Лекции по "Фінанси"

7) принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен грунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;

9) принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості – інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.

 

28.Бюджетна система  і бюджетний процес в Україні

 

Бюджетний процес – регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

 

Стадіями бюджетного процесу визнаються:

1) складання  проектів бюджетів;

2) розгляд проекту  та прийняття закону про Державний  бюджет України (рішення про  місцевий бюджет);

3) виконання бюджету, включаючи  внесення змін до закону про  Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

4) підготовка та розгляд  звіту про виконання бюджету  і прийняття рішення щодо нього.

 

Складання проекту Державного бюджету України.

А. Визначення Основних напрямів бюджетної політики на наступний  бюджетний період.

- Міністерство фінансів  України спільно з іншими центральними  органами виконавчої влади розробляє  проект Основних напрямів бюджетної  політики на наступний бюджетний  період та до 20 березня року, що  передує плановому, подає його  на розгляд до Кабінету Міністрів України.

- Кабінет Міністрів України  не пізніше 1 квітня року, що  передує плановому, розглядає  та схвалює проект Основних  напрямів бюджетної політики  на наступний бюджетний період.

 

Б. Підготовка й  аналіз бюджетних запитів

- Для підготовки проекту  Державного бюджету України Міністерство фінансів розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкцію з підготовки бюджетних запитів.

- Головні розпорядники  бюджетних коштів забезпечують  складання бюджетних запитів,  що містять пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів.

- На основі аналізу  бюджетних запитів Міністерство  фінансів України готує проект  закону про Державний бюджет  України і подає його Кабінету  Міністрів України для розгляду.

 

В. Схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України та подання їх Верховній Раді та Президенту України (не пізніше 15 вересня року, що передує плановому). Проект закону про Державний бюджет України підлягає обов’язковій публікації в газеті «Урядовий кур’єр» не пізніше ніж через сім днів (22 вересня) після його подання Верховній Раді України.

 

Розгляд та затвердження Державного бюджету України.

Г. Розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Протягом трьох днів з  дня прийняття Верховною Радою  України закону про Державний  бюджет України Кабінет Міністрів  України подає Президенту України  обґрунтування і розрахунки щодо бюджетних показників закону. Закон про Державний бюджет України повинен бути прийнятий Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків.

 

Казначейське  обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування  розпорядників і одержувачів  бюджетних коштів, а також інших  клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням  бюджетних повноважень при зарахуванні  надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями;

3) ведення бухгалтерського  обліку і складання звітності  про виконання бюджетів з дотриманням  національних П(с)БО;

4) здійснення  інших операцій з бюджетними  коштами.

 

Підготовка  та розгляд звіту про виконання  бюджету і прийняття

рішення щодо нього.

- Після закінчення  бюджетного року Міністерство  фінансів складає Звіт про  виконання Державного бюджету  України, який подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1-го травня року, наступного за звітним.

- Рахункова  палата Верховної Ради України  протягом двох тижнів з дня  офіційного подання Кабінетом  Міністрів України річного звіту  про виконання закону про Державний бюджет України готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету України і подає до Верховної Ради України на розгляд.

- За результатами  розгляду Верховна Рада України  у двотижневий термін з дня  отримання висновків приймає  рішення щодо звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

 

30 Загальнодержавні фонди цільового призначення

 

Державні цільові  фонди є складовою фінансової системи України та важливим елементом  державних фінансів.

Основним централізованим  фондом грошових коштів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом з тим у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гарантованого фінансового забезпечення. До

таких потреб належать: надання певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання інших непередбачуваних подій.

За матеріальним змістом державні цільові фонди  характеризуються

такими ознаками:

- цільове призначення коштів фондів, яке регламентуєтьс законодавчими актами;

- регулювання  зі сторони держави джерел  доходів, їх ставок, порядк нарахування  та сплати;

- встановлення  розмірів окремих виплат та  їх корегування відповідно д  поточної економічної та соціальної ситуації;

- перерозподіл  коштів всередині кожної системи.

