Діяльність підприємств з іноземними інвестиціями на Україні

     Це  певним чином може свідчити про те, що вже є перші паростки повернення вітчизняного капіталу в Україну  із-за кордонних офшорних зон, які  свідчать також про поліпшення економічної  ситуації в державі.

      Водночас  занепокоєння викликає той факт. що значна частка іноземних інвестицій спрямована у харчову промисловість  – 13,0% (1,14 млрд. дол. США), оптову торгівлю і посередництво – 17,4% (1,53 млрд. дол. США), і лише 7,64% (67 млрд. дол. США) – у галузі машинобудування та металообробки (додаток Н). Не потрібно забувати й про те, що у загальних обсягах закордонних капіталовкладень в Україну велику частку становлять майнові внески іноземних інвесторів [96].

      Окремо  слід зупинитися на регіональній структурі  іноземного інвестування в Україні. Як свідчить практика, іноземні ділові кола враховують регіональний фактор під час прийняття рішення про інвестування. Значні прямі інвестиції у конкретну галузь у регіоні найчастіше пов’язані з упровадженням великого проекту. Київська область – “Кока–Кола Аматі” (харчова промисловість), Запорізька область – ДЕУ (машинобудування), Полтавська область – JKX Oil&Gas Plc. (нафтовидобування), на Тернопільщині канадським інвестором реалізується великий проект щодо виробництва будівельних матеріалів, а на Чернігівщині – проект англійського інвестора у харчовій промисловості.

      На  надходження прямих іноземних інвестицій у конкретний регіон  впливає  також його розташування. Так, у західних областях України велику питому вагу мають прикордонні або близько розташовані держави – Угорщина. Чехія, Польща, Словаччина.

      Інвестори з таких країн, як США, Великобританія, Німеччина віддають перевагу Дніпропетровській, Донецькій. Одеській і Черкаській областям.

      Інвестори з інших країн ще вимогливіші  до вибору регіону інвестування. Так російські інвестори основну частину своїх капіталів спрямували у Крим (зокрема у Севастополь), у галузі: охорона здоров'я (будівництво санаторіїв і будинків відпочинку), будівництво житла.

      Нідерландські інвестори охоче вкладають капітали у Київську і Львівську області, де їх цікавить харчова промисловість. Вибірково вкладають кошти бізнесмени з Кіпру. Основна частина інвестицій припадає на Одеську, Дніпропетровську, Львівську, Миколаївську і Полтавську області. Обсяг інвестування з цієї країни такий великий, що має у кожному українському регіоні найбільш питому вагу. Наприклад, 36% іноземних інвестицій, вкладених у Миколаївську область, надійшли з Кіпру. Для порівняння: частка США – 2%, Німеччини – 3% [86].

      Загалом, якщо аналізувати обсяги іноземного інвестування в кожну область держави окремо, то третина всіх інвестицій припадає на місто Київ та Київську область, потім йдуть Львівська, Дніпропетровська, Одеська та Харківська області (додаток П).

     Враховуючи  досвід інших держав з питань інвестиційної безпеки, слід визначити галузі, де мають бути обмежені або зовсім заборонені іноземні інвестиції. В різних країнах перелік таких галузей може відрізнятися один від одного, але найчастіше це оборонна промисловість, видобувні галузі, а також транспорт, зв'язок, страхові послуги. Крім того, законодавство ряду країн світу містить норми, які забороняють перехід національних компаній під іноземний контроль, якщо це суперечить інтересам держави. Скажімо, в ряді штатів США для іноземних компаній існують певні обмеження у доступі до видобування корисних копалин, а в більшості штатів – обмеження щодо купівлі землі іноземцями.

