Особливості та перспективи розвитку страхування життя в Українi

     В Італії ще в роки середньовіччя були установи, які за певний внесок бідних батьків при народженні дівчинки давали можливість видати її заміж  з приданим.

     Особливо  активно страхування починає  впроваджуватися в період розвитку капіталістичної економіки. Лідером у страховому бізнесі стає Англія. Поряд з морським поширюється вогневе страхування, від нещасних випадків, а також страхування життя. Вважають, що поштовх до розвитку вогневих страхових товариств у цій країні дали часті пожежі, особливо в містах. Будинки були переважно дерев’яними. Опалювалися вони домашніми вогнищами (камінами), а освітлювалися свічками.

     В 1699 р. в Англії з’явилась перша професійна організація «Еквітебель», яка займалась страхуванням життя: спочатку вдів та сиріт, а згодом усіх бажаючих жителів. Ця організація вперше застосувала теорію ймовірності, ввела математику в страхування життя, використовуючи актуарні дослідження таких вчених, як Д. Граунта, Яна де Вітта, Е. Галлея, застосувала таблиці смертності, які були вперше розраховані Д. Граунтом [17, с.14].

     У ХІХ столітті з’являються страхові картелі й концерни. Так, 1874 року в Берліні було створено міжнародний концерн, до якого ввійшли спочатку 16 страхових товариств, а згодом він об’єднував уже 230 товариств із 26 країн [23, с.17].

     Одночасно з майновим розвивалося й особисте страхування, скажімо на випадок  каліцтва, хвороби, втрати годувальника. У багатьох містах з’явилися лікарняні  страхові каси.

     Особливо  інтенсивно почали розвиватися всі  форми і види страхування в  ХХ столітті. В сучасному капіталістичному світі воно стало невіддільним атрибутом  ринкової економіки.

     Страхуванням  життя в Царській Росії почали займатися з 1897 р. 5 страхових компаній, 3 з яких були іноземними. В 1904 р. вже  страхуванням життя займалось 14 страхових  компаній [17, с.15]. Саме в Росії вперше було введено страхування робочих місць за рахунок коштів підприємців та запроваджені лікарняні каси.

     Особисте  страхування виникло в 30-х роках  ХІХ століття. Протягом тривалого  часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих  капіталів і доходів. Обсяги страхування  в Росії були дуже малі порівняно  з державами Західної Європи.

     У 1894 році було встановлено державний  нагляд за діяльністю акціонерних страхових  товариств. Здійснював його страховий  комітет, який входив до складу Міністерства внутрішніх справ.

     З 1885 року, коли в Росії було дозволено  діяти іноземним страховим товариствам, тут з’явилися американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхування  життя. Для відкриття філій в  Росії іноземному страховикові належало попередньо внести до державної скарбниці 500 тис. руб. грошової застави та резервувати 30% надходжень страхових платежів на рахунках Державного банку [22, с.390-391].

     У 1906 році було ухвалено закон про  страхування життя державними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського  огляду на суми не нижчі за 25 руб. Проте  виплата страхової суми в разі настання страхового випадку відтерміновувалася на 5-7 років. Це не відповідало інтересам  широких верств населення.

     Страхування життя, крім акціонерних товариств  і ощадних кас здійснювали  також товариства взаємного страхування. Одне з них було в Києві.

     На  межі ХІХ і ХХ століть пожвавилася  страхова діяльність на території Західної України, яка входила тоді переважно  до складу Австро-Угорської імперії, а після її розпаду – до Польщі і Румунії. Так, 1892 року почало надавати страховий захист від вогню українському населенню Галичини й Буковини Товариство взаємного страхування «Дністер». Через три роки воно заснувало  дочірній банк «Товариство взаємного  кредиту «Дністер». Ці фінансові  інститути були одними з найпотужніших  фінансових закладів у своєму регіоні й проіснували до 1939 року.

     Страхування сприяло зростанню концентрації виробництва й капіталу, що, у  свою чергу, прискорювало розвиток страхової  індустрії.

     Події 1917 року в Росії внесли багато змін і до страхової справи. Уже через  рік її було оголошено державною  монополією. З утворенням СРСР майже  всі страхові операції перейшли до органів Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів, застосовувались єдині правила  й тарифи з кожного виду страхування.

     З 1917 р. особистим страхуванням став займатись  Держстрах в урізаному варіанті. Тому, що частину піклування за особистим  страхуванням з приводу медичного, пенсійного, соціального забезпечення взяла на себе держава [15, с.37].

