Шпаргалка по "Економіка"

Після селянської реформи  вчений однозначно стає на позиції  захисту підприємницьких відносин, які зароджуються, виступає прихильником великого виробництва й капіталу, вважаючи, що вони сприяють поділові праці та застосуванню в господарстві Машин, які, у свою чергу, підвищують ефективність праці та суспільного виробництва в цілому.

80.Завершення  промисл перевороту в Україні.  Виникнення нових господ-их форм  та їх відображення в україн  економ думці.

Протягом 60—80-х pp. XIX ст. промисл переворот в основному завершився. B Україні промисловість формувалася як система взаємопов'язаних галузей важкої індустрії, передусім металургійної, вугільної, залізорудної, та залізничного транспорту.

Початок швидкого зростання видобутку мінерального палива припав на 70-ті pp. XIX ст., коли закінчилося будівництво головних залізн магістралей.

Розвиток залізничної мережі зумовив значне збільшення обсягів виробництва у кам'яновугільній промисловості. Питома вага Донецького басейну в загальноросійському видобутку вугілля невпинно зростала. Тобто на тлі відсталої економіки Російської імперії Донбас помітно виділявся як передовий осередок швидкого та потужного розвитку промислового виробництва.

Залізорудна та металургійна галузі промисловості також розвивалися високими темпами, особливо в період промислового піднесення 90-xpp. Виплавка чавуну на українських заводах випередила Урал майже вдвічі.

Важливою рисою пром розвитку України був високий рівень концентрації виробництва. Майже повна відсутність тут кріпосницьких пережитків створила умови для більш швидкого процесу концентрації промисловості, ніж на Уралі. Особливо інтенсивно розвивалися галузі, що забезпечували виготовлення засобів виробництва. Так, 70 найбільших шахт давали 89 % усього видобутку вугілля Донецького басейну. Схожою була ситуація і в металургійній промисловості.

За всіх позитивних моментів процесу створення загаль-норосійського ринку та ринкової модернізації господарства, усі зміни B економіціпррводилися, насамперед, в інтересах імперії, а не українських земель, що входили до її складу. Тому український ринок не міг бути комплексним і збалансованим. Він створювався із сильним креном у видобувні, сировинні галузі та зі значним відставанням у галузях легкої промисловості, у виробництві готових товарів. Новостворюваний ринок засобів виробництва за темпами і масштабами набагато випереджав розширення ринку предметів споживання.

Українські дослідники, враховуючи специфіку підлеглого становища України в складі двох імперій та особливості націон розвитку, а також вивчаючи переваги ринкового господарства в країнах Зах Європи, намагалися використати і позитивний світовий досвід, і національні особливості становлення підприємницьких відносин.

Особливе місце в  дослідженні процесів генезису ринкового  господарства належить І.Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р. під час становлення капіталіст відносин у 70—80-х рр. ІXст. Вернадський намагався довести переваги найманої праці і вже виходячи з цього 
аналізував екон ефективність общинної та приватної форм власності, висловлюючись на користь останньої. Вчений обгрунтував також більш високу ефективність економіки, заснованої на відносинах ринкового обміну. 

Учений вважав, що для суспільства більш ефективним є «господарство у великих ділянках при окремому, роздрібленому володінні».

Слід наголосити, що до питання про велике та дрібне виробництво, їх співвідношення та роль у національному господарстві спостерігався неабиякий інтерес у науковій літературі 60-х років XIX ст. Більшість українських дослідників (Т. Ф. Степанов, C А. Подолинський, М. I. Зібер, М. X. Бунге, а пізніше В. Я. Желєзнов, М. I. Туган-Барановський, Д. I. Піхно) в укрупненні виробництва вбачали не тільки одну з передумов формування підприємницьких відносин, а й характерну рису ринкового господарства.

Цю позицію обстоював професор Київського університету М.І.Зібер. Він наголошував на прогресивності капітал виробництва, аналізував його основні інститути: приватну власність, конкуренцію, капіталістичну кооперацію тощо.

Аналогічної позиції щодо висвітлення характерних рис пореформеного розвитку України дотримувався й видатний укр мислитель Подолинський. Учений виходив з того, що екон розвиток України відбувається в контексті розвитку країн Зах Європи, а отже, повторює етапи їхньої еволюції. У праці «Ремесла і фабрики на Україні» Подолинський аналізував три стадії розвитку капіт відносин у пром-ті: «pемесло, мануфактуру і великий фабричний здобуток». При цьому вчений підкреслював, що зазначені форми зв'язані між собою, «виростають одна з одної, але нерідко живуть і поруч в одну добу і надають допомогу одна одній, або борються між собою». Таким чином, C А. Подолинський дійшов висновку щодо прогресивності капіталізму порівняно з замкнутим феод господарством.