     В інтересах забезпечення валютно-кредитної  безпеки необхідно також враховувати  спроби кримінального капіталу “відмити”  свої гроші шляхом їх інвестування в економіку України, а також діяльність шахраїв, які використовують маніпуляції на інвестиційному каналі для отримання пільг, монополізації певного сегмента внутрішнього ринку і своїми діями. Україна може привабити іноземних інвесторів насамперед, значним внутрішнім ринком, висококваліфікованою і дешевою робочою силою, потужним ресурсним і науково-технічним потенціалом, вигідним транспортно-географічним розташуванням держави. Проте з таких чинників, як політична й економічна стабільність, чіткість законодавчої бази, можливість широкої участі в приватизації державної власності, ступінь лібералізації зовнішньоторговельного режиму, розвиненість фондового ринку, створення надійної системи страхування та перестрахування інвестиційних ризиків, платоспроможність підприємств та їх інвестиційна привабливість, сприятливість податкового, митного і валютного режимів, своєчасне надходження достовірної інформації до інвесторів, Україна помітно поступається своїм головним конкурентам [67].

     Основною  формою залучення іноземних інвестицій в українську економіку є створення  спільних підприємств за участю іноземного капіталу і підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам. На початок 2005 року в Україні зареєстровано понад 10,5 тис. спільних із іноземними партнерами підприємств. В той же час роль цих компаній у розвитку економіки країни залишається в цілому незначною.

     Не  повною мірою для залучення закордонного капіталу використовуються можливості створених в Україні спеціальних  економічних зон, практично не вирішуються питання щодо створення технологічних парків та підприємницьких зон, які для своєї діяльності залучали б не тільки іноземні інвестиції, а й новітні технології, сучасний управлінський та інший досвід, сприяли б інтенсифікації та диверсифікації економічного розвитку з орієнтуванням на внутрішні та зовнішні ринки. Так, наприклад, в США на середину дев'яностих років існувало близько 300 спеціалізованих економічних зон, понад 1 400 підприємницьких зон і 150 технопарків, які значною мірою сприяли економічному розвитку країни, залученню інвестиційних ресурсів [86].

     Негативний  вплив на залучення іноземних  інвестицій в економіку України  має, крім того, недостатня розробленість  законів і нормативних актів, що регулюють відносини між державою і закордонними інвесторами, а також їхніми українськими партнерами , неготовність української економіки і суб'єктів господарювання поглинути значні обсяги іноземного капіталу. Так, за деякими оцінками, сьогодні в країні практично немає промислово-фінансових груп та вітчизняних транснаціональних корпорацій, спроможних реалізувати іноземні інвестиції обсягом в 50-100 млн. доларів. До того ж інвестиційні очікування західних партнерів і українських ділових кіл багато в чому відрізняються. Останні найчастіше пропонують для інвестування неперспективні галузі і підприємства, тоді як іноземний інвестор прагне отримати високі прибутки за короткий термін. Крім того, іноземні компанії розраховують на отримання значно вищої норми прибутків в Україні порівняно з операціями в інших країнах [47]. Приміром, за результатами дослідження, проведеного аналітиками американської транснаціональної корпорації “Шеврон”, більшість західних фінансистів рекомендує іноземним фірмам орієнтуватися на прибутковість будь-яких інвестицій в СНД, включаючи Україну, у 25 і більше відсотків, що значно вище аналогічних показників для інших держав.

     Серйозним негативним чинником на шляху іноземного капіталу в українську економіку  є слабкість національної банківської  системи. Важливу роль у її становленні  і розвитку могла б зіграти  діяльність іноземних банків на внутрішньому фінансовому ринку України, які б не тільки стимулювали національні комерційні банки до підвищення ефективності їхньої роботи в умовах зростаючої конкуренції, а й могли б стати джерелом інвестиційних ресурсів.

     Значною проблемою для збільшення інвестицій є також відсутність державної  концепції структурної перебудови економіки і, зокрема, інвестиційної програми із чітким визначенням галузевих та кількісних потреб в інвестиційних ресурсах. Бо саме інвестиційна активність є одним з найважливіших результатів будь-яких перетворень у галузі економіки. Звертає на себе увагу і той факт. що за явної нестачі іноземних інвестицій в Україні щорічно відбувається їхній відтік за кордон, а також зворотний рух, тобто інвестування Україною інших країн [88].

