Формування фінансових ресурсів підприємств

     Важливим  джерелом формування фінансових ресурсів є прибуток підприємства. Використовуючи його, підприємство може погасити свої бюджетні, кредитні та інші фінансові зобов'язання.

     Отже, прибуток має створювати умови для  самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до  зростання   валового   внутрішнього  продукту, доходів державного бюджету.

       Формування фінансових ресурсів  відбувається в процесі створення  підприємств і реалізації їх  фінансових  відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється у формуванні, перш за все, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності – відповідних джерел грошових коштів.

     Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. При створенні підприємств вони залежать від форми власності , на основі якої створюється підприємство. Так , при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищестоящих органів управління , коштів інших аналогічних підприємств при їх  реорганізації тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і  фізичних осіб тощо . Усі ці внески (кошти) є статутним (первинним) капіталом і акумулюються в статутному фонді створеного підприємства. Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його грошових коштів формуються основні фонди й оборотні активи підприємства.

     Україна має достатній інвестиційний  потенціал і сприятливі умови  для інвестування. Іноземні інвестори  можуть розраховувати на 150—200 % рівень рентабельності фінансових вкладень. До регіонів, пріоритетних за інвестиційною привабливістю, належать Київська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Запорізька області й Автономна Республіка Крим. Потужним іноземним інвестором в Україні є Європейський банк реконструкції і розвитку. Всього за участю Євробанку в Україні реалізовано більше 46 інвестиційних проектів, на стадії підготовки перебуває ще 19, дев'ять із яких здійснюватимуться під гарантії українського уряду. За час співпраці з Україною близько 60 % кредитів ЄБРР було надано для фінансування приватного сектору економіки.

     Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об'єктивно обмежене і  пов'язане з низькою інвестиційною привабливістю України і з потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту. Одним із шляхів внутрішнього інвестування у даних умовах стали внутрішні позики на ринку державних боргових зобов'язань.

     Структурна  перебудова і ринкова трансформація  народного господарства передбачають   зростання   нетрадиційних   джерел   інвестування   (кошти   від грошової приватизації, іноземні інвестиції, ресурси фондових ринків, заощадження населення).

     Наявність доходів і валютних заощаджень населення  свідчить про його інвестиційні можливості, які можна використати у процесі грошової приватизації підприємницьких об'єктів державної власності. Очевидною є необхідність розвитку посередницьких фінансових організацій, що зможуть ефективно використовувати заощадження населення в умовах інфляційних процесів. Відзначимо опосередкований шлях зростання інвестицій, оскільки збільшення доходів впливає на платоспроможний попит, що забезпечить стабілізацію виробництва й відповідну стійкість внутрішніх фінансових надходжень підприємств.

     На  розвиток підприємств негативно  впливає кризова ситуація в країні, зокрема низька купівельна спроможність населення, неплатоспроможність основних виробничих підприємств, відсутність вільних обігових ресурсів, недосконале законодавство, недостатнє методичне й організаційне забезпечення санації та процесів державної підтримки підприємств. Більшість підприємств обирає стратегію виживання, використовуючи бартер, недогляди чинного законодавства, системи ціноутворення та контролю за підприємницькою діяльністю з боку адміністративних органів управління.

     Ефективне формування й використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.

     При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінити   терміни   та   обсяги   вкладених   фінансових   ресурсів   отриманого

прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися послідовно, паралельно, інтервально.

     У кожному з варіантів передбачено  вкладення певної суми ресурсів та отримання прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повну суму прибутку отримують після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростання суми фінансування й відбувається взаємозалежне в часі. За умови інтервального перебігу визначених процесів між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу. За умови відсутності інфляції та централізованих джерел капіталовкладень інтервальність фінансування не впливала на ефективність процесу, оскільки реальна вартість прибутку в часі не змінювалася. В сучасних економічних умовах взаємозалежність терміну фінансування й отримання прибутку значною мірою визначає ризик інвестування і враховується у процесі оцінки інвестиційної привабливості проекту. [ 12 ]

     Правильність  рішень про вкладення капіталу залежить від того, які методи оцінки інвестиційних проектів використовуються. У вітчизняній і зарубіжній літературі пропонується широкий спектр показників ефективності інвестицій. Вони грунтуються як на дисконтованих, так на недисконтованих оцінках. Причому перші точніші, другі простіші у використанні.

     Вибір будь-якого показника обов'язково має бути обґрунтованим. Жоден з  існуючих методів оцінки ефективності інвестицій не є універсальним, кожен  із них має свої позитивні й негативні сторони. Орієнтація на якийсь один або кілька критеріїв залежить не лише від їх значення, а й від політики керівництва підприємства.

     Статичні  методи важливі для малих і  середніх підприємств, бо стосуються інвестиційних  проектів, що здійснюються в межах  року. Динамічні методи, як правило, використовуються для оцінки інвестиційних проектів, термін реалізації яких понад рік. У цьому разі використовують метод обчислення чистої теперішньої вартості й внутрішньої норми рентабельності. Оскільки тут враховується фактор часу; це зумовлює підвищений інтерес до названого методу з боку українських підприємств.

     Але, незважаючи на нескладний механізм даного методу обчислень, його застосування у сучасних умовах в Україні пов'язано з певними проблемами. Насамперед це стосується вибору дисконтної ставки, поки що єдиного орієнтира для вибору дисконтної ставки немає.

     Метод періоду вкладених інвестицій - єдиний метод оцінки ефективності інвестицій, при якому можна не враховувати вартості залученого робочого капіталу. Це пов'язано з тим, що у будь-який час, коли припиняється здійснення інвестицій, можна відразу повернути використаний робочий капітал.

     Питання врахування інфляції при оцінці ефективності інвестицій недостатньо розроблено як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Оскільки для економіки України характерні високі темпи інфляції, актуальним є те, що дисконтна ставка повинна враховувати рівень інфляції.

     Слід  зазначити, що в умовах нестабільної економіки практичне застосування методу статистичних випробувань для оцінки ризиків досить складне через брак достовірної статистичної інформації та неоднорідність.

     Найсприятливішими є підходи, що ґрунтуються на аналізі чутливості проекту й експертних оцінок. Зокрема, за рекомендацією Організації Об'єднаних Націй із промислового розвитку в Україні при оцінці ефективності інвестиційних проектів рекомендовано використовувати саме аналіз їх чутливості.

     Водночас в Україні затверджено "Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій" від 23.02.98 р., запропоновану українським Агентством із питань запобігання банкрутству підприємств і організацій [ 1 ].

     Інтегральна оцінка інвестиційної привабливості — це показник, у якому відтворюються   значення   інших   показників   (понад   40),   скоригованих   у відповідності з їх вагомістю та іншими чинниками. Всі показники задовольняють вимоги міжнародного меморандуму А8С . Окрім того, цей метод забезпечує розрахунок на базі розробленого програмного комплексу для персонального комп'ютера.

     Отже, при оцінці ефективності формування фінансових ресурсів необхідно врахувати, що окупність фінансових вкладень у результаті отримання прибутку не може бути абсолютним критерієм ефекту в умовах інфляційних процесів. На нашу думку, доцільніше порівнювати розміри зниження поточних витрат підприємства й розміри інвестованих ресурсів, враховуючи вплив факторів на рівень окремих елементів чи статей витрат.

     Водночас ефективність фінансування підприємства неабияк визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежать від форми власності, виду діяльності, територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно, зростання частки власних фінансових ресурсів щодо позичених і залучених дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

     Виробнича і фінансова діяльність підприємств  починається з формування фінансових ресурсів. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами.

     Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд, спрямовуються в основні та оборотні фонди. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування. Забезпечення формування оборотних фондів здійснюється за рахунок оборотних коштів.

     Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. З цих   позицій   —   це   витрати   підприємства   в   даному   виробничому   циклі Водночас у виручці від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, який призначений для простого відтворення основних засобів. Саме з цих позицій амортизаційні відрахування виступають фінансовими ресурсами підприємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних засобів. [ 9 ]

     За  економічною сутністю амортизаційні  відрахування мають забезпечити  просте відтворення основних засобів. У реальній дійсності потреба в коштах на вказані цілі може як перевищувати амортизаційних відрахувань, так і бути меншою за їх суму. На це впливає безліч факторів, насамперед ціновий. Ціни на нове обладнання та устаткування можуть бути як вищі, так і нижчі порівняно з діючими. При їх зростанні сума амортизації, нарахована виходячи з діючих цін, буде недостатньою. Навпаки, при зниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути використаний на розширене відтворення основних засобів.

     Амортизація нараховується за встановленими  нормативами, які мають враховувати фізичний та моральний знос основних засобів. При цьому встановлено два методи нарахування амортизаційних відрахувань: рівномірне і прискорене. Рівномірне нарахування проводиться за єдиним на весь період використання фондів нормативом. Прискорене списання полягає у застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи поступове знижуються. При цьому основна частина амортизації списується за перш два-три роки. Такий підхід дає змогу досить повно врахувати моральне старіння устаткування та обладнання, яке є основним в сучасних умовах. Прискорена амортизація сприяє створенню достатніх фінансових ресурсів для своєчасного оновлення основних засобів і впровадження новітніх техніки і технологій.

     Оборотні  кошти являють собою ту частину  фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємства.

     Оборотні  кошти, як амортизаційні відрахування, призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел - короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості. При цьому необхідне встановлення оптимальної структури цих джерел. Власні кошти повинні забезпечувати мінімальну стабільну потребу, без якої процес виробництва просто неможливий. Встановлення рівня забезпеченості підприємств власними оборотними коштами може проводитися шляхом їх нормування в адміністративному порядку та на основі самостійного визначення обсягів власних коштів, залучених в оборотні фонди. При самостійному встановленні обсягів власних оборотних коштів підприємство виходить із своїх фінансових можливостей (розмірів статутного фонду) та доцільності спрямування початкових фінансових ресурсів в оборотні кошти.