Особливості та перспективи розвитку страхування життя в Українi

     Особистий рахунок страхувальника є також  підставою для виплати страхової  суми, але тільки в тому разі, коли на рахунку відображено повну  сплату належних страхових внесків.

     Спеціалісти страхової організації вивчають подані документи, насамперед перевіряють  повноту сплати всіх внесків, відповідність  прізвища, імені та по-батькові застрахованого в усіх документах, дату закінчення строку страхування або дату вступу застрахованого в шлюб (за весільним страхуванням).

     Якщо  перевірка дозволила встановити законність і правильність оформлення поданих документів, приймається  рішення про виплату страхової  суми, для якого складається розрахунок встановленої форми.

     Страхування на випадок смерті передбачає, що за страхову премію, яка вноситься страхувальником протягом усього його життя або до якогось певного часу, страховик зобов’язується при настанні смерті, коли б вона не сталася, виплатити встановлену попередньо страхову суму.

     Доцільність такого страхування стала обґрунтованою  з появою таблиці смертності. Знаючи середню величину тривалості життя  для кожного віку, можна визначити  розмір премії за страхування, достатній  для того, щоб у разі смерті сплатити певну суму [6, с.234].

     Коли  ж настала втрата страхувальником  здоров’я від нещасного випадку, що трапився протягом періоду дії договору, то в такому разі виплачується частина чи повні страхова сума, що залежить від ступеня втрати здоров’я.

     При страхуванні дітей страхувальниками виступають батьки й інші родичі дитини, які укладають договори страхування  і сплачують страхові внески, а  застрахованим є дитина у віці з дня народження до 15 років. Як правило, вік, стан здоров’я страхувальника не має значення при укладанні договору страхування, але в окремих випадках страхові компанії можуть це обумовити. Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені юридичними особами – підприємствами, установами, організаціями.

     Страховими  компаніями пропонується кілька варіантів  страхування дітей:

• види довгострокового накопичувального страхування так чи інакше пов’язані з грошовими накопиченнями різноманітного цільового призначення;
• види короткострокового страхування, які дають можливість компенсувати тимчасову чи постійну втрату здоров’я у зв’язку з настанням нещасного випадку;
• різні програми добровільного медичного страхування, які передбачають не тільки матеріальну підтримку у випадку настання надзвичайних ситуацій, а й визначену договором медичну послугу і допомогу.

     Страхування до одруження або весільне страхування. Страхувальниками за цим видом страхування  виступають батьки, бабусі, дідусі та інші родичі дитини, які уклали договір  на користь дітей – застрахованих  осіб. Договори страхування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до не більше як 18-ти років на момент закінчення дії договору страхування. На користь однієї дитини можна укласти кілька договорів страхування. Не укладаються договори страхування з інвалідами І групи.

     Страхова  сума може бути встановлена за бажанням страхувальника і виплачується після  закінчення терміну страхування  у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Страхова компанія може встановити мінімальний розмір страхової суми [16, с.195].

     Важливим  є те, що договір страхування до одруження може передбачати і відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров’я у зв’язку з нещасним випадком.

     У випадку смерті страхувальника протягом певного періоду дії договору, наприклад у перші 6 місяців (від онкологічного захворювання, захворювання серцево-судинної системи тощо) застрахованій особі виплачується частина страхових платежів або викупна сума, якщо це передбачено договором страхування.

     При настанні смерті застрахованої особи  страхувальнику повертаються всі сплачені внески, а дія договору страхування припиняється.

     Згідно  з чинним законодавством дія договору страхування припиняється при несплаті чергових страхових платежів. Договір  може бути відновлений протягом року від дня його припинення в разі сплати прострочених внесків і внеску за наступний період оплати одноразово. Розмір внесків у період дії договору страхування може змінюватися одночасно  зі зміною розміру страхової суми.

     Строк страхування обчислюється як різниця  між 18 роками і віком дитини при  укладенні на її користь договору страхування.

     Страхування до одруження – це гарантована  виплата страхового забезпечення застрахованому навіть у тому випадку, якщо в період дії договору страхування сплата страхових внесків буде перервана  у зв’язку зі смертю страхувальника.

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ РИНКУ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

В УКРАЇНІ 

1. Зарубіжний  досвід страхування  життя і оцінка можливостей його застосування в Україні

     Страхування життя є однією з центральних  галузей страхування та має велике соціально-політичне значення. Майже в усіх промислово-розвинутих країнах воно є випробуваним та популярним інструментом для індивідуального забезпечення в старості та для сім’ї померлого. Таким чином, добровільне страхування життя, наприклад у Німеччині, безперечно є найважливішим механізмом добровільного забезпечення в старості. Також і у більшості країн Центральної та Східної Європи, які реформуються, страхування життя набуває все більшого значення.

     Більш ніж 400 років тому в Лондоні було вперше застраховане людське життя. Зараз у Європі послуга страхування  життя має величезний успіх.

     Страхування життя в усьому світі розглядається  як один з наймогутніших резервів внутрішніх інвестицій. Так, у Франції  в 1999 році із загальних інвестицій страховиків  у розмірі 701 млрд. євро 610 млрд. або 87% йшло на страхування життя. У середньому в Європі ця цифра коливається в межах 80-85%. У світі протягом останніх років спостерігається тенденція збільшення частки страхування життя у структурі всіх страхових платежів. У таких країнах як США, Канада, Великобританія розмір страхових платежів на одиницю населення перевищує 3000 дол., а у Швейцарії та Японії – 4000 дол. Серед колишніх країн соціалістичного табору найбільших успіхів досягла Словенія, де платежі зі страхування складають майже 500 дол. на одиницю населення або 5 % ВВП. У Польщі цей показник становить 124 дол. та понад 3% ВВП, у Росії – 42 дол. на одиницю населення або 2,5% ВВП [8, с.73].

     В Україні цей механізм не діє. Ринок  страхування у цілому тут складає 1,6% ВВП, а страхування життя – 0,5% страхового ринку або 0,0078% ВВП. Отже, зрозуміло, що галузь страхування життя є потужнім джерелом внутрішніх довгострокових інвестицій в економіку до 5-6% ВВП. Навіть зростання цього показника до 1% ВВП (цього можна досягти за короткий час) – це вже більше 2 млрд. грн. [8, с.73].

     Страхування життя в Німеччині традиційно є найпопулярнішим інструментом забезпечення в старості. Однак є  країни, в яких добровільне страхування  життя відіграє ще більшу роль. Прикладами в Європі є Великобританія, а в  Азії – Японія. Це дуже тісно пов’язано з рівнем ефективності, а також із спектром послуг державних систем забезпечення в старості.

     У Німеччині понад 55% сімей мають один або декілька договорів страхування життя. Капіталовкладення німецьких компаній зі страхування життя сягнули 570 млрд. євро, що складає більше, ніж 10% усіх приватних заощаджень [8, с.74].

     Контроль  за страховими компаніями, які займаються страхуванням життя в Німеччині, в основному, здійснюється відповідно до вимог Європейського Союзу. Але є ще додаткові спеціальні положення, необхідні для того, щоб зробити страхування життя особливо надійним для клієнтів.

     У Німеччині страхування життя  може здійснюватися лише спеціалізованими страховими компаніями, які здійснюють страхування життя. Таким чином, у Німеччині був послідовно реалізований «розподіл» галузей страхування. Ідея такого розподілу полягає в тому, що ризики з інших страхових галузей  не відносяться до компаній, які  займаються страхуванням життя. Державою було встановлено максимально допустиму  технічну процентну ставку, яка є  основою для обчислення необхідних технічних відрахувань до резервного фонду. Інвестиції капіталу здійснюються за принципом надійності та рентабельності, при чому водночас дотримується і необхідна ліквідність [13].

