тебе, мій паниченьку! Ронила сльози дрібнії, збирала в кінви срібнії, без любої розмовоньки сповнила вщерть коновоньки... (Леся Українка); Малий чабанець (що мооїср вивчитись на чабанчука і, нарешті, заступити батька-чабана) повертається смерком додому. Коло берега кригу розбиває штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме і справжній штормило (Ю.Яновський); Задзвеніла далина ясно-синьо-цвітно (П.Тичина).

      Розрізняють інгерентну і адгерентну експресивність мовних одиниць. Інгерентною є така експресивність, що внутрішньо притаманна мовному знаку, є його постійною і невід’ємною ознакою в будь-яких ситуативно-контекстних умовах. Наприклад: Любив, коли скидалась велика риба в озері чи в Десні на захід сонця. Любив, їдучи на возі з лугу, дивитися, лежачи, на зоряне небо. Любив засинати на возі, і любив, коли віз спинявся коло хати в дворі і мене переносили сонного в хату. Любив скрип коліс під важкими возами в жнива. Любив пташиний щебет в саду і в полі (О.Довженко).

        Ядро лексичного значення (інтенсіонал) слова любив уже несе в собі експресивність. Адгерентна експресивність – це інтенсивна виразність мовного знака, що сформувалася тільки у певному контексті, ситуації, умовах, а не в основному словниковому значенні. Наприклад: Мушу випити келих до краю полиновий мед самоти; сплітаю вірші з нервів пасма, як перший пелюсток весни; крізь золото остання просинь цілує сонний краєвид; ще вабить в синь співуча далеч зітханням теплої землі (Є.Маланюк).

      Актуалізація  мовних одиниць відповідно до настанови (інтенції) мовця, мети, ситуації, умов робить їх експресивними, реалізуючи їх інгерентні можливості або додаючи їм адгерентної (контекстної) експресії. Такі одиниці називаються експресивними засобами мови. Серед експресивних засобів є генетичні, тобто вже давно сформовані, усталені у мові засоби, – це традиційні тропи і фігури. Вони використовуються мовцями як готові експресивні форми та як зразки для продукування нових відповідно до потреб спілкування. В українській мові такі генетичні експресивні засоби мають, як правило, фольклорне, пісенно-поетичне походження: карії очі, чорнії брови, білеє личко, білії рученьки, дрібні сльози, рідная мати, чистеє поле, синєє море, рідний край, лиха година, полинова доля, гірка доля, думка летить, серце плаче, конем грає, сіяти горе, виплакати очі, шукати щастя тощо. Традиційні експресивні засоби української мови зосереджені переважно на лексичному (тропи) та синтаксичному (фігури) рівнях мови. Однак експресивність як вияв інтенсифікації можливостей мовних елементів теоретично властива всім одиницям мови, проте реалізується тільки в тих мовних одиницях, на які є такий стилістичний запит у мовній практиці. Експресивність є носієм конотації мовних одиниць за парадигмами стилістичних протиставлень: позитивне/негативне, добре/погане, приємне/неприємне, високе/низьке тощо.

      До  складу експресивної лексики входять  такі компоненти, як:

      1) книжна піднесена лексика: мисль, бентежність, торжество, благоговіння, глава, страж, воїн, чадо, десниця, перст, достойний, волелюбний, незборимий;

      2) поетизми: легіт, відлуння, могуття, борня, виднокрай, роз­май, блакить, ладо, дівчинонька, лебідонька, живодайний, легкокрилий, золототканий, осяйний, надхмарний, гожий, зоріти;

      3) розмовно-просторічна лексика: добряк, базіка, гульвіса, морока, панькатися, комизитися, приндитися, забрьоханий, підтоптаний, лупатий; 

      4) вульгаризми: пика, морда, дурило, хамло.

      Емоційно  забарвленими часто є слова, що виступають як синоніми до слів, стилістично та емоційно нейтральних: кінь – шкапа, прибічник –  поплічник, іти – шкандибати, говорити – базікати, товстий – дебелий. Емоційність властива словам, що називають різні почуття – радість, гнів, горе, захоплення, огиду; виражають якісну оцінку предметів та явищ. Такі слова містять емоційний елемент вже у своему лексичному значенні. Позитивне емоційне забарвлення мають, наприклад, слова щастя, радість, жага, кохання, шана, рідний, любий, ніжний, чарівний, ласкавий, вабити, радіти, любити, кохати. Сумний настрій навіюють своїм лексичним значенням слова жаль, сум, журба, туга, розлука, відчай, розпач, сумний, журливий, розпачливий. Негативні емоції викликають лайливі слова та вульгаризми негідник, шкуродер, шахрай, ледащо, неотеса, пика, потвора, лихий, нікчемний, мерзенний, осоружний, бридкий, гидкий, паскудний, брутальний. У літературнш мові лайливі і вульгарні слова використовуються рідко, надуживання ними справляє негативне враження про самого мовця, автора.

      Є ціла низка слів, які мають помітний відтінок урочистості: вітчизна, батьківщина, велич, подвиг, провісник, поборник, визвольний, величний, вікопомний, доленосний, нездоланний. На урочистий лад налаштовують читача, як правило, старослов’янізми: глава, глашатай, пророк, благовісник, благословенний, блаженний, благодатний, священний, праведний, достойний, златоглавий, благовістити, воздвигнути, благоговійно. Однак старослов’янізми часом можуть вживатися і в іронічному значенні: Аж потіють та товпляться, щоб то ближче стати коло самих: може вдарять або дулю дати благоволять (Т.Шевченко).

      Нейтральні  слова набувають позитивного чи негативного емоційного забарвлення, якщо їх вжито в переносному значенні: Позирав щораз в віконце, чи не трапиться вона, його щастя, його сонце, його зіронька ясна (П. Грабовський). Якась собака винишпорила, що в листі друковане, і мене кличуть на пошту, щоб одкрити при мені листи (М.Коцюбинський). А соцький, він свиня пиката, нехай минає мою хату (М.Кропивницький).

      Емоційне  звучання деяких слів досягається за допомогою: 

      а) пестливих суфіксів: матінка, матуся, таточко, татусь, сестриця, сеструня, дівчинонька, голубонька, зіронька,   гайочок, миленький, ріднесенький;

      б) згрубілих суфіксів: носище, бабище, хлопчисько, дівчисько, чолов’яга, п’янюга, басюра, багнюка, писака, старезний, грубезний.