Формування фінансових ресурсів підприємств

    Підбиваючи  підсумок розгляду сутності оцінки фінансового  стану підприємства, слід ще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

 

    

2.2. Аналіз впливу  податків на забезпечення  обіговими коштами

    Вплив непрямих податків на мікроекономічному  рівні, визначення дійсних платників  цих податків пов'язані з таким  поняттям як перекладність податків.

    Перекладання податку призводить до того, що відбувається перерозподіл валового внутрішнього продукту за допомогою механізму оподаткування, який діє на обсяг доходів і товарні ціни. Тому для того, щоб врахувати наслідки тієї чи іншої політики в галузі непрямого оподаткування для економічних процесів, необхідно брати до уваги процеси перекладання податків, тобто реальний розподіл тягаря того чи іншого податку.

    Спробуємо дослідити вплив непрямих податків на мікроекономічному рівні, тобто на фінансовий стан окремих суб'єктів господарської діяльності, користуючись методом "при інших рівних" і інструментарієм мікроекономічного аналізу.

    Непрямі податки впливають на обсяг виробництва  того чи іншого товару, причому вплив  однакового за обсягом податку на динаміку виробництва різних товарів різний, оскільки еластичність попиту і пропозиції різних товарів від цін відрізняється, а податки впливають на обсяг і структуру виробництва через ринковий механізм попиту і пропозиції.

    У короткостроковому періоді вплив  непрямого податку на чисто конкурентну галузь відбувається в залежності від еластичності попиту, оскільки пропозиція, як правило, досить нееластична. Це пов'язано з тим, що в короткостроковому періоді підприємства, реагуючи на зростання цін, можуть збільшити випуск продукції тільки за рахунок зміни перемінних податків. Щоб змінити величину основного капіталу, необхідний триваліший період.

    Методика  стягнення непрямого податку (і) дозволяє виробникам після запровадження або підвищення його ставки включати його до ціни своєї продукції, що викликає її підвищення з величини Р1 в стані рівноваги ринкової системи до величини Р2 (тобто Р1 + податок і) (рис. 2.1, 2.2).

Але якщо попит  П еластичний (що характерно для  підакцизних товарів),

 

він у відповідь на це скоротиться  настільки, що виробники змушені будуть значно знизити ціну - до величини Р2. (див. Рис. 2.1). Отже, вплив непрямого податку при еластичному попиті полягає у незначному підвищенні ціни (з Р1 до Р2 ) і значному скороченні обсягу пропозиції (з 01 до 02 ).

    Витрати виробників від запровадження податку складають величину, позначену на рис.2.1 прямокутником Р1ВСР, а втрати споживачів -прямокутником Р2АВР1. Надходження до державного бюджету від податку дорівнюють величині Р2АСР, тобто сумі втрат споживачів і виробників цього ринку. Зрозуміло, що уряд використовує ці надходження на виробництво суспільних товарів і послуг відповідної вартості, тому суспільство в цілому нічого не втрачає від того, що виробники і споживачі передають ці кошти державі. Але той факт, що до запровадження податку попит і пропозиція були більші на величину (02 - 01) означає, що виручка від них перевищувала видатки виробництва. Сегмент АК кривої попиту П демонструє готовність платити -граничну виручку - за кожну одиницю товару, куплену до запровадження податку. З іншого боку, сегмент СК кривої пропозиції 51 відбиває граничні видатки за кожну одиницю товару. Для всієї кількості товару (02 -01) гранична виручка (сегмент АК.) перевищує граничні видатки (сегмент СК). Погіршення добробуту, пов'язане з недовиробництвом цієї кількості товару, позначено трикутником АКС. Це є надлишковим податковим тягарем, або втратою ефективності для суспільства, які є результатом запровадження податку. Отже, надлишковий тягар непрямого податку - це втрата для суспільства чистої виручки, оскільки виробництво і споживання оподаткованого товару падають нижче їх оптимальних рівнів. Тому весь податковий тягар, який несе суспільство, перевищує суму, фактично одержану державою у вигляді податків. Загальна сума тягаря на рис.2.1 складається з податкових надходжень Р2АСР плюс трикутник АКС.

