Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства

      В умовах ринкових відносин можливості держави щодо прямого (директивного) впливу на ціноутворення істотно обмежені. Формування ціни відбувається під впливом співвідношення попиту і пропозиції та є прерогативою приватних виробників. Однак держава має у своєму розпорядженні важелі економічної дії, серед яких особлива роль належить податкам. Зміна розмірів податкових вилучень призводить до варіювання ціни товару (роботи, послуги), що є наслідком відповідних зрушень у доходах виробників та продавців. Дохідність у свою чергу слугує для виробника одним з визначальних показників обсягів виробництва.

      Вплив непрямих податків на фінансову-господарську діяльність підприємств – суб’єктів  господарювання є досить суттєвим, а водночас складним і недостатньо вивченим [43].

      По-перше, як уже зазначалося вище, непрямі  податки включаються в ціну реалізації споживачам товарів, робіт, послуг. Отже, на суму вказаних податків зростає  ціна реалізації. За певних обставин це може негативно впливати на обсяги виробництва і реалізації продукції, призводити до зростання її залишків.

      По-друге, сплата непрямих податків підприємствами в процесі здійснення господарської  діяльності, а також до бюджету  суттєво і негативно впливає на фінансовий стан суб’єктів господарювання.

      У процесі господарської діяльності підприємства виробничої сфери закуповують  для своїх потреб сировину, матеріали, обладнання, в ціну яких входять  непрямі податки (в основному  ПДВ). Отже, на суму непрямих податків зростають витрати підприємств, а значить і їх потреба у фінансових ресурсах (оборотних коштах, на фінансування капітальних вкладень).

      Якщо  сплачений у ціні придбаних матеріальних цінностей ПДВ підлягає відшкодуванню, то негативний вплив на діяльність підприємств проявлятиметься в іммобілізації коштів до їх відшкодування і залежатиме від суми іммобілізації коштів та тривалості періоду іммобілізації.

      Якщо  сплачений у ціні придбаних матеріальних цінностей ПДВ не відшкодовується, то на його суму зростають витрати на виробництво (собівартість продукції), а також витрати на фінансування капітальних вкладень.

      Негативний  вплив на діяльність підприємств, їх фінансовий стан проявляється при сплаті непрямих податків до бюджету, оскільки можлива іммобілізація оборотних коштів підприємств для сплати податків. Це обумовлено тим, що терміни сплати непрямих податків до бюджету встановлені за подією, яка відбулася першою: відвантаження товарів або надходження коштів за відвантажені (передані) товари на банківський рахунок платника податків. Якщо має місце затримка надходження коштів від покупців за відвантажену продукцію, платники непрямих податків сплачують їх зі своїх оборотних коштів [61].

      У разі закупівлі товарів за імпортом сплата непрямих податків до бюджету здійснюється при їх розмитненні. Відшкодування (повернення) суб’єкту господарювання сплачених при розмитненні товару непрямих податків відбудеться після реалізації імпортованих товарів споживачами. Отже, іммобілізація оборотних коштів підприємства матиме місце протягом указаного періоду.

      Вплив непрямих податків на фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні  особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які ведуть торгово-посередницьку діяльність, і тих, що надають послуги (у тім числі фінансові).

      Як  і будь-яке явище, непрямі податки  мають свої переваги й недоліки.

      Серед переваг можна виділити [38]:

• бюджетні: регулярність та великі суми надходжень до бюджету;
• економічні: стимулювання (стримування) деяких виробництв, регулювання процесу споживання;
• фіскально-технічні: для кінцевого споживача непрямі податки зручніші. Вони визначаються розміром споживання, не мають примусового характеру, не потребують накопичення значних сум, їх зручно сплачувати і територіально;
• психологічні: непрямий податок входить до ціни товару (послуги) і якщо платник і усвідомлює, що ціна підвищена через податок, він усе одно отримує натомість необхідний продукт;
• територіальні: споживання більш-менш рівномірне у територіальному розрізі, а тому непрямі податки знімають напруження у міжрегіональному розподілі доходів. Якщо ж доходи бюджету базуються на доходах підприємств, то внаслідок нерівномірності економічного розвитку постає проблема нерівноцінності дохідної бази різних бюджетів. Оскільки ніде у світі ще не вдалося досягти збалансованого розвитку усіх регіонів, то без застосування непрямих податків виникають труднощі і в збалансуванні місцевих бюджетів.

