Аналіз оцінки управління фінансовою стйкістю на підприємстві з використанням інформаційних систем

     де  ДЗ – довгострокові зобов’язання.

     3) загальна величина основних джерел формування запасів (ЗДЗ) 

     ЗДЗ = ВДД + ПЗ,                                                                                                            (3)  

     де  ПЗ – поточні зобов’язання.

     В результаті можна визначити три  показника забезпеченості запасів  джерелами їх фінансування:

     1) надлишок (+), нестача (-) власних оборотних  засобів: 

     ∆ ВОК = ВОК – З,                                                                                                          (4) 

     де, ∆ ВОК - приріст (надлишок) власних  оборотних коштів,

     З – запаси.

     2) надлишок (+), нестача (-) власних та  довгострокових джерел фінансування  запасів (∆ ВДД) 

     ∆ ВДД = ВДД – З                                                                                                            (5) 

     3 надлишок (+), нестача (-) загальної  величини джерел покриття запасів  (∆ ЗДЗ) 

     ∆ ЗДЗ = ЗДЗ – З                                                                                                               (6) 

     Наведені  показники забезпеченості запасів  відповідними джерелами фінансування трансформуються у трифакторну  модель (М): 

     М = (∆ ВОК; ∆ ВДД; ∆ ЗДЗ)                                                                                         (7) 

     Дана модель характеризує тип фінансової стійкості підприємства. Так, на практиці зустрічається чотири типи фінансової стійкості, які представлено в таблиці 2. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Таблиця 2.

  Типи фінансової  стійкості підприємства 

 
 
 

     Перший  тип фінансової стійкості можна  представити у вигляді наступної  формули: 

     М1 = (1;1;1), тобто (∆ ВОК  ≥0; ∆ ВДД≥0; ∆  ЗДЗ≥0)  

     Абсолютна фінансова стійкість (М1) на сьогодні в Україні зустрічається досить рідко.

     Другий  тип (нормальна фінансова стійкість) можна виразити формулою: 

     М2 = (0;1;1), тобто (∆ ВОК<0; ∆ ВДД≥0; ∆ ЗДЗ≥0)  

     Нормальна фінансова стійкість гарантує виконання  фінансових зобов’язань підприємства.

     Третій  тип (нестійкий фінансовий стан) встановлюється за формулою: 

     М3 = (0;0;1), тобто (∆ ВОК<0; ∆ ВДД<0; ∆ ЗДЗ≥0)  

     Четвертий тип фінансової стійкості (кризовий фінансовий стан) можна представити  в наступному вигляді: 

     М3 = (0;0;0), тобто (∆ ВОК<0; ∆ ВДД<0; ∆ ЗДЗ<0)  

     За  даної ситуації підприємство є повністю неплатоспроможним та знаходиться на межі банкрутства, так як ключовий елемент оборотних активів “Запаси” не забезпечений джерелами фінансування.

      

     Оцінка  фінансової стійкості  з допомогою відносних  показників. 

     Аналіз  за допомогою відносних показників, дає нам базу й для досліджень, аналітичних висновків. Аналіз фінансової стійкості підприємства за допомогою відносних показників, можна віднести до аналітичних методів, поряд з аналітикою бюджету, витрат, балансу.

     Фінансова стійкість підприємства характеризується станом власних і залучених засобів і оцінюється за допомогою системи фінансових коефіцієнтів. Інформаційною базою для розрахунку є статі активу і пасиву бухгалтерського балансу.

     Аналіз  здійснюється шляхом розрахунку і порівняння окремих показників з базовими, а  також вивчення динаміки їх змін за певний період.

     Базовими  показниками можуть бути :

     - значення показників за попередній період;

     - значення показників аналогічних фірм;

     - середньогалузеві значення показників.

     Методика  розрахунку цих груп показників подана нижче.  

