Лекцii "Фінанси"

Фінансова практика – поточна політика, спрямована на розв’язання конкретних завдань відповідного періоду, що впливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи та засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов, що дають змогу зосередити зусилля на варіантах рішення, котрі не суперечать прийнятій стратегії.  

З погляду основних напрямів впливу фінансів на економіку країни до складу фінансової політики держави входить: бюджетна, податкова, грошово – кредитна, інвестиційна, валютна, страхова, амортизаційна, митна, з управління фінансами та фінансовий контроль.   

Бюджетна політика – це сукупність юридичних, економічних, організаційних заходів під час складання бюджетів, регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, організації бюджетного контролю. Вона виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх витрачанні на різні потреби держави.   

Податкова політика – найтісніше пов’язана з бюджетною політикою, становить систему заходів держави у галузі оподаткування.   

Бюджетно – податкова ( або фіксальна) політика має створювати сприятливі умови для виробничої та фінансової діяльності суб’єктів господарювання. Слід зауважити, що в розвинутих країнах світу через державний бюджет відбувається перерозподіл від 30 до 50 % ВВП. Найчастіше таку політику ототожнюють з фіскальною. Фіскальна політика має дві основні форми: дискреційна та автоматична.

Дискреційна (активна) фіскальна політика – свідоме маніпулювання податками та державними видатками з боку органів законодавчої та виконавчої влади з метою змінення реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією, прискорення темпів економічного зростання.

Автоматична (пасивна) фіскальна політика – проводиться за допомогою «вбудованих стабілізаторів» ( податків і державних витрат, трансфертів). Необхідні змінення в рівні державних видатків і податків вводяться автоматично. Це так звана автоматична або вбудована стабільність.     

Вбудовані стабілізатори – будь – який захід, що має тенденцію збільшити дефіцит державного бюджету в період економічного зростання та інфляції без спеціальних активних заходів з боку уряду та законодавчої влади.   

Державний бюджет завдяки фінансовій політиці в період економічного зростання й інфляції повинен мати рестриктивний (стримувальний)  вплив, а в період економічного спаду та безробіття – експансивний (стримувальний).    

За допомогою будованих стабілізаторів амортизується економічний спад та обмежується зростання.   

Грошово – кредитна ( монетарна) політика – сукупність дій та заходів держави у сфері грошових на управління рухом кредитного капіталу. Дії     грошово – кредитної політики спрямовані на регулювання грошового обігу, що здійснює держава через центральний банк, вони охоплюють ринки грошей, капіталів, цінних паперів. НБУ проводить грошово – кредитну політику з метою впливу на грошову масу обігу, обсяги кредитування, темпи інфляції, стан платіжного балансу.    

Об’єктами монетарної політики є  такі змінні грошового ринку, як пропозиція (маса) грошей, ставка відсотка, валютний курс, швидкість обігу грошей та ін. 

4. Державне управління  фінансами в Україні.     

Ефективне функціонування фінансової системи держави, здійснення цілеспрямованої  фінансової політики з допомогою фінансового механізму залежить від організації управління фінансами держави.    

Управління фінансами відбувається через систему державних органів  та інститутів за допомогою форм і  методів організації управлінської  діяльності. Така діяльність зумовлена історичними, економічними та політичними умовами розвитку держави, воно підпорядковується фінансовій політиці держави.    

В управлінні фінансами вирізняють об’єкти і суб’єкти управління.

Об’єктами управління є  різні форми та методи фінансових відносин. Суб’єктами – ті організації структури, які здійснюють управління (фінансові державні органи і т.п.)   

Основне завдання органів управління фінансовою системою в державі полягає  в забезпеченні злагодженості функціонування окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається шляхом чіткого розподілу функцій і повноважень між фінансовими органами й інституціями.   

В управлінні фінансовими розрізняють  декілька функціональних складових: планування стратегічне й оперативне управління та контроль.

Планування посідає важливе місце в системі управління фінансами. Його об’єктом є фінансова діяльність держави та суб’єктів господарювання, а результатом – складання фінансових планів. В процесі планування держава та суб’єкти господарювання оцінюють стан своїх фінансів , виявляють можливість збільшення фінансових ресурсів, розробляють напрями їх ефективного використання.    

У системі органів управління фінансами  доцільно виокремлювати органи стратегічного  й оперативного управління фінансами.  

Стратегічне управління – це загальне управління фінансами, що включає дії, розраховані на довгострокову перспективу і вирішення глобальних завдань розвитку фінансової системи країни.    

Стратегічне управління виявляється  у визначенні фінансових ресурсів шляхом прогнозування на майбутнє, встановлення обсягів фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм; здійснення вищими органами державної влади та управління ( Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України). До сфери безпосереднього державного управління належать лише державні фінанси.    

У сфері управління фінансами до повноваження Верховної Ради України  належить: розгляд проекту та затвердження закону про Державний бюджет  України, контроль за виконанням Державного бюджету, ухвалення рішення щодо звіту про його виконання. Розгляд і затвердження усіх законодавчих актів, котрі стосуються фінансової системи та фінансової політики в країні, контроль за їх виконанням, використанням позик.

5. Організація фінансового  контролю в державі.    

У країнах із ринковою економікою сфера державного фінансового контролю забезпечує реалізацію фінансової політики держави.    

Фактично фінансовий контроль завершальною стадією управлінського процесу, що складається з трьох взаємопов’язаних елементів: прогнозування або планування, регулювання та контролю. Оскільки фінансовий контроль – складова фінансових відносин, він відіграє специфічну роль індикатора розподільних відносин, дія якого втілюється в контрольній функції фінансів.   

Формально об’єктами фінансового контролю вважають фінансові показники діяльності всіх суб’єктів економічних відносин: дохід, прибуток, собівартість, витрати обігу, рентабельність, податкові платежі. Водночас фактичним об’єктом фінансового контролю є сукупний процес фінансово - господарської діяльності.     

Суб’єктами фінансового контролює, з одного боку, як державні, так і  недержавні структури контролю, з  іншого боку – підприємства всіх форм власності та фізичні особи.      

Фінансовий контроль – специфічний  вид діяльності, що здійснюється всіма ланками державної влади й управління, а також недержавними структурами стосовно забезпечення на основі законності відповідального рівня фінансової дисципліни.     

Фінансовий контроль, як економічна категорія, поділяється на види за певними  критеріями. Залежно від суб’єктів , які виконують фінансовий контроль, вирізняють державний, внутрішньогосподарський, аудиторський (незалежний), громадський, фінансовий контроль.     

Функції державного контролю розподіляються між вищим органами влади разом  із функціями управління фінансовою системою. Державний контроль охоплює загально державний і відомчий контроль.

Загальнодержавний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України, Кабінетів       

Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державна податкова адміністрація України, спеціальні органи державного фінансового контролю, до яких належить Рахункова палата Державна контрольно – ревізійна служба України.    

Особливе місце у системі  органів державного фінансового  контролю посідає Рахункова палата України – постійно діючий орган контролю, утворений Верховною Радою України, він здійснює діяльність самостійно, незалежно від інших органів влади, звітує перед Верховною Радою України. До головних функцій та повноважень Рахункової палати належить:

-         контроль за виконанням законів України, виконанням Державного бюджету та державних цільових позабюджетних фондів;

-         здійснення за дорученням Верховної Ради України контролю за виконанням бюджету за поквартальним розподілом доходів і видатків, видатків з обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів України, витрачанням коштів цільових фондів;

-         контроль за ефективністю управління коштами Державного бюджету Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів бюджету, загальнодержавних цільових фондів у Національному банкові України, уповноважених банках і кредитних установах;

-         контроль органів місцевого самоврядування, підприємств, банків, організацій стосовно виконання ними бюджетних коштів.

Тема 4. ПОДАТКИ . ПОДАТКОВА СИСТЕМА.

1. Сутність  і функції податків

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави базується на системі фінансових регуляторів. Такими фінансовими регуляторами є насамперед податки, які забезпечують вилучення і перерозподіл створеного валового внутрішнього продукту і формування централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Податки існують  у людському суспільстві майже 1000 років. Запровадження податків мало надзвичайно прогресивнезначення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини. Водночас непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів і кровопролитних воєн. Первісно податки називались "апхіЬіа" (допомога) і мали тимчасовий характер. Вважалося, що податки суперечать недоторканності приватної власності, і їх введення допускалося лише в надзвичайних випадках як екстраординарне джерело державних доходів. Ще в першій половині XVII ст. англійський парламент не визнавав постійних податків на загальнодержавні потреби, і король не міг ввести податки без його згоди. З часом податки перетворились із тимчасового в постійне джерело державнихдоходів. Податки стають настільки звичним джерелом державних коштів, що відомий політичний діяч Північної Америки Б. Франклін (1706-1790) зміг сказати, що "платити податки і вмерти повинен кожен".

Сьогодні  ми не можемо уявити собі державу без  податків. Об'єктивною реальністю є  те, що, з одного боку, податки - це фінансове підґрунтя існування держави, а з іншого, податки - це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб, найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво.

Характеристику  податку слід розглядати в таких  аспектах:

-  за економічною сутністю;

-  за формою прояву;

-  з організаційно-правової сторони .

Економічна сутність податків виявляється в грошових відносинах, які складаються у держави з юридичними іфізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави.  Процес  примусового  відчуження  частки доходів юридичних осіб і громадян на загальносуспільні потреби характеризує односторонній рух вартості (від платника податку до держави) без еквівалентного обміну.

Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що мобілізуються державою.

Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правової сторони податок - це обов'язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Податковим  відносинам притаманні свої відмітні особливості, що дають змогу виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин. Зокрема, це обов'язковий характер податків та їх відносна безповоротність.

2. Розвиток  наукової теорії податків.

Теорія оподаткування  почала формуватись в останню  третину XVIII ст.

Чи не вперше науково  обґрунтовану характеристику податків дали представники англійської класичної політекономії Адам Сміт та Давид Рікардо. А. Сміта часто називають фундатором наукової теорії податків. Він одним із перших у своїй праці "Багатство націй" ("Дослідження про природу і причинах багатства народів" (1776 р.) чітко сформулював основні принципи оподаткування. Суть цих принципів полягає у такому:

1. Піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони користуються під заступництвом держави.

2.     Податок, який кожний платник платить, має бути чітко визначеним, а не довільним.

3.     Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує.

4.     Кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави.