Планування тваринництва

    де  аі — коефіцієнт регресії при i-му факторі;  — середнє значення j-го фактора;  — середнє значення результативної ознаки.

    Одержані  виробничі функції використовують при короткостроковому прогнозуванні  продуктивності тварин, а також для  розрахунку очікуваної продуктивності. Для цього в розраховані виробничі  функції підставляють планові або  провізорні значення окремих факторів і одержують імовірне значення продуктивності. Цей показник за дотримання необхідних вимог буде досить обґрунтованим, адже він ураховує кількісні зв’язки між продуктивністю тварин і чинниками, які її визначають, а також зміни у факторах виробництва.

    Недоліком викладеної вище методики прогнозування  є те, що при цьому використовується функція, розрахована за один рік.  
У зв’язку з тим, що показники впливу факторів на продуктивність у різні роки неоднакові, більш обґрунтовані прогнози, особливо середньострокові, можна мати в разі використання виробничих функцій, одержаних за даними кількох років. У загальному вигляді схему визначення прогнозу продуктивності можна подати таким чином. Спочатку визначають виробничу функцію, що є прийнятною для прогнозу на перспективу. Паралельно роблять прогнози основних факторів продуктивності. Для цього, крім екстраполяції, застосовують експертний метод, який тут, безумовно, є основним. Підставляючи прогнозні дані щодо факторів виробництва у розраховані виробничі функції, одержимо прогноз теоретичної продуктивності для даного об’єкта планування.

    При цьому можна виділити кілька методичних підходів, які стосуються перш за все  одержання рівнянь регресії, прийнятних для складання прогнозу. Так, О. П. Крастинь при середньостроковому прогнозуванні за найбільш імовірні показники умовно чистого впливу факторів виробництва на результат приймав середні за 10 років коефіцієнти регресії, які визначалися за кожен рік окремо. М. І. Холод для одержання середніх у часі коефіцієнтів регресії визначав для кожного елемента сукупності (сільськогосподарського підприємства) багаторічні (за 7 років) середні дані як для результативної, так і для факторних ознак.

    Недоліком обох методів є те, що як у першому, так і в другому за основу взято  середньоарифметичні дані (коефіцієнтів регресії і факторів виробництва). Водночас аналіз динаміки цих даних показує, що вони мають більш-менш чітко окреслені тенденції. Тому доцільно використовувати виробничі функції, побудовані за багатофакторними часовими рядами. Спочатку для кожного ряду одержують рівняння регресії, які свідчать про залежність результативної ознаки від досліджуваних факторів. Після відповідного аналізу статистичних характеристик будують динамічну модель продуктивності тварин на основі екстраполяції коефіцієнтів регресії. Застосування цього способу прогнозування продуктивно- 
сті корів підтвердило його достовірність [94, с. 112—117].

    На  особливу увагу заслуговує використання виробничих функцій продуктивності для побудови альтернативних прогнозів з урахуванням реальних можливостей взаємозаміни факторів і наступного вибору оптимального з тієї чи іншої точки зору варіанта розвитку і відповідної економічної політики, а також для встановлення нормативів ефективності. Аналіз виробничих функцій продуктивності корів за 1965—2000 рр. у досліджуваній сукупності господарств дозволяє зробити такі основні висновки, що їх необхідно враховувати при прогнозуванні продуктивності. По-перше, з підвищенням продуктивності тварин на перший план виходять такі фактори, як якість кормів, вік основного стада, породний склад, суб’єктивні фактори тощо. Про це свідчать як зростання у динаміці коефіцієнтів регресії стосовно перших двох факторів, так і зниження абсолютних значень коефіцієнтів детермінації і критерію F у групі господарств з високою продуктивністю тварин.

    По-друге, стала тенденція негативного  впливу на продуктивність корів скорочення затрат праці з розрахунку на одну корову (у даній сукупності господарств  за 35 років вона жодного разу не була порушена) переконливо свідчить, що це — об’єктивний процес, на який варто зважати. Крім того, необхідно вдосконалювати зоотехнічну роботу, доїльну та іншу техніку, щоб максимально знизити ступінь цього впливу.

    По-третє, з підвищенням продуктивності тварин знижується вплив на неї рівня оплати праці, що можна пояснити досягненням у господарствах з високою продуктивністю досить високого рівня оплати праці. Однак слід зазначити, що і в господарствах, де досягнуто найвищої в країні продуктивності корів, фактор матеріальної зацікавленості залишається істотним.  

3. Особливості планування показників економічної  ефективності

    Економічна  ефективність виробництва характеризує результативну діяльність працівників  виробництва тваринництва по виробництву  конкретних видів продукції, необхідних суспільству, на основі використання його виробничих ресурсів та інтенсифікації всіх галузей тваринництва. Мірилом результативності виробництва є сукупність найважливіших економічних показників, які визначають використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

    Економічні  показники бувають натуральні та вартісні, кількісні та якісні. Натуральні показники обчислюють у фізичних одиницях виміру , а вартісні у - у грошовому виразі. Кількісні економічні показники характеризують абсолютні розміри, пов'язані з виміром сукупності елементів, наприклад, обсяг валової, товарної продукції , вартість основних фондів тощо. Якісні показники характеризують рівень розвитку процесу, якісні особливості явищ, закономірності їх розвитку, наприклад, зростання продуктивності праці, рентабельність підприємства тощо.

    Для визначення економічної ефективності тваринництва використовують такі найважливіші показники:

    - коефіцієнт зростання виробництва  валової і товарної продукції,  валового і чистого доходу - відношення  показника року, що аналізується, до базисного.

    - продуктивність тварин (середньорічний  надій на одну корову, кг).

    Оцінка  економічна ефективність сільськогосподарського виробництва ґрунтується на комплексному підході до визначення його кінцевих результатів з урахуванням залучених ресурсів та ступеня їх використання.  
Економічна ефективність виробництва продукції скотарства залежить від ряду факторів:

    -    кількість тварин – чим більше поголів’я тим більше валової продукції, тим менші постійні і змінні витрати в розрахунку на одну голову

    -    якісні параметри тварин: маса однієї тварини, вікова структура стада, порідний склад. Рекомендована маса корови – 500 і більше кг., первістки – до 400 кг, телиці в 18-20 місячному віці – 300-500 кг, народженні телята – до 30-32 кг.

    Від дотримання цих показників залежить розвиток і здоров’я тварини, що в  свою чергу впливає на продуктивність.

    Слід  зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

    1) видами витрат і ресурсів (джерелами  підвищення);

    2) напрямами розвитку та вдосконалення  виробництва (діяльності);

    3) місцем реалізації в системі  управління виробництвом (діяльністю).

    Групування  факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

    Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

    1) прискорення науково-технічного  та організаційного прогресу (підвищення  техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

    2) підвищення якості й конкурентоспроможності  продукції (послуг);

    3) усебічний розвиток та вдосконалення  зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

    Практично найбільш важливою треба вважати  класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на так звані тверді і м'які.

    Класифікація  внутрішніх факторів на “тверді” і  “м'які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення - “м'яким товаром”. За аналогією “твердими” факторами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а “м'якими” - ті, що їх не можна фізично відчути. але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

    Слід  зазначити, що можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

    1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

    2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

    3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

    4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

    5. Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

    6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.