Особливості та перспективи розвитку страхування життя в Українi

     При проведенні страхування життя основними  випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії потрібно визначити  ймовірність цих подій. Врахування цього важливого моменту робить можливим досягнення еквівалентності у відносинах між страховиком та страхувальником і забезпечує страховикові можливість побудувати міцну фінансову основу своєї діяльності. На шляху до вирішення цього завдання важливе місце займає вимірювання норм смертності. З цією метою складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії і показує смертність осіб, що помирають із року в рік у кожному віці з даної кількості народжень. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення. До таких факторів можна віднести вік, професію, місце проживання, стать. Страховикові при розробці умов страхування необхідно врахувати, що найбільше людей помирає в дитячому віці, у проміжку до 25 років смертність зменшується, а далі поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втратити здоров’я і життя. Так, наприклад, ризик каліцтва або навіть смерті в акробата вищий, ніж у службовця. Страховикові необхідно врахувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить статистика, чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Місце проживання людини також має неабиякий вплив на тривалість життя. Різні умови проживання складаються в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих і забруднених зонах. Отже, розробляючи умови страхування і визначаючи розмір оплати за страхову послугу, страховик має взяти до уваги розглянуті щойно фактори [10, с.69].

     Достовірно  побудована таблиця смертності має  дуже важливе значення для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї залежить розмір премії, резерви премії.

     Порівнюючи  таблиці смертності всього населення  і таблиці смертності, розроблені страховими компаніями, можна зробити  висновок про те, що останні точніші. Кожна конкретна страхова компанія має можливість використати точніші  дані щодо своїх страхувальників (застрахованих) та щодо видів страхування, в яких вони беруть участь. Високим показникам смертності мають відповідати й вищі за розміром премії. На розмір премії впливає ще й такий показник, як норма дохідності, що її страхова компанія нараховує на внески від страхувальників. Внески слугують страховій компанії для формування певного розміру фондів, які забезпечували б їй виконання своїх обов’язків перед страхувальниками. Використовуючи накопичені фонди страхова компанія може одержати певний дохід, розмір якого залежить від розміру внесеної до фонду суми, часу її перебування в обігу, а також норми дохідності. Розмір установленої страховиком норми дохідності відчутно впливає на розмір тарифної ставки.

      Вирішення проблеми соціального захисту за рахунок страхування перевірено часом і стимулюється державою (у  розвинутих країнах), оскільки зменшує кількість людей, які залежать від підтримки держави. Таким чином, держава може зосередитися на соціальному забезпеченні найменш захищених прошарків суспільства – працюючі ж громадяни, в основному, піклуються про себе самі. Накопичені страховими компаніями активи забезпечують одне з основних джерел довгострокового інвестування і служать важливим ресурсом для стабілізації економіки і зниження інфляції.

      У країнах з давніми традиціями ринкової економіки держава стимулює розвиток страхування життя за рахунок  продуманої системи оподаткування у якій страхові внески розглядаються як привілейована частина оплати праці, що має ретельно продумані податкові пільги [11, с.78]. 

3. Нормативно-правове  забезпечення діяльності ринку страхування  життя 

     Згідно з Законом України «Про страхування» (в редакції Закону № 2745-ІІІ ( 2745-14 ) від 04.10.2001) страхування життя – це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою та (або) хвороби застрахованої особи [2].

     У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні  послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов’язковим є передбачення у договорі страхування  ризику смерті застрахованої особи  протягом періоду між початком дії  договору страхування та першою страховою  виплатою з числа довічних страхових  виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи  є обов’язковим протягом всього терміну  дії договору страхування життя.

     Страхова  сума – це грошова сума, в межах  якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата – це грошова  сума, яка виплачується страховиком  відповідно до умов договору страхування  при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування  життя здійснюються у розмірі  страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних послідовних  виплат обумовлених у  договорі страхування  сум (ануїтету).

     Зазначена у договорі страхування життя  величина інвестиційного доходу не повинна  перевищувати чотирьох відсотків річних.

     Договором страхування життя обов’язково  передбачається збільшення розміру  страхової суми та (або) розміру страхових  виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 % отриманого інвестиційного доходу та обов’язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації [4, с.82].

     Страховики, які здійснюють страхування життя  зобов’язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів  страхування життя в порядку  та на умовах, визначених уповноваженим  органом.

     Уповноважений орган має право встановлювати  додаткові вимоги до договорів страхування  життя та договорів страхування  майна громадян.

     Страховики, що здійснюють страхування життя  можуть надавати кредити страхувальникам, що уклали договори страхування життя.

     Договір страхування життя може бути укладений  як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного  сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання  страхувальником письмової заяви  за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір  страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою [7, с.49].

     Страховики  зобов’язані створювати і вести  облік таких резервів із страхування життя [9, с.42]:

• довгострокових зобов’язань (математичні резерви);
• належних виплат грошових сум.

     Величина  резервів довгострокових зобов’язань (математичних резервів) обчислюється окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням  темпів зростання інфляції.

     Кабінет Міністрів України може змінювати  перелік страхових резервів та порядок  їх розрахунків.

     Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них терміну дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування [14, с.47].

      З метою підтримки та стимулювання складання договорів страхування  життя, тобто дострокових (накопичувальних) видів страхування, - в законі України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про страхування» від 04.10.2001 р. за №2745-ІІІ передбачено, що грошові зобов’язання сторін по договорах страхування життя, за їхньою згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільноконвертованій валюті або розрахункових величинах. При цьому розглядається питання, передбачене Програмою розвитку страхового ринку на 2001-2004 роки, щодо можливості використання вільноконвертованої валюти під час здійснення страхування життя та можливості формувати частину математичних резервів у вільноконвертованій валюті, з отриманням відповідних ліцензій Національного банку України та здійсненням відповідного контролю з його сторони. Важливою складовою політики кожної держави повинна бути стратегічна лінія, спрямована на соціальний захист громадян країни [2].

      Першим  кроком до розвитку системи страхування життя в Україні стало прийняття 24 жовтня 2002 року Верховною Радою України в цілому  Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». На етапі гармонізації податкового законодавства України відповідно до вимог законодавства ЄС, Ліга страхових організацій України виступає за впровадження цього закону в життя.

      В Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» запропонована нова концепція оподаткування страхування життя, яка відображає сучасні світові підходи до оподаткування цієї галузі як однієї з складових системи соціального захисту та соціального забезпечення населення, а також як потужного джерела інвестицій в національну економіку [3].

      Наступним суттєвим моментом запропонованої концепції  оподаткування є запровадження  податкових пільг, відповідно до світових стандартів, для довгострокових договорів страхування життя.

      Подібна концепція уже має місце в  чинному законодавстві, проте вона стосується лише етапу формування страхових  резервів і є логічно незавершеною.

      Базою для пільгового оподаткування є  довгостроковий договір страхування життя, який є одночасно інструментом соціальної політики, оскільки передбачає страховий захист на випадок смерті, хвороби або нещасного випадку, що стався із застрахованою особою (стаття 1.37 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Термін дії договору – понад 10 років відповідає існуючій класифікації договорів страхування і є середнім для Європи. В більшості країн цей термін коливається від 7 до 10 років, в Німеччині та Нідерландах –  перевищує 10 років [3].

      Стаття 5 пункт 5.6.2. Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає частину страхових внесків за довгостроковими договорами страхування життя, які сплачуються за рахунок підприємств платником податку на користь найманих працівників віднести до складу валових витрат суму фактично сплачених страхових платежів, що не перевищує 15% від заробітної плати, отриманої таким працівником від роботодавця протягом кварталу, але не більше, ніж 6000 гривень у розрахунку на одного застрахованого працівника протягом року [3].

      Щодо  оподаткування страхових організацій  за операціями по страхуванню життя (стаття 7 пункт 7.2.2. Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») передбачає, що доходи страховиків-резидентів отримані  по договорах довгострокового  страхування життя оподатковуються за ставкою 0% у разі дотримання вимог до таких договорів, встановлених пунктом 1.37 Закону, доходи за іншими договорами – оподатковувати за ставкою 3% [3].

      У разі, якщо платник податку, який сплачував  страхові внески на користь найманих працівників, збільшив валові витрати  у порядку, передбаченому підпунктом 5.6.2 Закону, достроково розриває договір  довгострокового страхування життя  до закінчення граничного строку або  порушує інші вимоги, встановлені  підпунктом 1.37 Закону, то такий платник  податку зобов'язаний включити до валового доходу суму страхових платежів за таким договором збільшену на суму пені, нараховану на суму страхових  внесків, яка розраховується з початку  податкового періоду, в якому  такий платник податку уперше збільшив валові витрати. При цьому  викупна сума, яка повертається платнику податку страховиком, не включається  до складу валових доходів такого платника податку.