 

    

 

    Отже, в короткостроковому періоді  частина непрямого податку неодмінно  падає на виробника. Таке часткове перекладання податку деякі автори називають дифузією податку. Розмір частини, яку виробник змушений взяти на себе при еластичному попиті більший, при нееластичному - менший. Отже, в міру зменшення еластичності попиту перекладання непрямого податку на кінцевих споживачів спрощується і навпаки.

    На  графіку зображені криві середніх видатків, тобто видатків на одиницю  продукції і граничних (або прирістних) видатків, що являють собою приріст видатків виробництва кожної додаткової одиниці продукції. В умовах чистої конкуренції, якщо одне підприємство збільшить або зменшить випуск при незмінних обсягах виробництва в усіх інших виробників, це не вплине на загальний обсяг пропозиції і ринкову ціну. Тому крива попиту окремого підприємства в таких умовах є абсолютно еластичною: граничний доход підприємства, що є додатковим доходом від продажу додаткової одиниці продукції, в умовах чистої конкуренції співпадає з кривою його абсолютно еластичного попиту, тому що воно може продавати додаткові одиниці продукції за постійною ціною.

    Як  відомо, підприємство максимізує свій прибуток або мінімізує збитки в  точці, де граничний доход (МК) дорівнює граничним видаткам (МС). Тому, в умовах ринкової рівноваги, як видно з рис. 2.3, підприємство реалізує кількість продукції 01 за ціною Р1, одержуючи при цьому прибуток, зображений заштрихованим прямокутником - 1.

    Запровадження (підвищення) фіксованого акцизу на одиницю продукції (т) збільшить граничні і середні видатки на величину податку (з МС 1 до МС2 і з АСІ до АС2 відповідно). Збільшення ж ціни у короткостроковому періоді, як було доведено вище, не може дорівнювати величині податку. Тому при еластичному попиті, коли ціна зростає незначно (з Р1 до Р2), підприємство,

 

    

змушене значно скоротити обсяг виробництва (з 01 до 02), буде одержувати збитки, зображені заштрихованим прямокутником - 2. При нееластичному попиті внаслідок значного підвищення ціни (з Р1 до РЗ), підприємство більшу частину податку перекладає на споживачів, отже продовжує одержувати прибуток, але значно менший, ніж до запровадження (підвищення) податку (заштрихований прямокутник - 2). Обсяг виробництва воно теж змушене дещо скоротити (з 01 до 03).

    Обсяг збитків або скорочення прибутку залежить тільки від положення кривих видатків, адже положення кривої попиту кожного з підприємств аналогічне. Диференціація підприємств за розмірами їх видатків є основною причиною довгострокових змін на ринку.

    В довгостроковому періоді прибутки, що скоротилися, або збитки змушують підприємства з порівняно високими видатками виходити з галузі. Це знову порушує галузеву рівновагу, яка тимчасово встановилася після запровадження (підвищення) податку. Зменшення кількості виробників викликає зменшення обсягу пропозиції і зростання цін.

    При цьому підприємство одержує нульовий економічний прибуток, хоча реальний прибуток на інвестований капітал залишається достатнім, що утримує підприємства від виходу з галузі. Вплив податку у довгостроковому періоді залежить від того, якою є форма кривої довгострокової галузевої пропозиції, яка, в свою чергу, залежить від ступеню, в якому збільшення або зменшення обсягу виробництва галузі впливає на ціни факторів виробництва, що використовуються. Таким чином, розрізняють 3 типи галузей: з постійними, зростаючими і спадаючими видатками виробництва.

    Таким чином, чим еластичнішим є попит, тим меншу частину податкового  тягаря перекладають на споживачів: що еластичнішого є пропозиція, то меншу частину тягаря податку змушені взяти на себе виробники. Кінцевий розподіл податкового тягаря визначається рівнодіючою двох цих тенденцій, тобто співвідношенням коефіцієнтів еластичності попиту і пропозиції. Що еластичність попиту більша від еластичності пропозиції, то більшу частину

 

    

податкового тягаря змушені взяти на себе виробники. Відповідно, що еластичність пропозиції більша від еластичності попиту, то більша частина податку перекладається на споживачів. Зрозуміло, що якщо коефіцієнти еластичності попиту і пропозиції рівні, тягар податку рівною мірою несуть як споживачі, так і виробники, зо

    З проведеного графічного аналізу  також видно, що при інших рівних умовах більша еластичність попиту і пропозиції, внаслідок значного скорочення обсягу виробництва в результаті запровадження податку, не сприяє фіскальній ефективності непрямого податку, але збільшує надлишковий податковий тягар для суспільства. Максимальним цей тягар буде у галузях з високо еластичними попитом і пропозицією, а найменшим - у галузях з низькою еластичністю попиту і пропозиції.

    Отже, в результаті проведеного аналізу  можливо сформулювати умови, які  сприяють або перешкоджають перекладності податків:

1. тип ринкової структури або моделі - що конкурентнішим є ринок, то 
   виробникові складніше перекласти непрямий податок на споживача;
2. еластичність попиту і пропозиції. Кінцевий розподіл податкового тягаря 
   визначається співвідношенням коефіцієнтів еластичності попиту і пропозиції. 
   Що еластичність попиту більша від еластичності пропозиції, то більшу частину 
   податкового   тягаря   змушені   взяти   на   себе   виробники.   Відповідно,   чим 
   еластичність пропозиції більша від еластичності попиту, тим більша частина 
   податку перекладається на споживачів;

    3) розмір податку. Що більшою є частка податку, то більша частина 
податку падає на виробників, що скорочує стимули до виробництва;

    4) часовий фактор. Непрямий податок, що майже повністю перекладається 
на споживача на короткому відрізку часу, в довгостроковому періоді може 
значно посилити тягар на виробників, сильно зменшуючи обсяг виробництва у 
галузі.

 

    

      Розділ 3.   Шляхи   щодо  підвищення ефективності   використання фінансових ресурсів підприємства

    У самому широкому розумінні ефективність виробництва визначається як здатність даної кількості і якості виробничих витрат, забезпечити певний результат відповідно до мети виробництва. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва зводиться до збільшення національного прибутку з розрахунку на одиницю сукупних витрат трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. У цьому, як кінцевому результаті, заключається суть підвищення продуктивності суспільної праці в загалом [6].

    У теорії економічної ефективності, розробленій  в попередні роки, склалося два методи її визначення: метод порівняльної ефективності; метод абсолютної ефективності, кожний з яких оперує різними показниками, що визначається їх суттю і функціональною спрямованістю

    Метод порівняльної економічної ефективності є витратним методом і призначений  для вибору варіанту заходу щодо показника  мінімуму приведених витрат. Варіант заходів вважається економічно ефективним, якщо приведені витрати на його здійснення виявляються меншими в порівнянні з базовим варіантом. Показник економічної ефективності, як такий, в цьому випадку відсутній, так як порушений принцип визначення ефективності, що виражається в співставленні результату і витрат. Крім того, зміст приведених витрат у формулі економічного ефекту, що є найбільш дискусійним, зумовлює специфічну і досить обмежену сферу їх застосування [7].

    Пояснення питанню, що розглядається, яке є  в принципі задовільним, полягає в тому, що до формули приведених затрат "по своєму економічному значенню - це зовсім не капітальні вкладення, а праця , відповідно додатковому   продукту,   який   не   враховується   в   складі   собівартості.   За

 

    

прийнятий термін окупності ця праця чисельно рівнива первинним капітальним вкладенням, але це не самі капіталовкладення. Метод терміну окупності насправді враховує працю пропорційно капітальним вкладенням" [8]. Такий підхід надалі був підданий розробці і знайшов своє завершення в методиці по визначенню економічної ефективності нової техніки: "Приведені витрати являють собою суму собівартості і нормативного прибутку" [9]. Дане трактування показника приведених витрат дозволяє найбільш точно характеризувати його як форму вираження вартості продуктів, а показника річного економічного ефекту - як форму вираження розміру зміни вартості одиниці продукту і знаходить своє підтвердження в цей час. Як вважає П.Орлов, коефіцієнт Е (коефіцієнт мінімальної ефективності капітальних вкладень) показує мінімально допустиму величину прибутку, що забезпечується одиницею капітальних вкладень протягом року, а добуток Е*К можна трактувати як витрати загублених можливостей [10].