Шпаргалка по "Экономике"

Висновок про те, що ПЕ є методологічною базою розв-ку ек-них наук та що ці науки є інструмента-ми теоретич­ного аналізу, сприяв розв-ку в її ме-жах нових галузей досл-ня. ПЕ соціалізму здобу-ла можливість оперувати ек-ко-математичними та статистичними методами аналізу.

Починаючи із сер. 70-х рр. в розв-ку ек-ної науки починається застій, зумовлений погіршанням ек-ого становища в країні. Знову від науки вимага-ють доведення переваг соціалістичного ладу, знову починається ідеологізація та апологети­ка влади партії. В ек-ній літературі 70-х рр. активно обговорюються проб­леми сис-ми та структури виробничих відносин, вихідного та ви­значального у виробничих відносинах соціалізму і т. ін. Наука зде­більшого досліджує суто абстрактні пробле-ми, спрямовані на опрацювання методологічних засад аналізу, а не практичних питань. На поч. 80-х рр. стає очевидним, що ек-на теорія пере­буває в кризовому стані, стала догматичною та схоластичною, не­здатною пояснити засади суча-сного ек-ого розв-ку, окрес­лити потрібні напрямки дальшого руху сус-ва.

Наприкінці 80-х—на початку 90-х рр. в ек-ній літе-ратурі починають формуватися засади нової кон-цепції госп-ня, що бере за вихідний пункт приват-новласницький інтерес. У центр уваги ек-ної тео-рії потрапляють питання роздержавлення власн-ості, його способи, методи та зав-ня. Переосмис-люється при­рода ринкових відносин, соц-но-ек-ого устрою сус-­ва. Вирішуються проблеми транс-формації соціалістичної ек-ки в ринкову. Методо-логічний апарат, який використовує сучасна ек-на теорія в країнах колишнього Радянського Со-юзу, свідчить про інтег­рацію вітчизняної ек-ної науки в світову.

99. Розв-к рядяньської ек-ної науки в  30—90-ті рр.

Характерними рисами ек-ної теорії, починаючи з 30-х ро­ків, були її повна заідеологізованість, схо-ластичність, вульгаризація сус-но-ек-них проце-сів. З науки повністю зникають альте­рнативність суджень, вилучається сама науковість. ПЕ пере-творилась на описову науку, яка дово­дила пра-вильність ек-ого курсу партії та уряду, проголо-шувала суб'єктивно створювані ними госп-кі фор-ми справді соціалістичними і єдино можливими. Учені-ек-сти в своїх до­сл-нях змушені були кори-стуватися недостовірними статистич­ними джере-лами, були позбавлені можливості користуватись до­сягненнями зарубіжної наукової думки, що ро-било неможливим об'єктивний ек-ний аналіз.

Виконуючи протягом десятиліть апологетичні й коментаторські ф-ції, ПЕ соціалізму не тільки все далі відходила від свого предмета, а й поступово перепліталась з політикою. І це відповідало інте-ресам бюрократичної сис-ми, якій не потрібна бу­ла правда про об'єктивний стан виробничих від-носин радянського сус-ва. Деформація зав-нь ПЕ соціалізму призвела до її переродження. Спроби вирішити проблему методу ПЕ. Ізолювавшись від світових досягнень у галузі методологи, закінчи-лися ототожненням методу ПЕ з формально-логі-ч­ними процедурами. Відхід від предмета ек-ної теорії проявився у формуванні специфічної проб-лематики: теми досл-нь формулювались, вихо-дячи з тези про визначальну роль партії в органі-зації сус-но-ек-ого життя, про переваги соціаліз-му над кап-змом. На рівні теоретичних проблем це проявлялося в тім, що коли по­силювався про-цес формування гальмівних факторів соц-но-ек­ого розв-ку, визрівали умови кризи радянської ек-ки, у ПЕ соціалізму, як і в ін. розділах сус-во­знав-ства, інтенсивно обговорювалися проблеми про-гресивності со­ціалізму.

Щоправда, в радянській ек-ній науці спостеріга-лися періо­дичні пожвавлення, зумовлені певним послабленням політичної це­нзури, переорієнта-цією госп-кої діяльності та, у зв'язку з цим, наяв-ністю нових соціальних замовлень і тимчасовим розв-ком де­мократичних процесів. Так, у 60-х рр. у зв'язку з розпочатою кампанією щодо впрова­дження госпрозрахунку необхідно було довести тезу про те, що товарно-грошові відносини віді-грають певну роль у стимулюванні В і можуть бу-ти використані як важелі саморегулювання і за умов планової ек-ки. З'являються наукові праці з цього питання, в яких категорії ціни та ціноутво-рення, прибутку, ренти розглядаються як регуля-тори В, але сфера їх вільного впливу обмежуєть-ся окремою госп-кою од.. Сус-ний розв-к повинен бути підпорядкованим плановому регулюванню з боку дер­жави, яка 1 тільки може забезпечити еф-ективне зростання соціа­лістичного В. Особливо гострою була проблема зар-пл. Її розв'язан­ня зв'язувалось із вирішенням питання про хар-р ро-бочої сили. Якщо під-во визнавалось ланкою ек-ки, де на товарно-грошовій основі поєднуються фактори В, то логічно було б визнати й товарний хар-р робочої сили. Однак спробу деяких учених включити робочу силу у сферу товарно-грошових відносин було зу­стрінуто шквальною критикою,

У 70-ті рр., у зв'язку зі згортанням ек-ної рефор-ми, що бу­ла спрямована на часткове використан-ня механізмів саморегулю­вання, ек-сти знову звертаються до аналізу методологічних проблем ПЕ та проблем ек-ого зростання І його показни-ків. Робиться висновок, що країна досягла в сво-єму ек-ому розв-ку якісно нових рубежів — стадії розвинутого соціалізму. Однак наприкінці 70-х та у 80-х рр. в ек-ній теорії стають помітними певні зміни: усе сміливіше висловлюється думка про не­обхідність досл-ня ек-них явищ з нових позицій з ураху­ванням об'єктивних факторів нев-сного походження. Відбуваєть­ся перегляд раніше дог-матизованих марксистських положень. Ведеться пошук компромісу між марксистською та ін. ек-ими теоріями. У 80—90-х рр. змінюється й визн-ня предмета ПЕ: її починають трактувати як нау-ку не тільки про виробничі відносини, а й про їх-ній зв'язок з прод-ими силами, надбудо­вою. Це дало можливість досліджувати вплив різноманіт-них факто­рів на розв-к сус-ого В.  Висновки, зро-блені на підставі досл-нь закономірнос­тей функ-ня госп-ого механізму, підготували пере­гляд усієї концепції ек-ого устрою сус-ва.

98. Радянська ек-на думка перехідного періоду. Методологічні дискусії 20— 30-х рр.

Методологічні дискусії 20—30-х рр. позначилися на розвитку ек-ної теорії і, передовсім, сприяли визнанню необхідності іс­нування ПЕ навіть у со-ціалістичному сус-ві, визначили структуру. Наяв-ність різноманітних напрямків та шкіл в ек-ній та історико-ек-ній науці — найважливіша реальність того часу, але такою ж реальністю була ідеологі-чна непримиренність більшовизму, що зумовила наприкінці 30-х рр. його повну перемогу, досяг-нуту не науковим переконанням опонентів, а на-сильницьким впровадженням власних поглядів на закономірності сус-ого розв-ку.

У 1-ші роки Радянської влади вирішувалось пита-ння про кон­цепцію побудови соціалістичного сус-ва. Ленінська модель побудови державного соці-алізму була аналогічною державно-кап-ній (цен-тралізація банківської сис-ми, монополізація під-в у пром-ті і торгівлі, створення споживчих това­риств і т,п.), але без приватної власності, без то-варної форми розпо­ділу. Тобто з державно-кап-ної форми вилучались основні фактори її само-регулювання. Натомість пропонувався новий, ме-ха­нізм управління ек-кою, який спочатку реалізу-вався як політи­ка «воєнного комунізму», а потім мав бути втілений у тотальному директивному плануванні. Реалізація цієї концепції соціалістти-чного будівництва, що розроб­лялась Леніним як обгрунтування курсу партії на соціалістичну ре­волюцію і базувалась на 2 складових — диктату-рі пролетаріату та сус-ній власності, — натрапи-ла на неможливість негайного вирішення пробле-ми формування соціалістичної власності. Тому уже на самому початку революційних перство-рень у країні формуються 2 погляди на хід даль-шого розв-ку, на хар-р ви­рішення ек-них та ін. су-перечностей. 1-н орієнто­ваний на максимально швидкий і безпосередній перехід до соціалі­зму, обминаючи проміжні форми, був репрезентова-ний концепцією «воєнного комунізму». Інший по-гляд було викладено В. Леніним

