Лекцii "Фінанси"

В Україні  застосовується казначейська форма обслуговування Державного і місцевих бюджетів, яка передбачає здійснення Державним казначейством через єдиний казначейський рахунок:

-  операцій з коштами державного і місцевих бюджетів;

-  розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

-  контролю   бюджетних   повноважень   при   зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

-  бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджету.

Запровадження казначейської системи виконання  бюджетів і функціонування єдиного  казначейського рахунку, відкритого в Національному банку, дає змогу уряду мати вичерпну щоденну інформацію про стан державних фінансів. Система електронних платежів (СЕП) Національного банку поряд із входженням Державного казначейства у мережу "Клієнт банку - банк" дозволяє провадити платежі у лічені хвилини замість двох або більше днів. Крім того, казначейський принцип оплати рахунків через реєстраційні рахунки відкриті в рамках єдиного казначейського рахунку значно скорочує можливості порушення фінансово-бюджетної дисципліни.

Після закінчення бюджетного року Міністерство фінансів складає Звіт про виконання Державного бюджету, якийподається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1-го травня року, наступного за звітним.

На всіх стадіях  бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

Тривалість  стадій бюджетного процесу різна  в окремих країнах, але в більшості випадків весь процес триває усередньому близько двох років.

Бюджет складається  на рік. Цей період має назву бюджетного періоду, він в Україні співпадає з календарним роком. Проте с ряд держав, у яких бюджетний рік не збігається з календарним. Наприклад, у США бюджетний рік триває з 1 -го жовтня по 30-те вересня, у Швеції - з 1-го липня по 30-те червня, в Японії - з 1-го квітня по 31-ше березня.

4. Бюджетні права державних та місцевих органів влади і управління.

Учасники бюджетного процесу наділені законодавством відповідними правами й обов'язками, що становлять їхбюджетні повноваження.

Бюджетні  права державних і місцевих органів  влади й управління визначаються у відповідності до розподілу міжними економічних і управлінських функцій.

Бюджетне право являє собою сукупність юридичних норм, на яких базується і діє бюджетна система держави,визначається компетенція центральних і місцевих органів державної влади і державного управління щодо складання,розгляду, затвердження і виконання бюджету.

Бюджетні  права розподілені між законодавчою і виконавчою владою загальнодержавного і місцевого рівня. Законодавче закріплення бюджетної самостійності кожного рівня влади має поставити перепону в прийнятті необгрунтованих рішень із боку як центральної виконавчої влади, так і місцевих органів управління.

Основний  зміст бюджетних повноважень  полягає в праві отримувати доходи, розподіляти бюджетні кошти,використовувати їх за цільовим призначенням.

Під час визначення бюджетних повноважень постає досить важливе питання: влада якого рівня повинна забезпечувати виконання різного роду державних функцій із фінансування видатків і надання послуг.

Розв'язуючи цю проблему, ми можемо спиратись на світовий довід бюджетного федералізму.

Бюджетний федералізм реалізується через єдину соціально-економічну і бюджетно-фінансову політику держави. Це дає змогу в умовах самостійності, відносної автономії кожного бюджету поєднувати фіскальні, соціальні й економічні інтереси центру з інтересами адміністративно-територіальних утворень та органів місцевого самоврядування.

Проблема бюджетного федералізму є досить складною, її розв'язання віками шукали багато народів  і держав. Кожнадержава шукає і знаходить тут свої рішення. Так, механізм бюджетного федералізму у США формувався багато десятирічу суперечливих умовах. І лише в останні десятиріччя XX століття склалася стабільна система фінансової взаємодіїфедерального уряду, штатів і територій. Водночас перенесення знайдених іншими країнами рішень в інші умови може дати зовсім небажані наслідки. Використовуючи багатий світовий досвід, нам треба знайти власне вирішення цього питання. Певні кроки у цьому напрямі вже зроблені.

Із прийняттям Конституції України, закону "Про місцеве самоврядування в Україні", затвердженням Бюджетногокодексу України передбачено чіткий розподіл повноважень органів місцевої влади на власні й делеговані і відповідно доних видатків бюджету. Так, критерієм поділу повноважень між обласним рівнем, районним та міст обласного рівня є такий: районні ради та територіальні громади міст обласного значення відповідають за виконання програм надання соціальних послуг, потреба в яких існує для всіх жителів України. На обласному ж рівні виконуються окремі програми та надаються, соціально важливі послуги для окремих категорій населення. Наприклад, загальноосвітні школи, лікарні широкого профілю повинні утримуватися з міських та районних бюджетів, тоді як школи-інтернати, спеціалізовані лікарняні заклади фінансуватимуться з обласного бюджету.

5. Міжбюджетні відносини і їх  регулювання.

Під час передання  державою права на здійснення видатків виникають міжбюджетні відносини.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

За напрямами  взаємовідносини між бюджетами  поділяються на вертикальні - між бюджетами різних рівнів, ігоризонтальні - між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні).

Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні - на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління.

З метою забезпечення відповідності між повноваженнями на фінансування видатків, закріплених законодавчими актами України за відповідними бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цихповноважень, здійснюється регулювання міжбюджетних відносин.

