Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства

      Деякі економісти рекомендують ліквідувати  пільги по ПДВ, особливо 0-ставку на експорт, пояснюючи це тим, що експорт сировини є більш вигідним за поставки її на свої заводи.

      Також існує пропозиція щодо вводу прогресивної шкали доданої вартості, яку слід розраховувати на 1 працюючого. Це дозволить  вилучати частину надприбуток (котрий як правило не залежить від трудових зусиль колективів) в бюджет, зменшивши його напруженість, та вирівнювати умови господарювання. Або диференціація ставки податку за іншими показниками.

      Можливе введення диференційної квоти оподаткування  залежно від величини доданої  вартості, яка формується відпускними  цінами товаровиробника. Диференційні квоти виконуватимуть регулювальну і стимулюючу функції: регулювальна функція полягає у наданні окремим підприємствам низьких ставок оподаткування з метою прискореного розвитку тих чи інших виробництв; стимулююча функція стримуватиме необґрунтоване зростання цін, що встановлюються товаровиробниками (а також посередниками), особливо монополістами, оскільки за надприбутки доведеться (при диференційній шкалі) сплачувати до казни країни значно більше грошей. Якщо ж монополісти захочуть необмежено підвищувати ціни з метою “розчинити” платежі щодо ПДВ, то ринковий механізм обмежить це бажання. Адже на ринку є правило: тут завжди править попит. Якщо попит перевищує пропозицію, ціни зростають, якщо пропозиція попит – ціни знижуються.

      Хотілося  б також зупинитися на чинному  в Україні порядку визначення митної вартості й можливих шляхах його удосконалення.

      Відповідно  до законодавства України, зокрема  Закону України "Про Єдиний митний тариф", митна вартість товарів визначається як ціна, що фактично сплачена за товари або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України [54]. До митної вартості також входять транспортні, комісійні та брокерські витрати, плата за використання об'єктів інтелектуальної власності.

      А ще при очевидній невідповідності заявленої митної вартості товарів інформації, яка міститься у базі даних цінової інформації митних органів, митна вартість визначається на підставі цін на ідентичні або подібні товари, що діють у провідних країнах-експортерах таких товарів.

      Це  має принципове значення, оскільки свідчить, що нормативно-правова база дає змогу митним органам виявляти й не допускати випадків суттєвого заниження митних вартостей.

      Водночас  новий Митний кодекс України, який набирає  чинності з 01.01.2004 року, чітко регламентує методи визначення митної вартості. Шість методів, запропонованих цим кодексом, повністю уніфікують національні правила визначення митної вартості із загальноприйнятими світовими нормами, які застосовуються країнами — членами Світової організації торгівлі (стаття VІІ ГАТТ). Їхнє практичне застосування має звузити можливості для маніпулювання із митною вартістю [56].

      Проте, враховуючи актуальність проблеми й  економічну привабливість зловживань при декларуванні митної вартості, сподіватися на розв'язання проблеми лише за рахунок нового митного законодавства щодо визначення митної вартості не зовсім прагматично.

      Незважаючи  на те, що окреслена проблема постійно перебуває у центрі уваги державних органів, актуальність її залишається високою.

      Порівняльний  аналіз середньої митної вартості й  цін реалізації на національному ринку цілої низки товарів свідчить про існування суттєвого диспаритету цін на однорідну продукцію, що передусім пов'язано зі свідомими зловживаннями з боку певних імпортерів при декларуванні митної вартості. А це вже прямо свідчить про неефективність заходів, які вживаються для розв'язання проблеми.

      Для врегулювання питання є два шляхи, які мають доповнювати один одного і реалізовуватися паралельно, а саме адміністративний, пов'язаний зі створенням додаткових бюрократичних перешкод для імпортера при спробі занизити митну вартість, і схема, яка дасть змогу знизити привабливість маніпулювання із митними вартостями для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

      До  першого, адміністративного методу посилення контролю за визначенням митної вартості товарів можна віднести розроблення і втілення механізму розподілу повноважень щодо контролю митної вартості імпортованих товарів між митними органами залежно від ціни за одиницю товару. В основу такої схеми можна покласти формулу, відповідно до якої повноваження з митного оформлення продукції передаються до митного органу вищого рівня у разі декларування товару за ціною, нижчою від визначеного рівня.

      Другий  метод може передбачати використання Державною податковою адміністрацією інформації Державної митної служби про митну вартість імпортованих товарів при визначенні податкових зобов'язань за внутрішніми податками суб'єктів господарської діяльності, які здійснюють імпортні операції [11].

      Реалізація  саме такої схеми дасть змогу  знизити привабливість маніпулювання із митними вартостями для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, оскільки при її функціонуванні суттєво знизиться економічна доцільність недостовірного декларування митної вартості через високий рівень ризику виявлення таких маніпулювань під час реанімації імпортної продукції на внутрішньому ринку.

      Враховуючи, що така схема спрямована на усунення передумов, які роблять заниження  митної вартості привабливим для  суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, вона безумовно повинна мати пріоритет перед адміністративними заходами контролю.

      Загалом же обидві пропозиції мають концептуальний характер і потребують летального опрацювання.

      Що  ж стосується акцизного збору, то найбільш негативний вплив на фінансовий стан суб'єктів господарювання справляє сплата акцизного збору на імпортовані товари. Суб'єкти господарювання зобов'язані сплатити акцизний збір під час "розмитнення" товару, а за алкогольні та тютюнові вироби - під час придбання марок акцизного збору за рахунок своїх оборотних коштів. Про негативний вплив політики акцизного збору докладно розповідалось в попередньому параграфі. Тепер розглянемо пропозиції щодо шляхів вирішення цих проблем.