Структура власності в Росії, країні, де кап-зм по-чав розвива­тися незадовго до революції, була дуже строкатою: поряд з кап-ими її формами іс-нували кооперативні, общинні форми се­лянської власності, малі приватні форми, значну частку становила дрібнобуржуазна власність. І якщо на-ціоналізацію кап-них під-в підтримували народні маси, то негайне усуспільнення малих приватних форм власності могло призвести до негативних наслідків. Тому Ленін і висуває ідею про перехід до соціалізму через поступове перетворення всіх форм приватної власності на влас­ність сус-ну, соціалістичну. Сформулював ідею багатоук-ладності перехідної ек-­ки, тобто об'єктивну нео-бхідність достатньо тривалого співіснуван­ня со-ціалістичного укладу з укладами приватногосп-ими, у тім числі з дрібнотоварним і кап-ним, та конкурен­цію «державної пром-ті» з  ін. укладами. Було теоретично визначено структуру конкретних ек-них перехідних заходів і послідовність їх здій-снення. Ішлося про захо­ди як загально-демокра-тичного, трансформаційного порядку, так і «вла-сне соціалістичного усуспільнення», в тім числі про: експропрі­ацію власності, націоналізацію ба-нків, скасування права насліду­вання та ін. Ленінська концепція виходила з необхідності збе-реження у бага­тьох сферах народного госп-ва товарної організації сус-о­го В, тобто тимчасової, вимушеної, несоціалістичної йо­го форми, регуль-ованої з-ном в-сті. Важливе місце у програмі по-будови соціалізму належало аграр­ному питанню, обгрунтуванню стратегії соціалістичного усуспі-ль­нення с-г, зокрема кооперування дрібних ви­робників села. Ленін займав особливу позицію в гострих дискусіях періоду «во­єнного комунізму» з питань с-г. Так, у проекті програми РКП(б) він пи-сав, що у створенні великого с-г «головним зав-ням радянської влади є існування та досл-ня на практиці найбільш доцільних і практичних перехі-д­них засобів у цьому напрямі». Зусиллями В. Леніна на IX з'їзді РКП(б) було заблоковано резо­люцію В. Мілютіна про одержавлення кооперації, підтриману біль­шістю промовців. Ленін доводив, що «зараз говорити про націоналі­зацію коопера-ції не бачиться можливим», посилаючись на те, що для цього ще не визріли умови. Того, що сус-на форма власності є вирішальною для станов­лення соціалізму, не заперечували ек-сти жодно-го з напрямів, їх­ні погляди різнилися лише щодо питання доцільності й можливості формування соціалістичної власності, перемоги соціалізму взагалі.

До 1-ої річниці Жовтневої революції було видано збірку ста­тей, присвячених ек-ній історії молодої республіки.

У 30-х роках були майже повністю сформульова-ні методологічні підходи визначення основних ка-тегорій, предмета та методу ПЕ, які полягали в ідеологізації основних положень ек-ної теорії.

Отже, на початку 20-х рр. у теоретичному проти-борстві зіткну­лись 2 напрями ек-ної думки: той, що базувався на неокла­сичному підході і намага-вся пристосувати цей підхід до нової ек-ної прак-тики, і той, що грунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму,

Представники цих 2 напрямів по-різному трактували законо­мірності розвитку.

Перші вважали, що суспільство розвивається за об'єктивними економічними законами, і висували свою програму демократичного оновлення держави на засадах збереження всіх форм власності, ринкових відносин, принципів приватної ініціативи. Визнання об'єктивності законів у їхньому трактуванні означало, що свої регу­люючі дії держава повинна спрямувати на створення умов для віль­ного розвитку ринкового господарства.

Другі, визнаючи об'єктивний характер економічних законів ли­ше для ринкового господарства, стверджували, що встановлення су­спільної власності на засоби виробництва позбавляє необхідності покладатися тільки на дію економічних законів, уможливлює вольо­вий вплив на суспІльно-економічні процеси.

Перемога другого напрямку в 30-х рр. була забезпечена не тому, що він був правильним, а тому, що ортодоксальні марксисти викорис­тали методи, несумісні з наукою: ідеологічний та фізичний терор.

Крім того, примусове усуспільнення власності через її націоналі­зацію, індустріалізацію та коо-перування створило умови для впро­вадження ко-мандно-адміністративних методів управління ек-­кою. Звузилася сфера ек-них відносин: примус до праці оста­точно втратив ек-ний хар-р, широко використовується дармова праця в'язнів, к-ть яких вимірюється вже мільйонами; розподіл бу-дується за принципом зрівнялівки; В функці­онує заради В, а не спож-ча; вільний оборот товарів замінюється на плановий збут та ін.

Зміни в ек-ній сфері супроводжуються жорстокою бороть­бою з інакомисленням, у тім числі в науці.

У 30-ті роки сталінізм остаточно поклав край на-віть останнім на­тякам на плюралізм в ек-них досл-нях. Радянська ПЕ починає розвиватись у замкненому просторі, у ціл­ковитому відриві від світової ек-ної думки.

