Шпаргалка по "Экономике"

Кап-зм - експлуататорський, але прогресивний порівняно з феодалізмом лад. Щодо ПЕ,  то Чер-нишевський зробив, по суті критичний аналіз іс-торії буржуазної ПЕ й утопічного соціалізму. Він про­аналізував усі основні напрямки ек-ної думки, починаючи з меркантилістів. Високо оцінює кла-сичну ПЕ і називає основним її теоретичним до-сягненням «...висно­вок. що будь-яка цінність створюється працею». Буржуазних ек-тів пізнішо-го періоду нази­ває «рутинними ек-тами», нездат-ними розвивати науку. До цих ек-тів він відносить Сея, Бастіа, Мальтуса, Кері, Рошера, Мак-Кулло-ха та багатьох ін. Теорії вищеназваних ек-тів  на-зиває «ПЕ капіталістів» і про­тиставляє їй особи-ву «ПЕ трудящих». Її зав-ня він бачив у захисті інтересів трудящих, і передовсім селянства.

Розробляючи свою «теорію трудящих», аналі-зує майже всі основні проблеми ПЕ. Особливе місце належить теорії трудової в-сті, називає працю єдиною матеріальною субстанцією в-сті. Ви­ходячи з цього він робить висновок про спра-ведливий розподіл. Якщо попередня теорія стве-рджувала, що «все створюється пра­цею», то но-ва додає, що «все має належати праці». Саме з цих пози­цій аналізує такі ек-ні категорії, як цін-ність В, мінова цінність, внутрішня цінність. Кап-не госп-во регулюється цінністю В й міновою цінністю. А в майбутньому соціалістичному госп-ві буде діяти внутрішня цінність.

Цінність В - об'єктивні витрати на В товарів. Мінова цінність (ціна) регулює обмін товарів. Крім відшкодування витрат В, вона забезпечує одержання ка­піталістами прибутку.

Кап-на сис-ма госп-ва з її формами розподілу не сприяє необхідному й можливому зростанню В, що прояв­ляється у невідповідності мінової цінно-сті внутрішній цінності. Хоч мірою внутрішньої цінності (як і мінової) є праця, проте умови їхньо­го утворення різні. Умовою функ-ня мінової цін-ності є попит окремих платоспроможних осіб. Внутрішня цінність передбачає оцін­ку предме-та з урахуванням добробуту всіх трудящих. Це досягається планомірним визн-ням сус-них пот-реб і реальних можливостей їхнього задоволен-ня в майбутньому соціалістичному сус-ві.

У соціалістичному сус-ві метою В є забезпечен­ня добробуту трудящих. Відповідно внутрішню цін-ність матимуть лише продукти, які задовольня-ють потреби трудящих. Здійснює класифікацію потреб і продуктів, які їх задовольня­ють. Про-дукти поділяє на предмети 1-ої необхідності, пре-дмети комфорту і предмети розкошів. Поки не за-доволено потреб у предметах 1-ої необхідності, предмети комфорту,  а тим більше розкошів, не можуть мати внутрішньої' цінності.

Капітал — продукт праці, який служить В. Відтак капіталом стають і продукти харчування робітни-ка, зайнятого у В. Предмети розкошів — не капі-тал. Отже, капітал здобув соц-ну хар-ристику як сус-ний фонд В, тобто та частина сус-ого продук-ту, що її сус-во виді­ляє для вигідного В й вигідно-го спож-ня. Капітал — вічна категорія. Проте за умов кап-зму він не забезпечує необхідного зрос-тання В, то­му що капіталісти витрачають великі кошти на предмети розкошів.

Чітко формулює обернену залежність між при­бутком і зар-пл. Підкреслюючи експлуататорську при­роду прибутку, він зазначає, що в майбутньо-му, соціалістичному су­с-ві. коли трудящі будуть власниками засобів В, прибуток зіллється із зар-пл і всі рез-ти праці на­лежатимуть робітникам.

Ренту розглядає як надприбуток. Він, у цілому, поділяє теорію диференційної ренти за родючіс-тю землі, теорію розроблену Рікардо, але катюго-рично заперечує її зв'язок із з-ном спадної родю-чості грунту. У його працях висловлено думку про утворення ренти і на гірших ділянках, тобто або-лютної ренти.

