Особливості та перспективи розвитку страхування життя в Українi

      Штрафні санкції за заниження об’єкту  оподаткування у цих випадках, як до страховика так і до платника податку не застосовуються.

      На  початку січня 2003 року Президент  підписав Закон «Про оподаткування  прибутку підприємств», прийняття якого  так довго очікували страховики життя. По їхніх оцінках, система  оподатковування платежів по страхуванню життя, введена цим законом, дозволить збільшити збір премій по даному виду мінімум у п'ять-шість разів, до 70–100 млн. грн. [3].

      Нормативно-правове  забезпечення страхування життя  потребує істотного удосконалення  шляхом:

• приведення Закону України «Про страхування» у відповідність із законодавством Європейського Союзу та міжнародною практикою страхування життя;
• введення правових норм рівноправної участі недержавних пенсійних фондів, банків і страховиків, що отримали ліцензію на здійснення страхування життя, у системі недержавного пенсійного забезпечення;
• прийняття змін у системі оподаткування операцій зі страхування життя.

     Потрібно внести такі зміни у систему оподаткування операцій зі страхування життя:

• частину страхових внесків по довгострокових договорах страхування життя, що виплачуються за рахунок підприємств відносити на собівартість у розмірі, що не перевищує одну з двох сум: 15% сукупного доходу, отриманого таким працівником від платника податків протягом періоду за який оплачені такі страхові внески або внески з розрахунку на одного працівника в рік 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• ввести в законодавство поняття «договір довгострокового страхування життя», що може містити ризики дожиття, смерті, нещасного випадку чи хвороби застрахованої особи, а також передбачає регулярні послідовні страхові виплати (ануїтети), що складаються з двох періодів: періоду очікування (більше 10 років) і періоду виплат;
• зберегти діючу норму щодо оподаткування страхування життя, тобто надходження страхових платежів за довгостроковими договорами страхування не оподатковувати;
• до категорії валових витрат, що пов’язані з отриманням таких доходів, пропонується не включати витрати, що отримав страховик під час здійснення операцій по страхуванню (перестрахуванню), крім наступних випадків:
• доходи, отримані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестрахувальників по договорах перестрахування у вигляді перестрахових виплат, зменшувати на суму витрат, що одержав страховик по перестрахованих договорах страхування в межах частини, по якій перестрахувальник несе відповідальність за відповідними договорами перестрахування;
• доходи отримані (нараховані) від розміщення страхових резервів і управління ними, зменшувати на суму витрат у розмірі відрахування в математичні резерви відповідно до законодавства України;
• у випадку дострокового призупинення довгострокового договору страхування життя протягом перших 10 років його дії, не пов’язаного зі смертю застрахованої особи, валові доходи, отримані страховиком по таких договорах страхування за весь період їх дії, підлягають оподаткуванню за ставкою 6% за результатами податкового періоду, в період якого відбулося призупинення дії договору страхування життя.

     Державний нагляд за страхуванням життя повинен  бути спрямований на посилення якості виконання функцій щодо запобігання  банкрутства страховиків, порушення  ними зобов’язань перед страхувальниками, здійснення «псевдострахування» з  метою відмивання коштів, виплата  керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ і організацій незаконних комісійних винагород [5, с.3].

     Подальше  підвищення ефективності державного регулювання  страхування життя в Україні  можливо шляхом:

• визначення критеріїв віднесення операцій до сумнівних і невизначених;
• встановлення порядку і вимог до операцій по перестрахуванню договорів страхування життя в страховика (перестраховика) – нерезидента;
• встановлення порядку використання коштів резервів по страхуванню життя для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальними забудовниками;
• встановлення порядку, умов видачі і розмірів кредитів, що надаються страхувальникам по страхуванню життя і порядку формування резерву страховиків по страхуванню життя для покриття можливих втрат;
• встановлення вимог до осіб, що бажають займатися актуарними розрахунками по страхуванню життя;
• встановлення порядку й умов персоніфікованого (індивідуального) обліку страховиками договорів страхування життя.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ  РИНКУ СТРАХУВАННЯ  ЖИТТЯ В УКРАЇНІ 

1. Роль  страхування життя  в соціально-економічному розвитку держави

     Успішний  розвиток страхування життя визначається багатьма умовами, головна з яких є наявність страхового інтересу серед потенційних клієнтів страхових  компаній. Саме цей інтерес визначається кількістю матеріальної зацікавленості при покупці тієї чи іншої страхової  послуги, що може задовольнити потреби  людини.

      Сьогодні  в Україні страхування життя  складає найменшу частину ринку  страхових послуг - 0,5% від загального обсягу страхових платежів, хоча в країнах з розвинутою економікою воно досягає 50-60%. У чому причина такої ситуації? Чи назавжди загублений інтерес у населення до цього виду страхування? Анкетування проводилося методом випадкового вибірки і як показало опитування, страхування життя вважають необхідним 32% респондентів, 38% - вважають, що страхування життя скоріше корисне, ніж непотрібне, не змогли  відповісти - 23%, і всього 8% респондентів упевнені в безперспективності цього виду послуг. На питання, чи знаєте ви, що таке страхування життя, ствердно відповіли 33% опитаних. Узагалі знайомі зі страхуванням життя - 50%, а знають про нього - 13% респондентів. Ті, хто вважають страхування життя необхідним і корисним, а це 70% опитаних, здебільшого з ним знайомі. Радує і той факт, що про страхування життя нічого не знають лише 4% респондентів [20].

      Більшість людей розуміє, що страхування життя  передбачає організацію страхового захисту у вигляді фіксованих разових чи періодичних виплат, страхових  внесків по дожиттю до визначеного  терміну; страхових виплат при втраті працездатності, настанні інвалідності або смерті на додаток до соціального  державного забезпечення. Але потрібно відзначити, що 27% опитаних узагалі не отримують ніякої інформації про страхування життя. Що ж стосується інших респондентів, то рівень їх інформованості в 30% опитаних залежить від страхового агента й в 43% опитаних - від засобів масової інформації (телебачення, радіо, газет).

      Зараз страховики пропонують різні програми страхування, тому респондентам було задане питання: "Які програми страхування  життя зацікавили б Вас і Вашу родину?" На це питання можна було дати кілька варіантів відповідей. Різновиди страхування життя, що зацікавили респондентів, зазначені  на рисунку 2.1. 

      Більшість опитаних (33%) вважають найбільш важливим критерієм надійності договору страхування життя гарантії банку. Далі перевагу віддають гарантіям з боку іноземного перестрахувальника (28%) і стабільній роботі самої страхової компанії 25%. 17% респондентів довірили б свої гроші державній страхової компанії, а 5% респондентів обрали б страхову компанію в залежності від її місця в рейтингу. В основному респонденти вибирали один варіант відповіді, а з комбінації варіантів найбільш повторюваним було "стабільна робота страхової компанії" плюс "гарантія банку". Результати опитування приведені на рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Критерії надійності договору страхування життя 

      Ще  один дуже цікавий факт, отриманий  за результатами соціологічного опитування. Незважаючи на те, що в анкеті ніде не згадувалося про те, що страхування  життя - це довгостроковий вид страхування, респонденти інтуїтивно відчули, що період дії договору повинний бути тривалим. Очікувалося, що найбільше часто буде зустрічатися відповідь один рік, але частина респондентів (32%) віддали перевагу безстроковому варіанту страхового полісу, а недовіра до страхування дала свій результат: 41% респондентів бажає укласти договір на невеликий термін - від одного до трьох років.

      Найважливішим результатом, отриманим в ході цього соціологічного дослідження є, в цілому, позитивний інтерес населення до страхування життя, а також той факт, що платоспроможні громадяни і підприємства є потенційними страхувальниками [21, с.131].

      Страхування життя в усьому світі - це один з найбільш ефективних інструментів вирішення соціальних проблем. У багатьох країнах уже давно склалася система взаємодоповнюючого соціального захисту населення: державне соціальне забезпечення, групове страхування співробітників підприємств, індивідуальне страхування. Страхові виплати по договорах страхування життя і пенсійного страхування в багатьох країнах світу складають основну частину валового доходу населення пенсійного віку. На частку довгострокових видів страхування в західних країнах припадає 35-78% загального обсягу страхових внесків. Крім вирішення соціальних проблем, довгострокове страхування життя є могутнім джерелом інвестицій в економіку, оскільки воно дозволяє акумулювати значні фінансові ресурси населення, що, на відміну від банківських ресурсів, носять довгостроковий характер. У європейських країнах частка страхових платежів по довгостроковому страхуванню життя досягає 6-10 відсотків ВВП. Щорічно питома частка страхових платежів і кількість укладених договорів зі страхування життя в загальній структурі страхових платежів на ринку страхування в Україні зменшується. Починаючи з 1995 року стрімко падає абсолютна величина страхових платежів по страхуванню життя. У порівнянні з 1994 роком цей показник зменшився на 389%, страхові виплати на 916%, сформовані страхові резерви на 157%, середній розмір страхового платежу на одного громадянина України на 369%. Загальна кількість договорів страхування життя зменшилася на 462%.

