Діагностика продуктивності праці та напрями її зростання в СГ ТОВ « імені Калашника

45

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економічна діагностика»

на тему «Діагностика продуктивності праці та напрями її зростання в СГ ТОВ « імені Калашника »

Виконала:

студентка 5 курсу 2 групи

фак. «Економіки та менеджменту»

спец. «Економіки підприємства»

Чирва Яна Володимирівна

Науковий керівник:

Богомол С. Ю.

Полтава 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………………………………...5

1.1       Сутність та значення продуктивності праці підприємстві……………..……5

1.2       Чинники та резерви зростання продуктивності праці підприємстві……….10

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ДОСЯГНУТОГО РІВНЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………………………….……16

2.3       Організаційно-економічна характеристика підприємства………………….16

2.3       Діагностика рівня продуктивності праці підприємства ……………………26

2.3       Факторний аналіз продуктивності праці підприємства ………………….....31

РОЗДІЛ 3. РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПІДПРИЄМСТВА ………………………………………………………………………35

3.1       Технологічні чинники підвищення продуктивності праці…………………35

3.2       Організаційно-економічні фактори зростання продуктивності праці……..37

3.3       Удосконалення існуючої системи управління персоналом………………...42

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ……………………………………………………47

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...52

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..54

ВСТУП

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передусім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним напрямком розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Метою написання курсової роботи є вивчення продуктивності праці персоналу підприємства на прикладі СГ ТОВ «імені Калашника». Структура курсової роботи складається з трьох розділів.

Перший розділ визначає теоретичні основи продуктивності праці персоналу підприємства. В ньому розглянуто суть продуктивності праці як економічної категорії, вплив на продуктивність праці рівня екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва. Дано загальну характеристику показникам рівня продуктивності праці: виробітку та трудомісткості. Детально розглянуто класифікацію факторів та резервів підвищення продуктивності праці. Розглянуто визначення та складові елементи програми управління продуктивністю праці на підприємстві, роль економістів та менеджерів на кожному з шести етапів.

Другий розділ визначає продуктивність праці персоналу на прикладі СГ ТОВ «імені Калашника». В ньому значну увагу приділено економіко-організаційній характеристиці товариства. Розглянуто організаційну структуру підприємства, основні показники економічної діяльності, дано характеристику активів та зобов’язань підприємства за балансом. Охарактеризовано доходи та витрати підприємства в розрізі елементів. Щодо мотивації праці як фактора підвищення її продуктивності розглянуто суть мотивації працівників до підвищення продуктивності своєї діяльності та два основних фактори мотивації: планування службової кар’єри й оплата праці. Детально розглянуто визначення показників рівня продуктивності праці на СГ ТОВ «імені Калашника» та резерви підвищення продуктивності праці.

В третьому розділі розглянуто резерви підвищення продуктивності праці підприємства.

Зробити узагальнюючі висновки і внести пропозиції по підвищенню продуктивності праці на основі виявлених резервів підвищення продуктивності праці.

У зв`язку з цим було побудовано зміст роботи, проведено вивчення організаційної, правової, статистичної і бухгалтерської документації, а також спеціальну літературу з зазначеного питання.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

1.1             Сутність та значення продуктивності праці підприємства

З’ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції складається з:

−              живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

−              минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – повністю: машини, споруди, тощо – частково).

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці [1, с. 123].

Продуктивність праці тісно пов`язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженої праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв`язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії[2, c. 217-218].

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність праці − це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції.

Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно виз­ичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності [4, c. 217].

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Праця − це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Розглядають ще поняття «змістовність» праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні й часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих ознак праця може бути відчуженою і не відчуженою від процесу виробництва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспіль­ною, вільною і вимушеною [5, c. 186].

Часткові ознаки характеризують специфічні особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від:

1)     способу здійснення − розумова й фізична;

2)     кінцевого результату праці − продуктивна й непродуктивна;

3)     рівня складності праці − складна й проста;

4)     рівня творчості − творча й нетворча.

Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони взаємообумовлюють один одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці. Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується [9, c. 215].

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

Продуктивність праці − показник динамічний, що постійно змінюється під впливом безлічі факторів.

Фактори - це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище, яке змінює рівень і динаміку продуктивності[7, c. 345.

Усі фактори, що впливають на продуктивність праці, можна розділити на дві групи.

Перша група включає фактори, які діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва, соціальних умов життя трудящих. Другу групу представляють фактори, що негативно відбиваються на продуктивності праці. До них відносяться несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

На рис 1. приведена деталізована класифікація факторів для розрахунків можливого зростання продуктивності праці на підприємстві.

Рис.1. Класифікація факторів продуктивності праці [4, c. 168].

За своїм внутрішнім змістом і сутністю усі фактори прийнято поєднувати в три основні групи:

1) матеріально-технічні, зв'язані з рівнем розвитку техніки і технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці;