Пропозиції щодо вдосконалення системи планування та етапи впровадження стратегії зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві

Для розроблення стратегії  можуть бути використані такі методи: криві освоєння; цикли життя товару; матричні.

Метод кривих освоєння враховує залежність витрат на виробництво від його обсягів і дозволяє визначити додаткові витрати на освоєння виробництва та точку його беззбитковості.

Метод циклу життя товару передбачає врахування пріоритетних стратегічних напрямів дій на кожній його стадії.

Матричний метод ґрунтується на побудові матриці, яка має дві осі координат: на одній осі фіксується оцінка перспектив розвитку ринку, на іншій - рівні конкурентоспроможності відповідного стратегічного центру господарювання. Аналіз матриці дає можливість визначити генеральну стратегію фірми.

Практична реалізація базової  стратегії забезпечується ресурсною і функціональною субстратегіями. Групу ресурсних субстратегій становлять такі внутрішні стратегії: фінансово-інвестиційна; кадрів і соціального розвитку; технічного розвитку; матеріально-технічного забезпечення; організаційна.

До функціональних належать стратегії: науково-дослідних і конструкторських робіт; маркетингова, логістична та виробнича системи.

Середньострокове планування. Головним планом підприємства є п'ятирічний план, у якому визначаються напрями і показники виробничо-господарської діяльності у відповідності з перспективами розвитку ринку, галузі та економіки країни. Об'єктами довгострокового та середньострокового планування є організаційні структури підприємств; виробничі потужності; інвестування; бюджет; НДКР; стан і тенденції ринку. Фірми практикують так зване безперервне планування. Для цього вони користуються перехідними планами. Сутність цього методу планування полягає в тому, що перспективний (п'ятирічний план) щорічно оновлюється з урахуванням змін, які відбулися протягом року і за рахунок цього підприємство завжди має чіткий дійовий план своєї діяльності.

Короткостроковий план за умови існування перехідного  плану є складовою частиною перспективного плану. Але він має й самостійне значення і, на відміну від перспективного, коригується рідко. Особливому контролю підлягає виконання показників фінансового плану. Як правило, не дозволяється виділяти додаткові капітальні вкладення протягом року, якщо це не передбачено планом.

Поточний річний план складається з таких розділів:

• план постачання матеріальних та сировинних ресурсів;
• план виробництва продукції в натуральному й грошовому вимірах та асортименті;
• план руху запасів продукції та сировини;
• план рекламних заходів та його бюджет;
• кошторис витрат;
• план продажу та прибутку;
• інвестиційний план поточного року;
• план науково-дослідних робіт;
• короткостроковий фінплан (витрати);
• короткострокове планування балансу та фінансів.

Оперативно-виробниче  планування передбачає складання розгорнутих календарних планів на місяць, декаду, тиждень, добу, зміну. Контроль за виконанням оперативних планів здійснює диспетчер, який оперативно регулює процес виробництва.

Кожний вид планів планової системи підприємства має  цільову спрямованість і забезпечує виконання відповідних завдань  економічного, науково-технічного та соціального розвитку підприємства.

Перспективне  та поточне планування є одним  з видів техніко-економічного планування. Головним методом техніко-економічного планування є балансовий метод, за яким визначають систему взаємозалежних показників: наявність та потребу в ресурсах, їх використання, джерела надходжень та їх розподіл, а також приведення в єдину систему кількісних та якісних показників перспективного й поточного планів.

На підприємствах складають  баланси основних фондів, робочої сили, матеріальних, фінансових та енергетичних ресурсів. Баланс основних фондів (виробничих потужностей) характеризує їх рух та дає змогу розрахувати коефіцієнти їх оновлення та вибуття. Складаються також баланси робочого часу обладнання, робітників для визначення можливості виконання виробничої програми.

Матеріальний баланс визначає потребу в матеріалах згідно з виробничою програмою та джерела  їх надходження.

Енергетичний  баланс допомагає визначити загальний  обсяг енергоспоживання, джерела надходження енергії та витрати на її купівлю.

У фінансовому балансі  порівнюють надходження і доходи з витратами, а також визначають суми платежів у бюджет.

Метод "Точно в термін". Його застосовують для організації роботи всіх підрозділів фірми. Він полягає в узгодженні планів їх діяльності з загальним планом фірми. Мета методу полягає в забезпеченні поставки продукції (сировини) підприємств-поста-чальників точно в той термін, коли закінчується попередня партія поставки. Метод дозволяє унеможливити великі запаси продукції та сировини або звести їх до мінімального рівня і зменшити площі складських приміщень.