      Стан  ринку страхування життя в  Україні практики оцінюють як депресивну стагнацію. Страхування життя має  на українському ринку страхових послуг найменшу частку — 0,66%, а в розвинених країнах — 30-40%. У Німеччині на страхування життя населення щороку скеровує 2,7% ВВП, у Франції — 5,9%, а в Україні — лише 0,006%. Статистика також свідчить, що за страхуванням життя Україна посідає місце в дев’ятому десятку країн після Зімбабве й Кенії (20—25 коп. страхових платежів на душу населення). Тож потенціал для зростання солідний.

      1990 року в структурі страхових  платежів Держстраху СРСР на  надходження від народного господарства  припадало 37,1% загального обсягу, від населення — 62,9%. Такі договори мала переважна більшість працездатного населення Союзу (68,3%), а в Україні страхували своє життя 71,4% населення. 1995 р. Україна створила «дику» методику формування резервів щодо страхування життя, яка відбила в страховиків будь-яке бажання займатися цим видом діяльності, а в страхувальників — і найменше бажання укладати договори з, так званого, змішаного страхування життя. Адже було встановлено норму, що виключила з переліку умов страхування таку страхову подію, як тимчасова чи постійна втрата працездатності внаслідок нещасного випадку. Через кілька років помилку виправили, але втрачену довіру відновити важко.

      Утім, і нині чинна методика далека від  ідеальної. Приміром, договорами страхування  заборонено передбачати можливості часткових страхових виплат до закінчення терміну їх дії чи до моменту страхового випадку, що загалом суперечить світовій практиці страхування.

      Соціологічні  дослідження Ліги страхових організацій України свідчать, що клієнти віддають перевагу страхуванню у вітчизняних компаніях. У майбутньому західний і вітчизняний досвід страхування життя може знадобитися при запровадженні обов’язкового недержавного пенсійного страхування, обов’язкового державного соціального медичного страхування. Українські страховики вже мають солідний практичний доробок, достатні страхові резерви, надійних перестраховиків в особі провідних компаній світу.

      І все-таки, як свідчить статистика, домінують  на ринку страхування життя України  страхові компанії, які є представниками іноземних страхових компаній або інвесторів. Можна констатувати, що експансія зарубіжних страхових компаній на український ринок уже розпочалася. За словами окремих експертів, страхування життя в Україні дуже привабливе для закордонних страхових компаній. Адже вони не мають жодних проблем зі створенням і реєстрацією в Україні національних страхових компаній, а по суті — товариств зі стовідсотково іноземним капіталом. Мало того, законодавство країни не передбачає ніяких обмежень для переказування  за кордон каналами перестрахування премій, зібраних за договорами страхування життя. Зате перед вітчизняними страховиками рідна держава спорудила нездоланні законодавчо-нормативні бар’єри, а для громадян не створила сприятливих механізмів соціального самозахисту.

      Щоб страхування життя в Україні  отримало додатковий імпульс розвитку, необхідно дозволити страховим  компаніям укладати договори страхування  у вільно конвертованій валюті, що забезпечило б надійніше зберігання коштів страхувальників і дозволило  б виплачувати гарантований інвестиційний  дохід. Необхідно також удосконалити методику формування резервів зі страхування  життя, запровадити податкові пільги для страхових компаній при інвестуванні коштів страхувальників, що дозволило  б пропонувати останнім більш  привабливі програми нагромадження  капіталу. Страховики повинні працювати в таких самих умовах, як і державний Пенсійний фонд.

      Незважаючи  на те, що дозвіл Мінфіну на страхування  життя сьогодні мають біля двох десятків компаній, реально працює на ринку  не більш половини ліцензіатів. Багато операторів у вичікуванні кращих часів грішать кептивним страхуванням, інші надають перевагу ризиковим продуктам, які пов'язані з ризиками смерті, інвалідності і т.д. Утім, у міру розвитку ринку експерти прогнозують реанімацію багатьох нині бездіяльних компаній, а також поява нових і посилення конкуренції.