Обстоюючи шлях капіталістичного розвитку як історично обумовленого, незаперечного та більш прогресивного, М. Бунге, проте, був категоричним противником соціальних потрясінь, яких зазнала Зах Європа, утверджуючись на шляху розвитку ринкових відносин. Ha його переконання, Росія мала всі можливості досягти вагомих економічних результатів без потрясінь, узявши курс на проведення ліберальних реформ. Він відзначав прогресивність акціонерної форми власнасті, уважав позитивним процес концентрації виробництва й банківської справи.

81.Роль держави  у економічному розвитку України пореформеного періоду.

Реформи 1848p. B Австро-Угорщині та 1861 p. у Росії мали багато спільного. Як прогресивний крок у суспільному розвиткові, вони в цілому створили умови для генезису підприємницьких відносин, здійснення промислового перевороту та підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної мережі та розширення ринків збуту для капіталістичного виробництва.

Щодо західних територій України, що входили до складу Австро-Угорщини, то законами Угорського сейму та Віденського парламенту (1848 p.) було скасовано панщину та кріпосні повинності селянства Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни стали вільними громадянами, власниками земельних наділів, було розширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщиками.

Стосовно Селянської реформи 1861 p. в Росії слід зазначити,  що вона також помітно прискорила процес трансформації суспільства в бік його капіталістичної Диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кількох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі — і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини. Завдяки реформі селяни одержали від поміщиків у подвірне або общинне користування польову землю, за що мали виконувати деякі повинності на користь поміщика.

Особливістю Маніфесту 1861 p. було те, що він став першим кроком до поетапних, хоча часто непослідовних, змін у суспільстві, які відбувалисяпротягом другої половини XIX— початку XX ст. Економічні зрушення (скасування панщини та позаекономічних форм примусу перетворення землі на об'єкт купівлі- продажу, наділення селян землею) доповнювалися змінами в політичному (особиста незалежність селян відпоміщиків) й адміністративному (селянське самоврядування, просвітницька діяльність земств) механізмах, соціальному житті суспільства.

Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 p. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модернізації суспільства. Протягом 60-х pp. XIX ст. були проведені також земська і судова реформи, запровадженоселянське самоврядування. Завдяки військовій реформі (1874 p.) відбулися перетворення у військовій справі: були відмінені рекрутські набори, скорочено строк служби, розроблена система заходів щодо технічного переозброєння армії.

82.Загальна  характеристика основних напрямів української економічної думки другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Досліджуючи кардинальні зміни в пореформеній еволюції економіки України, вітчизняні науковці зауважували про зміни в розвитку продуктивних сил суспільства, відносин власності, у динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці. Ринковий тип розвитку передбачав функціонування економіки, що базується на приватній власності на засоби виробництва, активізацію товарно-грошових відносин, вільне ціноутворення, розвиток інститутів приватного підприємництва, діяльність яких забезпечується законодавчими актами.

Більшість українських учених цього періоду були певні, що національна модель ринку повинна передбачати відведення ролі держави в регулюванні господарських процесів.

Аналіз основних принципів функціонування економіки ринкового типу був викладений ще класичною школою, зокрема у працях А. Сміта й Д. Рікардо. До кінця XIX ст. проблеми генезису та розвитку ринкових відносин у світовій екон думці були доповнені розробками маржиналістів, оригінальними теоріями німецької історичної школи. Дослідження українських учених свідчать про переважне використання ними теоретичних надбань німецької істор школи. Ідея державного регулювання екон процесів, яка мала на меті послаблення соціальної напруженості в суспільстві, підтримку національної промисловості також плідно використовувалася в працях українських учених. Значно меншою мірою позначився на їхніх розробках вплив марксистської економічної теорії, за винятком хіба що М. Зібера. Проте це неозначало, що вітчизняні економісти не були знайомі з марксистською екон теорією.

Для представників україн екон думки з питань становлення підприємницьких відносин був спільним системний підхід до аналізу та висвітлення означених проблем. Тобто в кінці XIX ст. у вітчизняній екон теорії поступово формувалася інституційна наукова традиція, котра була перервана на націон терені періодом розвитку командно-адміністративної системи, а на 3aході вилилася в потужний напрям економічної думки — інституціоналізм.

Найбільший науковий інтерес у працях досліджуваного періоду викликала проблема ринку: його економічна сутність, умови розширення та розвитку, вивчення ринку як основного регулятора цін і пропорцій у народному господарстві, питання функціонування ринкового механізму, впливу ринкових важелів на виробництво, попит і пропозиціютощо.

У працях відомого економіста П.Струве проблемам генезису ринкових відносин надавалося надзвичайно важливе значення. По-перше, вчений стверджував, що тільки ринкове господарство спроможне забезпечити країні потрібну екон динаміку. По-друге, П. Б. Струве був певен, що це історично необхідний шлях. По-третє, виділяючи у своїй концепції «первинне» (натуральне) і «вторинне» (грошово-цінове) типи осподарювання та порівнюючи їх, учений дійшов висновку, що екон та культ прогрес суспільства можливий лише за умов «вторинного», конкурентно-ринкового господарства.

За умов розвитку мінових відносин актуальність вивчення ринкових проблем зростала. Про це писав, зокрема, В. Желєзнов, наголошуючи, що питання про ринки для цієї епохи господарського розвитку набуває надзвичайно важливого значення. Учений справедливо зауважував про становлення ринкової системи, в основі якої лежить відокремлення с/г та промисловості, спеціалізація останньої, швидкий розвиток обробної промисловості порівняно із с/г, що потребує розширення територій обміну.

Характеризуючи еволюцію поглядів М. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку як пункту продажу товару до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи 3 огляду на зрослу роль ринкових взаємозв'язків у суспільстві кінця XIX ст. учений дійшов висновку, що ринок є центральною силою, яка керує всім капітал господарствомі відіграє вирішальну роль у його розвиткові.

Грунтовне дослідження ринкових відносин характерне і для представників Київської психологічної школи, зокрема, М.Бунге, О.  Біли-мовича, П.Струве, В.Желєзнова, в яких ринкове господарство аналізувалися як системне утворення.

О.Білимович, зокрема, не поділяючи взглядів К. Маркса стверджував, що затрати праці — це не єдина умова товарного обміну. Ha думку вченого, якщо товар позбавлений корисності, він не може бути предметом купівлі-продажу на ринку, а отже і не має мінової цінності.

Ринок як комплексне, системне утворення був також предметом дослідження В.Желєзнова. Він зокрема, зазначав, що під ринком розуміє одну із сторін сучасної екон організації на основі функціонування якого не тільки реально визначається сукупність суспільних потреб, але й забезпечується еквівалентність процесів обміну та рівноважний розвиток економічної системи в цілому.

83.Київська  соціально-психологічна школа про  закономірності та особливості  ринкової еволюції в Україні (М.Бунге, Д.Піхно, О.Білімович та інші).

Грунтовне дослідження ринкових відносин характерне і для представників Київської психологічної школи, зокрема, М.Бунге, О.  Біли-мовича, П.Струве, В.Желєзнова, в яких ринкове господарство аналізувалися як системне утворення.

У працях відомого економіста П.Струве проблемам генезису ринкових відносин надавалося надзвичайно важливе значення. По-перше, вчений стверджував, що тільки ринкове господарство спроможне забезпечити країні потрібну екон динаміку. По-друге, П. Б. Струве був певен, що це історично необхідний шлях. По-третє, виділяючи у своїй концепції «первинне» (натуральне) і «вторинне» (грошово-цінове) типи осподарювання та порівнюючи їх, учений дійшов висновку, що екон та культ прогрес суспільства можливий лише за умов «вторинного», конкурентно-ринкового господарства.

О.Білимович, зокрема, не поділяючи взглядів К. Маркса стверджував, що затрати праці — це не єдина умова товарного обміну. Ha думку вченого, якщо товар позбавлений корисності, він не може бути предметом купівлі-продажу на ринку, а отже і не має мінової цінності. У своїх дослідженнях ринкової ціни Білимович наголошував на необхідності поєднання об'єктивних факторів у вигляді затрат праці та рідкісності благ, суб'єктивних — у вигляді потреб та їхньої корисності, а також чинників неекономічного порядку (соціальних, культурних, політичних тощо). Тільки з таких позицій можна пояснити механізм попиту й пропонування, а також зрозуміти сутність обміну та ринкової ціни.