Кредитний портфель комерційного банку та шляхи поліпшення його якості

У той же час безпосереднім  засобом забезпечення цієї ефективності є дотримання банківськими показниками  у процесі поточної організації кредитних операцій певних стандартів кредитування, що мають визначатися кредитною політикою і стосуватися побудови взаємин із кожним окремим позичальником, насамперед оцінки його класу за рівнем кредитоспроможності та обмеження максимальної величини кредиту, що може бути надана клієнту. Відтак, кредитна політика має передбачати пряму залежність розміру кредиту одного позичальника від кредитного рейтингу останнього.

Природно, що за таких  умов ефективність кредитної політики, її оптимальність для банку вирішальною мірою залежить від організації всебічного контролю і спостереження за усіма наданими кредитами – як з точки зору відповідності загальної структури кредитного портфеля банку тим стратегічним напрямам, які визначаються кредитною політикою, так і з точки зору мінімізації індивідуальних кредитних ризиків, що відображаються у систематичному погашенні основної суми боргу за наданими позичками та нарахованих за ними процентів. Основним засобом досягнення цієї мети є неперервне застосування усіх необхідних форм банківського контролю за діяльністю позичальника, що охоплюють:

- попередній контроль, який є вихідною умовою самої організації грошово-кредитних відносин, коли оцінка фінансово-господарської діяльності клієнта і його кредитоспроможності має визначати принципову доцільність надання йому позички;

− поточний контроль, котрий реалізується безпосередньо й у процесі здійснення розрахункових операцій при оплаті відповідних документів за рахунок кредиту й оцінки відповідності цілей платежу умовам, передбаченим кредитним договором, а також виконання контрагентами вимог укладених контрактів на поставку і реалізацію продуктів;

− послідуючий контроль, що має виявити цільове використання наданих в позику коштів, наявність та збереження заставленого майна, ефективність заходу, що кредитується, його відповідальність представленим банку бізнес-планам і техніко-економічному обґрунтуванню, а також ознаки погіршення фінансового стану клієнта, а відтак і перспективи повернення ним свого боргу.

Отже, якщо критеріями оптимальності кредитної політики є прийнятий для банку рівень дохідності та безпека його кредитних вкладень, то визначення механізму застосування основних процедур контролю у практичній банківській діяльності слід вважати одним із ключових елементів у реалізації кредитної політики і досягнення поставлених нею цілей і завдань.

У кінцевому підсумку зазначені складові можуть стати  розділами конкретного документу, яким затверджується кредитна політика на рівні правління комерційного банку, а сама політика виражатиме єдину, цілісну концепцію організації грошово-кредитних відносин між банком та його клієнтами [ 25,с.341].

Таким чином, формування чіткої кредитно політики комерційного банку за всіма розглянутими вище напрямами слід вважати необхідною умовою раціональної організації грошово-кредитних відносин між банком і його клієнтом, що визначається правильним вибором стратегічних завдань кредитної діяльності на ринку, пріоритетів у обслуговуванні перспективних груп позичальників і використанні адекватних видів кредитних послуг як кінцевого банківського продукту, а також розробкою необхідних процедур у вигляді послідовності дій банківських працівників і їх повноважень у прийнятті рішень, щодо управління позичковими операціями. Власне кредитну політику комерційного банку як цілісну концепцію його діяльності у сфері кредитування можна вважати основним зв’язуючим елементом мікрорівневого блоку механізму організації грошово-кредитних відносин – з точки зору необхідності врахування при її розробці як монетарної політики Національного банку України, так і завдань самого банку щодо підтримання власної ліквідності і платоспроможності, для чого використовується система оціночних показників, які відображають ефективність сформованого банком кредитного портфеля з огляду на дотримання указаних параметрів.

Кредитна політика є  фундаментом надійності та прибутковості  кредитного портфеля, тому також впливає  на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст  і структуру кредитної політики.

Кредитна політика може бути:

− слабкою;

− помірною;

− агресивною.

         Визначення найбільш придатної кредитної політики для банку на даний час означає помірковане завантаження ресурсів у позички.

Якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів  банку складає до 30%, то це означає, що банк провадить вкрай обережну кредитну політику і забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому разі банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Така кредитна політика більш бажана для новостворених банків, які не мають досвіду кредитної роботи.

При помірній кредитній  політиці частка кредитів у робочих  активах складає від 30 до 50%. Така політика притаманна стабільним і надійним банкам, які мають досвід кредитної  роботи.

Частка кредитів, що перевищує 50% робочих активів, свідчить про агресивну кредитну політику. Вона може бути обґрунтована тільки надприбутками і не повинна бути досить тривалою. Слід пам’ятати, що агресивну кредитну політику не можна довго провадити, бо вона пов’язана зі значним ризиком і при застосуванні такої політики впродовж тривалого часу можуть виникнути не прогнозовані збитки від кредитних операцій [ 32, с.47].

Кредитна політика призначена встановити ключові принципи, яких мусять дотримуватися менеджери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів. По-перше, кредитна політика повинна містити ті умови, за яких банк може провадити видачу кредитів як таку. До цих умов належать вимоги по валютних позиціях. По-друге, кредитна політика повинна містити встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування на підставі відомостей про вартість ресурсів, про необхідну прибутковість і дохідність. По-третє, кредитна політика повинна містити класифікацію тих типів кредитів, на яких спеціалізується банк, а також надавати кредитним працівникам можливість формувати кредитний портфель з урахуванням диверсифікації ресурсів за ризиковими рівнями таким чином, щоб забезпечити наперед встановлене, обране керівництвом банку відношення дохідності і надійності. По-четверте, кредитна політика повинна містити перелік документів, які мусить надати клієнт разом із заявкою про кредит, а також умови, за яких заявка може бути прийнята, чи підстави, на яких заявка може бути відхилена. По-п'яте, кредитна політика повинна містити відомості про управлінські структури, які беруть участь у кредитній роботі, і про порядок прийняття ними рішення про кредитування.

У кінцевому підсумку кредитна політика як детальний план, програма дій банку з організації грошово-кредитних відносин виступає вихідним моментом і основою практичної діяльності комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва, сама методологія якого і утворює мікрорівневий блок банківського механізму організації грошово-кредитних відносин суспільства.

 

 

1.3 Основні види ризиків,  пов’язані з формуванням кредитного портфеля

 

 

Становлення ринкових відносин у діяльності суб'єктів господарювання, політичні зміни, загострення конкурентної боротьби на ринку банківських послуг через прихід в Україну іноземного капіталу зумовлюють виникнення в діяльності вітчизняних банківських установ великого спектра ризиків, передусім кредитних. Структура цих ризиків має тенденцію до постійного розвитку та ускладнення у зв'язку зі створенням нових банківських продуктів і послуг у сфері кредитування. Кредитування - це найбільш ризикова сфера банківської діяльності, а кредитні операції є основним джерелом як доходів, так і ризиків, які виливають на надійність, фінансову стійкість і безпеку банків.

Кредитні ризики є історично першими серед фінансових ризиків банку і за своїм обсягом дуже масштабні. Негативним наслідком впливу фінансових ризиків є втрати частини доходу і прибутку банку, тобто зниження фінансових результатів його роботи. Тому кредитні ризики слід вважати фінансовими ризиками. Фахівці в галузі страхування кредитні ризики ототожнюють із фінансовими на тій основі, що частка кредитних ризиків становить 80% усієї сукупності фінансових ризиків, які підлягають страхуванню.

Однак, незважаючи на присутність кредитних ризиків у більшості фінансових операцій, їх ототожнювати не слід. Кредитні ризики є взаємопов'язані та суттєво впливають на спектр інших фінансових ризиків банку: інвестиційний, процентний, операційний, ліквідності та ризик капіталу. Крім фінансових, кредитні ризики тісно пов'язані з іншими ризиками функціонування банків.

Розглядаючи місце і  роль кредитних ризиків у банківський  діяльності, можемо констатувати, що витрати  банків через неврахування впливу кредитних  ризиків на результати діяльності не обмежуються прямими фінансовими втратами, а мають значно масштабніший прояв у наслідок:

втрати репутації банку, оскільки велика кількість прострочених кредитів зменшить довіру вкладників та інвесторів, зумовить посилений  нагляд з боку центрального банку;

− замороження коштів у неприбуткових активах;

− недосконалості та неповноти інформації;

− підвищення можливості втрати банком кваліфікованих кадрів та зниження якості надання банківських послуг у зв'язку зі зменшенням можливостей стимулювання їхньої праці за умов зниження прибутковості кредитної діяльності банку;

− збільшення адміністративних витрат унаслідок непродуктивної праці персоналу кредитного управління банку;

− існування втрат за кредитною угодою внаслідок коливання валютних курсів (кредит виданий в іноземній валюті) у період між укладенням угоди і фактичними розрахунками за нею;

− видачі керівництвом великих за обсягом кредитів інсайдерам чи пов'язаним із банком особам;

− втрати капіталу банку у зв'язку з падінням ринкової ціни його акцій, спричинене проблемними кредитами (рисунок 1.3), [34, с. 13].

 

 

Рисунок 1.3 - Класифікація банківських ризиків

 

Кожна країна визначає основні  категорії ризиків, що притаманні банківській  системі. НБУ визначив дев'ять категорій ризику для цілей банківського нагляду. Це такі ризики: кредитний ризик, ризик зміни процентної ставки, ризик ліквідності, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, стратегічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик. Ці категорії ризику не є взаємовиключними, наприклад, банківські установи визнають також ризик інформаційних технологій. Для цілей аналізу та обговорення виявляти та оцінювати ризики слід окремо.

Кредитний ризик - це наявний  або потенційний ризик для  надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банківською установою або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик присутній в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає щоразу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний  ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний при кредитуванні іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай незабезпечене. Проте цей ризик слід завжди враховувати у кредитній та інвестиційній діяльності - не має значення, в якому секторі: державному чи приватному. Існує також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, який виникає в тому разі, коли заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може просто виявитися недоступною для нього.

Кредитний ризик Банку  передбачає ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями своєчасно та у повному обсязі.

При оцінці кредитного ризику доцільно розглянути індивідуальний та портфельний кредитні ризики. На індивідуальний кредитний ризик банки наражаються через окремих контрагентів банку – позичальників, боржників, емітентів цінних паперів. Індивідуальний кредитний ризик (ризик кредитної угоди) – це ймовірність того, що позичальник не зможе повернути борг згідно з умовами договору, і при цьому банкові не вдається своєчасно та в повному обсязі скористатися забезпеченням кредиту для покриття можливих втрат. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності окремого контрагента та оцінку забезпечення кредиту.

Кредитний ризик щодо позичальника відображає ступінь імовірності, що позичальник може не виконати своїх  зобов’язань з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників.

Кредитний ризик щодо способу забезпечення кредиту характеризує ступінь імовірності, що банку не вдається вчасно та в повному обсязі скористатися забезпеченням кредиту для покриття можливих втрат від нього.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди – це добуток  двох попередніх ризиків. А звідси випливає, що кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди вищий від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнює йому в разі незабезпечення кредиту.

Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних рішень. Підставою для прийняття  кредитних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди.

Портфельний кредитний  ризик проявляється у зменшенні  вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику виступає сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний  кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.