Шпаргалка по "Экономике"

56. Сус-но-ек-ні погляди М. Драгоманова

Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895) Посідав визначне місце в громадсько-політичному та наук-овому житті України. Він був активним учасником і одним із фундаторів «Старої громади», брав активну участь в орга-нізації «недільних шкіл». У численних публіцистичних тво-рах  викриває антинародну суть самодержавства, харизу-ючи його як перешкоду на шляху прогресивного сус-ого розв-ку. Закликає до об'єднання всіх народів Росії в боро-тьбі проти самодержавства

Палкий прихильник возз'єднання українських земель, розв-ку нац-ної культури, виступає проти насильниць­кої русифі-кації, за право українського народу користуватись рідною мовою.

Водночас гостро засуджував реакційні консерва-тивні напрямки в українському сус-ому русі, з об-уренням виступав проти аполітичності українофі-лів, доводячи цілковиту абсурдність їхніх нама-гань відокремити культуру від політики.

Громадсько-політичну програма у «Передньому слові» до 1-о числа збірки «Громада»: спирається на ідеї дрібнобур-жуазного соціалізму Прудона із засадами «громадівства», федералізму й анархізму

Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Дра-гоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. розглядав як позитивний акт, вельми корисний для сус-ва. Але водночас він підкреслював її антинародну спрямованість, зазначав, що реформа була проведена в ін-тересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали лише особисту волю без землі.

Причина тяжкого ек-ого становища селянства - сус-но-політичні відносини, рішуче виступав проти тих, хто такою причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян.

На відміну від народників не лише не заперечував кап-ого розв-ку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розв-к кап-зму сприяє розв-ку прод-них сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні сторони кап-зму, такі як кризи, безробіття, 'що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу кап-ого В намагається використати ПЕ. Високо оціюючи фундаментальні праці з ПЕ західних ек-тів, він підкреслюв-ав необхідність їх перекладу, що сприяло б розв-ку в країні ек-ної думки.

Майбутнє сус-во зв'язував із соціалізмом (ґромадівством), як більш досконалим, ніж кап-зм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб В, за якого фабрики, заводи і про-дукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й рез-ти с-г В — сільським громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і мож-ливості революційних виступів.

Можна з упевненістю сказати, що М. Драгоманов у розумі-нні питань сус-ого розв-ку був більшим реалістом, ніж деякі його пізніші критики. Оцінюючи сус-но-ек-ні погляди М. Драгоманова в цілому, слід зазначити, що він був ідеоло-гом дрібної буржуазії, але, як реформіст, змикався з буржу-азним лібералізмом.

54. ПЕ в Росії наприкінці 19-початку 20 ст. 

Еволюція сус-но-ек-них відносин у Росії, розв-к ПЕ на Заході не могли не позначитись на ПЕ в Росії. Якщо в пореформений період вплив кла-сичної ПЕ на російських ек-тів був досить знач-ним, що пояснювалось антикріпосницькою спря-мованістю наукових праць останніх, то поступово становище змінюється. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. перед ек-тами постають нові проблеми, но-ві завдання. Значного розв-ку набуває теоретик-на розробка ек-ки окремих галузей В. Змінюється і сама проблематика ПЕ. Замість детального ан-алізу ек-них категорій на 1-ий план виходять пи-тання ек-ної політики. Посилюється вплив нових напрямків ПЕ Заходу, зокрема австрійської шко-ли та німецької історичної школи. Причому цей вплив не був однобічним. Російські ек-сти роз-робляли низку проблем у руслі цих напрямів і здобули високу оцінку на Заході.

У кін. 19 і на поч. 20 ст. в ПЕ Росії набувають значного поширення нові напрями. Складається соц-ний напрям (соц-на школа) ПЕ, представники якого соц-не протиставляли мат-ому і на 1-ий план висували правові, етичні відносини людей. Цей напрям був репрезентовали С. Солнцев, П. Струве та ін. Формуються також психологічний та математичний напрями. Представники психолог-гічного напряму розвинули суб'єктивну теорію цінності, запровадили поняття об'єктивної й су-б'єктивної госп-кої цінності, поширили суб'єктивні принципи психології окремої людини на психоло-гію «колективності», застосовуючи такі поняття, як «соц-ні оцінки», «сус-на гранична кор-сть». 1-н із представників цього напряму (В. С. Войтинсь-кий) пропагував поєднання психологічного на-пряму з історичним.

Основи математичної школи в Росії заклав Чуп-ров, хоча інтерес до цього напрямку виник іще в 60-х рр.  Значний внесок у розробку математич-них методів у Росії зробили такі ек-ти, як Ю. Г. Жуковський, В. К. Дмитрієв, Л. 3. Слонімський та ін. Так, Жуковський з допомогою цих методів на-магався дати аналіз теорії прибутку і теорії ренти Рікардо. Слонімський пропагував ідеї І. Тюнена і А. Курно. З викладенням найцінніших досягнень математичної школи виступив Вінярський.