     Крім  того, в Німеччині капіталовкладення, які покривають передбачені законом  відрахування, зберігаються у спеціальному фонді та заносяться до реєстру. Управління цим фондом відбувається незалежно  від інших капіталовкладень. Без  дозволу довіреної особи, яка  призначена для управління цим фондом і затверджується контролюючим органом, капіталовкладення з фонду не можуть бути реалізовані. Аби не допустити  збитків клієнтів страхових компаній зі страхування життя у разі їх банкрутства, за погодженням Асоціації страховиків ФРН, німецькі страховики заснували спеціальне товариство зі страхування життя (покровитель), яке перебирає на себе зобов’язання страховиків-банкрутів відповідно до договорів страхування і цим самим запобігає збиткам клієнтів.

     Досвід  країн Східної Європи показує: якщо в громадян більше 70% доходів іде на придбання продуктів харчування, можна забути про страхування. Якщо на це витрачається близько 40% доходів і 70% сукупно – на продукти й товари споживчого попиту, люди починають замислюватися про страхування.

     У країнах, в яких відбуваються соціально-політичні  перетворення, доходи здебільшого є  низькими і безпосередні умови життя  неминуче є більш пріоритетними. Для пенсійного забезпечення немає  вільних ресурсів, хоча вони надзвичайно  необхідні. До того ж політичне, суспільне  та економічне середовище в перші роки реформ майже завжди характеризується масовою невпевненістю майже в усіх сферах.

     Довгострокове планування та планування пенсійного забезпечення за цих обставин навряд чи є можливим та доцільним, принаймні, для широких кіл населення.

     Крім  того існує негативний досвід у сфері  фінансових послуг та сфері страхування. Так, у колишньому Радянському Союзі  багато громадян втратили більшу частину  своїх заощаджень, які вони інвестували з метою страхування життя до колишнього радянського органу страхування – Держстраху. Після розпаду Радянського Союзу такі зобов’язання або не виконувалися, або ж заощадження були знецінені через високий рівень інфляції. До того ж мали місце сенсаційні банкрутства фінансових фірм.

     У Польщі в 90-х роках минулого століття найбільша на той час приватна страхова компанія була неплатоспроможною, оскільки не могла виконати зобов’язань за високими відсотками, які вона узяла на себе в період інфляції.

     Часто недостатній державний контроль за фінансовими і страховими компаніями за багаторічний період перетворень не зміг у достатній мірі забезпечити необхідну серйозність та стабільність страхових компаній. Причини цього полягають у відсутності або недостатності правових норм, як це було в перші роки реформ у більшості країн Центральної та Східної Європи, а також недостатній кваліфікації працівників контролюючого органу та неможливості контролюючих органів впроваджувати рішення щодо впливових страхових компаній.

     Врешті  решт у багатьох країнах, в яких відбуваються суспільно-політичні та економічні перетворення немає або не було необхідної «культури страхування», тобто розуміння необхідності турботи про небезпеки та  життєві ризики. З іншого боку передумовою такого розуміння, звичайно, є стабільний та надійний ринок страхування, який дає клієнту або громадськості підставу для становлення необхідної довіри до нього.

     У країнах Центральної Європи, які  реформуються і нещодавно вступили до ЄС страхові ринки та їхні правові й організаційні рамкові умови в останні роки значно наблизилися до стандартів ЄС. Крім того, економічний розвиток призвів до підвищення купівельної спроможності громадян, що ще більше сприяло укладенню договорів страхування для пенсійного забезпечення громадян.

     Так, наприклад, у Польщі частка платежів від страхування життя у загальному обсязі платежів зросла з 26% у 1992 році до 43% у 2002 році. Одночасно значно збільшилась кількість компаній зі страхування життя – з 7 до 37 [25]. Динаміка зростання інших видів страхування була менш стрімкою. Але також і у Польщі спостерігалися труднощі подальшого розвитку приватного страхування життя.