Велику увагу приділяє Чернишевський хар-ристи-ці конкуре­нції і з-ну в-сті, поділу праці за умов кап-зму, проблемам прод-ної праці тощо.

55. Ліберально-буржуазна ек-на думка в пореформлений період. Громади

Укр. ліберально-буржуазний рух як сус-на течія сформувався після реформи 1861 р. Був репре-зентований інтелігенцією, яка гуртується у грома-дах — своєрідній організаційній формі руху. Гро-мади виникають у 60-х р. у Києві, Харкові, Черні-гові, Полтаві та ін. містах України, серед яких на-йвпливовішими були Стара та Молода громади.

Активні діячи «Старої громади» в Києві - В.Б. Ан-тонович, М. П. Драгоманов, П. П. Чубинський, К. М. Михальчук, П. І. Житецький, В. Л. Беренштам, М. В. Лисенко, О. О. Русов, М. П. Старицький, П. А. Косач, В. А. Рубінштейн та ін.

1-им із 1-их осередків, навколо якого згуртовува-лись літературно-наукові та громадські сили Ук-раїни, був журнал «Основа», що видавався в 1861—1862 рр. у Петербурзі. Він був органом громадівців. Офіційним редактором журналу був В. Білозерський. Активну участь у виданні брали П. Куліш, М. Костомаров, О. Кістяківський. Осно-вне своє зав-ня «Основа» бачила у висвітленні нац-но-культурного руху укр. народу. З ек-них пи-тань на одному з центральних місць було питан-ня скасування кріпацтва. Аналогічну позицію зай-мали і київські громадівці. У статті «Відгук з Киє-ва» вони підкреслювали необхідність роз'яснюва-ти селянам «ек-ні та юридичні основи» реформи, яка нібито дає їм можливість «з-нним шляхом до-сягнути бажаної земельної власності». Незвана-ючи на надто помірковану нац-ну програму гро-мадівців («українофілів»), їхня діяльність зазнала численних нападок реакційної преси, а згодом і урядових кіл . Нова легалізація громадівців зв'я-зана з відкриттям у Києві «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» (1873). В ек-них статтях товариства розгляда-лись питання торгівлі, історії пром-сті, аграрних відносин. Аналіз сус-но-ек-них питань провадив-ся з позицій буржуазного лібералізму: Констату-валося тяжке становище селянства в поре фор-мений період, але вимог, спрямованих на вирі-шення аграрного питання в інтересах селянства, не висувалося. 3 ліберально-буржуазних позицій оцінювався хар-р пореформених аграрних відно-син і на сторінках газети «Киевский телеграф», яка протягом 1874—1875 р. була органом грома-дівців.  Значну увагу приділяв «Киевский теле-граф» робітничому питанню, зокрема аналізу но-вих відносин, що складались між робітниками та наймачами. На сторінках газети ставились і ін. ек-ні проблеми, зв'язані з розв-ком кап-них відно-син. У деяких статтях розглядались нові форми організації кап-ого В, а саме — акціонерні компа-нії та їхній вплив на становище робітничого кла-су. Констатуючи виникнення акціонерних това-риств у цукровій пром-сті, газета зазначала, що вони негативно впливають на стан с-г. Вона від-крито захищала дрібного виробника, пропонуючи зберегти його госп-во, зв'язавши з монополією у пром-сті . Отже, для газети, як і для громадівців, у цілому, властивим було поєднання ліберально-буржуазної і дрібнобуржуазної ідеологій.

Соц-но-ек-ні ідеї укр ліберальної інтелігенції з часом зазнали певної еволюції. Ті зміни, які відбувались у житті країни, позначились і на світогляді буржуазії. У другій половині 70-х рр. у добу загального революційного піднесення гро-мадівці, незважаючи на заборони й перешкоди, продовжували свою діяльність нелегально. Цент-ральним програмним зав-ням українофілів прого-лошувалося розв'язання «народно-нац-ого, а не соц-ого питання», під яким розумілося утворення нац-ної держави. Для здійснення цих прагнень громадівці вважали за можливе зосередитися тільки на культурно-освітній діяльності, спрямо-ваній на розв-к нац-них почуттів.

