Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства

      Законодавчо виокремлюють два головних види пільг: виключення з об'єкта оподаткування та звільнення від оподаткування окремих операцій платників. Аналіз їх складу показує, що чимало пільг все ж таки передбачено за суб'єктною ознакою. Зокрема, звільнення від оподаткування організацій, які використовують працю інвалідів, на нашу думку, є неефективним та ускладнює відносини цих суб'єктів з покупцями і замовниками. Задум законодавця у цьому випадку зрозумілий: забезпечення стимулів створення робочих місць для людей з обмеженими фізичними можливостями. Однак набагато більше досягненню цієї мети слугував би механізм, аналогічний застосованому у сільському господарстві. За ним підприємство включає ПДВ до ціни, але не сплачує державі, а накопичує на спеціальному рахунку та інвестує у розвиток власного виробництва. Таким чином, покупці і замовники отримали б можливість обліковувати у себе податковий кредит, що позитивно вплинуло б на маркетингову ситуацію щодо підприємств інвалідів. Водночас цільове використання накопиченого ПДВ слугувало б розширенню кількості робочих місць для людей з обмеженими фізичними можливостями [55]. Сьогодні ж (за наявного пільгового механізму) про це говорити не варто - найчастіше йдеться лише про збереження робочих місць.

      У цілому пільговий механізм оподаткування доданої вартості в Україні досить громіздкий. Ще ширшим він був до 2005 р., коли з ініціативи уряду відмінили значну частину пільг. У 2005 р. надані пільги у співвідношенні до акумульованих сум ПДВ становили 97,7, у 2006 р. - 66,3 %.

      Надмірність пільг з ПДВ, як не парадоксально, знижує регулювальну ефективність цього податку. Адже податкові стимули є відносними: вони діють позитивно на того, хто у виграші порівняно з іншими учасниками ринку (самі ж по собі податки як вилучення частини доходів не є стимулом у прямому розумінні) [47]. Якщо перелік пільг надто широкий, то відносні стимули не спонукають капітал переливатися у сфери своєї дії, бо замало залишається інших сфер (донорів). Незважаючи на дані про зменшення пільгового поля ПДВ, воно є ще досить широким.

      Пільги - не єдиний регулювальний важіль, вмонтований в механізм оподаткування доданої вартості. Досвід зарубіжних країн засвідчує високу ефективність застосування з цією метою диференційованих податкових ставок. У широкому розумінні їх вважають одним з різновидів пільг. Виробництво деяких груп товарів можна стимулювати саме з використанням такого інструменту. Повне звільнення від оподаткування доцільно застосовувати в умовах наднизького платоспроможного попиту населення. За умови досягнення тенденцій до його зростання ефективніше використовувати знижені ставки податку на окремі товари, стимулюючи таким чином виробників до підвищення ефективності використання власного капіталу. Адже відомо, що відсутність податку призводить до переважно екстенсивних сценаріїв розвитку.

      Важливо при цьому, щоб диференціація ставок теж здійснювалася за об'єктною, а не суб'єктною ознакою. Лише у такому разі можливим стає стимулювання попиту, через який забезпечується вплив на виробництво товарів (робіт, послуг). Оподаткування за зниженими ставками окремих товарних груп забезпечує споживачам можливість розширення власного платоспроможного попиту (за умов конкурентного ринку). Виробники отримують прибутки на рівні середньої норми, і галузь не програє у привабливості для інвестування. При цьому також не порушуються умови внутрішньогалузевої конкуренції, як могло б статися при диференціації ставок за суб'єктною ознакою.

      На жаль, за вітчизняним законодавством справляння ПДВ відбувається лише за нульовою та двадцятивідсотковою ставками, що вказує на відсутність диференціації. Досвід розвинених країн доводить необхідність протилежного рішення. "Провідне місце серед пільг щодо ПДВ у західноєвропейській практиці належить диференційованим ставкам оподаткування окремих груп товарів та послуг. Їх застосовують у 14 з 15 країн ЄС з моменту запровадження податку. Диференціація ставок ПДВ є невід'ємною ознакою сучасної системи ПДВ у країнах - членах ЄС" [23]. Однак постає питання: за яким принципом диференціюють ставки? "Усі країни застосовують знижені ставки на товари (послуги), споживання яких важливе для низькодо-хідних груп населення". "У деяких випадках застосовуються підвищені ставки на окремі предмети розкоші, що споживаються високодохідними категоріями населення"⁵.

      Уже сьогодні для України реальним є впровадження диференційованих ставок ПДВ за такими товарними групами [38]:

• продукти харчування та медикаменти першої необхідності;
• друковані засоби масової інформації та книги;
• предмети розкоші;
• інші товари та послуги.

      Щоб уникнути втрат бюджету від зміни ставок, можна рекомендувати застосування знижених ставок до перших двох товарних груп, і стандартної - до четвертої групи. Третя група може оподатковуватися за підвищеною ставкою, покриваючи втрати держави від застосування знижених ставок.

      Така пропозиція матиме соціальний ефект, що полягатиме у перенесенні податкового тягаря на багатших громадян, які й формують попит на предмети розкоші. Таким чином, держава зробить реальний крок до забезпечення участі надвисоких доходів у податковому перерозподілі.

      Щодо регулювальної ролі акцизного збору, то багатьма авторами вона взагалі не визнається. Вважається, що це фіскально орієнтований податок. Однак його включення до ціни товару фактично обмежує платоспроможний попит споживача, за рахунок чого досягається регулювальна функція. Шляхом зміни ставок та введення пільг на товари не першої необхідності справляється вплив на обсяги їх споживання. Особливої ваги цей факт набуває у питаннях споживання шкідливих для здоров'я товарів: алкоголю, тютюну. Через споживання та попит держава знову отримує можливість регулювання обсягів їх виробництва.

      Однак при застосуванні індивідуальних акцизів важливо не припуститися порушень умов ринкової конкуренції, що означає неприйнятність використання галузевих пільг, орієнтованих на виробника, а не споживача, які призводять до деякої консервації структури економіки та дестимулюють технічне і технологічне оновлення виробництва. Тривалий час в Україні практикували галузеві пільги, що обумовлювалося протекціонізмом стосовно вітчизняного виробника. І тільки з плином часу ми можемо зробити висновок, що вони насправді жодним чином не вплинули на інтенсифікацію виробництва та посилення конкурентних позицій користувачів. Зокрема, це стосується автомобілебудування та виноробної промисловості. До 31 березня 2005 р. перша з цих галузей була звільнена від сплати непрямих податків, що суперечило Угоді про партнерство і співробітництво між Європейським співтовариством й Україною. У виноробній промисловості і після цього продовжували користуватися зниженими ставками акцизного збору порівняно з ввезеними товарами. Це означає не лише дискримінацію щодо імпорту (яка інколи є виправданою), але й спричиняє викривлення умов конкуренції на внутрішньому ринку, стримування ринкових сигналів в економіці, створення штучних передумов для продовження господарської діяльності неефективних підприємств [25].

      Основні суперечності пільгового режиму акцизного збору було розв'язано згідно з планом заходів щодо вступу України до СОТ у 2005 р. Але суттєвою проблемою залишається механізм надання пільг. Враховуючи індивідуальність цього податку, нам не вдавалося уникнути лобіювання інтересів окремих виробників. Тому головним завданням сучасного етапу розвитку системи податкового регулювання економіки в Україні має стати запровадження ретельного аналізу і прогнозування наслідків надання пільг з акцизного збору на основі вивчення співвідношення втрат та вигод.

      Регулювальну роль мита, на відміну від акцизного збору, ніхто не заперечує. Досить давно цей податок у всьому світі не використовується як фіскальний засіб, надаючи порівняно незначні надходження до бюджету, проте його спроможність забезпечувати на державному рівні можливості впливу на експортно-імпортні операції та захист внутрішньо-економічного середовища є неперевершеними.

      Україна мала досить багато проблем з митними пільгами, забезпечуючи зокрема протекцію для галузей чи навіть бізнесових структур. Однак завдання форсування вступу до СОТ змусило уряд усунути відповідні недоліки. Станом на 2007 р. можна констатувати відповідність митного регулювання вимогам СОТ. Відповідає правилам ГАТТ/СОТ також структура митного оподаткування, в якій переважає імпортне мито [39].

      При цьому варто визнати, що участь у діяльності міжнародних економічних організацій, спрямованих на зниження митних бар'єрів у міжнародній торгівлі, дещо обмежує роль мита як інструменту регулювання зовнішньоекономічних відносин. Та поряд з цим вона сприяє поглибленню інтеграційних процесів, що в цілому позитивно позначається на розвитку національної економіки. Зниження ставок мита у відповідності з правилами СОТ мають як позитивні, так і негативні наслідки для розвитку економіки України. Серед негативних наслідків такого рішення - можливості неконтрольованого та масового вивезення сировини за межі країни (оскільки національні виробники поки що менше орієнтовані на експорт готової продукції), банкрутство окремих виробників. Але посилення конкуренції у загальноекономічному зрізі призводить до інтенсифікації виробництва, стимулює технологічне оновлення та впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

      Викладене свідчить про наявність низки суттєвих проблем податкового регулювання соціально-економічних процесів в Україні в частині використання механізмів непрямих податків. Першорядною є необхідність посилення регулювальної ролі універсального акцизу - ПДВ. Його реформування, як і вдосконалення справляння акцизного збору, може відбуватися на підґрунті адаптації європейського досвіду до вітчизняних умов.

      Проектування відповідних змін системи та механізмів оподаткування передбачає необхідність поглиблення досліджень зарубіжного досвіду щодо справляння непрямих податків, адаптування його елементів до вітчизняних умов, прогнозування макроекономічних наслідків впровадження тих чи інших рішень в Україні.

      Таким чином, аналіз структури податкових надходжень дає змогу зробити  висновок, що в умовах падіння реальних доходів підприємств, зростання кількості збиткових підприємств, недосконалості податкового законодавства, низького рівня доходів громадян, неможливо забезпечити переважання у структурі податкової системи прямих податків.

      Отже, структура податкової системи України, в якій відносно велику роль відіграють непрямі податки, у цілому відповідає загальним закономірностям, які притаманні розвитку податкових систем. Зміни у цій структурі можливі лише за умови усунення причин, що їх зумовлюють, тобто зміни окремих параметрів соціально-економічної системи України.

      3.3 Шляхи вдосконалення  системи непрямого  оподаткування для  підвищення ефективності  фінансово-господарської  діяльності підприємства

      Сучасний  стан економіки України свідчить про необхідність невідкладного й радикального її реформування. На думку багатьох фахівців, першим етапом такого реформування є кардинальні зміни у бік ослаблення податкового тиску, запровадження такої системи оподаткування, що відповідала б реальній структурі української економіки і повернула податкам їх основні функції – регулювання економічної діяльності, наповнення бюджету і справедливий перерозподіл національного доходу. Існуюча податкова система, що передбачає передчасне й механічне перенесення в Україну сучасного європейського варіанта без її належного критичного осмислення, негативно вплинула на українську економіку.

      Аналіз  існуючих проблем у сфері оподаткування  приводить до висновку, що базові принципи організації системи оподаткування  в Україні суперечать інтересам суб’єктів господарської діяльності. Підприємства не мають щонайменшого економічного стимулу для збільшення своїх доходів, оскільки отриманий приріст доходів обкладається податками за тими ж ставками, що й базові фінансові результати. Їм набагато вигідніше переводити в “тінь” значну частину своїх господарсько-фінансових операцій, ніж розраховувати на збільшення доходу в результаті поліпшення виробничих і фінансових результатів. У цій ситуації надзвичайно актуальною є розробка такого механізму оподаткування, який допоміг би вирішити три глобальні задачі [62]:

• зменшити податковий тиск;
• розширити базу оподаткування;
• стимулювати підприємництво.

      У практичній площині формування такого механізму оподаткування в Україні  багато хто пов’язує із прийняттям Податкового кодексу. З кількох  представлених варіантів цього  документу Верховна Рада України прийняла до розгляду за основу варіант уряду.

      Первісний аналіз цього Податкового кодексу  показав, що він виявився, по суті, зведенням  відповідних діючих законодавчих актів. У ньому визначена єдина методологія  загальнодержавних і місцевих податків, основні принципи й положення податкової системи, надано однозначне тлумачення термінології, окреслені загальні положення правового регулювання податкових відносин. Однак, усе це ґрунтується, по суті, на застарілій адміністративно-управлінській основі, що не відповідає вимогам ринкового господарювання.