Фінансовий механізм системи соціального забезпечення населення в сучасних умовах

Основними видами соціального  страхування і захисту населення  є :

─ пенсійне страхування;

─ соціальне страхування;

─ пільги ветеранам війни та праці;

─ допомога сім’ям з дітьми;

─ пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

─ утримання установ соціального забезпечення.

Головною рисою системи соціального захисту в адміністративно-розподільчій економіці, було те, що вона базувалася на обов’язковій участі громадян у суспільному виробництві. Обов’язковість праці виключала питання про безробіття. Питання про страхування від безробіття просто не існувало. Значна кількість соціальних пільг в адміністративно-розподільчій економіці надавалася працівникам в натуральній формі. Це стосується насамперед, дитячого відпочинку, таборів відпочинку, баз відпочинку, санаторіїв – профілакторіїв. Безкоштовно надавались медичні послуги. Квартирна плата компенсувала лиш незначну частину витрат на створення і отримання житла.

Сучасна система соціального захисту України базується на старому фундаменті, який сформувався ще за часів радянської влади. В 2003 році прийнято новий пенсійний закон, який передбачає перехід системи пенсійного забезпечення до системи соціального страхування. Було розширено допомогу сім’ям і підвищено пенсії. В 1992 році створено Пенсійний фонд України, який вперше згодив заробітну плату із розміром допомоги, того ж року почала функціонувати Служба зайнятості населення. В русі комплексних заходів по соціальному захисту населення продовжувався процес підвищення розмірів всіх видів соціальних виплат, розширилось коло осіб, які користуються матеріальною підтримкою держави. Це було закріплено прийнятим цілого ряду законів. (“Про зайнятість населення”, “Про мінімальний споживчий бюджет”, “Про основи захищеності інвалідів”, “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та інші)

Щодо пенсійного забезпечення в Україні, то законодавство базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону “Про недержавне пенсійне забезпечення”, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Законами про пенсійне забезпечення визначаються:

─ види пенсійного забезпечення;

─ умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

─ пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на пенсійні виплати;

─ джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

─ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

─ організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи  мають:

− громадяни України, які застраховані та досягли встановленого пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 Закону “Про пенсійне забезпечення”.

− особи, яким до дня набрання чинності була призначена пенсія відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України “Про пенсійне забезпечення” - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

− пенсія за віком;

− пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

− пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних  пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

− довічна пенсія з установленим періодом;

− довічна обумовлена пенсія;

− довічна пенсія подружжя;

− одноразова виплата.

Державна соціальна допомога призначається  на шість місяців і визначається як різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї  та її середньомісячним сукупним доходом.

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття тощо). 

Соціальний захист в Україні  має такі основні цілі:

─ забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму встановленого державою; 

─ протидія соціальному напруженню в суспільстві, що може бути зумовлене майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю. 

Основними функціями  соціального захисту в Україні  є наступні: 

─ реабілітаційна, покликана пом’якшувати наслідки бідності та інших негативних соціальних явищ; 

─ превентивна, яка полягає в запобіганні виникненню негативних соціальних явищ. 

Соціальний захист в Україні має такі складові частини:

Соціальне страхування  — захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом; 

Соціальна допомога — різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту. 

Соціальна справедливість (соціальна солідарність) — компенсація  впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха. 

 

 

2. Фінансове забезпечення соціальних гарантій

 

 

У ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як суттєвий показник дієвості політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних  заощаджень, програми страхування та програми перерозподілу Національного  доходу.

Соціальний захист - це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних економічних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та інше).

Форми і методи соціального  захисту населення повинні забезпечити  задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні  не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності та відновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо визначеним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я, освіти тощо.

Державні соціальні  стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у  порядку, визначеному Кабінетом  Міністрів України.

Особливістю соціального  захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які її потребують і у визначених обсягах.

Соціально-економічні гарантії — це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних  потреб громадян на рівні соціальне  визнаних норм та нормативів.

 

 

Рисунок 1.1 - Класифікація соціальних нормативів

 

Нормативи споживання —  розміри споживання в натуральному виразі продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення — визначена кількість предметів  довгострокового використання, яка  є в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території  мережею закладів освіти, охорони  здоров'я, побутового, транспортного обслуговування тощо.

Нормативи доходу — розмір особистого доходу громадян або сім'ї, який гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забезпечення.

Нормативи раціонального  споживання — рівень споживання товарів  та послуг поточного та довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.

Нормативи мінімального споживання — соціальне прийнятий  рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначений за нормами соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи  — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або  забезпеченості для всього населення  або окремих соціальних груп.

Державні нормативи  у сфері житлово-комунального господарства включать:

− граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово - комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

− показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного  обслуговування та зв'язку належать:

− норми забезпечення транспортом загального користування;

− показники якості транспортного обслуговування;

− норми забезпеченості  населення послугами зв'язку.

Державні соціальні  нормативи у сфері охорони здоров'я включають:

− перелік та обсяг гарантованої медичної допомоги громадян;

− показники якості надання медичної допомоги;

− нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

− нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я тощо.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать:

− перелік та обсяг послуг, що надаються державними та комунальними закладами дошкільної, загально-середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

− нормативи граничної наповнюваності класів, груп;

− нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

− нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів тощо.

Основні напрями здійснення соціальних гарантій:

а) держава повинна  гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

− нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати та її індексацію;

− помірні податки;

− невтручання у підприємницьку діяльність.

б) держава повинна  гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян та суспільства, які вона не може повністю довірити кожному громадянину самостійно:

− здобуття загальної освіти;

− виховання дітей і підлітків;

− підготовка кадрів;

− організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури тощо.

в) держава повинна  сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва у таких формах:

− пенсії;

− різні види допомоги;

− стипендії;

− грошові виплати та їхня індексація;

− пільги в оподаткуванні.

Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка та виконання державного та місцевих бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій та соціальної сфери.

Державна цільова підтримка  місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей  окремих територіальних громад щодо забезпечення надання соціальних гарантій на законодавче визначеному рівні.