Отже, громадівський рух в Україні створював свого роду нац-ний грунт, на якому розвивалася ліберальна сус-но-ек-на думка.

3. Економічна думка стародавнього Сходу

Писемні джерела, на підставі яких можна дослід-жувати ек-ну думку стародавнього Сходу, — це зведення з-нів, юридичні акти, документи госп-кої звітності та твори про управління державою й де-ржавним госп-вом. Тому багато з них мають нор-мативний хар-р і відображують позицію насампе­ред правлячих верств — фараонів, царів, вель-можних придворних та чиновників. Ек-ому знан-ню притаманні догматизм, апріор­ність і значною мірою символізм.

1-і з 1-их відомих нам пам'яток ек-ної думки нале­жать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображен­ня численні питання органі-зації та управління державним госп-вом, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, раб-ство, товарно-грошові відносини. Відомі писемні пам’ятки: «Пророчення Іпусера»  та «Пророцтво Неферті».

1-им із найдавніших центрів людської цивілізації була Месо­потамія (Дворіччя). На відміну від Стародавнього Єгипту, у дер­жавах цього регіону порівняно швидко розвивалися приватна влас­ність та товарно-грошові відносини, посилювало-ся соц-не розшарування сус-ва. Держава намага-лася за допомогою з-нодавства регулювати ек-ну діяльність населення та регла­ментувати приват-ноправові відносини. Відома пам`ятка ек-ної дум-ки 18 ст. до н. е. є з-н вавилонського царя Хамму-рапі. Текст з-нів складається зі вступу, 282 ста-тей та підсумку. Основна мета – усебічне зміц-нення ек-ної влади держави. Найвизначніші сатті присвячені питанням охорони власності вавилон-ських громадян. Питанням оренди, найму, лихва-рства. Розв-ток товарно-грошових відносин допу-скається у такій мірі, яка не спричинятиме масо-вого зубожіння вільних громадян. З-ни Хаммурапі захищають приватну власність, особливо влас-ність царя, храму, державних службовців та вої-нів. Зазіхання на неї карається смертю або, у ліп-шому випадку, продажем винуватця у довічне ра-бство. У цілому з-ни царя Хаммурапі є сис-мою правових норм, спрямованих на регулювання соц-но-ек-них відносин.

Економічна думка Стародавньої Індії була оп-овита релігійною оболонкою. У давньоіндійській літературі вже наявні відомості про ек-ний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення госп-ва, подано рекомендації що-до управління ним, зокрема щодо організації опо-даткування та з ін. питань ек-ної політики. Буд-дійське вчення: необхідна умова досягнення кінцевого спасіння – нірвани – відмова від влас-ності, не заперечують госп-кої діяльності мирян, подаянням яких мають жити монахи, але не при-діляють їй спеціальної уваги.рабство – перешко-да до досягненння нірвани, боргова кабала – страшне лихо. Сповідується униканння заборго-ваності та своєчасне сплачування боргів.

Брахманське вчення: грунтуються на концепції 3 цілей життя – релігійного обов`яз-ку, матеріаль-ної вигоди та чуттєвої любові. Книги про обов`я-зок – «З-ни Ману», про вигоду – «Артхашастра».

