Фінансовий механізм системи соціального забезпечення населення в сучасних умовах

─ створення нормативної бази формування місцевих бюджетів.

 

 

3.2 Вдосконалення соціального захисту населення на прикладі досвіду зарубіжних країн

 

 

У нашій країні реалізації програм громадських робіт поки що не приділяється належна увага. Так, наприклад, у Вінницькій області  у громадських роботах бере участь близько 12% зареєстрованих безробітних громадян, а у Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській областях і м. Севастополі - менше 2% [18, c. 200]. З метою залучення до громадських робіт якомога більшої кількості безробітних Міністерство праці і соціальної політики підготувало пропозиції щодо збільшення обсягів фінансування громадських робіт за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Аналізуючи ситуацію на ринку праці України, можна  зробити висновок, що для вирішення  проблем безробіття сьогодні перевага надається активній соціальній політиці. Як підтверджує досвід економічно розвинених країн, цей підхід виправданий. Чималу користь суспільству могло б принести залучення молоді до надання соціальних послуг.

Сьогодні з метою  сприяння працевлаштуванню молоді створюються спеціальні фонди за рахунок коштів зацікавлених сторін. Основним недоліком громадських робіт є те, що вони, як правило, не забезпечують підвищення кваліфікації безробітних, що утруднює їм пошуки постійної роботи.

Низькі показники працевлаштування молоді на заброньовані робочі місця  обумовлені важким економічним становищем підприємств, що протягом тривалого  часу не виплачують заробітну плату. Як засвідчує практика, часто працевлаштування молоді на підприємства є формальним актом. Приймаючи у примусовому порядку на роботу молодь, підприємства відправляють її разом з іншими робітниками у тривалі неоплачувані відпустки.

Високий рівень безробіття серед випускників вищих навчальних закладів можна пояснити тим, що не здійснюється прогнозування суспільної потреби у тих або інших спеціалістах на близьку й далеку перспективу. І якщо в недалекому минулому серед випускників вищих навчальних закладів більшість становили інженери, то сьогодні - це економісти, юристи, психологи, що не мають реальних шансів на працевлаштування за фахом. І у кращому разі, за умови реєстрації в державній службі зайнятості, на них чекає перспектива перепідготовки.

Так, українська дослідниця Е. Лібанова зазначає, що, незважаючи на економічні проблеми країни, випуск спеціалістів з вищою освітою протягом 1990-2002 рр. зріс на 26%. Структурні зміни в підготовці фахівців із вищою освітою у напрямі збільшення кількості економістів, юристів, менеджерів при стабільних масштабах підготовки спеціалістів технічних фахів створюють істотну загрозу у майбутньому. Не випадково серед основних показників розвитку освіти ООН виділяє питому вагу студентів, що вивчають природничі й технічні науки, математику, обчислювальну техніку [24, c. 22-24].

Підсумовуючи викладене, можна виділити такі пріоритети соціальної політики України у сфері зайнятості населення:

- підвищення ролі держави  у вирішенні проблем зайнятості  й створення робочих місць;

- залучення до вирішення  цього питання комерційних структур;

- державна підтримка  малого і середнього бізнесу;

- організація системи  підготовки й перепідготовки  кадрів;

- створення системи  громадських робіт;

- удосконалення системи  соціального захисту безробітних.

Не слід ігнорувати досвід організації соціальної політики в  сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики.

Існує чотири типи політики соціального захисту у світі:

− скандинавська модель спрямована на забезпечення працею всіх трудящих, для чого створюються робочі місця в державному секторі з середньою оплатою праці;

− європейська модель орієнтована на скорочення кількості зайнятих при підвищенні продуктивності праці й зростанні доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для більшої кількості безробітних;

− японська модель. Згідно з цією моделлю кожна людина може знайти для себе роботу, навіть якщо вона не дуже цікава й корисна. У цьому полягає причина низького безробіття в Японії й економії коштів на соціальні витрати. Природно, така політика не могла б сприяти підвищенню ефективності економіки, якби не такі відомі експортні галузі Японії, як автомобілебудування, сталеливарна промисловість, виробництво автомобільних запчастин і машинобудування;

− американська політика зайнятості також спрямована на залучення до процесу виробництва якомога ширших верств активного населення. Її результатом є збільшення кількості людей з низьким рівнем доходу, який проте перевищує допомогу по безробіттю.

Проте, що обираючи свій шлях, свою соціальну політику, Українська держава не повинна сліпо копіювати закордонні моделі, але водночас не слід й ігнорувати досвід організації соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики.

 

Висновки

 

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

Термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист —  це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні — формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист — це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Система соціального захисту  — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика - діяльність держави  щодо створення та регулювання соціально-економічних  умов життя суспільства з метою  підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах — будинках-інтернатах і вдома).

Формування нової моделі економічного розвитку, котра спиралася б на максимальну концентрацію наявних  ресурсів, на економічне зростання  інноваційного типу, засвідчила потребу поступової відмови від архаїчної системи соціального захисту, яка залишилася у спадок від командної економіки. Фундаментальними перетвореннями, що відбулися за період здобуття Україною незалежності, можна вважати відокремлення коштів державного і соціального бюджетів, перехід до страхового принципу фінансування видатків на соціальну сферу, встановлення прямої залежності розмірів соціальних виплат від страхових внесків та стажу. Вдалося запровадити управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування на паритетних засадах представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів, а саме: представниками держави, роботодавцями та застрахованими особами. Така організація управління системою сприяла ефективнішому вирішенню поточних і стратегічних завдань з урахуванням інтересів кожної сторони, забезпечила прозорість, підзвітність та дієвий фінансовий контроль.

Між тим, кардинальне реформування системи соціального забезпечення є багатоаспектним процесом, розрахованим на тривалу перспективу, внаслідок якого має бути створена сучасна та ефективна система адміністрування соціального страхування, а також налагоджена стабільно працююча накопичувальна складова пенсійної системи. При цьому слід враховувати низку принципово важливих моментів.

1. Передача управління частиною  активів системи соціального  страхування недержавним страховим  фондам потребує значної уваги  до проблем надійності останніх, підвищення ефективності їхнього  використання. На жаль, в Україні поки що не сформовано належної ділової та професійної етики ведення відкритого ефективного бізнесу, особливо – у фінансовій сфері. Відтак принципово важливими передумовами створення ефективної системи соціального страхування є формування розвиненого прозорого фондового ринку та впровадження дієвого контролю над виконанням господарського законодавства. Це свідчить про неможливість швидкого переходу соціального забезпечення на страхові принципи та вимагає етапності цього процесу.

2. Має бути здійснений перехід до сплати єдиного соціального внеску та зниження навантаження соціальним податком фонду заробітної плати. Нині сукупний розмір внесків на соціальне страхування становить 41,7 % фонду оплати праці, причому 38,7 % сплачують роботодавці, а 3 % - застраховані особи. За розрахунками, в результаті запровадження обов’язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров’я необхідно буде перерозподілити додатково близько 3 % виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відповідає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 5 % від фонду оплати праці. Таке становище спонукає роботодавців до приховування реальних обсягів фонду заробітної плати, що в умовах переходу на страхові засади соціального забезпечення закладає підґрунтя конфлікту між роботодавцями та працівниками.

3. Об’єднання всіх видів соціального  страхування в одну систему  дозволить охопити ризики віддаленого  періоду (пенсії) і ризики повсякдення  (медичне страхування), підвищивши  „споживчий попит” на систему  соціального страхування. Це створить відповідні умови для виникнення соціального тиску на роботодавців, які ухиляються від сплати внесків до системи обов’язкового соціального страхування. У свою чергу, це позначиться на загальному рівні сплачуваності страхових внесків і, відповідно, приведе до певного розширення консолідованої бази нарахування обов’язкового страхування. Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

Відтак, запровадження єдиного  соціального внеску має відбуватися  разом зі зменшенням адміністративних витрат та підвищенням ефективності діяльності фондів соціальної сфери. При цьому мають бути збережені головні досягнення сформованої сьогодні системи: страховий принцип фінансування, відокремленість бюджетів фондів, паритетність участі сторін соціального партнерства в їхньому управлінні, гласність, прозорість та доступність соціального страхування для всіх верств населення.

Важливою передумовою  підвищення ефективності системи соціального захисту є здійснення розрахунків стосовно прогнозування витрат на виконання комплексу заходів у рамках цих програм та оцінки результативності від їх запровадження. Для цього потрібна розробка методологічних засад щодо контролю програм з соціального захисту з урахуванням їх спрямованості, адресності, рівня реалізації та інших провідних характеристик.

Українська модель системи  соціального захисту передбачає, насамперед, необхідність забезпечення соціально гарантованого мінімуму задоволення потреб, створення належних умов для життя тих хто цього  потребує, і паралельно з тим створення передумов, аби скоротити кількість тих, хто потребує допомогою. Це можливо шляхом підвищення рівня соціально-медичного забезпечення, освітнього рівня, покращення законодавчої бази, тощо. Але аби ефективно діяла система соціального захисту населення має бути на належному рівні теоретико-методологічне обґрунтування.

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України. – К. : Преса України, 1997 – 80с.
2. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні  соціальні гарантії” від 22.05.2008 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2017-14
3. Закон України  “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” від 01.01.2011 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2262-12
4. Закон України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” – від  01.01.2011 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=16%2F98-%E2%F0
5. Закон України  “Про прожитковий мінімум” – від 22.05.2008р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=966-14
6. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах – К.: Міністерство праці та соціальної політики України, пенсійний фонд України, 2002. – 45с.
7. Андрійчук А. П. Соціальний захист громадян та його законодавче забезпечення : навч. посібник / А. П. Андрійчук. – К. : Соціальний захист, - 2003. - № 3
8. Болотіна Н. Право соціального забезпечення України : системно – структурний аналіз / Н. Болотіна // Право України., 2001., №5 – С. 24 – 28.
9. Вакуленко В.,Товстенко О. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / В. Вакуленко, О. Товстенко – К. : ЮРІНКОМ., 1997.
10. Волгина Н. А. Соціальна політика: підручник /  Н. А. Волгина -  М. : Экзамен 2002. – 736 с.
11. Гаврилюк О. Сучасне втілення принципів трудового права / О. Гаврилюк // Право України., 2001., № 9. – С. 56.
12. Губін С. Стан пенсійного забезпечення та пенсійного страхування в Україні // Український освітній світ реформ. -  http://www.cure.org.ua/?info=177 (дата звернення 17.03.2011).
13. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко – К.: Знання – Прес, 2002. – 214 с.
14. Єрьоменко В.Правові форми реалізації громадянами права на працю / В. Єрьоменко // Право України., 1999., № 1. – С. 16 -19.
15.   Жернаков В.Соціально-трудові відносини : поняття , суб’єкти, правове регулювання / В. Жернаков //Право України., 1999., №10. – С. 41.
16. Іванова О. Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти/ О. Л. Іванова – К.: Академія, 2003. – 107 с.
17. Ліанова Е., Івашкевич В., Бевз В. Досвід соціальної політики в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки і можливості його використання в Україні/ Е. Ліанова, В. Івашкевич, В. Бевз // Україна: аспекти праці. – 1997. - №1. – С. 36 – 37.
18. Мельник А. Ф. державне регулювання економіки / А. Ф. Мельник – К. : Знання, 1994. – 358 с.
19. Смірнов С. Н. Регіональні аспекти соціальної політики/ С. Н. Смірнов – М. : Гелиос, 1999. – 156 с.
20. Солдатенко М. О. Соціальний захист за державними стандартами / О. М. Солдатенко // Соціальний захист. – 2006. - № 10. – С. 30 – 32.
21. Соціальний захист населення в Україні // http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=22407 ( дата звернення 22.03.2011).
22. Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи / П. Спікер – К. : Фелікс, 2000. – 400 с.
23. Сташків Б. І. Загальність і доступність соціального забезпечення / Б. І. Сташків // Соціальний захист. - 1997. - №5 – С. 17 – 19.
24. Стеба В. Співпраця Державної служби зайнятості та роботодавців – стан, проблеми, перспективи / В. Стеба // Праця і зарплата., 2001., № 35. – С. 22 – 24.
25. Стратегія заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 2.03.2002 р. № 253 // http://portal.rada.gov.ua/ (дата звернення 23.03.2011).
26. Швецова Л. Строїм цивільне суспільство / Л. Швецова // Влада., 1996. № 10. – С. 17 -19.
27. Щодо реформування системи соціального захисту населення // Огляд преси. Соціальний захист. – 1999р. - №2.
28. Юрлова Н. М., Смоленська В. П. Пенсійне забезпечення - важливий елемент соціальної політики (Досвід країн Європейського Союзу) / Н. В. Юрлова, В. П. Смоленська // Соціальний захист. - 2002. - №5.
29. Яценко В. Пенсійна реформа зачіпає кожного / В. Яценко // Урядовий кур'єр. – 1997. - №176. – С. 8.
30. Якушев Л. П. Соціальний захист: Навчальний  посібник / Л. П. Якушевич – М. : Редакція журналу “Пенсія” 1998. – 156 с.