Праці відомого ек-та-математика Дмитрієва справили значний вплив на розв-к ек-ко-матема-тичних досл-нь не тільки в Росії, а й за кордоном. Головна мета його ек-них нарисів — довести су-місність трудової теорії і теорії граничної кор-сті. Він 1-им запропонував спосіб визн-ня повних вит-рат праці на В продукції і поєднав аналіз вироб-их витрат із аналізом ціни та її залежності від по-питу і пропозиції.

Однак математичний напрям не набрав у Росії великого поширення, багато ек-тів критикувало математичну школу. Отже, можна сказати, що розв-к ПЕ в Росії хоч і мав певні особливості, зумовлені особливостями соц-но-ек-ого розв-ку країни, проте в цілому відбувався в тому са­мому напрямку, що й на Заході.

51. Ек-ні погляди декабристів Герцена й Огарьова.

Основу ек-них поглядів Герцена й Огарьова ста-новила бо­ротьба з кріпосництвом, розробка ре-волюційної програми звільнен­ня селян. Ці проб-леми висвітлено Герценим у працях: «Росія» (1849) «Про розв-к революційних ідей в Росії» (1851), «російсь­кий народ» (1853), - та  Огарьо-вим у «Що зроблено для звільнення кріпосних людей» (1857), «Іще про звільнення селян» (1858). «Що потрібно народові» (1861). У цих тво-рах гостро критикувалося кріпосництво. Критика кріпос­ництва. як і в цілому світогляд 2-х видатних мислителів, не лиша­лись незмінними. Вони прой-шли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму.

Огарьов був прихильником звільнення селян із землею. Проек­туючи майбутнє поміщиків, радив їм включитися у розв-к пром-ті. Розуміючи, що це потребує капіталів, він висту­пає за викуп селяна-ми землі. Аналогічно вирішує проблему й Герцен. Він теж палкий прихи­льник звільнення селян із землею, закріплення за ними всієї землі, що пе-ребувала в їхньому користуванні. Проте не бачив нічого несправедливого в тім, що поміщики одер-жать пев­ну компенсацію за втрату права користу-ватися «вигодами минулої кричущої несправед-ливості» . У літературі таку позицію Герцена й Огарьова зв'язували із ро­зумінням ними необхід-ності компромісу з дворянством. Це так. Але слід  враховувати й інші 4 фактори: Герцен і Огарьов були дво­рянами; напередодні реформи навіть найбільш прогресивна час­тина сус-ва, навіть та-кий революціонер-демократ, як Чернишевський схилялись до викупу землі (різниця між ними по-лягала лише у визначенні величини викупу); у пи-танні звільнення селян виявляли схиль­ність до лібералізму (вони апелювали і до дворянства, як до розви­нутого й освіченого класу, і до уряду). Після реформи Герцен та Огарьов стали на пози-ції революційного вирішення селянського питан-ня. Гостро критикували реформу 1861 р., назива-ючи її обма­ном, «новим кріпацтвом», оск вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи ін-тереси селянства, яке боролося проти поміщиць-кого землеволодіння і поміщицької власності. Проголосили й обгрунтували гасло «Земля і во-ля». Нова платфор­ма видавців «Колокола» щодо аграрного питання передбачала лікві­дацію помі-щицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Вирішення цієї проблеми зв'язувалось із селянською революцією.

Критикували не лише кріпосництво, а й кап-зм, як нову форму експлуатації, «нову форму рабства». Порівню­ючи ек-ні процеси, які відбувались у по-реформеній Росії, з ек-ним розв-ком Заходу, Гер-цен виступив з обгрунтуванням особливого — не кап-ого шляху розв-ку Росії. Основою цього розв-ку в нього була община, общинний селянин. Він не ідеалізує общинний лад. Мало того, ще до ре-форми Герцен, як і Огарьов, убачав в общині ли-ше «уламок кріпосного побуту». У пореформений період їхні погляди на общи­ну змінилися. Саме в общині вони бачили запоруку соціалізму. Гаран-тована общиною рівність селянського землево-лодіння мала відвернути небезпеку пролетариза-ції селянства. Герцен став основоположником «селянського соціалізму», який складався з 3 за-сад: 1) право кожного на землю; 2) общинне во-лодіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах «може розвиватись майбутня Ро-сія». Виступав з гострою критикою кап-зму, поєд-нуючи її з критикою буржуазної ПЕ, яку він тлума-чив як науку, котра, орієнтуючись на приватну власність, стоїть на сторожі кап-ної сис-ми госп-ва. Щодо росії, то буржуазна ПЕ з її орієнтацією на приватну власність виступала в ролі захисни-ка поміщицького землеволодіння, обстоювала кап-ний розв-к країни, що суперечило ідеям селя-нського соціа­лізму Герцена. Аналогічну позицію займав і Огарьов.

Критикуючи буржуазну ПЕ, Герцен і Огарьов проголошують необхідність створення нової ек-ної науки, яка б виступила проти основ кап-зму, за обгрунтування соціалізму.

57. Революційно-демократична ек-на думка в Україні.

Носієм революціино-демократичної тенденції сус-ого розв-ку в пореформений період було ре-волюційне народництво, яке виступало з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спря-мовувалась проти залишків кріпосництва.

Народники України організаційно були міцно зв'я-зані з народницькими гуртками Росії, але не зва-жаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між укр. і російськими народниками, мА-ли місце і деякі особливості, що хар-ризували народницький рух в Україні.

В Україні не було общинної форми землеволо-діння, властивої великоруським губерніям, що й зумовило певну різницю теоретичних засад росі-йських та укр. народників. Відповідно і соціалісти-ні ідеали селянства останні бачили не в общині, а у зрівняльному подушному переділі землі. Де-які укр. народницькі гуртки з різними формами землеволодіння навіть зв'язували питання про політичну боротьбу. З відсутності общини в Укра-їні вони робили теоретичний висновок про без-плідність і шкідливість тут політичного переворо-ту, який нібито віддалить революцію. У районах же з общинним володінням землею політичний переворот може привести і до ек-ого звільнення народу. 2-им моментом, що хар-ризував народ-ницький рух в Україні, був зв'язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним нац-но-визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом. Українофіли, як і народники, вели пропаганду на селі, розповсюд-жували нелегальну літературу. Їхня діяльність у цьому напрямку майже нічим не відрізнялась від народницької. Певний вплив на народників в Ук-раїні мала й діяльність ліберальних елементів, яка посилювала опозиційний рух. Не пройшли повз увагу народників і конституційні домагання укр. буржуазної інтелігенції.

Серед найбільш відомих представників народництва можна виділити: Ф. Волховського, К. Бреш-ко-Брешковська,  братів Жебуньових, С.А. Подо-линського, В. Навроцького.

52. Ек-ні погляди Чернишевського.

Микола Гаврилович Чернишевський (1828—1889) - представник революційно-демократично-го руху. Більшість його праць присвячено крити-ці кріпацтва: «Про нові умови сільського побуту» (1857), «Про позе­мельну власність» (1857), «Лис-ти без адреси» (1861), «Панським се­лянам від їх-ніх прихильників уклін» (1861).

Критика кріпацтва, обгрунтування необхідності його знищення грунтувались на глибокому аналі-зі суті кріпос­ницької сис-ми як примусової праці. Обов'язкова праця є невигідною не лише для се-лян, а й для поміщиків, вона є головною причи-ною убозтва держави в цілому. Хар-ризуючи крі-пацтво як гальмо ек-ого розв-ку, розробляє про-граму його знищення, яка не обмежується ви-могою ліквідації примусової праці, особистого зві­льнення селян. Основа програми - питання про землю. Виступає за ліквідацію поміщицької влас-ності на зем­лю без викупу, передачу землі в дер-жавну власність з общинним володінням. Ідеа-лом є така форма поземельної власності, яка по-єднує власника, господаря й робітника в 1-ій осо-бі. Дер­жавна власність із общинним володінням з усіх форм власності найбільш підходить до цього ідеалу .

Здавалося б, що цій вимозі найбільш відповідає селянське прива­тне госп-во, а не община. Справ-ді, селянське госп-во  оголошує вищою з усіх іс-нуючих форм В, але тільки за перехідних умов. Тенденція подальшого розв-ку мас полягати в поступовому розширенні сфери панування дер-жавної власності з общинним володінням і скоро-чення сфери приватновла­сницького В. Це умож-ливить початок поступового пере­ходу до соціалістичних форм госп-ва. Наголошував на можливості не допустити в ро­сію кап-зм, котрий є не обов'язковим, та й не бажаним шляхом ек-ого розв-ку. Після ліквідації феодаліз­му країна розвиватиметься через «перехідний стан» до па-нування колективних форм В. «Перехідний стан» - період співіснування секторів — общин-ного, колективного і приватного. Причому общин-ний сектор має витісняти приватний. На зміну приватній власності має прийти сус-на власність як більш справедлива, як така, що відповідає по-требам трудящих і зв'язана із сус-ним В. Перемо-га соціалізму є невідворотною. Соціалізм стає з-номірним рез-том розв-ку свідомості і матеріаль-ного В. І якщо ідея соціалізму виникла на Заході, то її здійснення можливе насамперед у Росії, то-му що тільки тут збереглась вихідна форма коле-ктивної власності — община. На Заході її давно зруйновано розв-ком кап-зму.

Виступив як глибокий критик кап-зму і бур­жуазної ПЕ у наукових працях: «Молінарі. Курс ПЕ» (1857), «Принципи народного госп-ва В. Рошера» (1858), «Капітал і праця» (1860), «Примітки до «Основ політичної економії (за Міллем)» (1860—1861)та ін.