     Одним із найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства та його незалежність від позикових  коштів є коефіцієнт автономії, який визначається шляхом ділення суми власних  коштів на загальну суму фінансування (загальний підсумок балансу) і розраховується за формулою:

                                                                  (8) 

     Він показує, частку власних коштів у  загальній сумі всіх коштів підприємства, авансованих ним для здіснення  статутної діяльності. Вважається, що чим вища частка власних коштів (капіталу), тим більше шансів у підприємства справитися з непередбаченими обставинами, що виникають в ринковій економіці. Мінімальне порогове значення . таке значення показника дає підстави вважати, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покритті його власними коштами. Рівень автономії цікавить не тільки саме підприємство, але і його кредиторів. Збільшення коефіцієнту автономії свідчить про збільшення фінансової незалежності, підвищує гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань та розширює можливості залучення коштів ззовні.

     Коефіцієнт  автономії доповнює коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів, який є часткою від ділення всієї  суми зобов’язань по залучених коштах на суму власних коштів: 

      ,                                               (9) 

     Цей коефіцієнт показує скільки позичкових коштів залучило підприємство на одну грн. вкладених у активи власних  коштів. Нормальним вважається співвідношення 1:2, при якому одна третина загального фінансування сформована за рахунок залучених коштів. Нормальне обмеження для цього показника менше 1.

     Для збереження мінімальної фінансової стійкості підприємства коефіцієнт співвідношення залучених та власних  коштів повинен бути обмеженим значеннями відношення мобільних коштів до вартості іммобілізованих. Цей показник називається коефіцієнтом співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів і розраховується за формулою: 

      ,                                                       (10) 

     Значення  цього коефіцієнту у великій  мірі залежить від галузевих особливостей підприємства.

     Важливою  характерністю стійкості фінансового  стану є також коефіцієнт маневрування, який дорівнює відношенню власних оборотних  коштів до суми їх джерел формування: 

      ,                                            (11) 

     Цей коефіцієнт показує, яка частка власних коштів підприємства знаходиться в мобільній формі, що дозволяє більш або менш маневрувати цими коштами. Низьке значення цього показника означає, що значна частина власних коштів підприємства закріплена в цінностях іммобілізаційного характеру, які є менш ліквідними, тобто не можуть бути достатньо швидко перетворені на грошову готівку. З фінансової точки зору підвищення коефіцієнту маневрування та його високий рівень завжди позитивно характеризує підприємство: власні кошти при цьому мобільні, а більша частина їх вкладена не в основні засоби та поза оборотні активи, а в оборотні засоби. Тому збільшення коефіцієнту маневрування є бажаним, але в тих межах, в яких він можливий при конкретній структурі майна підприємства. Якщо коефіцієнт збільшується не за рахунок зменшення вартості основних коштів, а завдяки випереджаючому збільшенню власних джерел у порівнянні із збільшенням основних коштів, що вкладені в основні засоби, у тому випадку збільшення коефіцієнту дійсно свідчить про збільшення фінансової стійкості підприємства. У якості оптимальної величини коефіцієнт маневрування може бути прийнятий у розмірі ≥0,5. це означає, що менеджер підприємства та його власники повинні дотримуватися паритетного принципу вкладання власних коштів в активи мобільного та іммобілізованого характеру, що забезпечить достатню ліквідність балансу.

     Крім  коефіцієнта маневрування застосовують коефіцієнти мобільності всіх коштів підприємства та оборотних коштів. Перший з них визначає відношення вартості оборотних коштів до вартості всього майна підприємства за формулою: 

      ,                                                      (12) 

     Цей коефіцієнт характеризує частку коштів для погашення боргів. Чим вище значення коефіцієнту, тим більше у  підприємства можливостей забезпечувати  безперервну роботу і розраховуватись  з кредиторами. Коефіцієнт мобільності  оборотних коштів визначається діленням найбільш мобільної їх частини (грошових коштів) та короткострокових фінансових вкладень на вартість оборотних коштів: 

      ,                                                    (13)

     Цей коефіцієнт показує частку абсолютно  готових до платежу коштів в загальній сумі коштів, спрямованих на погашення довгострокових боргів.