«З-ни Ману» (близько 2 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.) – збірка релігійних, моральних, політичних та пра-вових вказівок, що приписувалися міфічному ро-доначальнику людей Ману. У них ек-ка розгляда-ється як сфера діяльності варни вайшя. Вона об`єднувала тваринництво, землеробство, торгі-влю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тільки у середовищі самих вай-шя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці бу-ло долею Варни шудра. Такою самою вважалася праця орендарів –половинщиків. Найманих пра-цівників у с-г. Незалежний господар – сус-ний ід-еал – 1-а з головних умов свободи та повноправ-ності людини. «Артхашастру» (між 4 та 3 ст. до н.е.) присвячено користі, мат вигоді - трактат про мистецтво політики та управління державою, це зведення правил, адресованих царям та прави-телям, якими вони мають керуватися у своїй дер-жавній діяльності. У ньому подано грунтовні відо-мості про ек-ку, адміністрацію, соц-ні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику. Пока-зує величезну роль держави в госп-ому житті країни. Головна мета ек-ної політики – поповнен-ня  скарбниці. Тобто «Артхашастра» - вчення про управління та державні доходи. Основні джерела доходів – прибутки від державних підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення. Податок – утримання, належне цареві у винагороду за охорону країни від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів. Також торкається питання торгівлі як 1-го зі спо-собів збагачення державної скарбиці. Важлива складова регламентації торгівлі – нагляд за ціна-ми та отриманим прибутком. Ринкові наглядачі могли встановити «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток вклю-чався в ціну товару як частина витрат: місцеві товари - 5%, іноземні – 10%.

Ек-на думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках тогочасних філософських та політичних учень. Основними напрямами ста-рокитайської сус-ної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм. Кофуціанство: Основ-ні постулати вчення у збірці «Лунь юй» («Бесіди й міркування»). Вчення захищало архаїчні стосун-ки, вічний та незмінний порядок, установлений іще легендарними правителями глибокої давни-ни. Сувору соц-ну ієрархію, управління на засаді неухильного дотримання ритуалів, обрядів, пев-ним норм етики та моралі; розглядало регламен-тацію патріархально-родинних відносин як запо-руку стабільності державного ладу. Своєрідна соц-но-ек-на програма для правителів – прави-тель мав дотримуватися економії у витратах та дбати про людей. Пропонувалося розділити бага-тство «справедливіше», щоб не було надто вели-кої бідності, зменшити податки й залучати на-род до громадських робіт, не порушуючи сезонності с-г робіт. Тоді буде гармонія у державі. Школа легістів. Засновник – Лі Куй склав «Зведення» усіх наявних до нього з-нів, котре стало основою законодавства у період 3 ст. до н.е. –3 ст. н.е. створив вчення про найповніше використання сил землі, утіливши у ньому ідеї державного ре-гулювання хлібного ринку. Держава мусить регу-лювати ціни на зерно, закуповуючи його у врожа-йні роки і продаючи за твердими цінами з держа-вних комор у роки стихійних лих та голоду. Моїс-ти. Засновник – Мо Ді (Мо-цзи) (479-400 до н.е.). вчення викладено у книжці «Мо-цзи». Моїсти ви-ходили з природної рівності всіх людей, виступа-ли проти станового поділу сус-ва, засуджували рабство, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вважа-ли фізичну працю джерелом багатства й заклика-ли всіх старанно працювати. Щоб досягти щастя та добробуту. Шлях до вдосконалення громадсь-кого життя вбачали в утвердженні у відносинах між людьми принципів «загальної любові» (рівно-правні стосунки між людьми) і « взаємної вигоди» (сума окремих інтересів). Було поставлено пита-ння про співвідношення загальних та особистих інтересів. Даосизм. Книжка «Дао де цзин». Осно-воположник – Лао-цзи (4-5 ст. до н.е.). «Дао» - природний закономірний рух і мінливість усього сутнього. Цей рух не допускає будь-якого зовніш-нього втручання.соц-не зло – порушення цього з-ну, заміни його «людським дао» через несправе-дливість правителів. Виступав проти соц-ної не-рівності, гноблення. Накопичення вельможами багатства, розбою та чванства багатіїв.

2. Метод аналізу історії ек-них вчень

Методико-методологічні засади аналізу історії ек-­ної думки, можуть бути різними залежно від того, якої мети бажає досягти дослідник. Виділяють 2 методи: історичний, або хронологічний, і логіч-ний. Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та форму-вання. Він дає змогу проаналізувати сукуп­ність поглядів, ідей на певному етапі сус-ого розв-ку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може по-єднуватися з аналізом со­ц-но-ек-них умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї. Логічний метод грунтується на дослідженні еволюції кон-цепцій чи теорій, без достатнього урахування їх-нього зв'язку з іншими тео­ріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тіль-ки теорії, концепції, логіка їхнього розв-ку. Досить часто оби­два методи поєднують.