Кредитний портфель комерційного банку та шляхи поліпшення його якості

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

• надмірна концентрація – зосередження кредитів в одному із секторів економіки;
• надмірна диверсифікація, яка призводить для погіршення за браку достатньої кількості висококласифікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;
• валютний ризик кредитного портфелю;
• структуру портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не само банку;
• рівень кваліфікації персоналу банку.

Управління кредитним  ризиком передбачає досягнення наступних  цілей:

• забезпечення стабільної та рентабельної діяльності Банку з одночасним врахуванням кредитного ризику, на який наражається Банк;
• формування безпечного кредитного портфеля, здійснюючи при цьому активну кредитну діяльність, яка має на меті отримання доходу;
• обмеження розміру втрат в результаті реалізації кредитного ризику на прийнятному для Банку рівні.

Політика управління кредитним ризиком

Політика управління кредитним ризиком викладена  у "Положенні про кредитну політику" передбачає виконання поставлених  цілей та завдань за рахунок застосування певного набору методів та інструментів управління кредитним ризиком, які дозволяють виявляти кредитні ризики на етапі прийняття кредитного рішення, контролювати їх рівень в процесі проведення моніторингу позичальника та кредитного портфеля Банку, прогнозувати можливий рівень кредитного ризику на перспективу та знаходити способи його оптимізації та мінімізації.

Основні методи управління кредитним ризиком в Банку:

• уникнення ризику (відмова від кредитування ненадійних клієнтіввідмова від кредитування ненадійних проектів);
• обмеження ризику (створення страхових резервів;
• гарантування;
• лімітування – в розрізі філій, окремих клієнтів або груп клієнтів, по сумах операцій, по межах повноважень, лімітування операцій з цінними паперами в розрізі емітентів та власників тощо;
• диверсифікація кредитного ризику – по регіонах, галузях економіки, строках операцій; прийняття ліквідного забезпечення);
• страхування ризику неповернення кредитних коштів;
• прийняття ризику – створення ієрархічної системи прийняття кредитних рішень в Банку.

Банк оцінює кредитний  ризик позичальників згідно внутрішніх нормативно - правових документів Банку, мінімізує його шляхом обмеження  повноважень філій та уповноважених  осіб на самостійне прийняття кредитних  рішень, проводить моніторинг позичальників та свого кредитного портфеля у відповідності до вимог НБУ та стратегічного інвестора Банку.

Управління кредитним  ризиком при здійсненні міжбанківських операцій здійснюється шляхом встановлення лімітів на банки.

Крім того, політика управління кредитним ризиком передбачає дотримання Банком таких принципи управління кредитним ризиком:

• кредитна операція піддається всебічній оцінці, результатом якої є визначення внутрішнього рейтингу клієнта або його скорингової оцінки (скорингового балу);
• оцінка кредитного ризику потенційних та проведених кредитних операцій проводиться періодично з врахуванням фінансово-економічних змін у зовнішньому середовищі, а також змін фінансового стану позичальника;
• оцінка кредитного ризику за істотними, з огляду на рівень кредитного ризику та суму, експозиціями підлягає додатковій перевірці підрозділами вертикалі ризиків, незалежно від оцінки проведеної структурними підрозділами вертикалі бізнесу;
• пропонування клієнтам здійснення кредитних операцій на умовах, які враховують рівень кредитного ризику, пов’язаного з їх проведенням;
• кредитний ризик має бути диверсифікований географічно, а також за галузями, за продуктами та за клієнтами;
• очікуваний кредитний ризик має бути забезпечений кредитною маржею, яку сплачує клієнт, та створеними резервами для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Дотримання вище згаданих принципів дає можливість використовувати в Банку у повній мірі різні методи управління кредитним ризиком, як для окремих кредитних операцій так і для цілого кредитного портфеля Банку.

Процес управління ризиками передбачає:

• ідентифікацію ризику, яка полягає у визначенні актуальних та потенційних джерел ризику;
• кількісну оцінку (вимірювання) ризиків;
• управління ризиками, яке, зокрема, полягає у встановленні допустимого (прийнятного) рівня ризику, плануванні діяльності, наданні рекомендацій, розпоряджень, створенні процедур та інших внутрішніх нормативно-правових документів;
• моніторинг ризиків, що полягає у постійному нагляді за рівнем ризиків у відповідності до прийнятих Банком методів вимірювання ризиків;
• звітування, яке передбачає періодичне інформування керівництва Банку про розмір ризиків, на які наражається Банк, та вжиті Банком заходи щодо утримання ризиків під контролем.

Отже при формуванні кредитного портфелю, Банку спочатку потрібно розробити якісну кредитну політику та стратегію надання позик своїм потенційним Позичальникам. Чітко визначати кредитні ризики які виникають на стадії видачі кредитних коштів. У разі недооцінюючи кредитні ризики які виникають на стадії розглядання кредитного проекту та у процесі роботи з кредитом може зазнати великі труднощі, які призведуть до безнадійної заборгованості у структурі кредитного портфеля.

 

 

 

 

 

2 Сучасний стан та  методика оцінки якості кредитного  портфеля 

 

 

2.1 Аналіз стану кредитного  портфеля комерційних банків  України

 

 

        Кредитування виробництва та товарообігу є найбільш важливішою відмінною рисою діяльності банків порівняно з іншими фінансовими та

не фінансовими  організаціями. Тому перед українськими комерційними банками при збільшенні конкурентної боротьби за потенційних позичальників виникла необхідність планування своєї кредитної діяльності.

       Банки повинні навчитися управлінню кредитними операціями таким чином, щоб вони приносили максимально можливу прибутковість, але водночас банки повинні прагнути знизити кредитні ризики, які безпосередньо пов’язані з проведенням кредитних операцій.

        Незначний вітчизняний досвід у сфері кредитної діяльності банків у період світової фінансово-економічної кризи та посткризовий період пояснює науковий інтерес до розв’язання проблем, що виникають у процесі управління кредитними операціями. Актуальність проблеми аналізу кредитної діяльності банків знайшла відображення в низці публікацій вітчизняних та іноземних науковців і практиків. Зокрема, значний внесок в розкриття цієї теми зробили О. Барановський, О. Васюренко, В. Міщенко, А. Мороз, А. Ковальчук, С. Реверчук, М. Савлук, Т. Смовженко, О. Лаврушин та інші науковці.

       У механізмі функціонування кредитної системи держави велика роль належить комерційним банкам. Вони є багатофункціональними організаціями, що діють в різних секторах ринку позичкового капіталу. Банки акумулюють основну частку кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, прийом депозитів, розрахункове обслуговування, купівлю-продаж і зберігання цінних паперів, іноземної валюти та ін. Підвищення економічної ролі комерційних банків нині виявляється і в розширенні сфери їх діяльності й розвитку нових видів фінансових послуг.

       Сьогодні комерційні банки окремих країн здатні надавати клієнтам до 300 послуг. Банки всіляко стимулюють кредитом ініціативу підприємств, організацій і кооперативів у підвищенні технічного рівня виробництва, в збільшенні випуску нових високоефективних видів продукції, наданні різноманітних послуг населенню, виробництву товарів для населення і на експорт.

         Банківська діяльність піддається численним ризикам і саме тому в більшості країн ця діяльність є найбільш регульованим видом підприємництва. При цьому регулювання має яскраво виражені національні особливості, що відображають специфіку формування національної банківської системи. Ефективність банківської діяльності істотно впливає на розвиток економіки країни. Кредитна діяльність банку є одним із основоположних критеріїв, який відрізняє його від небанківських установ.

       У світовій практиці саме з кредитуванням пов’язана значна частина прибутку банку. Одночасно неповернення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, з огляду на його положення в економіці, до цілої низки банкрутств, пов’язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому управління кредитними операціями є необхідною частиною стратегії і тактики виживання й розвитку будь-якого комерційного банку.

        Портфель банківських позик схильний до всіх основних видів ризику, які супроводжують фінансову діяльність: ризику ліквідності, ризику процентних ставок, кредитному ризику. Управління кредитним ризиком вимагає від банкіра постійного контролю за структурою портфеля позик та його якісним складом.

