Методика розрахунку ліквідності та платоспроможности

     До  платіжних коштів відносяться суми по таким статтям балансу, як кошти, товари відгружені, готова продукція, розрахунки з покупцями, інші легкореалізовані активи.

     До  складу платежів і зобов'язань входять  заборгованість по оплаті праці, короткострокові  й прострочені кредити банку, розрахунки з постачальниками й  іншими кредиторами, першочергові платежі.

     У рамках експрес-аналізу ліквідності  в першу чергу звертають увагу  на статті балансу, що характеризує готівка  в касі й на розрахункових рахунках у банку, тому що вони виражають сукупність наявних коштів, тобто майна, що має  абсолютну цінність на відміну від  будь-якого іншого майна, що має цінність лише відносну. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути включені у  фінансово-господарську діяльність у  будь-який момент, тоді як інші види активів  нерідко можуть включатися лише з  певним тимчасовим лагом. Мистецтво  фінансового керування полягає  в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму коштів, а іншу частину, що може знадобитися  для поточної оперативної діяльності - у швидко реалізуємих активах.

     Для експрес-оцінки, чим значніше розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим  з більшою ймовірністю можна  затверджувати, що підприємство має  у своєму розпорядженні достатні кошти для поточних розрахунків  і платежі)!. Разом з тим наявність  незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне: кошти можуть надійти  на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, а деякі види активів  при необхідності легко перетворюються в готівку.

     Наступними  по ступені ліквідності активами є цінні папери й термінова  дебіторська заборгованість по відгруженим товарам і послуг.

     Менш  ліквідними є прострочена заборгованість по відгруженим товарам, не оплачених у строк покупцями по розрахункових документах, оскільки по такій заборгованості невідомий строк надходження оплати.

     Ще  менш ліквідними є готова продукція, що ще має бути реалізуватись, виробничі запаси, матеріальні цінності.

     Залежно від ступеня ліквідності (тобто  швидкості перетворення в готівку) активи підприємств розподіляють на наступні групи:

     Група А1. Найбільш ліквідні активи:

     — кошти підприємства, які можуть бути використані для виконання поточних розрахунків (каса, розрахунковий і валютний рахунки);

     — короткострокові фінансові інвестиції (цінні папери).

     Група А2. Активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

     Слід  зауважити, що основним компонентом  цієї групи є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності  підприємство деякою мірою може управляти  активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.

     Група АЗ. Це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво

     Група А4. Це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво[10, с. 380-381 ]

     Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:

1. характером і сферою діяльності підприємства;
2. швидкістю обороту коштів підприємства;
3. співвідношенням оборотних і необоротних активів;
4. «якістю» — ступенем ліквідності поточних активів;
5. сумою та строковістю зобов’язань, на покриття яких призначені статті активів.

     Оскільки  в складі короткострокових пасивів  можна виділити зобов’язання різного  ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення  певних елементів активу з елементами пасиву.

     У зв’язку з цим усі зобов’язання підприємства залежно від строковості  їх погашення поділяють на чотири групи:

     Група П1 — найбільш строкові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити  банку, строк повернення яких настав).

     Група П2— середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).

     Група П3 — довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку  та позики).

     Група П4 — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні  підприємства.

     Схематично  процедура порівняння статей активів  з відповідними статтями пасивів  подана на рис. 1.1)  [8, с. 88].

     Баланс  вважають абсолютно ліквідним, якщо: А₁ ≥ П₁; А₂ ≥ П₂; А₃ ≥ П₃; А₄ ≤ П₄.

     При цьому, якщо виконуються перші три  обов’язкові умови ліквідності  А₁ ≥ П₁; А₂ ≥ П₂; А₃ ≥ П₃, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то виконується і остання нерівність А₄ ≤ П₄, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб’єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості. 
 
 
 
 
 
 
 

       

     Рисунок 1.1 Класифікація статей активу і пасиву балансу для аналізу   

                         ліквідності 

     Невиконання однієї з перших трьох нерівностей  свідчить про порушення ліквідності  балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується  їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має  місце компенсація за вартісною  величиною. Однак у реальній платіжній  ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має  знак, протилежний зафіксованому  в оптимальному варіанті, ліквідність  балансу більшою або меншою мірою  буде відрізнятися від абсолютної.

