Шпаргалка по "Економіка"

За умов розвитку мінових відносин актуальність вивчення ринкових проблем зростала. Про це писав, зокрема, В. Желєзнов, наголошуючи, що питання про ринки для цієї епохи господарського розвитку набуває надзвичайно важливого значення. Учений справедливо зауважував про становлення ринкової системи, в основі якої лежить відокремлення с/г та промисловості, спеціалізація останньої, швидкий розвиток обробної промисловості порівняно із с/г, що потребує розширення територій обміну.

Ринок як комплексне, системне утворення був також предметом дослідження В.Желєзнова. Він зокрема, зазначав, що під ринком розуміє одну із сторін сучасної екон організації на основі функціонування якого не тільки реально визначається сукупність суспільних потреб, але й забезпечується еквівалентність процесів обміну та рівноважний розвиток економічної системи в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

84.Столипінська  аграрна реформа та її реалізація  в Україні.

9 листопада 1906 року  цар підписав підготовлений Столипіним  указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку – “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”.

Нова аграрна політика передб. здіснення 3 груп законів:

- Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.

- Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.

- Переселення селян.

На закріплених в особисту власність землях вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Селянський поземельний банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.

Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення  селян на окраїни – до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він  намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Через що смертність серед переселенців досягла в окремих випадках 30-40 %. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.

Важливою рисою селянського  землеволодіння була майже повна  відсутність общини та перевага подвірної  форми, яка в роки реформи полегшувала  селянам процес закріплення землі  в особисту власність.

Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського  землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.

Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв’язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв’язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв’язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

85.Основні  проблеми ринкового розвитку  у теоретичній спадщині М.Тугана-Барановського.

Характеризуючи еволюцію поглядів М. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку як пункту продажу товару до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи. Зазначена проблема найбільш повно викладена ним у праці «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і найближчий вплив на народне життя»  Учений дійшов висновку, що ринок 19ст. є центральною силою, яка керує всім капіталіст господарством і відіграє вирішальну роль у його розвиткові.

Туган-Барановський, користуючись методом схематичної побудови суспільного виробництва як цілого, висловлює думку про те, що розміри ринку не визначаються обсягами народного споживання, оскільки суспільний продукт включає ще й засоби виробництва. Тому проблема реалізації бмежується тільки пропорційністю розподілу між галузями суспільного виробництва. Проблеми ж так званих третіх осіб і необхідності зовнішніх ринків, на думку вченого, не існує, адже капітал виробництво спроможне самостійно створити для себе достатній ринок.

Акцентуючи увагу на визначальній ролі сфери обміну в сучасному йому суспільстві Т-Б був певен, що з'ясувати характер проблеми ринку можливо тільки на основі системного аналізу, охопивши «в одній картині усе суспільне гос-подарство в сукупності".

3 позицій такого бачення Т-Б уважав, що вирішення проблеми ринку залежить від цілого спектра проблем, зокрема власності, конкуренції, державного регулювального впливу на ринкові процеси й зазначеної вище проблеми пропорційного розподілу суспільного виробництва. Тільки комплексне їх розв'язання сприяло б вирішенню проблеми ринку, оскільки ж воно утруднене, то економіка періодично зазнає порушення макроекономічної рівноваги у вигляді криз надвиробництва, депресій.

 

 

86.Україн  економ думка ІІ пол ХІХ  ст. про генезис ринк. відносин: методологія аналізу, напрями та основні проблеми дослідження.

Досліджуючи кардинальні зміни в пореформеній еволюції економіки України, вітчизняні науковці зауважували про зміни в розвитку продуктивних сил суспільства, відносин власності, у динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці. Ринковий тип розвитку передбачав функціонування економіки, що базується на приватній власності на засоби виробництва, активізацію товарно-грошових відносин, вільне ціноутворення, розвиток інститутів приватного підприємництва, діяльність яких забезпечується законодавчими актами.

Більшість українських учених цього періоду були певні, що національна модель ринку повинна передбачати відведення ролі держави в регулюванні господарських процесів.

Аналіз основних принципів функціонування економіки ринкового типу був викладений ще класичною школою, зокрема у працях А. Сміта й Д. Рікардо. До кінця XIX ст. проблеми генезису та розвитку ринкових відносин у світовій екон думці були доповнені розробками маржиналістів, оригінальними теоріями німецької історичної школи. Дослідження українських учених свідчать про переважне використання ними теоретичних надбань німецької істор школи. Ідея державного регулювання екон процесів, яка мала на меті послаблення соціальної напруженості в суспільстві, підтримку національної промисловості також плідно використовувалася в працях українських учених. Значно меншою мірою позначився на їхніх розробках вплив марксистської економічної теорії, за винятком хіба що М. Зібера. Проте це неозначало, що вітчизняні економісти не були знайомі з марксистською екон теорією.

Для представників україн екон думки з питань становлення підприємницьких відносин був спільним системний підхід до аналізу та висвітлення означених проблем. Згаданий підхід характеризувався комплексною оцінкою ринкового господарства,намаганням провести мікро та макроаналіз ринкових зв'язків, простежити їх динаміку, вплив на всі сторони життя суспільства, залучити даекономіч-ного аналізу неекономічні чинники (правові, морально-етичні, історичні психологічні, тощо). Тобто в кінці XIX ст. у вітчизняній екон теорії поступово формувалася інституційна наукова традиція, котра була перервана на націон терені періодом розвитку командно-адміністративної системи, а на 3aході вилилася в потужний напрям економічної думки — інституціоналізм.

Найбільший науковий інтерес у працях досліджуваного періоду викликала проблема ринку: його економічна сутність, умови розширення та розвитку, вивчення ринку як основного регулятора цін і пропорцій у народному господарстві, питання функціонування ринкового механізму, впливу ринкових важелів на виробництво, попит і пропозиціютощо.

У працях відомого економіста П.Струве проблемам генезису ринкових відносин надавалося надзвичайно важливе значення. По-перше, вчений стверджував, що тільки ринкове господарство спроможне забезпечити країні потрібну екон динаміку. По-друге, П. Б. Струве був певен, що це історично необхідний шлях. По-третє, виділяючи у своїй концепції «первинне» (натуральне) і «вторинне» (грошово-цінове) типи осподарювання та порівнюючи їх, учений дійшов висновку, що екон та культ прогрес суспільства можливий лише за умов «вторинного», конкурентно-ринкового господарства.

За умов розвитку мінових відносин актуальність вивчення ринкових проблем зростала. Про це писав, зокрема, В. Желєзнов, наголошуючи, що питання про ринки для цієї епохи господарського розвитку набуває надзвичайно важливого значення. Учений справедливо зауважував про становлення ринкової системи, в основі якої лежить відокремлення с/г та промисловості, спеціалізація останньої, швидкий розвиток обробної промисловості порівняно із с/г, що потребує розширення територій обміну.

Характеризуючи еволюцію поглядів М. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку як пункту продажу товару до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи 3 огляду на зрослу роль ринкових взаємозв'язків у суспільстві кінця XIX ст. учений дійшов висновку, що ринок є центральною силою, яка керує всім капітал господарствомі відіграє вирішальну роль у його розвиткові.

Грунтовне дослідження ринкових відносин характерне і для представників Київської психологічної школи, зокрема, М.Бунге, О.  Біли-мовича, П.Струве, В.Желєзнова, в яких ринкове господарство аналізувалися як системне утворення.

О.Білимович, зокрема, не поділяючи взглядів К. Маркса стверджував, що затрати праці — це не єдина умова товарного обміну. Ha думку вченого, якщо товар позбавлений корисності, він не може бути предметом купівлі-продажу на ринку, а отже і не має мінової цінності.

Ринок як комплексне, системне утворення був також предметом дослідження В.Желєзнова. Він зокрема, зазначав, що під ринком розуміє одну із сторін сучасної екон організації на основі функціонування якого не тільки реально визначається сукупність суспільних потреб, але й забезпечується еквівалентність процесів обміну та рівноважний розвиток економічної системи в цілому.

87.Світове  господарство: сутність та етапи становлення.

Світове господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн, - міжнародних економічних відносин.

Суть світового господарства визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково - технічної і виробничої торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.

Міжнародні економічні відносини являють собою систему  господарських відносин між різними країнами світу. Важливими елементами цієї системи є:

1) міжнародне науково-технічне  і виробниче співробітництво;

2) вивіз капіталу і  міжнародний кредит;

3) світова торгівля;

4) міграція робочої  сили;

5) міжнародні валютні  відносини.

Світове господарство склалося на початку XX століття у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного включення економік у загальну систему світових господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.

Економічні основи світового  господарства, що закладаються у сфері  обігу, починають виявлятися вже  на етапі творення місцевого ринку, пов'язаному з першим великим суспільним поділом праці, що збігається у часі з мідним, бронзовим та раннім періодом залізного віку.

Другий  великий суспільний розподіл праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торговельного обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального.

Третій  великий суспільний поділ праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, і як наслідок, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові.

Формування світового  господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно більш розвинутих країн: