Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Февраля 2013 в 21:21, курсовая работа
Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.
Завдання даної курсової роботи є:
визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту:
аналіз сучасної політики соціального захисту в Україні;
оцінка ефективності політики соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення.
Вступ 3
1 Теоретико-правові основи соціального захисту населення 5
1.1 Сутність понять “соціальний захист населення” і “соціальне забезпечення” та їх види 5
1.2 Фінансове забезпечення соціальних гарантій 13
1.3 Нормативно-правова база регулювання системи соціального забезпечення населення 18
2 Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні 23
2.1 Аналіз основних видів державної соціальної допомоги в Україні у 2008-2010 роках 23
2.2 Модель соціальної політики в Україні 40
2.3 Система соціального захисту населення в Україні 44
3 Механізм підвищення соціальних гарантій населення 48
3.1 Світові тенденції соціального захисту населення та їх вплив 48
3.2 Вдосконалення соціального захисту населення на прикладі досвіду зарубіжних країн 58
Висновки 61
Список використаної літератури 65
Загальна сума благ і послуг, які споживає населення за відповідний період, складає фонд споживання.
Необґрунтоване збільшення коштів, які направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання потребує додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати і не збільшує обсягу сукупного споживання.
Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:
− державний бюджет;
− кошти місцевих бюджетів;
− страхові фонди;
− фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
− фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;
− фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
− фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України);
− державні та недержавні Пенсійні фонди [22, С.94].
Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:
а) визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:
− мінімальної заробітної плати;
− пенсій за віком;
− стипендій тощо;
б) здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ціновою лібералізацією:
− адресного вибіркового надання соціальної допомоги;
− здійснення компенсаційних виплат незахищеним верствам населення тощо;
в) захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:
− середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу;
− цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.
1.3 Нормативно-правова
база регулювання системи
Зайнятість населення – це сукупність соціально-економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили [20, С.30].
Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема належать:
─ закріплююча або встановлююча (регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);
─ стимулююча (сприяння розвитку таких відносин );
─ обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки).
Правове регулювання зайнятості населення поділяється на:
а) за територіальним статусом правотворчого суб’єкта регулювання:
─ централізоване (регулювання, яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);
─ децентралізоване (регулювання, що здійснюється центрами зайнятості на місцях ).
б) за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання:
─ загальне або нормативне;
─ індивідуальне (наприклад, виплата допомоги по безробіттю конкретній особі).
Механізм правового регулювання зайнятості населення – це система всіх державно-правових (юридичних) засобів , за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення.
Він складається з таких елементів:
− норми права (наприклад, ст.ст. 36,37,38 КЗпП України);
− нормативно-правові акти (наприклад, Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття [2, С. 34];
− юридичні факти (наприклад, настання вимушеного тимчасового скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру).
В умовах сучасного реформування
системи соціального
Сьогодні проводиться реформування системи соціального страхування в Україні. Реформування має на меті, з однієї сторони, встановлення єдиної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, з другої сторони, розмежування окремих видів страхування залежно від страхових випадків і введення п’яти видів страхування:
─ пенсійного;
─ у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами , зумовленими народженням та похованням;
─ медичного страхування;
─ страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності;
─ страхування на випадок безробіття.
В Україні нормативно-правове регулювання зайнятості населення здійснюється цілим рядом нормативних актів , що мають різну юридичну силу.
За юридичною силою їх можна поділити на:
а) закони України , які в свою чергу поділяються на такі види:
─ Конституція України (основний закон);
─ конституційні закони (з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією України);
─ звичайні або біжучі закони (з інших питань суспільного і державного життя);
─ надзвичайні закони (приймаються у певних, передбачених Конституцією, ситуаціях).
б) підзаконні нормативно-правові акти (накази, розпорядження, інструкції виконавчої влади).
Очолює ієрархічну структуру нормативних актів, що регулюють зайнятість населення, без сумніву, Конституція України. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання , підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
З метою нормативного забезпечення реалізації Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” Міністерством праці та соціальної політики України ухвалено низку наказів. Зокрема:
─ Наказ від 28 січня 2010 р. “Про затвердження Змін до Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності” (№415, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.12.2011 р. № 110/18848);
─ Наказ від 25.09.2008 р. “Про затвердження Змін до Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки , перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного” ( №401 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21. 10. 2008 р. за № 997/15688);
─ Наказ від 17.10.2007 р. ”Про затвердження Змін до порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних“(№ 563, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5.11.2007 р. за № 1246/14513).
Відповідно до закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" здійснюється за такими принципами:
─ надання державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав;
─ обов’язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок ), а також громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності;
─ цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;
─ солідарності та субсидування;
─ обов’язковості фінансування Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;
─ паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;
─ диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;
─ надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.
Законом передбачено такі види забезпечення:
─ допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
─ матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
─ матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам ,які перебувають на його утриманні;
─ допомога на поховання у разі смерті безробітного, або особи, яка перебувала на його утриманні.
Окрім цього, законом передбачено надання таких соціальних послуг як:
─ професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;
─ пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні;
─ інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.
Законом введено таке поняття як страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески .
Важливою функцією служб зайнятості є посередництво в працевлаштуванні. Дана діяльність включає в себе, як брокерські функції, тобто підбір вакантного робочого місця згідно з професійними та іншими характеристиками працівника, так і надання цільових консультаційних послуг.
Реформування зайнятості населення повинно проходити комплексно, поряд з реформуванням економічних відносин .
2 Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні
2.1 Аналіз основних
видів державної соціальної
Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.
Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.
Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.
Соціальна політика:
─ діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;
─ система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання;
─ соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень.
Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.
Рисунок 2.1 - Об’єкти соціальної політики
Соціальна політика держави включає:
— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
— розподіл і перерозподіл доходів населення;
— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
— створення системи соціального захисту населення;
— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);
Информация о работе Фінансовий механізм системи соціального забезпечення населення в сучасних умовах