     Отже, в Україні продовжує зберігатися  цілий ряд факторів, що роблять інвестиційний клімат вкрай несприятливим. Це фактично зводить нанівець ті переваги, які вона могла б запропонувати іноземним інвесторам. Водночас кожен із цих чинників відрізняється за ступенем впливу на інвестиційну активність західних компаній. Тому концентрація зусиль держави на зміні в кращий бік ключових чинників дала б можливість досягти вагоміших результатів, ніж спроба перебороти відразу всі інвестиційні проблеми. Досвід інших держав свідчить, що таким ключовим чинником є соціально-політична і макроекономічна стабільність, без досягнення якої важко залучити іноземний капітал у національну економіку.

     Важливим  етапом щодо залучення іноземних  інвестицій в Україну має також  стати створення мережі інвестиційних  фондів, страхових компаній, інформаційно-консалтингових центрів. На жаль, цей процес стримується цілим рядом факторів політичного, економічного, юридичного і соціально-психологічного характеру. Йдеться, насамперед, на думку західних експертів, про відсутність гарантій повернення вкладених коштів та недавню динаміку українського ВВП. Водночас активізація співпраці України з такими організаціями, як “Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій”, що входить до групи Світового банку, або з американською “Корпорацією закордонних приватних інвестицій”, з якими наша держава раніше підписала відповідні угоди, сприяли б поліпшенню ситуації щодо надання гарантій іноземним інвесторам [73].

     Ще  одним важливим питанням, яке необхідно  враховувати при розробці стратегії  України щодо залучення іноземного капіталу, є пріоритетність при виборі країн-інвесторів. Характерне в даний час прагнення ділових кіл України до орієнтації головним чином на розвинуті країни Заходу веде до недооцінки інвестиційного потенціалу країн Східної Європи і СНД. У східноєвропейських державах є значна кількість підприємств, що були раніше пов'язані з Україною виробничою кооперацією й іншими видами економічного співробітництва, тоді як країни СНД раніше були частиною єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР.

     На  наш погляд, іноземний капітал  може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у  державній монополії) без шкоди  для національних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у  галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи, видобувні галузі, придбання у власність землі), у виробничу інфраструктуру (енергомережі, дороги та ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок та ін. Подібні обмеження закріплені в законодавствах багатьох розвинених країн, зокрема США.

     У перелічених галузях доцільно використати  альтернативні прямим іноземним  інвестиціям форми залучення  іноземного капіталу. Це можуть бути зарубіжні  кредити та позики. Хоча вони й збільшують тягар державного боргу, залучення їх є виправданим, по-перше, з точки зору національних інтересів, а по-друге, маючи на увазі швидку окупність капіталовкладень у названі сфери. Проте для цього потрібно створити ефективну систему управління та контролю їх використання. Альтернативою прямим іноземним інвестиціям може стати одержання фінансових ресурсів та прогресивних технологій через підписання компенсаційних угод на бартерній основі. Перспективним напрямком є залучення у стратегічні галузі приватних портфельних інвестицій [58].

     Зарубіжний  капітал у формі підприємств  із 100-відсотковою іноземною участю доцільно залучати у виробництво  та переробку сільськогосподарської  продукції, виробництво будівельних  матеріалів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного споживання, у розвиток ділової інфраструктури.

     Серйозні  питання викликає стимулювання притоку  іноземних інвестицій шляхом надання  їм значного пільгового режиму в порівнянні з національними. Залучаючи іноземний  капітал, не можна допускати дискримінації стосовно національних інвесторів. Не слід надавати підприємствам з іноземними інвестиціями значні податкові пільги, яких не мають українські компанії, зайняті в тій самій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід практично не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподаткування.

     Збільшення  обсягів залучених іноземних інвестицій і удосконалення їх структури буде неможливим без активізації інвестиційної сфери та поліпшення стану інвестиційного клімату вітчизняної промисловості. Шлях до залучення іноземного капіталу лежить через вітчизняного товаровиробника. В країні повинен бути сформований платоспроможний внутрішній попит, у тому числі на продукцію промислового призначення. Крім того, органам державної влади слід переходити до ефективних методів регулювання. Необхідно прийняти нагальні заходи з метою подальшої оптимізації та спрощення процедур отримання ліцензій, дозволів, свідоцтв тощо, потрібно розробити чіткий та прозорий механізм пільг іноземним інвесторам.