     Не  існувало чіткої концепції і щодо розвитку особистого страхування. З березня 1929 року в СРСР почали швидко впроваджувати колективне страхування, маючі на меті охопити ним не менш як 75% працюючих.

     У третє тисячоліття страхування  життя ввійшло як одна з найбільш розвинених і ефективних сфер діяльності. Про це свідчить, зокрема, й те, що суми надходжень страхових премій у  світі щороку зростають вищими темпами, ніж валовий внутрішній продукт.

     В сучасних умовах в Україні, на жаль, питома вага платежів по особистому страхуванню  в загальному обсязі страхових платежів щорічно зменшується. Реально страхуванням життя займається лише 6 страхових  компаній або приблизно 2% всіх страхових компаній, яких більш ніж 300. На ринку страхових послуг України страхування життя займає всього 0,6%, в той час як в розвинених країнах – 30-40% [19, с.15].

     Страхування життя є формою захисту від  ризиків, що загрожують життю, здоров’ю та працездатності людини, а також  однією із галузей страхування, що законодавчо  закріплюються в Україні.

     Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об’єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум.

     Страхування життя – це підгалузь особистого страхування, в якій об’єктом страхових  відносин виступають майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані із життям застрахованого, що здійснюється на підставі добровільно  укладеного договору між страховиком  і страхувальником. 

2. Економічна  сутність страхування  життя

     Однією  з галузей страхування є особисте страхування, здійснюване з метою надавання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя й здоров’я.

     До  підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне. Останні дві підгалузі в економічній літературі об’єднуються під назвою «страхування здоров’я».

     Здійснення  особистого страхування має певні  особливості. Зокрема, при його проведенні дуже важко правильно оцінити той ризик, який береться на страхування. Через це, таке страхування пов’язане, по суті, із установленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

     Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється ризиками, які вони об’єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум. Враховуючи останнє, саме страхування життя характеризується ознакою накопичення страхових сум під час дії договору страхування. Це пов’язане з тим, що сукупність ризиків, які беруть на себе страхові компанії при проведенні страхування життя, за будь-яких умов передбачає необхідність здійснення виплати страхувальнику.

     Ризики, які існують при страхуванні  життя, пов’язані з невизначеністю тривалості останнього дня кожного  окремого страхувальника. Так, коротке  життя людини, наприклад годувальника сім’ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

     Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії у разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку.

     Крім  того, в договорі страхування додатково  може бути обумовлена й відповідальність страховика при дожитті застрахованої  особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров’я від нещасного випадку.

       Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію у разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя сприяє полегшенню передачі майна, створенню грошових фондів для різних цілей (наприклад витрат на успадкування або поховання).

     Договори  страхування життя мають певні  особливості. Так, при страхуванні  життя відповідальність страхової  компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої причини. Договір  страхування вважається договором  приєднання, оскільки цей договір, особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком. Страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик. Це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов’язаний відповідати на поставлені запитання і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним [25, с.136].

     Договором страхування передбачається, що страхова компанія зобов’язується сплатити страхувальникові (застрахованому) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити кредит, що його взяв страхувальник для якогось товару в кредит. Фіксована сума виплачується користонабувачеві у випадку смерті застрахованої особи. Разом з тим, фіксована виплата страхової суми передбачена і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні певного віку одержати пенсійні виплати.

     Умови договору страхування життя передбачають обов’язок страховика здійснити страхову виплату в разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою та (або) хвороби застрахованої особи.

     Страхові  виплати за вищезазначеними страховими подіями становлять повну страхову суму. В класичному вигляді договору страхування життя не передбачають часткових виплат страхової суми (наприклад, як у страхуванні від  нещасних випадків, медичному страхуванні). Але на практиці найчастіше зустрічається поєднання в одному страховому полісі двох видів страхового покриття, яке характерне для договорів страхування життя і договорів страхування від нещасних випадків. Тому обсяг відповідальності за довгостроковими договорами страхування життя, окрім дожиття і смерті, вміщує також втрату застрахованим працездатності, внаслідок нещасного випадку. Такий комбінований поліс зі страхування життя передбачає, крім виплат повної страхової суми за фактом дожиття або смерті, виплату частки страхової суми за фактом тимчасової або постійної втрати працездатності.

     Якщо  при настанні страхового випадку  передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), то у договорі страхування потрібно обов’язково передбачити ризик смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов’язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

     Як  правило, договори страхування життя  укладаються на довгостроковий термін. Страхувальниками за цими договорами можуть бути виключно фізичні особи. Особливістю страхування життя  є те, що всі види, які входять  до цієї підгалузі страхування, провадяться тільки в добровільній формі.