Діагностика продуктивності праці та напрями її зростання в СГ ТОВ « імені Калашника

2) організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці і керування;

3) соціально-економічні, зв'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до власності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва, тобто з усім, що стосується людини і її відношення до праці.

Матеріальною основою підвищення продуктивної сили праці і її продуктивності є розвиток науки, техніки і технології, впровадження у виробництво їхніх досягнень, тому група матеріально-технічних факторів звичайно розглядається як ведуча і визначальна.

Отже, продуктивність праці — показник ефективності, результативності робочого часу, що характеризується співвідношенням обсягу продукції робіт або послуг, з одного боку, і кількістю робочого часу, витраченого на виробництво цього обсягу — з іншого.

1.2. Чинники та резерви зростання продуктивності праці

Фактори зміни певного показника — це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи[6, c. 218]:

1) ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

2) ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання (політичне становище в країні , рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, НТП, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

2) матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва;

3) організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

До групи соціально-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, здатність реагувати на зовнішні стимули і внутрішнє бажання якісно виконувати роботу. До цієї групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо[11, c. 376].

До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулювання.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

1) внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

2) галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;

3) регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

4) загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

Важливим етапом аналітичної роботи на підприємстві с пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних заходів щодо реалізації цих резервів і їх безпосереднє впровадження. Під резервами підвищення продуктивності праці розуміють невикористані ще можливості економії витрат живої та уречевленої праці. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне. Внутрівиробничі резерви зумовлені удосконалюванням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили, скороченням робочого часу, економією сировини й матеріалів, раціональним використанням устаткування.

Внутрівиробничі резерви містять у собі резерви зниження трудомісткості, поліпшення й використання робочого часу, резерви удосконалення структури кадрів, економії предметів праці і економії засобів праці[10, c. 189].

Резерви підвищення продуктивності праці класифікують таким чином:

1)     Підвищення технічного рівня виробництва:

− механізація й автоматизація виробництва;

− упровадження нових видів устаткування технологічних процесів;

− підвищення якості сировини й матеріалів.

2)     Поліпшення організації виробництва і праці:

− підвищення норм;

− зменшення кількості працівників, які не виконують норми;

− спрощення структури управління;

− механізація облікових та обчислювальних робіт;

− зміна робочого періоду.

3)     Зміна зовнішніх, природних умов:

− зміна умов видобутку вугілля, нафти, руд, торфу;

− зміна вмісту корисних речовин.

4)     Структурні зміни у виробництві:

− зміни частки окремих видів продукції;

− зміна трудомісткості виробничої програми;

− зміна частки купованих напівфабрикатів і комплектних виробів;

− зміна частки нової продукції.

За часом використання резерви зростання продуктивності праці ділять на поточні й перспективні.

Поточні резерви можуть бути реалізовані в найближчому періоді і не потребують значних одноразових втрат. До них належать:

− краще використання устаткування;

− ліквідація або скорочення браку;

− застосування найбільш раціональних і ефективних систем оплати праці;

− удосконалювання організації праці на підприємстві і її нормування.

Перспективні резерви підвищення продуктивності праці зазвичай потребують перебудови виробництва, упровадження нових технологій і т. д. Для цього необхідні додаткові капітальні вкладення і терміни здійснення робіт. Значення продуктивності праці визнається всіма країнами з розвинутою ринковою економікою. Низька продуктивність праці приводить до інфляції, повільних темпів зростання обсягів виробництва та безробіття.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, у яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, призначаються відповідальні виконавці [15, c. 346].

Чинники змінювання певного показника — це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно чинники зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що сприяють збільшенню продуктивності праці. Оскільки зростання продуктивності праці має важливе значення як для кожного підприємства зокрема, так і для суспільства в цілому, вивчення чинників і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії та практики.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розроблення конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства потребують чіткої класифікації чинників продуктивності праці. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства та за рівнем керованості всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на дві групи — зовнішні та внутрішні.

У сільському господарстві доцільно використовувати такі узагальнені групи чинників зростання продуктивності праці:

−              матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових матеріалів);

−              організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці);

−              економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках);

−              соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

−              структурні, галузеві й інші фактори (введення та освоєння нових виробництв, зміна структури виробництва);

−              природні умови та географічне розташування підприємств[14, c. 25-29].

У практиці реального управління підприємством завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих чинників на рівень продуктивності праці. Розрахунки ґрунтуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі (для усіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їх можливого використання). Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим Рівнем продуктивності праці у конкретний момент часу.

РОЗДІЛ 2

ДІАГНОСТИКА ДОСЯГНУТОГО РІВНЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ СГ ТОВ «ІМЕНІ КАЛАШНИКА»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю СГ ТОВ «імені Калашника» – є підприємством заснованим на базі колективного сільськогосподарського підприємства ім. Воровського, що реорганізувалося і утворилося на засадах угоди громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності у сільському господарстві з метою одержання прибутку. Підприємство знаходиться у с. Калашники Полтавського району, Полтавської області.

Товариство створене відповідно до господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, законів України «Про господарські товариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та ін., і є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства ім. Воровського відповідно до розподільного балансу.

Головною метою СГ ТОВ «імені Калашника» є задоволення потреб споживачів в сільськогосподарській продукції і на основі цього отримання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації, а також здійснення інших видів господарської діяльності, які спрямованої на задоволення потреб населення при постійному нарощуванні виробництва.

Предметом діяльності СГ ТОВ «імені Калашника» Полтавського району є:

–  ведення сільськогосподарського виробництва;

–  переробка сільськогосподарської продукції, як власного виробництва, так і придбаної у інших виробників;

–  надання агротехнічних та інших послуг жителям сільських населених пунктів, селянським (фермерським) господарствам, та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям, зокрема, школі, дитячому садку, медичним та торгівельним закладам;

–  створення та експлуатація магазинів, оптова та роздрібна торгівля продукцією власного виробництва та товарами виробничо-технічного призначення, ремонт сільськогосподарської техніки;