Механізм регулювання  міжбюджетних відносин базується на використанні фінансових нормативів бюджетноїзабезпеченості, як певного рівня соціальних послуг у розрахунку на душу населення, надання яких гарантуєтьсядержавою виходячи з наявних фінансових ресурсів та визначеного обсягу міжбюджетних трансфертів.

Фінансовий  норматив бюджетної забезпеченості розраховується шляхом ділення загального обсягу фінансовихресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг. Отриманий показник коригується коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:

1) кількості населення  та споживачів соціальних послуг;

2)соціально-економічних,  демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць.

Коригувальні  коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Якщо прогнозні  доходи відповідного бюджету будуть недостатніми для фінансування розрахункового обсягувидатків, обчисленого із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів, такому бюджету передбачається надання міжбюджетних трансфертів.

Існують такі види міжбюджетних трансфертів:

-  дотація вирівнювання;

-  субвенція;

-  кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

-  інші дотації.

У Державному бюджеті затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету АвтономноїРеспубліки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського значенняАвтономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів. Окремо затверджуються обсяги коштів,що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів. Субвенції виділяються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Субвенції можуть надаватись на здійснення програм соціального розвитку, виконання інвестиційних проектів, на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою, на утримання об'єктів спільного користування та інші. 

 

Тема 6. СТРАХУВАННЯ. СТРАХОВИЙ РИНОК  

 

1.Сутність, принципи, види, та роль страхування.          

В умових ринков відносин у зв”язку  з ускладненням відносин суб”єктів  господарювання, збільшенням масштабів  і посиленням концентрації виробництва  ступінь ризикованості в суспільстві  зростає.У результаті, виникає обьективна потреба у страхуванні як ефективному засобі забнзпечення економічної безпеки суб‘єктів госпадарювання і життєдіяльності людей шляхом відшкодування збитків від ризикових обставин,зумовленних  природними явищами (стихійними лихами)та нещасними випалками,що загрожують життю,здоровью та майну людини.           

У Законі України „Про страхування” від 4 жовтня 2001р. № 2745-III зазначено,що страхування-це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян(фізичних) і юредичнихосіб під час настання страхового випадку,визначеного договором страхування або чинним законодавством  за рахунок грошових фондів,що формуються шляхом сплати страховиками страхових платежів(внесків,страхових премій).            

Сутність і зміст страхової  діяльності розглядають через її функції:ризикову(відшкодування),тобто матеріальну відповідальність страхових компаній (СК) за наслідки ризику; заощадження засобів (накопичувальну), застосовуване за окремими видами особистого страхування (життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом терміну дії договору; попереджувальну (превентивну), тобто фінансуваня заходів з метою зменшення наслідків страхових подій; контрольну(державний нагляд і внутрішній аудит); ціноутворення(тарифікація).

Принципи, на яких грунтується здійснення страхової діяльності, такі:  

-вільний вибір страхувальником  страховика, а страховиком-виду страхування;   

-страховий ризик-потенційна можливість  збитку або втрати доходу при  настанні визначних подій;  

-страховий інтерес страхувальника і страховика як законна вимога відшкодувати майновий збиток, пов‘язаний із правом власності, володіння, розповсядження і використання об‘єкта страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;  

-максимальна сумлінність,тобто  довіра між сторогами,надання повної інформції з предмета укладеного договору страхувння як на етапі його укладання,так і на етапі використання;  

-страхове відшкодування на рівні  збитку, тобто виплати не мають  приносити страхувальнику прибуток, страхове відшкодування має лише відновити його майнове становище до того рівня, що був безпосередньо перед страховим випадком, який трапився;  

-застереження, тобто включення  до договору страхування особливих  клаузул. Наприклад, франшиза-позначена в договорі незначна частина збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком;  

-суброгація (зустрічний регресний  позов) означає можливий позов  до третьої (винної) особи в  збитку з метою компенсації  матеріальних витрат страховика  в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;  

-диверсифікованість, тобто законодавча  можливість розширення ділової  активності за межами основної  діяльності;  

-контрибуція або спільне покриття  фактичного ризику страховиками  пропорційно страховим сумам  договорів за страхуванням одного об‘єкта;  

-перестрахування та співстрахування  як особливі види страхових  відносин, що дають змогу підвищити  гарантію виконання страхових  зобов‘язань перед страхувальниками.

Відповідно до цих  критеріїв (якісних ознак) класифікацію страхування розглядають за такими ознаками, як:  

-історичні, що передбачає виділення етапів еволюції розвитку потреб у страхуванні та пропозиції страхових послуг згідно із законодавством із страхування:   

а) 1991-1992 рр.-формування систем Укрдержстраху;    

б)1993-1996 рр.-початок функціонування національної системи страхування незалежної України в умовах різноманітних організаційних форм страхування (від прийняття Декрету Кабінету Міністрів України ‘‘Про страхування” у 1993 р.);   

в) із 1996 р. І понині- зміцнення фінансових основ діяльності страхових компаній (після затвердження Закону України ‘‘Про страхування”);