Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Ноября 2012 в 23:26, курс лекций
Дисципліна "Фінанси" с базовою для підготовки спеціалістів економічного профілю, що маг на мсті надання . фундаментальних знань з функціонування фінансів та їх впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
Предметом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають на різних рівнях економічної системи між державою, юридичними та фізичними особами.
Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать:статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та ін.
Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У цій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.
Рух грошових потоків
кількісно відображає всі стадії
процесу відтворення через
Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати вартісні кількісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.
2. Фінанси комерційних підприємств.
Організація та функціонування фінансів суб'єктів підприємницької діяльності базується на засадах комерційногорозрахунку, який передбачає:
- отримання максимального прибутку при мінімальних витратах;
- повну самостійність суб'єктів господарювання;
- невтручання держави у внутрішні справи підприємств;
- реальну відповідальність за результати роботи, своєчасне виконання зобов'язань, сплату податків.
За ринкової економіки фінансовий механізм саморозвитку базується на самоокупності та самофінансуванні - це принцип господарювання, згідно якого підприємство за рахунок доходів від реалізації відшкодовує затрати, пов'язані з основною діяльністю. Найнижча межа самоокупності - беззбитковість, тобто ситуація, коли доходи дорівнюють видаткам і прибутку немає.
Самофінансування включає можливість підприємства не тільки відшкодовувати затрати, а й здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, головне,здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.
Суб'єкт господарювання має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.
Фінансова діяльність підприємства регламентується державою через податкову, амортизаційну, валютну, митнуполітику. Суб'єкт господарювання несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку.
Грошові кошти підприємницьких структур формуються уже на стадії утворення статутного капіталу підприємства, який з економічної точки зору являє собою майно суб'єкта господарювання на дату його створення. Джерела утвореннястатутного капіталу залежать від форми власності:
приватна —> власний капітал підприємця;
акціонерна —>акціонерний капітал;
державна —> асигнування з бюджету та централізованих фондів;
колективна (спільна) —> внески засновників
Внески у статутний капітал можуть бути зроблені в будь-якій формі, але завжди вони повинні мати вартісну оцінку. Такі внески можуть бути здійснені у вигляді будинків, споруд, транспортних засобів, предметів праці, цінних паперів, прав на користування природними ресурсами, прав інтелектуальної власності, грошових коштів. Тобто внески можутьздійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.
Держава законодавчо
регулює розміри статутних
Кошти, спрямовані в основні та оборотні засоби при формуванні статутного капіталу, являють собою початковіфінансові ресурси підприємства.
На час придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства залишкова вартість збігається з їхньою початковою балансовою вартістю. Надалі, в міру участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша - виражає залишковувартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міруреалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в амортизаційному фонді. Цей фонд поповнюється зарахунок щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеноговідтворення основних фондів.
Обсяг амортизаційного
фонду розраховується шляхом множення
балансової вартості основних фондів
на норму амортизації. Економічн
У практиці господарювання застосовуються різні способи нарахування амортизації: лінійний, регресивний, прискореної амортизації. При цьому норми амортизації встановлюються або у відсотках до балансової вартості основних фондів, або в твердих сумах на одиницю виробленої продукції. Іноді вони залежать від обсягу виконаних робіт.
З метою • подальшого вдосконалення амортизаційної політики як важливого чинника активізації інвестиційної діяльності в Україні прийнята Концепція амортизаційної політики, яка спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власнихамортизаційних фондів. Передбачається обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики, відмова від суцільного примусового нарахування амортизаційних відрахувань за єдиним методом та надання суб'єктам господарювання права вибору конкретного методу нарахування амортизації, а також права самостійно встановлювати конкретні строки служби основного капіталу у визначених законом межах. Підвищується податкова роль амортизації шляхом зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань та одержання податкової знижки у разі документального підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду.
Оскільки розширене відтворення передбачає оновлення основних фондів у розмірах, які перевищують нараховану суму зносу, для фінансування капітальних вкладень, крім амортизації, залучаються також інші джерела фінансових ресурсів: прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства; фінансові ресурси, залучені від розміщення акцій; пайовий капітал; довгострокові кредити комерційних банків; придбання основних фондів на основі фінансового лізингу; інвестиційний податковий кредит; цільові субсидії; в особливих випадках, обумовлених рішеннями уряду бюджетні асигнування та кошти державних цільових фондів. Кошти іноземних інвесторів використовуються при створенні на території України спільних підприємств із залученням іноземного капіталу. Однак обсяги іноземних інвестицій в Україні поки що незначні.
Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, потрібні й оборотні кошти. Частинаоборотних коштів авансується у сферу виробництва і формує оборотні виробничі фонди, інша частина перебуває в обігу іформує фонди обігу. На час введення підприємства в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових коштів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних оборотних фондів і був би достатнім дляобслуговування процесу виробництва та реалізації продукції.
Грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять обігові кошти підприємства. Від забезпечення обіговими коштами залежать ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства.Оптимальна потреба підприємства в обігових коштах визначається шляхом їхнього нормування.
Фінансові відносини в сфері функціонування обігових коштів виникають у наступних випадках:
- при створенні статутно
структур;
-у процесі використання
- при інвестуванні залишку обігових коштів у цінні папери.
Для нарощування обігових коштів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси.
3. Фінансові ресурси підприємств, їх склад і джерела формування.
Матеріальним утіленням фінансових відносин на рівні господарських суб'єктів є фінансові ресурси. Під фінансовимиресурсами слід розуміти акумульовані підприємством грошові кошти з різних джерел, які надходять у господарський обіг і призначені для покриття його потреб. До фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.
Загальна сума фінансових ресурсів кожного підприємства складається з таких елементів: статутний фонд; резервний фонд; амортизаційний фонд; спеціальні фонди; нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток; кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, із відрахувань на соціальне страхування, з оплати праці; короткострокові і довгострокові кредити комерційних банків; кошти для фінансування капітальних вкладень та інші кошти, відображені в пасиві бухгалтерського балансу підприємства.
Залежно від джерел форму
- створені за рахунок власних і прирівняних до власних грошових надходжень;
- мобілізовані на фінансовому ринку;
- ресурси, що надходять у порядку перерозподілу.
За правом власності фінансові ресурси поділяють на:
- власні кошти підприємницької структури;
- залучені кошти;
- позикові фінансові ресурси.
Первісне формування фінансових ресурсів відбувається під час створення господарських суб'єктів. На функціонуючих підприємствах фінансові ресурси формуються здебільшого за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності) та амортизаційних відрахувань.
У процесі своєї діяльності підприємство може додатково залучати фінансові ресурси через випуск і розміщення акцій іоблігацій, з бюджету чи державних фондів цільового призначення, з централізованих корпоративних фондів, через отримання страхових сум за умови настання відповідного страхового випадку.Залучені фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Разом з тим існують певні обмеження у їх використанні, адже такі кошти мають здебільшого цільовий характер.
Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:
- бюджетні інвестиції;
- державні дотації;
- державні субсидії.
Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів державного або місцевого бюджетів на розвиток виробництва,насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які визначаютьрозвиток економіки країни в цілому.
Державні дотації - це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємства, як правило, у разі, колизбитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.
Державні субсидії - це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.
Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій. Ці надані ресурси мають цільовий характер, що випливає із сутності даних фондів.
До позикових фінансових ресурсів відносять:
1) банківський кредит. Його необхідність визначається характером кругообігу основних і оборотних засобів.Наприклад, підприємство виробило якусь готову продукцію, тобто певна частина його виробничих запасів перейшла у товарну форму, але ще до реалізації цієї продукції, тобто до набуття нею грошової форми, у підприємства є необхідність вкласти кошти у купівлю сировини, матеріалів, що означає авансування в новий кругообіг. З'являється потреба в позикових коштах, які залучаються на певний час і на поворотній основі. Те саме спостерігається, якщо підприємству необхідні додаткові кошти для збільшення обсягу виробництва, а також для подолання тимчасових порушень процесу виробництва та реалізації продукції.