Джерелами формування доходів фонду можуть бути:

- обов‘язкові  внески, збори та платежі;

- цільові надходження  з бюджету;

- доходи від  розміщення тимчасово вільних  коштів;

- кредити;

- добровільні внески та пожертвування юридичних, фізичних осіб.

 

Цільові фонди  поділяються на дві групи. Першу  становлять постійні фонди, створення яких пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем.

 

України, Фонд соціального  страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов‘язкового  соціального страхування на випадок  безробіття, Фонд соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

В залежності від  рівня управління фонди бувають:

1) державні;

2) регіональні.

Роль державних  цільових фондів проявляється у можливості:

- впливати на  економічні процеси через фінансування  та кредитування підприємств;

- визначати  пріоритетні напрями розвитку  національної економіки з надання  позик;

- забезпечувати природоохоронні заходи за рахунок встановлення платежів та штрафів;

- гарантувати  соціальний захист громадян у  формі пенсій, допомог, соціальних  виплат;

- забезпечувати  фінансування соціальних послуг, що надаються окремим категоріям  громадян тощо.

 

31 Державний кредит і державний борг

Державний кредит – це специфічна ланка державних фінансів, яка не має ні окремого грошового фонду, ні відокремленого органу управління. Кошти, що мобілізуються через систему державного кредиту, спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту і знаходяться в розпорядженні Міністерства фінансів.

За економічною сутністю державний  кредит — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особам — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Основна класична форма кредитних відносин, коли держава  виступає позичальником коштів, а  юридичні і фізичні особи –  кредиторами. Будучи кредитором, держава  за рахунок коштів бюджету надає  на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший.

Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципів повернення і платності для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику залучати додаткові фінансові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії. Використання державного кредиту доцільно тоді, коли в державі вичерпані інші джерела формування доходів або доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому повинно забезпечуватись ефективне використання позичених коштів.

 

Оформлення  державного кредиту може здійснюватись  двома видами цінних паперів –  облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями).

Облігація являє собою боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі процентів чи виграшу.

Казначейські  зобов'язання – це боргові зобов'язання, спрямовані тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплати здійснюються у вигляді процентів чи на дисконтній основі.

 

Державний кредит як фінансова категорія виконує  три функції: розподільну, регулюючу  і контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення.

Сутність  регулюючої функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Контрольна  функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів.

 

Державний борг – загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Розрізняють поточний і капітальний державний борг. Поточний борг – це сума заборгованості, що полягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості й відсотків, що мають бути

сплачені за позиками.

Державний борг поділяється також на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг — це сукупність зобов’язань держави перед резидентами, а зовнішній борг — сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами.

Здійснюючи  внутрішні і зовнішні запозичення, держава повинна

забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування  державного боргу – це погашення позик, виплата процентів за ними, уточнення і зміна умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

Ефективність  використання державних запозичень значною мірою залежить від системи  управління боргом. Управління державним боргом – це комплекс заходів, що здійснює держава по залученню, розміщенню і погашенню державних позик, та забезпечення платоспроможності держави.

 

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто  можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики.

Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування  державного боргу — це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу.

Існують такі способи  коригування позикової політики:

- конверсія;

- консолідація;

- уніфікація;

- обмін за  регресивними співвідношеннями;

- відстрочення  погашення;

- анулювання.

Конверсія державного боргу - це зміна дохідності позик. Вона здійснюється при зміні ситуації на фінансовому ринку (зниження облікової ставки Національного банку) чи погіршення фінансового стану держави. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, що будуть виплачуватися за позиками.

Консолідація - це передання зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик на нову.

Уніфікація - це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Уніфікація спрощує управління державним боргом.

Обмін за регресивними співвідношеннями облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу, коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової.

Відстрочення  позик означає перенесення термінів виплати заборгованості і використовується у випадках, коли доходи від нових позик використовуються на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання  боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Анулювання боргів знижує авторитет держави, причиною може бути фінансова неспроможність держави або політичні мотиви.