Формування фінансових ресурсів підприємств

     У процесі виробничої і фінансової діяльності підприємства заінтересовані у збереженні та ефективному використанні власних оборотних коштів. Збереження досягається за рахунок, по-перше, їх спрямування на придбання потрібних виробничих запасів, які використовуватимуться у виробничому процесі, а не осідатимуть на складі. По-друге, за рахунок недопущення використання оборотних коштів не за призначенням, а на інші цілі. Ефективність використання забезпечується насамперед високим рівнем обіговості. Чим вищий рівень обіговості, тим менше коштів потрібно для забезпечення виробничого процесу. Обіговість визначається терміном між вкладанням коштів та їх поверненням у складі виручки від реалізації. Осідання коштів у незавершеному виробництві й нереалізованій готовій продукції є основним чинником неефективного використання оборотних коштів.

     Потреба у власних оборотних коштах визначається як виробничими, так і фінансовими  чинниками. Виробничі — це обсяги виробництва, тривалість виробничого циклу, періодичність закупки виробничих запасів, терміни реалізації продукції і форми розрахунків за неї. Зміни цих показників ведуть до необхідності коригування власних оборотних коштів. Скорочення обсягів виробництва та інших показників сприяє зменшенню потреби у власних оборотних коштах. Вивільнені ресурси можуть бути спрямовані на інші цілі. Збільшення розглянутих показників веде до необхідності приросту власних оборотних коштів. Цей приріст забезпечується за рахунок власного прибутку підприємства чи наданих ресурсів.

     Фінансовим  чинником, що визначає потребу у  власних оборотних коштах, є можливість залучення до формування оборотних фондів позикових коштів. Це, у свою чергу, залежить від рівня самофінансування та наявності майна, що може бути прийняте банком у заставу, а також від фінансових результатів діяльності підприємства, його стабільного явища на ринку. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим віє у нього можливостей залучити банківські кредити і зекономити на власних оборотних коштах. [ 11 ]

     Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужують виробничі й фінансові можливості підприємства.

     Втрата  чи осідання оборотних коштів веде до банкрутства підприємства.

     Надані  фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємств. Разом з тим існують певні обмеження, адже такі кошти носять здебільшого цільовий характер.

     Бюджетні  асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

• бюджетні інвестиції;
• бюджетні кредити;
• державні дотації;
• державні субсидії.

     Бюджетні  інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які визначають розвиток економіки країни в цілому.

     Бюджетні  кредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану. Вони відрізняються від банківських порівняно невисоким рівнем процентних ставок.

     Державні  дотації - це виділення коштів з бюджету  на покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку, коли збитковість  є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової.

     Державні  субсидії - це виділення коштів з  бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

     Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси носять строго цільовий характер, що випливає із суті даних фондів.

     Надходження з централізованих фондів характеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об'єднання, тобто за своєю суттю це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку, підприємства проводять відрахування у централізовані фонди, з іншого — можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надходження, які визначаються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.[ 8 ]

     Сальдо  взаємовідносин може визначатися стосовно всіх наданих ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й обов'язкові платежі до бюджету та внески в цільові фонди. Однак, тільки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, як правило -сальдо взаємовідносин від'ємне. Тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від'ємне — фактичну суму вилучених коштів підприємств.

     Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у  розпорядженні підприємств. Однак, незважаючи на це, вони встигають забезпечити певні потреби. Саме це визначає сферу використання кредитів, як правило, тимчасові чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

     Кредит  існує у двох основних формах: комерційний  і банківський. Комерційний —  це придбання товарів чи отримання  послуг з відстрочкою оплати. Подібна угода оформляється спеціальним борговим зобов'язанням — векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ.

     Кредитування  здійснюється з дотриманням принципів  поворотності, строковості, платності, забезпеченості.

     Дотримання  принципів кредитування дуже важливе  для обох сторін. Підприємства - позичальники за умов неухильного виконання вимог до отримання і повернення кредитів не просто заінтересовані — вони повинні забезпечити ефективне використання позичених фінансових ресурсів. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти — вони, для забезпечення виконання встановлених принципів, спрямовують їх у найбільш ефективні підприємства і проекти.

     Прибуток  є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується в першу чергу на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно знаходяться в розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні затрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити на валові витрати.[ 14 ]

     Роль  прибутку як фінансового ресурсу  характеризується саме його спрямуванням на розширення виробництва.

       В умовах ринку стабільні позиції  займають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку. Прибуток досить складне й багатогранне економічне явище, що характеризує різні сторони діяльності підприємства. Оскільки прибуток відображає результати фінансової діяльності, розглянемо його більш детально.

     Отже, склад фінансових ресурсів, їхні обсяги залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов’язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більше обсяг виробництва і вище ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

     Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їхнє ефективне використання, визначають добрий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв’язку найважливішим  завданням підприємств є  пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства в цілому. 

     1.2. Фонди грошових  засобів як один  із складових елементів  фінансових ресурсів

     Фінанси — це кровоносна система економічного базису, яка забезпечує життєдіяльність  підприємницької діяльності. Рух  коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кругообіг засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому, рух коштів, грошовий обіг на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу. [ 13 ]

     Грошові засоби на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення розвитку виробництва. Саме так підприємства отримують можливість займатися виробництвом та збутом продукції, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

     У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові засоби, у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню в бюджет. Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщення засобів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.

     Грошові фонди — це частина грошових засобів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), фонд розвитку виробництва, фонд соціального призначення, фонд матеріального стимулювання, резервний фонд.

     Статутний фонд використовується підприємством  для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці — для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд — для фінансування капітальних вкладень та капітального ремонту. Фонд споживання — для фінансування відтворення робочої сили та соціально-культурних заходів. Фонд нагромадження — для вдосконалення та розвитку підприємства.

     Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством грошових засобів  для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі. У не фондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

     Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові засоби, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина грошових засобів, яка використовується в не фондовій формі. [ 12 ]

     Основними джерелами формування фінансових ресурсів, підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених — пайові та інші внески, засоби, мобілізовані на фінансовому та кредитному ринках.

     Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових засобів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність.

     Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.