        У рамках дилеми «прибутковість-ризик» банк змушений обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен проводити політику диверсифікації ризику і не допускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що загрожує серйозними наслідками у разі непогашення позики одним з них. Банк не повинен ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти. За цим уважно спостерігають банківські контрольні органи в ході періодичних ревізій. Якість кредитного портфеля банку і розумність його кредитної політики є тими аспектами діяльності банку, на які особливу увагу звертають контролери при перевірці банку.                    Кредитні операції комерційних банків вивчають з використанням низки статистичних методів. Серед них велике значення має метод групування: класифікація міжбанківського, банківського кредиту, отримання кредиту у вигляді цінних паперів, групування за термінами надання кредиту. Крім перерахованих групувань використовуються й інші. Серед них групування кредитів виданих за галузями економіки, які використовуються для вивчення структури кредитного портфеля банку в динаміці. 

       До найбільш важливих показників вітчизняної статистики банківського кредиту належать:

− загальний  розмір кредитування банками не фінансових корпорацій за видами економічної діяльності та домашніх господарств за цільовим спрямуванням, строками погашення та видами валют;

− частка короткострокових і довгострокових кредитів у загальній сумі наданих кредитів;

− прострочена  заборгованість не фінансових корпорацій за кредитами банків за видами економічної діяльності, строками погашення та видами валют;

− процентні  ставки за кредитами.

        Кредити банку групують за категорією позичальників і вивчають за допомогою структурного групування. Одним із принципів кредитування є забезпеченість кредиту. Для його характеристики використовують групування кредитів за формами його забезпечення. Видача кредиту може здійснюватися як в національній, так і в іноземній валюті. Банки, що видають кредити не тільки в гривнях, але й в іноземній валюті визначають структуру кредитного портфеля за видами валют у динаміці. Для характеристики кредитних відносин статистика використовує показники розміру, складу, динаміки кредитних вкладень, вивчає взаємозв’язок кредитних вкладень з показниками обсягу виробництва, капітальних вкладень, розміру товарно-матеріальних цінностей.

       Для аналізу інтенсивності динаміки можна використовувати ланцюгові і базисні, середньорічні темпи зростання і приросту, коефіцієнти прискорення (уповільнення), випередження та еластичності. Тому, обсяг кредитів, наданих банками України за 2008 рік зріс на 307155 млн грн або на 72% і навпаки знизився за 2009 рік на 10727 млн грн або на 1,5%, спостерігаємо зростання кредитів за 2010 рік на 9528 млн грн або на 1,3% та за 2011 рік – на 68986 млн грн або на 9,4%. Порівняння ланцюгових темпів зростання дає коефіцієнт прискорення (уповільнення) відносної швидкості розвитку:

 

Можемо відобразити  формулу:

 

 

     K = T / T                                                                                             (2. 1)

 

 

K = 98,5/172,0 = 0,57 – уповільнення;

 

 

K = 101,3/98,5 = 1,03 – прискорення ;

 

 

K = 109,4/101,3 = 1,08 – прискорення.

 

 

 

        Обчислені коефіцієнти свідчать про уповільнення процесу кредитування банками в період фінансової кризи та відновлення (прискорення) в посткризовий період.

       Структуру кредитів вивчають за цільовим призначенням, формами власності, територіями,  категоріями позичальників, економічними секторами, строками погашення, видами залишків заборгованості й іншими ознаками. Особливу увагу в статистиці надають показникам довгострокових кредитів: за залишками заборгованості, сумами виданих позик, їх складом і динамікою. Самостійним об’єктом у статистиці кредиту є вивчення прострочених кредитів за їх обсягом, структурою і динамікою. Дані показують, що найбільша частка прострочених кредитів, наданих не фінансовим корпораціям у національній валюті становить 53,6%. Частка прострочених короткострокових кредитів в основному в національній валюті – 65,4%. Найбільша питома вага довгострокових кредитів в іноземній валюті – 70,1%.