53. Соц-но-ек-ні ідеї революційного та лібера-льного народництва в Росії 

В ек-ній думці Росії 2-ої пол, 19 ст. панівним нап-рямом було народництво. У народництві виділя-ють 2 тенденції – революційна і ліберальна. Від-повідно розрізняють 2 етапи розв-ку народницт-ва: із 60 до сер. 80 рр., що зв’язаний із діяльністю революційного народництва; із сер. 80 до кінця 90-х рр. – хар-ся пануванням ліберального наро-дництва. Усім притаманні певні спільні риси – визнання кап-зму в Росії занепадом, регресом, визнання самобутності, “неповторності” росій-ського ек-ого ладу. Взагалі, із селянина з його общиною, артіллю зокрема. Не бачили в кап-змі історично неминущого явища, а відтак вірили у можливість уникнути його. Ідеалізували вигада-ний ними “народний лад”, оголошуючи його запо-рукою прогресивніших сус-них відносин соціаліз-му. Підгрунтя для соціалістичних перетворень бачили в общині. Не розуміли закономірностей сус-ого роз-ку. Вважали, що сус-ні відносини лю-ди будують свідомо. Провідну роль у сус-ому  розв-ку відводили інтелігенції, яка ніби-то здатна на своє бажання спрямувати його в той чи ін. бік.

Революційне народництво Очолювали – П. Ла-вров, П. Ткачов, М. Бакунін. Петро Лаврович Лавров написав “Історичні листи”. Був прихиль-ников соціалістичної революції, яку здійснює на-род, селянство, кероване революційною інтеліге-нцією. Підготовка революції передбачала трива-лу пропаганду ідей соціалізму в народі. У 70-х рр. розглядав общину як умову переходу до соц-ому. Спостерігаючи процес розкладу общини і зарод-ження кап-них відносин, характеризує його як по-чаток підготовки соц-ого перевороту. На місце кап-ого ладу прийде робочий соціалізм – здійс-нюватиметься через передачу землі селянським общинам, а пром-вих під-в робітникам. Тим са-мим буде ліквідована приватну влатність і експ-луатацію людини людиною. Отже, основною ви-могою вважав заміу приватної власності сус-ною. У працях 90-х рр. досліджує різні етапи розв-ку майбутнього соціалістичного сус-ва. Михайло Олександрович  Бакунін Російський народ – “бунтар від природи”. Революційність народу, а отже й неминучість соц-ної революції, зв’язував  зі злиденним станом народу та його вірою в пра-во на землю. Критикував кап-зм, підкреслює його зв’язок з попередніми експлуататорськими спо-собами В. Кап-зм – нова форма експлуатації. Ро-бітники – (чисті соціалісти), яким вистачає боро-тьби на грунті ”ек-них інтересів”. Пропагував ідею вільної федерації робітничих асоціацій і землеро-бських общин, в основі якої лежала б абсолютна свобода особи. Ек-на основа – передача всієї зе-млі землеробським общинам і всіх засобів В – робітничим асоціаціям. Петро Микитович Тка-чов Змінити ситуацію й поліпшити становище се-лянства вважає можливим, перетворивши селя-нина із “землероба” на “землевласника”. Визна-вав необхідність пром-ого розв-ку країни, без чо-го с-г не може не тільки процвітати, а й взагалі існувати. Виступав з гострою критикою кап-зму і буржуазною ПЕ, яка захищає інтереси капіталу. Держава – самостійна сила, не зв’язана з експ-луататорськими класами. Він закливав до негай-ного повалення заради того, щоб  запобігти розв-кові кап-зму  і врятувати общину. На цих позиціях стояла створена 1879 рр. партія “Народна Воля”. Після її розгрому у народництві стали переважа-ти ліберальні тенденції.

Ліберальне народництво. Переважанню ідеї лі-берального народництва сприяють розв-к кап-них відносин у країні і посилення диференціації селянства. Ідеологи – В.П. Воронцов, М.Ф. Даніе-льсон, М.К. Михайлівський, С.М. Крищенко, С.М. Южаков. Відмовились від боротьби із самодер-жавством і сконцентрували всю увагу на розробці програми “малих діл”. Свою ек-ну програму зв’я-зували з ідеєю некап-ого шляху розв-ку в Росії, яка ґрунтується на вченні С. Сісмонді. Ігнорували виробниче спож-ня, в-сть сукупного продукту, зводили до суми доходів. Робиться висновок про скорочення внутрішнього ринку, неможливість реалізації додатковоі в-сті без зовнішніх ринків, про постійну кризу надВ.