      Деякі спеціалісти пропонують вийти з цієї проблеми шляхом запровадження змішаної системи оподаткування, за якої паралельно з існуючою специфічною ставкою буде існувати адвалерна частина при обов’язковому фіксуванні роздрібної ціни. Причому доручити її адміністрування податковій адміністрації з подальшим переказом відрахувань до Пенсійного фонду [60]. Цим заходом вдалося б зберегти виробництво, наповнити бюджет та й частково вирівняти податкове навантаження. Хоча в цьому випадку будуть проблеми зі складним механізмом адміністрування змішаного акцизу та правильним визначенням максимальних роздрібних цін.

      Отже, зазначені міри повинні при позитивному  втіленні сприяти попередньому захисту  національного виробника з подальшим  розширенням конкурентного поля, підвищенню інтеграції України в  систему світових господарських зв’язків. Однак необхідно мати на увазі обов’язковість проведення інших заходів економічного, адміністративного впливу на впорядкування підприємницької діяльності.

      Взагалі, механізм стягування непрямих податків та навіть його доцільність є одним з найсуперечливіших питань у оподаткуванні. А враховуючи його значущість у податкових доходах бюджету, вирішення усіх проблем та удосконалення непрямого оподаткування є одним з найголовніших завдань сьогодення.

       ВИСНОВКИ, РЕЗУЛЬТАТИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ 

      Розглянувши форми непрямого оподаткування, його соціально-економічну необхідність, вплив на підприємницьку діяльність та роль в доходах бюджетів, як України, так і країн з розвинутою ринковою економікою, можна зробити загальний  висновок, що система непрямого оподаткування в Україні дещо відрізняється від світової. Навіть механізм введення цієї форми оподаткування відрізняється від загальноприйнятого в Європейських країнах.

      Так, наприклад, введенню податку на додану вартість у світовій практиці передує щільна підготовча робота, яка включає створення наступних необхідних умов:

      - відносне стабілізування економічного  розвитку , збалансованості бюджету,  низькі темпи інфляції;

      - реорганізація національного обліку  та звітності, проведення перехідних  заходів;

      - обґрунтування прогнозу наслідків (соціальних, економічних, інфляційних, зовнішньоекономічних тощо);

      - гармонійне злиття з загальною  податковою системою.

      На  це потрібно декілька років інтенсивної  роботи. В Україні при введенні ПДВ та інших непрямих податків ці умови були введені в неринкову економіку з зовсім непідготовленими для цього системами обліку та звітності. Бажання втиснути ринковий податок в систему національних рахунків, пристосовану до централізованої планової економіки, пояснює всі особливості та складності нарахування та сплати непрямих податків в Україні. Це і є основною проблемою нашої податкової системи в цілому.

        За економічним змістом непрямі  податки – специфічна сфера  податкових відносин, що виникають  між державою та юридичними  і фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості національного продукту з метою створення загального централізованого фонду фінансових ресурсів.

        Кожна з існуючих форм акцизного  оподаткування має право на  існування в податковій системі  України. Як і універсальні так і специфічні акцизи повинні в Україні діяти тільки в комплексі, доповнюючи один-одного, поки не буде реформований механізм справляння універсального акцизу, тобто поки діє єдина ставка оподаткування ПДВ.

        Непрямі податки, незважаючи на  їх регресивність, мають переваги над прямою формою оподаткування. Так, об'єкти прямого оподаткування зазнають циклічних коливань в залежності від стану економіки, чого не можна сказати в такій же мірі про об'єкти непрямого оподаткування;

      Проблема  функціонування податку на додану вартість зводиться не до впливу ПДВ на подвійне оподаткування, а до перекладання непрямих податків, тобто неспівпадання особи, що сплачує податок і його фактичного носія. Досліджуючи організацію ПДВ в Україні, слід відмітити, що цей податок в нашій країні виправдовує себе лише в фіскальному аспекті. За умов відсутності об'єктивних чинників, таких зокрема, як розвинуті ринкові відносини, достатній рівень законодавчої бази, що чітко визначає місце та роль оподаткування в економічній доктрині держави, належний рівень комп'ютерної обробки інформації, переваги цієї форми оподаткування майже не проявляється.

      Але це не означає, що податок на додану вартість необхідно ліквідувати. Напроти, цей вид непрямого оподаткування  потрібно розбудовувати, а не переходити до нижчих ступенів універсального акцизу, отже переваги ПДВ, який існує в країнах з розвинутою ринковою економікою загальновідомі:

      - універсальний підхід до податкової  шкали, процесу нарахування та  процедури стягнення податку  на додану вартість;

      - спрощення контролю за рухом  товарів, робіт та послуг, за  витратами та доходами;

      - відсутність кумулятивного ефекту, притаманного до нижчих форм  універсального акцизу;

      - стимулювання експорту, оскільки  експортні операції не обкладаються  ПДВ;

      -  надходження сум ПДВ до державного бюджету носять регулярний та рівномірний характер.

            З метою однозначної ідентифікації  підакцизних товарів як податковими,  митними органами, так і платниками  акцизного збору, необхідно класифікувати  ці товари згідно міжнародних домовленостей та правил і запобігти можливим непорозумінням при сплаті акцизного збору та продукцією, що імпортується.

        Якісне підвищення митного оподаткування  повинно забезпечуватись переходом  від обмежувального та заборонного  принципів до регулюючого. Для захисту інтересів як суб'єктів господарської діяльності, так і держави, необхідно застосовувати всі види мита, що передбачені Митним кодексом України. Необхідно змінити систему перерахування митних зборів до державного бюджету відпрацювавши взаємовідносини як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та митниць, так і самої митної системи України.