Формування фінансових ресурсів підприємств

    Обмеженість сфери застосування витратного підходу  визначається тим, що він базується на ряді вельми наближених умовностей. Значною мірою умовним є так зване правило тотожності корисного результату при порівнянні різних варіантів заходів, яке є основним при застосуванні метода порівняльної ефективності [11]. До цього потрібно додати, що оскільки мова йде про соціально-економічну ефективність, всі можливі варіанти заходів повинні бути порівняні і за соціальними результатами при їх впровадженні. Практично ж варіанти заходів, що порівнюються, одного і того ж призначення, як правило, дають різні корисні результати, в тому числі і соціальні.

    Дотримання  правила тотожності корисного результату, або правила співставленості, безпосередньо  пов'язане із знаходженням бази для  порівняння різних варіантів. Відмінність між новим і базовим варіантом повинно перебувати тільки у витратах на досягнення одного і того ж результату за допомогою різних варіантів заходу, яке служить обґрунтуванням для прийняття рішення. У реальній господарській практиці, однак, знаходження такої бази практично неможливе, оскільки новий захід значно відрізняється за кінцевими

 

    

(економічним  і соціальним) результатами при  його впровадженні кількісно  і якісно (будь-то нова техніка, екологічні заходи, зміни в організації виробництва, або варіанти перерозподілу фінансових ресурсів).

    Такого  роду умовності методу порівняльної ефективності не дають можливості використати його для оцінки економічної ефективності заходів в умовах практичної господарської діяльності. Тут вони повинні оцінюватися реальними показниками, що відображають практичні і причому кінцеві результати впровадження цих заходів. Ця задача успішно вирішувалася методом абсолютної ефективності, характеризуючи собою ресурсний підхід. Коли метод порівняльної ефективності оперує витратами, які по своїй суті є проміжними показниками, то метод абсолютної ефективності оперує кінцевими показниками і його можна назвати результативним. У цьому методі не різниця витрат є мірилом ефективності заходів, що проводяться, а кінцевий результат, що безпосередньо отримується від їх впровадження. Потрібно разом з тим зазначити, що і в цьому методі витрати, за допомогою яких, досягнуті кінцеві результати, не ігноруються. Однак тут витрати виступають не як мірило ефективності, а як задана величина, або як максимально можлива межа витрат, яка повинна бути використана таким чином, щоб отримати найбільший кінцевий результат. Показник економічної ефективності в цьому випадку визначається як відношення ефекту, у вигляді приросту корисного результату, до витрат, що викликали цей приріст.

    Викладене зовсім не знижує, як це може показатися, значення методу порівняльної ефективності. Заданість витрат (ресурсів) відповідає реальній практиці господарювання. Мова йде тільки про розмежування сфер використання вказаних методів і не треба застосовувати кожний з них там, де він не може бути застосований. Так, наприклад, в нинішніх умовах метод порівняльної ефективності пропонується використати для оцінки інвестиційних проектів. У роботах викладені основні методичні положення такої оцінки [ 13 ]. Тут економічна ефективність як поняття виражається певними показниками, які, на думку авторів, поділяються на дві групи: абсолютні, серед яких за своїм

 

    

значенням виділяється економічний ефект  і відносні, що являють собою термін окупності вкладеного капіталу. Таким чином, розрахунки загальної і порівняльної ефективності повинні доповнювати один одну.

    Безсумнівно, що витратний (метод порівняльної ефективності) і ресурсний (метод абсолютної ефективності) підходи застосовні за формою до оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємства. Зміст в цьому випадку вимагає деякого уточнення. Обґрунтовуючи цю тезу, потрібно виходити з того, що витрати на проведення господарських заходів - це всього лише якась частина ресурсів, об'єм якої визначається характером наміченого заходу. У цьому випадку частина ресурсів, що залишилася може не знайти собі застосування і знаходитися без руху. Перевага народногосподарського підходу, що існував раніше до оцінки ефективності не викликало необхідності в кількісній оцінці ефективності використання фінансових ресурсів, особливо на рівні підприємства. Ефективність використання фінансових ресурсів зводилася лише до констатації того, що фінансові ресурси необхідно ефективно використати. Таке положення визначалося тим, що, з одного боку, не до кінця було досліджене значення категорії "фінансові ресурси", що не давало ясності про місце і значення фінансових ресурсів у господарському механізмі. З іншого боку, навіть при самому ретельному плануванні в таких масштабах, значна частина фінансових ресурсів могла випасти з поля зору. Тому існуючі методики минулих років розроблялися і оперували, навіть при ресурсному підході, з витратами (ресурсами застосовуваними або спожитими), кількісне значення яких легко врахувати.

    Істотного уточнення при застосуванні методу порівняльної ефективності до оцінки ефективності використання фінансових ресурсів вимагає і правило тотожності, яке є неодмінним етапом оцінки порівняльної економічності варіантів й вибору економічно найбільш ефективного з них. Правило тотожності в цьому випадку повинно представляти співставленість не за кінцевим результатом, а по об'єму ресурсів, що є в наявності. І тут немає суперечності, мінімум витрат повинен бути забезпечений. Для підприємства

 

    

мінімум витрат буде означати максимум результату.

    Те  ж саме торкається і методу абсолютної ефективності. При його застосуванні зіставлення результату повинне бути не з витратами на його досягнення, а з всім об'ємом фінансових ресурсів, які можуть бути використані для досягнення подібного результату. Лише в такому випадку буде виявлятися істинна картина ефективності використання фінансових ресурсів. А це можливе лише тоді, коли всі ресурси будуть повністю використані в господарському процесі.

    У зв'язку з цим поняття "ефективне  використання фінансових ресурсів" повинно мати самостійне значення. У загальному уявленні "ефективний" означає що дає певну віддачу. Таким чином, це поняття повинно відображати результат використання певного виду ресурсу, що є в наявності. Тут потрібно враховувати суть фінансів, як самостійної економічної категорії. Процес розподілу і перерозподілу продуктів, що виробляються підприємство, здійснює, використовуючи головну функцію фінансів - розподільчу. Тому від того, за якими принципами формуються ресурси підприємств, в значній мірі залежить їх успіх функціонування в ринковій економіці. Отже, "ефективність фінансових ресурсів" означає не тільки отримання віддачі від цих ресурсів, але й правильний розподіл і вкладення їх, забезпечивши тим самим оптимальну структуру ресурсів з метою отримання максимального результату від їх використання.

 

    

Висновки

 
      Функціонування ринкової економічної системи України  можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. У сучасних умовах фінанси підприємств є складовою фінансової системи держави. Проте це порівняно самостійна й особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку і принципи функціонування.

     Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення  ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентомпроможність та платоспроможність підприємства визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

     Один  з напрямків впливу фінансів на підвищення ефективності виробництва витікає з їх ролі у встановленні оптимальних пропорцій на основі балансової ув'язки між формуванням і використанням фінансових ресурсів при забезпеченості взаємної відповідності матеріально - речового і фінансово -вартісного аспектів відтворювання.

      Самий важливий і складний для аналізу  зв'язок між ефективністю виробництва та збалансуванням складається в оцінці впливу зміни фінансових пропорцій на динаміку ефективності виробництва. Взаємне узгодження фінансових ресурсів і витрат потрібно проводити на такому рівні, який би встановлював оптимальні пропорції з точки зору отримання максимального результату при ресурсах, що є в наявності. При цьому процеси виробництва, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів повинні опосередковуватися фінансовими потоками, найменшими при даному рівні розвитку виробництва.

      У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних засобів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених засобів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує

 

      

додаткових  витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

      Фінансові ресурси, як і ресурси матеріальні , трудові і т.п. безсумнівно грають важливу роль в організації і ефективному функціонуванні виробництва. Забезпечення безперервності процесу виробництва на різних його стадіях відбувається саме за рахунок фінансових ресурсів. Відповідно цьому, одним з чинників підвищення ефефктивності виробництва буде уміле маневрування фінансовими потоками, досягнення оптимальної структури фінансових ресурсів.

      При рішенні задачі оптимізації фінансових ресурсів, важливе значення має оптимальна структура не тільки засобів підприємства, але і джерел їх фінансування. Правильний вибір джерел фінансування, а також найбільш ефективне їх використання, в кінцевому результаті позначиться на формуванні засобів підприємства. Оптимальність їх структури буде в значній мірі залежить від оптимальності структури тих джерел, з яких буде проводитися фінансування приросту основних і оборотних засобів.

      Для розв'язання проблем формування й  використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні основних соціально - економічних проблем у країні. Економічно обгрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

 

      

Список  використаної літератури

    1. Закон України "Про банкрутство"// Відомості Верховної Ради України.- 
1992-№24.

    2. Закон   України   "Про   оподаткування   прибутку   підприємства"   від 
25.05.1997р. із змінами і доповненнями.

3. Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94р. №279 "Про 
   нормативи запасів товарно - матеріальних цінностей державних підприємств та 
   організацій та джерела їх покриття".
4. Декрет Кабінету Міністрів України "Про джерела збільшення власних 
   обігових коштів підприємств" від 04.11.1996р.
5. Абрамов Л.М., Капустин В.Ф.Математическое програмирование. - Л.: 
   Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. - 184с.

    6. Справочник по математике для зкономистов / В.Е. Барбаумов, В.И. 
Ермаков, Н.И. Кривенцева и др.; М.: Вьісшая школа, 1997г.- 266с.

     7. Борщевський П.П та ін. Регіональні  агропромислові комплекси України  (теорія та практика розвитку). - К.: Наукова думка, 1996р. - 262 с.

    8. Бандурка О.М., Коробов Н.Л., Орлов П.І., Петрова К.Л. Фінансовова 
діяльність підприємств: Підручник. - К.: Либідь,1998.

9. Бородина О.И. Финансьі предприятий. - М.: ЮНИТИ, 1995. 
Ю.Белолипецкий В.Г. Финансьі фирмьі. -М., 1998.

11 .Бланк И.А.  Стратегия и тактика управлення финансами. - К., 1996.

12.Бланк И.А.  Управление прибьілью. - К.: Ника - Центр,  Зльга, 1999.

    ІЗ.Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью  предприятия. -М.: Финансьі, 1997.

    14Василик  О.Д. Державні фінанси України:  Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997.

    15.Джеймс  Ван Хорн. Основи управлення финансами. - М.: Финансьі и статистика, 1996.

іб.Ефимова  О.В. Финансовьій анализ. -М..1996.

 

    17.3акоморний  С.М. Вибір критерію оцінки  ефективності використання фінансових ресурсів підприємств АПК // Вісник Сумського сільськогосподарського ін-ту. Сер.: Фінанси і кредит. - 1996. - №1. - С.31-34.

     18. Закоморний С.М. Алгоритм оцінки  ефективності використання фінансових ресурсів підприємств // Вісник Сумського сільськогосподарського ін-ту. Сер.: Фінанси і кредит. - 1997. - №1. - СІ2-11.