Кредитний портфель комерційного банку та шляхи поліпшення його якості

З огляду на вищенаведені аргументи класифікацію видів формування кредитного портфелю банку, яка може бути корисною під час розроблення кредитної політики банку. Адже ефективна кредитна діяльність банку потребує методичного забезпечення, адекватного вимогам ринку. При цьому головними критеріями в класифікації видів банківського кредитування, має бути економічний зміст банківської операції, правове поле провадження і технологічні схеми практичного здійснення, що відповідають сучасним тенденціям функціонування світового банківського бізнесу. Саме ці критерії послужили основою пропонованої класифікації видів банківського кредитування (таблиця 1.1), [32, с. 65].

 

Таблиця 1.1 − Класифікація видів банківського кредиту

 

Класифікаційна ознака	Економічне призначення
За суб’єктами економічних  відносин	Банківський; державний; міжгосподарський (комерційний); міжнародний, особистий (приватний).

Кінець таблиці 1.1

За цільовим призначенням	Кредити для поповнення обігових коштів; кредити в інвестиційну діяльність; кредити на споживчі цілі
За термінами кредитування	Короткострокові; середньострокові; довгострокові
За видами економічної  діяльності	Кредити, надані в промисловість; сільське господарство; будівництво; торгівлю тощо
За організаційно –  правовими ознаками	забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований.
За категорією ризику	Стандартні; під контролем; субстандарті; сумнівні; безнадійні
За типами позичальників	Кредити, надані суб'єктам  господарювання; фізичним особам; іншим  банкам; органам загальнодержавного управління; місцевим органам державного управління
За валютою кредиту	Кредити, надані в національній валюті; кредити, надані в іноземній  валюті
Послуги кредитного характеру	Лізинг; факторинг; форфейтинг; звальний кредит; акцептний кредит; документарне кредитування тощо

 

Кожний із видів кредиту  характеризує певну грань його внутрішньої  сутності, а в сукупності вони формують складну структуру кредитного портфелю і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

Використання у кредитній  діяльності банківських установ тих чи інших різновидів кредитних операцій свідчить про рівень розвитку кредитного ринку, економічні потреби позичальників та кредитно-інвестиційний клімат у державі чи регіоні. Очевидно, що нарощення обсягів кредитних вкладень у реальний сектор економіки, подальша диверсифікація кредитних вкладень за видами залежно від економічних потреб суб'єктів ринку стимулює економічне зростання в країні.

 

 

1.2 Роль кредитної політики  банку в забезпеченні якості  його кредитного портфелю

 

 

Кредитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо організації кредитного процесу. Кредитна політика дає змогу планувати, регулювати, контролювати процес кредитування, раціонального організовувати взаємовідносини між кредитором і позичальником та розробляється правлінням банку (або кредитним комітетом) і затверджується, як правило, радою акціонерів банку. Грамотно розроблена кредитна політика є одним із інструментів зниження кредитного ризику [34, с. 208].

Кредитна політика банку  визначається по-перше, пріоритетами у  виборі клієнтів і кредитний інструментів (сегментування ринку); по-друге, нормами – правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці; по-третє, можливістю управляти ризиком (у т.ч. кредитним), який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Виходячи із вітчизняного й світового  досвіду, вимог оптимізації кредитної  політики, можна скласти теоретичну модель оптимальної кредитної політики (рисунок 1.2), [12, с.19], яка зумовлена методологічно обов’язковими вимогами у процесі формування кредитної політики.

 

Рисунок 1.2 - Теоретична модель оптимальної кредитної політики

 

Кожний напрям моделі формування кредитної політики тісно пов’язаний з іншим і є обов’язковим для формування кредитної політики та організації кредитного процесу.

Розглянемо кожний пункт  детальніше: вирішення проблеми щодо формування оптимальної кредитної  політики (як врешті і вирішення будь якого іншого питання в системі управління банком) має засновуватись на обґрунтуванні основних цілей даного процесу і поставлених відповідно до цього завдань. Дана робота по суті передбачає визначення системи тих критеріїв, яким має відповідати кредитна політика банківської установи з огляду на подальшу практичну розробку тих заходів, котрі можуть сприяти досягненню визначених наступних цілей:

− формування цілей і завдань кредитної політики комерційного банку;

− визначення основних елементів кредитної політики;

− розробка стратегічних напрямів діяльності банку з урахуванням екзогенних та ендогенних факторів впливу;

− визначення технологічних засад проведення позичкових операцій і асортименту кредитних послуг;

− встановлення критеріїв оптимальності кредитної політики і порядку контролю за їх дотриманням;

Основними, фундаментальними цілями кредитної політики комерційного банку є забезпечення, з одного боку, умов для задоволення потреб клієнтів в отриманні коштів у  тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, що пропонуються на ринку, з другого – отримання прибутку, що є метою функціонування банку як комерційного підприємства в умовах ринкової економіки, однак при забезпеченні належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями. При цьому у якості основних завдань найбільш доцільно виділити такі, що визначають конкретну практичну цінність кредитної політики, яка повинна:

− забезпечувати чітку послідовність дій працівників банку, відповідальних за проведення кредитної операції, що є необхідною умовою максимальної раціоналізації роботи банківської установи в процесі організації взаємин з окремими позичальниками;

− сприяти прийняттю правильних рішень щодо видачі кредиту та адекватно оцінювати рівень ризику за кожною позичковою операцією, що визначає в кінцевому підсумку ризикованість діяльності комерційного банку загалом за стабільність його функціонування на фінансовому ринку;

− поліпшувати якість кредитного портфеля банку відповідно до стандартів оцінки фінансово-господарської діяльності позичальників шляхом обмеження кредитних взаємовідносин із менш надійними клієнтами та розширення із суб’єктами господарювання, функціонування яких на ринку має позитивні тенденції змін показників, що оцінюють їхню роботу;

− максимально враховувати потреби клієнтів банку у позичених коштах відповідно до регіональних, галузевих, технологічних та ін.

− особливостей діяльності того чи іншого позичальника, що визначає можливості банківської установи на основі необхідних маркетингових досліджень адекватно реагувати на зміну кон’єктури фінансового ринку, визначаючи відповідні пріоритети власних кредитних операцій.

Встановлення цілей  і завдань кредитної політики дозволяє перейти до безпосереднього  процесу її формування, що передбачає структуризацію за елементами та створення методологічної бази розробки політики банківськими установами відповідно до їх загальної орієнтації у провадженні активних операцій на ринку і в першу чергу створення необхідних умов для ефективного розміщення коштів у процесі реалізації кредитних операцій.

Склад елементів кредитної  політики обумовлює у кінцевому  підсумку рівень її наукової обґрунтованості  та, відповідно, можливості банку щодо оптимальної організації кредитного процесу і досягненні поставлених цілей банківської діяльності. Врешті кредитна політика як цілісна концепція функціонування комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва має у той же час складну структуру, елементи якої повинні слугувати основою для регламентації процесу кредитування. Тому, визначення основних елементів кредитної політики може слугувати безпосередньою основою для формування конкретних методологічних засад її розробки у кожному комерційному банку, поза як дані елементи відображають по суті усі ключові аспекти організації кредитування, що мають бути враховані при здійсненні позичкових операцій.

Таким чином, з урахуванням  розглянутих вище двох складових  кредитної політики (визначення її цілей і завдань та ключових елементів) третім основним етапом розробки цілісної концепції оптимальної кредитної політики комерційного банку є вибір стратегічних напрямів розвитку грошово-кредитних відносин на основі оцінки сукупності екзогенних та ендогенних факторів впливу, що так чи інакше позначаються на практичних можливостях банківської установи з формування кредитного портфелю.

Серед найбільш важливих у системі факторів екзогенного  впливу на кредитну діяльність комерційного банку найбільш доцільно виділити наступні:

− політичну ситуацію в країні;

− загальноекономічні умови господарської діяльності;

− спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку України;

− розвиток окремих галузей економіки;

− тип підприємницької діяльності;

− рівень інфляції і наявність інфляційних очікувань;

− загальний розвиток банківської системи, її інфраструктури та рівень конкуренції між банками законодавство, що регулює підприємницьку діяльність [32, с.342] .

Зрозуміло, що комерційні банки не можуть регулювати вплив  розглянутої вище групи факторів на власну кредитну активність, однак правильна, об’єктивна оцінка кожного з них та адекватний розрахунок можливих наслідків для організації позичкових операцій надає можливість проведення більш гнучкої кредитної політики. Звісно значно більшою мірою банк може визначати та враховувати вплив на кредитну політику факторів ендогенного характеру, до числа яких можна віднести наступні:

• ресурсна база комерційного банку;
• наявність розгалуженої мережі філій;
• спеціалізація банку і склад його клієнтів;
• рівень кваліфікації персоналу [25, с.350].

Загалом правильний вибір  усіх екзогенних та ендогенних факторів, адекватна оцінка їхнього впливу на банківську діяльність значною мірою  позначається на ефективності реалізації кредитної політики, поза як може слугувати  основою не лише для вибору пріоритетів у формуванні кредитного портфеля, а й забезпечення своєчасного переорієнтування позичкових вкладень у разі виникнення несприятливого середовища для діяльності клієнтів банку у тому чи іншому секторі економіки внаслідок дій указаних факторів.

Наступна основна складова кредитної політики передбачає визначення технологічних засад провадження позичкових операцій комерційним банком за обраними ним пріоритетними напрямами. По суті йдеться про розробку такого порядку організації кредитного процесу, який би належним чином регламентував діяльність пов’язаних з ним працівників банку і тим самим дозволяв би реалізовувати обрані пріоритети кредитної політики та вирішувати поставлені нею завдання. На практиці указані технологічні засади мають набувати форм чітко окреслених процедур у розумінні цього терміну як „офіційно встановленої послідовності дій для здійснення або оформлення якої-небудь справи”. Вочевидь стосовно діяльності комерційного банку у сфері організації грошово-кредитних відносин йдеться про визначення основних етапів провадження кредитного процесу у взаєминах з окремими позичальниками та регламентацію дій працівників банку на кожному із цих етапів – від отримання заявки на кредит до його кінцевого погашення.

Окрім розглянутих вище, ще однією важливою складовою основного змісту кредитної політики комерційного банку необхідно вважати визначення основних критеріїв її оптимальності та розробку системи заходів контролю за реалізацією основних засад політики на практиці. Цілком очевидно, що оптимальність кредитної політики банку визначається таким рівнем організації кредитного процесу, який дозволяє забезпечити досягнення основних цілей функціонування комерційного банку як ринкового підприємства – передусім з огляду на підтримання належного рівня прибутковості та ліквідності, що обумовлюється ефективністю провадження позичкових операцій як основного виду банківських активів.      Конкретним кількісним вираженням критеріїв даної ефективності можуть слугувати дві системи показників, які охоплюють з одного боку сукупність коефіцієнтів ліквідності та кредитного ризику, включаючи як обов’язкові нормативи НБУ, так і показники запроваджені самим банком, а з іншого – сукупність показників, що відображають оптимальність сформованого банком кредитного портфеля у плані його дохідності та надійності. Відповідно до рівня дотримання указаних показників визначається ефективність реалізації кредитної політики загалом.