     Зіставлення найбільш ліквідних активів і  тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дає  змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов’язаннями відображує перспективну ліквідність.

     Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність  підприємства в найближчий до моменту  проведення аналізу час.

     Перспективна  ліквідність являє собою прогноз  платоспроможності на основі зіставлення  надходжень і платежів.

     Вивченням співвідношень зазначених вище груп активів і пасивів за кілька періодів можна встановити тенденції в  структурі балансу та його ліквідності  Насамперед, найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є  коефіцієнт покриття (коефіцієнт загальної  ліквідності). Він показує рівень покриття активами підприємства своїх  зобов'язань. Визначається коефіцієнт покриття відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов'язань: 

      ,                                                          (1.1) 

     де  Кзаг — коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття); ПА — поточні активи; ПЗ — поточні зобов'язання.

     Нормативне  значення коефіцієнта більше 1.

     У цьому випадку підприємство може своєчасно погасити свої зобов'язання. При значенні коефіцієнта менше 1 — підприємство має неліквідний баланс.

     Крім  коефіцієнта покриття, для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої і абсолютної ліквідності.

     Коефіцієнт  швидкої ліквідності (Кпр) розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізовуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов'язання: 

      ,                                                      (1.2) 

     де  ГК — грошові кошти; ДЗ — дебіторська  заборгованість.

     Середнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності  знаходиться у межах 0,5—0,6.

     Коефіцієнт  абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов'язань. Для розрахунку коефіцієнта абсолютної ліквідності (Кдл) можна використовувати таку формулу: 

      ,                                                         (1.3) 

     де  КФВ — короткострокові фінансові  вкладення.

     Значення  коефіцієнта абсолютної ліквідності  більше 0,2 є достатнім, щоб підприємство своєчасно розраховувалось по своїх боргах із кредиторами. Зниження рівня коефіцієнта означає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

     При значенні коефіцієнта абсолютної ліквідності  менше 0,2, а коефіцієнта покриття менше 0,5 підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна. 

     

3. Платоспроможність, її показники та методика їх розрахунки

 

     Платоспроможність характеризується ступенем ліквідності  оборотних активів і свідчить про фінансові можливості організації  повністю розплатитися за своїми обов'язками в міру настання строку погашення боргу [25, с. 246].

     Часом платоспроможність помилково ототожнюється лише з наявністю грошових коштів на рахунках в установах банків і в касі підприємства.

     Проте наявність грошових коштів в установах банків і в касі характеризує не платоспроможність, а поточну готовність (можливість) підприємства розрахуватись за зобов'язаннями.

     Вважається, що наявність грошових коштів у підприємств на рахунках у банках повинна відповідати різниці між поточною кредиторською і дебіторською заборгованістю.

     У цьому зв'язку однією з найважливіших проблем підприємства є підвищення рівня поточної платіжної готовності.

     Підприємство  вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші ніж поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, сплаті платежів до бюджету, позабюджетних  фондів тощо у зв'язку з перевищенням зобов'язань Йад вартістю майна  та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

     Підприємство  визнається неплатоспроможним на підставі виявлення незадовільної структури балансу.

     Незадовільна  структура балансу — це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами в зв'язку з недостатнім рівнем ліквідності майна .

     Основними показниками, на основі яких можна визначити  платоспроможність підприємства, є: коефіцієнт автономії (фінансової незалежностіості); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового левериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності), коефіцієнт довгострокових зобов'зань, коефіцієнт поточних зобов'язань та ін.

     Коефіцієнт  автономії — показник, який характеризує частку власного капіталу у загальній сумі всіх пасивів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Розраховується коефіцієнт автономії (Кавт) за такою формулою: Коефіцієнт автономії — показник, який характеризує частку власного капіталу у загальній сумі всіх пасивів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Розраховується коефіцієнт автономії (Кавт) за такою формулою: