Лекцii "Фінанси"

Враховуючи той факт, що сфера фінансових відносин безпосередньо залежить від ступеня розвитку та значення товарно – грошових відносин у суспільстві, можна сформувати певні закономірності історичного розвитку фінансових відносин у рабовласницькому та феодальному суспільствах:

-         з усієї сукупності відносин, виражених фінансами, розвиток головним чином одержали податки, збори, позики;

-         фінанси стали органічно пов’язаними з доходами і витратами держави, зайняли підлегле місце щодо цих категорій;

-         фінанси тісно пов’язані з правовою діяльністю держави, підпорядкованої інтересам панівного класу;

-         фінанси почали виражати  приватноправовий принцип діяльності держави;

-         податки, збори, позики, а також грошові витрати держави мали вкрай неврегульований характер – вони, як правило, не контролювалися представницькими органами влади;

-         витрати мали, переважно, непродуктивний характер.   

Розвиток грошових відносин разом  із податями і трудовими повинностями відіграв істотну роль у розпаді  рабовласницького і феодального  способів виробництва.   

Оскільки третій етап формування із розвитком державності й подальшим розвитком товарно - грошових відносин, - виникла потреба у нових загально державних фондах грошових коштів та відповідно нових групах грошових відносин, пов’язаних із формуванням і використанням цих фондів.   

У період первинного накопичення капіталу фінанси набувають якісно нових закономірностей, порівняно з феодалізмом: 

- це вже система  грошових відносин, яку контролюють  представницькі органи влади; 

- відбувається розподіл  доходів і витрат держави й  собистих доходів та витрат монархів; 

- відносини, пов’язані  з формуванням доходів держави  та їх використанням, стають  вартісними відносинами; 

- в умовах усунення  держави від підприємницької  діяльності всі її витрати  мають практично непродуктивний  характер; 

- вирішальними методами формуваннями доходів держави вважаються податки й позики; 

- збільшується значення  державного кредиту.      

Для ХХ ст. характерні розвиток продуктивних сил, створення монополістичних  об’єднань, розширення функцій капіталістичних  держав( період розвинутого капіталізму).      

Держава не тільки забезпечує обороноздатність країни охорону приватної власності  на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але й бере участь у процесі виробництва, розподілу  і використання суспільного продукту. У цей період різко зростають державні витрати, значною мірою зумовлені витрати на мілітаризацію; історично збільшується частка й абсолютні суми витрат на соціальні цілі( освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення), помітно розвиваються витрати держави на економіку; з’явилися нові держави витрати, зокрема, на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються, тощо.     

Після другої світової війни значний  розвиток  одержали місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.    

Важливою сферою фінансових відносин виступають фінанси корпорацій, еволюційний  розвиток яких призвів до того, що питання  фінансового менеджменту набувають важливого значення.   

Якщо в докапіталістичних формаціях  кредит мав характер операцій розділу  держави з лихварями, то в капіталістичних - банківський і комерційний. Кредитні ресурси надаються позичальникам  на певний термін на умовах поворотності та платності, фінансові - безкоштовно і без повернення. Фукціонування фінансів сприяє створенню і збільшеню обсягів кредитних ресурсів функціонування кредиту у свою чергу дає змогу формувати фінансові ресурси розпорядження суб’єктів господарювання і держави зокрема через фінансовий ринок.     

На сьогодні по всюди не залежно  від політичного й економічного устроїв держави, фінанси перебувають  на новій стадії розвитку( четвертому етапі). Це зумовлено розширенням  структури фінансової системи, високим  ступенем йх впливом на економіку різноманітністю фінансових відносин. На цій стадії фінанси є одним з найважливіших знарядь не прямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Фінансам у розвинутій формі властиві такі закономірності:

-         вониє одним із найважливіших знарядь не прямої дії на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ робочої сили і виробничих відносин;

-         більше частка національного доходу перерозподіляється через державний бюджет;

-         збільшується частина державного бюджету , спрямована на соціальний розвиток держави;

-         збільшується стимулювальна функція податків у сфері розвитку матеріального виробництва. 

 

Тема 3. ФІНАНСОВЕ  ПРАВО ТА ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА. 

 

1. Діяльність  фінансової системи держави як  предмет фінансового права.     

Фінанси охоплюють широкий спектр обмінно – розподільних і перерозподільних відносин, що за єдиної сутності мають  характерні ознаки й особливості. «Розуміння фінансів як єдиного цілісного явища дає підставі для виділення поняття «фінансова система»як певної сукупності форм і методів фінансових відносин та їх інституціонального забезпечення».

Не можна впевнено керувати фінансами не знаючи всієї  сукупності цих взаємо зв’язків, їх змісту, спрямованості, взаємодії. Під час прийняття рішення з окремих питань управління фінансами( регулювання діяльності підприємницьких структур , функціонування банківської системи, фінансового ринку тощо) потрібно враховувати якими будуть наслідки для інших складових фінансової системи. Тобто, для ефективного управління фінансами слід мати чітке уявлення про об’єкт управління, розуміти проблеми формування та функціонування фінансової системи країни .

Питання що до сутності та складу фінансової системи не менш дискусійне у фінансовій науці, ніж стосовно власне фінансів та їх функцій.      

Ґрунтовне дослідження  теоретико –методологічних аспектів розбудові фінансової системи України здійснив В.М. Опарін, який детально вивчив проблематику фінансової системи, визначив різні підходи щодо трактування фінансової системи у фінансовій науці.

Фінансова система – «непросто сукупність певних форм і методів фінансових відносин. Це відповідно організована система».       

Заслуговують на увагу та підтримку  й інші визначення фінансової системи. На думку О.Р. Романеска. «Це сукупність відокремлених, але взуємо пов’язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості мобілізації та використання фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення». Вона характеризує фінансову систему в двох аспектах:

1)    за внутрішньою стуктурою – як сукупність відокремлених але взаємо пов’язаних сфер і ланок фінансових відносин, що відображають специфічні форми та методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

2)    за організаційною структурою – як сукупність державних органів та установ, котрі здійснюють фінансову діяльність.

Узагальнюючи різні  підходи до структуризації фінансової системи, слід зазначити, що загалом  позиції авторів багато в чому збігаються, хоча вони використовують різні терміни. Майже всі автори зауважують, що до фінансової системи належать різні ланки державних фінансів, фінанси підприємницьких структур, фінансовий ринок, але є розбіжності стосовно включення до фінансової системи фінансів домогосподарств і міжнародних фінансів.     

Зважаючи за сказане вище, у структурі фінансової системи вирізняють такі сфери( підсистеми) :

1)    централізовані фінанси, основу яких становлять державні фінанси;

2)    децентралізовані фінанси, до котрих належать фінанси суб’єктів господарювання (підприємств) та фінанси домогосподарств.

2. Правове регулювання  фінансової діяльності держави.      

Правове регулювання фінансової діяльності – провідна форма державного керівництва  економікою. Система правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави, становить фінансове право.     

Фінансове право – сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперервного функціонування.      

Велика кількість фінансово  – правових норм, із яких складається  фінансове право, утворює складну  систему, всередині якої ці норми  групуються у різні підрозділи відповідно до сфер і ланок фінансової системи держави. Отже, у фінансовому праві норми інтегруються у самостійні підгрупи – фінансові інститути, що регулюють однорідні фінансові відносини в галузі бюджету, державного кредиту, державних позабюджетних цільових фондів тощо. Правові норми фінансового права включаються в акти різних правових форм: закони, укази, інструкції, рішення та ін..     

Головне значення у правовому регулювання  фінансової діяльності держави має  Конституція України, якій містяться основоположні принципи ( на них ґрунтується галузь фінансового права); вона визначає вихідні положення нормативної регламентації фінансових відношень, є базою для фінансового законодавства.     

За статтями Основного Закону встановлюються повноваження у сфері фінансів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати. У Конституції визначення також повноваження  в галузі фінансів Автономної Республіки Крим (ст.. 138), органів місцевого самоврядування(ст.. 141 – 143)     

Істотну роль у правовій регламентації  фінансової діяльності держави відіграють закони України  з фінансових питань. Насамперед до них належать ті, які за п. 1ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюють:

-         державний бюджет України

-         бюджетну системи України;

-         податки та збори;

-         принципи створення і функціонування  фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

-         статус національної валюти, статус іноземних валют на території України;

-         порядок утворення то погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргів;

-         порядок випуску й зберігання державних цінних паперів, їх види і типи.

У фінансове законодавство  включається велика кількість підзаконних  актів, яким є нормативні укази Президента з фінансових питань, Постанови Уряду України, накази й інструкції міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.       

Нормативно – правові акти Кабінету Міністрів України у сфері фінансів розробляються на основі законів.      

У спеціальному фінансовому законодавстві  держави чітко розмежовується публічної  влади, і фінансова діяльність.            

3. Фінансова політика  та фінансовий механізм.      

Системи державних заходів у сфері фінансової діяльності, спрямованих на мобілізації фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, з метою виконання її функцій, - фінансова політика держави.       

Фінансова політика, як і фінансове  законодавство, відображає суб’єктивні  дії певних верств суспільства або окремих груп людей. Вони пов’язані з процесом прийняття рішень галузі політики, економіки, фінансів і соціальній сфери.        

Головні завдання фінансової політики полягають у забезпеченні безперервного відтворювального процесу ( насамперед продуктивних сил) та зростання суспільного багатства.     

Важливим пріоритетом фінансової політики України є звершення  переходу до ринкової економіки.       

За допомогою фінансів та фінансової політики здійснюється багатоаспектний  регулювальний вплив на ринкові відносини й процес розширеного відтворення, а саме: фінанси та фінансова політика активно використовуються з метою сприяння процесові нагромадження капіталу, який визначає темпи економічного зростання; за допомогою фінансів держава впливає на процес реалізації сукупного суспільного продукту в цілому та додаткової вартості зокрема; фінанси відіграють важливу роль у процесі відтворення робочої сили.     

Отже, фінансова політика є складовою економічної політики держави. У ній конкретизуються головні напрями розвитку народного господарства, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела та напрями використання, розробляється механізм регулювання і стимулювання соціально –економічних процесів фінансовими методами. Водночас фінансова політика – відносно самостійна сфера діяльності у будь-якій сфері суспільної діяльності.      

Головна мета фінансової політики полягає  в оптимальному розподілі ВВП  між галузями народного господарства, соціальним  групами населення та територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійко зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення добробуту населення.      

Головне призначення фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально – економічного розвитку, зовнішньоекономічної діяльності. Фінансова політика держави як макроекономічний механізм управління включає в себе стратегію й тактику управління.     

Фінансова стратегія – дії держави щодо стратегічного розвитку її фінансової системи; загальний напрям і методи досягнення поставленої мети; спрямована на вироблення цільових програм реалізації яких потрібні час і великі фінансові ресурси. Це політика, розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально – економічного розвитку країни.