Методика розрахунку ліквідності та платоспроможности

     Дебіторська заборгованість за винятком резервів по безнадійних боргам є поточною, якщо не являє собою заборгованість по продажу, не пов'язаних з основною діяльністю, строком більше року. Дебіторську заборгованість погашають, як правило, у поточному виробничо-комерційному циклі підприємства.

     Аналітик  повинен бути уважний при оцінці обсягу й реальності дебіторської заборгованості, особливо коли реалізація здійснюється на умовах консигнації або із правом повернення.

     Запаси  відносять до поточних активів, за винятком тих запасів, які перевищують  поточні потреби. Цей надлишок запасів варто визначати як низько ліквідні активи й відокремлювати від інших видів запасів, які пов'язані із тривалим виробничим циклом. На практиці зміни в цій області дуже значні і аналітик повинен уважно аналізувати всі відхилення від норм.

     Витрати майбутніх періодів вважаються поточними  не тому, що можуть бути звернені в готівку, а скоріше тому, що вони являють  собою авансові платежі за послуги  й поставки, які в противному випадку  вимагали б поточних грошових витрат.

     Поточні пасиви - це зобов'язання, які звичайно покриваються за рахунок наявних  поточних активів або за рахунок  створення інших поточних пасивів. На практиці найбільше широко поширені наступні види поточних пасивів:

• кредиторська заборгованість;
• векселя до оплати;
• короткострокові банківські та інші позички;
• податки та інші нарахування;
• частка довгострокової заборгованості, що підлягає виплаті в поточному періоді.

     Ці  статті поточних пасивів звичайно не вимагають подальшого уточнення. Однак, як і у випадку з поточними  активами, аналітик не може припускати, що поточні пасиви завжди будуть правильно  класифіковані. Так, у сучасній практиці поточні зобов'язання, які передбачаються рефінансувати, відображаються як довгострокові пасиви. Ступінь упевненості в можливості рефінансування найчастіше не визначена, і це у випадку несприятливого розвитку подій може негативно відобразитися на фінансовому становищі компанії.

     Поточні відстрочки податкових платежів є не більш реальними поточними активами, чим поточна заборгованість по сплаті податків - реальними поточними пасивами. Хоча вони виникають у результаті застосування загальноприйнятих методів  обліку податків, відстрочки податків не можуть служити засобом платежу, як і заборгованість по сплаті податків не завжди стає зобов'язанням, що повинне  бути виплачене в поточному періоді.

     Багато  фірм, у яких основні засоби служать  головними «робочими активами», наприклад транспортні організації  й деякі лізингові компанії, розглядають  як поточний актив очікуваний виторг, за рахунок якої вони повинні оплатити свої поточні зобов'язання по закупівлі  встаткування. Таке трактування припускає відсутність усяких розходжень між групами статей балансу як у компанії, що займаються операціями з нерухомим майном, так і в банках і страхових компаніях, і пов'язана з їхніми спробами повідомити користувача звітності про їхні «особливі» умови фінансування їхньої діяльності; вони затверджують, що розмежування статей на короткострокові й довгострокові за загальними правилами до них незастосовне й що їхня діяльність не має ніяких паралелей з діяльністю звичайних торговельних або промислових підприємств [1, с. 398 - 401].

     Деякі із цих специфічних обставин дійсно можуть мати місце, але вони не завжди змінюють співвідношення поточних зобов'язань  і ліквідних коштів, які є у  фірми для їхнього покриття. Саме на це співвідношення аналітик і повинен  звернути увагу при оцінці ліквідності.

     Основною  ознакою ліквідності є формальне  перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими  пасивами. Чим більше це перевищення, тим краще фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності. Якщо величина оборотних активів недостатньо  велика в порівнянні з короткостроковими пасивами, то поточний стан є нестійким і може виникнути ситуація, коли він не буде мати досить коштів на розрахунки за своїми обов'язками і змушений буде або порушити технологічний процес (наприклад, терміново продати частину запасів або обтяжувати себе новими боргами), або розпродати частну довгострокових активів.

     Від того, наскільки забезпечена відповідність  між даними групами активів і  пасивів, багато в чому залежить платоспроможність  або неплатоспроможність організації  з можливим порушенням процедури  банкрутства.

     Справа  в тому, що неплатоспроможна організація може бути визнана навіть при достатнім перевищенні статей активу над її зобов'язаннями, якщо капітал вкладений у важко реалізуючи статті активу. І хоча затримка в платежах, загалом кажучи, явище тимчасове, вона може послужити початком припинення всіх платежів у випадку стабільної невідповідності строків оборотності зобов'язань підприємства і його майна.

     Залежно від мети аналізу ліквідності  в системі показників поточної платоспроможності  виділяють коефіцієнти, що характеризують діяльність функціонуючого підприємства, і коефіцієнти, застосовують для  аналізу ліквідованого підприємства.

     З обліком цього варто розрізняти поняття поточної, операційної й  термінової ліквідності [8, с. 90; 10, с. 379].

     Поточна ліквідність характеризується відповідністю  дебіторської заборгованості й коштів короткостроковим зобов'язанням.

     Поняття операційної ліквідності доцільно використовувати для характеристики відповідності груп активів і  пасивів по строках їхньої оборотності  в умовах нормального функціонування підприємства.

     Поняття термінової ліквідності може використовуватися  при оцінці здатності підприємства для погашення зобов'язань у випадку ліквідації.

     Важливість  ліквідності найкраще можна усвідомити, оцінивши можливі наслідки «достатньої» здатності підприємства покрити  свої короткострокові зобов'язання.

     Існує кілька ступенів ліквідності.

     Недостатня  ліквідність, як правило, означає, що підприємство не в змозі скористатися перевагами знижок і виникаючими вигідними  комерційними можливостями. На цьому рівні недолік ліквідності означає, що немає свободи вибору і це обмежує своду дій керівництва.

     Критичний недолік (дефіцит) ліквідності наступає у випадку, якщо підприємство не здатне погасити свої поточні борги й  зобов'язання. Це може привести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень і необоротних активів, а в самому гіршому випадку - до неплатоспроможності й банкрутства.

     Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення  прибутковості, втрату контролю й часткову або повну втрату вкладень капіталу. У випадку, коли власники несуть необмежену відповідальність, їхні збитки можуть навіть перевищити первісні вкладення.

     Для кредиторів недостатня ліквідність  їхнього боржника може означати затримку в сплаті відсотків і основної суми боргу або часткову або повну  втрату позичених засобів. Поточний стан ліквідності компанії може вплинути також на її відносини із клієнтами  й постачальниками товарів і  послуг. Така зміна може виражатися в нездатності даного підприємства виконати умови контрактів і привести до втрати зв'язків з постачальниками. Ось чому ліквідності надається  таке велике значення. Тому що якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання в міру того, як наступає строк їхньої оплати, його майбутнє існування ставиться під сумнів, і це відсуває всі інші показники діяльності на другий план. Визначення прийнятного для компанії рівня ліквідності в короткостроковому періоді тісно пов'язане з оцінкою несистематичних фінансових ризиків, з якими вона зіштовхується. 

     Хоча  використовувані в обліку визначення сформульовані на базі припущення про  безперервність життєдіяльності підприємства, аналітик завжди повинен перевіряти обґрунтованість такого припущення, вивчаючи ліквідність і платоспроможність  підприємства.

     Досліджуючи взаємозалежність ліквідності й  платоспроможності, слід зазначити, що ліквідність є менш динамічною категорією, чим платоспроможність. Справа в  тому, що в міру стабілізації виробничої діяльності підприємства в нього поступово складається певна структура активів і джерел засобів, різкі зміни яких порівняно рідкі. Тому показники ліквідності звичайно варіюють у певних цілком передбачених границях, що й дає підстави аналітичним агентствам розраховувати й публікувати середньо галузеві й середньо групові значення цих  показників для використання в міжгосподарських порівняннях і як орієнтири при відкритті нових напрямків виробничої діяльності.

     Предметом аналізу ліквідності є процеси  формування, здійснення й коректування політики керування платоспроможністю  підприємства в короткостроковому  періоді. Основними завданнями аналізу  ліквідності є:

1. Оцінка ступеня ліквідності оборотних активів підприємства.
2. Оцінка ліквідності балансу підприємства.
3. Оцінка рівня платоспроможності підприємства в короткостроковому періоді.
4. Формування інформації про політику, що проводиться господарюючим суб'єктом по підтримці необхідного рівня платоспроможності.
5. Оцінка перспектив розвитку й розробка рекомендацій з усунення факторів, що несприятливо впливають на платоспроможність.

     Предмет аналізу ліквідності й разом  з ним завдання визначаються рівнем розвитку фінансового менеджменту  на підприємстві й ефективністю політики керування грошовими потоками, що забезпечує здатність вчасно задовольняти вимоги кредиторів. Тому фахівець, що проводить аналіз платоспроможності, зобов'язаний установити найбільш пріоритетні цілі для конкретного підприємства, склавши їхню ієрархію, з метою оптимізації спрямованості зусиль на одержання максимального ефекту.

     До  основних користувачів інформації, отриманої  в результаті проведення аналізу  ліквідності, у першу чергу відносяться фінансові менеджери підприємства, потенційні інвестори, постачальники, клієнти, працівники підприємства (наприклад, відносно реальності виплати обіцяних преміальних і інших матеріальних заохочень) і, безумовно, власники, що відслідковують ефективність роботи менеджерів.

     Для забезпечення вірогідності аналізу  ліквідності результатів необхідно  досліджувати такі аспекти [8, с. 88]:

     — приналежність активів;

     — наявність умовних зобов'язань (гарантійних, потенційних зобов'язань).

     Важливим  етапом проведення аналізу ліквідності  є процедура обробки зібраної інформації за допомогою аналітичних  методів. Використання різних аналітичних  методів варто здійснювати в  комплексі, що дозволить одержати більш  повне й наближене до реального  стану опис платоспроможності підприємства й ліквідності його активів.

     Так, використовуючи метод угруповання, можна сформувати баланс в адаптованій  для проведення аналізу ліквідності  формі - по ступеню або зменшення або зростання (залежно від завдання аналізу) ліквідності, при цьому довільно становлячи групи статей активу й пасиву. Потім доцільно побудувати структуру усередині кожної із груп і по балансі в цілому, застосовуючи доступні екноміко-математичні методи.

     Застосування  методу фінансових коефіцієнтів дозволяє зробити висновки, що стосуються:

• відповідності отриманих результатів середньо галузевим і нормативним показникам;
• динаміки змін статей поточних активів і короткострокової заборгованості;

     —ступеня  ліквідності тих або інших  статей балансу;

     —відсутності політики керування платоспроможністю, а при її наявності, - ступеня ефективності прийнятих мір.

     Безумовно, весь процес проведення дослідження  не буде повним без розробки рекомендацій, спрямованих на поліпшення платоспроможності  підприємства в майбутньому. 

     

2. Аналіз  ліквідності балансу підприємства

 

     Аналіз  ліквідності проводиться з метою  визначення платоспроможності підприємства в короткостроковому періоді  по зобов'язаннях, строк погашення  яких повинен наступити не більш  ніж через 12 місяців з дати складання  балансу.

     Процедура аналізу ліквідності балансу  складається в порівнянні коштів по активу із зобов'язаннями по пасиву. Для цього активи повинні бути згруповані по ступеню їхньої ліквідності, а зобов'язання - по строках їх погашення в порядку зростання строків.