      Таким чином, непрямі податки мають  досить багато переваг, а тому використання їх цілком доцільне. Водночас непряме оподаткування має ряд суттєвих недоліків. Головним із них є те, що їх сплата не залежить від розміру доходів платників. Зважаючи на те, що рівень споживання має певний мінімум, питома вага цих податків у доходах громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів.

      Одним з найбільш суперечливих питань у  оподаткуванні є податок на додану вартість, враховуючи його важливе  місце у бюджеті. Існує декілька думок щодо цього податку – починаючи з механізму його дії, закінчуючи обґрунтуванням недоцільності його існування. Спробуємо виміряти усі “за” та “проти” податку на додану вартість.

      Головними аргументами “за” ПДВ є [61]:

• краще збалансовує національну податкову систему;
• нейтральний щодо трудомістких і капіталоємних виробництв, як рентабельних, так і збиткових підприємств, акціонерної і особистої форм власності, фінансування акціями чи облігаціями;
• найбільш ефективний і прийнятний спосіб збільшення бюджетних доходів;
• мінімально створює ділові рішення, не перешкоджає ефективному вирішенню ресурсів.

      Щодо  “проти”, то найпоширенішим запереченнями  є:

• виявляє регресивний характер, послаблює загальну структуру прогресивного оподаткування;
• порушує справедливість, визначеність, звичність для платників існуючої податкової системи;
• не надає жодних переваг національному підприємству в міжнародній торгівлі та зовнішньоекономічних зв’язках;
• на загальнонаціональному рівні більш прийнятним є податок з роздрібного товарообороту, а не ПДВ.

      Але, на жаль, не тільки ПДВ має певні  недоліки та проблеми. Свідоме декларування товарів за зниженою митною вартістю суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють імпортні операції, є поширеним явищем і передусім має на меті мінімізацію податкових зобов'язань таких суб'єктів. А визначення митної вартості має безпосередній і визначальний вплив як на створення конкурентного середовища на національному ринку, так і на доходи державного бюджету від міжнародної торгівлі. Така значущість правильного визначення митної вартості зумовлена тим, що вона є базою для нарахування митних платежів.

      Проте сплата податків не в повному обсязі — це лише частина проблеми. Маніпулюючи митною вартістю товарів, імпортери порушують умови чесної конкуренції на національному ринку і створюють дисбаланс між цінами на імпортну продукцію та на аналогічну продукцію національного походження (звичайно, не на користь останньої). У такий спосіб імпортери досягають панівного становища на певних ринках, ставлячи під загрозу функціонування національних виробників [62].

      Ще  однією причиною, яка зумовлює важливість правильного визначення митної вартості для досягнення цілей митно-тарифного регулювання, є те, що переважна більшість ставок митних тарифів розвинених країн адвалерні (встановлюються у відсотках до митної вартості товарів). У Митному тарифі України близько 84% ставок є адвалерними.

      Проте митна вартість має вкрай важливе  значення і для товарів, на які  встановлено специфічні (встановлюються у твердому грошовому вираженні за одиницю товару) або змішані (поєднують у собі адвалерні й специфічні) ставки ввізного мита, і навіть на товари, які не підлягають оподаткуванню митом.

      Це  зумовлене тим, що базою для нарахування  так званого вирівнювального прикордонного податку також є митна вартість товарів. Існування таких вирівнювальних податків продиктоване тим, що переважна більшість країн звільняє від непрямих податків свій експорт, а країни-імпортери стягують такий податок з імпортних товарів для встановлення цінового паритету із продукцією національного походження. В Україні таким вирівнювальним податком є податок на додану вартість. Ним оподатковуються імпортні операції, і базою для його нарахування знову ж таки є митна вартість імпортних товарів з урахуванням мита й акцизного збору (для підакцизних товарів).

      Враховуючи, що маніпулювання із митною вартістю товарів дає змогу суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності отримувати певні конкурентні переваги на національних товарних ринках і мінімізувати свої податкові зобов’язання, проблема правильності визначення митної вартості імпортних товарів є вкрай гострою й актуальною для митних органів багатьох країн, зокрема України.

      Що  ж стосується акцизного збору, то найбільш негативний вплив на фінансовий стан суб'єктів господарювання справляє сплата акцизного збору на імпортовані товари. Суб'єкти господарювання зобов'язані сплатити акцизний збір під час "розмитнення" товару, а за алкогольні та тютюнові вироби - під час придбання марок акцизного збору за рахунок своїх оборотних коштів.

      Відшкодування цих коштів відбудеться тільки після  реалізації товарів. Отже, має місце  іммобілізація оборотних коштів суб'єктів господарювання на сплату акцизного збору. Період іммобілізації  залежить від часу між сплатою акцизного збору і реалізацією товарів, що імпортуються. Слід звернути увагу, що в разі імпорту підакцизних товарів не дозволяється використовувати векселі для розрахунків з бюджетом (крім імпорту паливно-мастильних матеріалів). Відтак немає можливості відстрочування сплати акцизного збору. Імпортерам підакцизних товарів не дозволяється користуватись векселями і для сплати податку на додану вартість (крім імпорту бензину).

      У підприємств, що виробляють і реалізують підакцизні товари, також може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату акцизного збору. Це пояснюється тим, що оподаткований оборот, який ураховується для обчислення акцизного збору, визначається за фактом відвантаження підакцизних товарів. Коли станеться затримка в оплаті відвантаженої продукції, може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату збору. Така ситуація частіше трапляється за щоденної та подекадної сплати податку [63].

      Якщо  оплата покупцями підакцизних товарів  здійснюється авансом або одночасно  з відвантаженням продукції постачальником, іммобілізації оборотних коштів у постачальника на сплату акцизного збору може і не статися. Більше того, за подекадної та місячної сплати податку постачальник певний час використовуватиме у власному обороті частину акцизного збору, що підлягає перерахуванню в бюджет.

      Негативний  вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств податку "акцизний збір" (як і інших непрямих податків) матиме місце тоді, коли встановлення або  підвищення ставок податку супроводжується  підвищенням цін, обмежує обсяг виробництва і реалізації товарів, призводить до нагромадження нереалізованих товарів. Що ми і спостерігаємо.

      Досягнення охарактеризованих ефектів застосування непрямих податків відбувається здебільшого через визначення їх об'єктів, ставок та пільг. Кожний з податків має власну специфіку щодо цих питань, тому, на нашу думку, доцільно зупинитися на дослідженні переваг та недоліків окремих регулювальних механізмів.

      З універсальних акцизів наша держава використовує податок на додану вартість. Специфіка його розрахунку полягає у визначенні різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом, що є різницею між сумою податку, отриманою при реалізації продукції, та сумою податку, сплаченою при купівлі товарів. Таким чином, можна зробити висновок, що застосування податкових пільг з ПДВ буде ефективним лише за об'єктною ознакою товарної групи та за умови поширення на весь процес виробництва і обігу відповідних товарів (аж до кінцевого споживача) [41]. Надання ж пільг з цього податку за суб'єктною ознакою (організаціям) є елементом дискримінації інших учасників ринку у відносинах з покупцями продукції.

      В Україні часто порушують питання про те, чи доцільно взагалі практикувати застосування пільг при оподаткуванні доданої вартості? Більшість вітчизняних науковців не рекомендують повністю відмовлятися від цього інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Однак окремі автори сусідньої Росії категоричніші в цьому питанні: ".„надавати пільги з ПДВ не тільки не можна, але й шкідливо, оскільки це є антистимулюючим чинником у виробництві та реалізації продукції"¹. Ми погоджуємося з цим лише в частині пільг, наданих за суб'єктною ознакою. Так, організації, звільнені від ПДВ, стають неконкурентоспроможними при реалізації продукції суб'єктам господарювання - платникам ПДВ, адже їхні покупці не отримують права на податковий кредит та не можуть зменшити суму податку, належну до сплати. Економія на ціні товару, як правило, не покриває втрат покупців. При використанні ж об'єктного пільгування навіть за умови зростання витрат виробництва і обігу товарів, не оподатковуваних ПДВ (за рахунок включення невідшкодованого "вхідного" податку), ціна продажу знижується. Ефект від такого зниження отримують споживачі, внаслідок чого у них з'являється можливість підвищення власного платоспроможного попиту. Саме через попит відбувається стимулювання виробництва і пропозиції.