Метод вивчення ринку  споживчих товарів. Фірми, які виробляють споживчі товари, реалізують свою продукцію через роздрібну мережу, а також через незалежну від фірми торгову мережу. І в першому, і в другому випадках для планування обсягу реалізації продукції фірма вивчає ринок своїх товарів.

Вивчення ринку здійснюється за такими напрямами: визначення товарів або груп товарів, які користуються підвищеним попитом у споживачів, дослідження тенденцій збуту товарів у окремих регіонах, за групами споживачів та сезонної динаміки збуту. Отримані дані допомагають визначити ємність ринку окремих районів і в цілому в країні. Ця інформація дає можливість визначити місце розташування нових торгових об'єктів, а також розширити та модернізувати існуючі.

Деякі підприємства практикують  складання карт основних ринків збуту  не тільки своїх товарів, а й товарів  конкурентів.

Підприємства також  вивчають залежність попиту на свій товар від видів та способів пакування, фасування та дизайну. Такий аналіз дає змогу точніше визначити структуру попиту.

Одним з ефективних методів  планування, який передбачає застосування графічних методів та комп'ютерних систем, є система сіткового планування і управління (СПУ). Система моделювання дає можливість оптимізувати планові показники на стадії їх розрахунку і завчасно усунути "вузькі" місця, які виявляються при розрахунку та аналізі моделі.[35,с. 10,11,12]

У ринкових умовах організація, планування, мотивація, контроль і регулювання, які необхідні для формування і досягнення цілей, повинні бути як результативними, так і ефективними.

Відомий вчений у сфері управління П. Друккер, підкреслив, що результативність є наслідком того, що "робляться потрібні і правильні речі". А ефективність - наслідок того, що "ці речі створюються правильно" [13]. Планування в цьому випадку виконує велику роль, вирішуючи питання про те, якими повинні бути цілі організації, що повинна робити організація і як це робити. Саме за допомогою планування керівництво підприємства прагне встановити основні напрями для прийняття рішень, які забезпечать цей процес як єдине ціле.

Таким чином, сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обґрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхідних для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв 'язку. Планування є основною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства.

Розглядаючи планування у вузькому розумінні, його можна визначити як систематизовану підготовку рішень. Планування, з цієї точки зору, означає системну підготовку до формування майбутнього стану підприємств. Головний сенс планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації та координації всіх процесів, виявлення ризиків і зниження їх рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін.

Основними загальними функціями управління підприємства є планування і прогнозування, організація, координація і регулювання, активізація і стимулювання, облік, аналіз і контроль.

Планування у структурованій за різновидами управлінській діяльності є основою для прийняття управлінських рішень.

Прогнозування в управлінському циклі передує плануванню і його завдання полягає в науковому передбаченні розвитку виробництва, а також у пошуку рішень, які забезпечать розвиток виробництва та його частин в оптимальному режимі.

Організація - це діяльність, що направлена на створення та розвиток структури господарської системи, включає регламентацію окремих елементів процесу управління і, залежно від об'єкту, поділяється на організацію виробництва, організацію праці і організацію управління.

Завданням координування є забезпечення необхідної узгодженості дій працівників підприємства, тобто координація їх дій відповідно до плану.

Функція регулювання полягає в ефективному регулюванні та забезпеченні нормального проходження виробничих процесів на підприємстві. Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні імпровізовані рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації і безпосередньо перед їхньою реалізацією. Сутність регулювання за даним підходом полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і наданні розпоряджень щодо його виконання. Тому регулювання вважається частиною процесу планування.

Облік є базою для планування та аналізу виробничо-господарської діяльності з метою контролю та підвищення ефективності виробництва шляхом виявлення резервів.

Роль контролю як функції управління полягає в тому, що він є засобом здійснення зворотного зв'язку в системі управління. Головний його сенс - у створенні гарантій виконання планових рішень.[34,с.12]

До процесів контролю включають:

- визначення результатів діяльності на основі зіставлення результатів здійснення рішень із запланованими;

-  порівняння показників очікуваного і фактичного виконання планів;

- аналіз ймовірних відхилень від запланованих показників;

-  перевірка припущень;

-   перевірка методичної та змістової узгодженості планового процесу.

Активізація в управлінні досягається комплексним застосуванням методів морального і матеріального стимулювання. В основі матеріального стимулювання знаходяться матеріальні потреби особистості, а в основі морального - соціальні потреби людини (потреби в спілкуванні, повазі тощо).

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конкретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнення, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

Оскільки  на будь-якому підприємстві планування базується на неповних даних, навіть якщо на ньому чітко налагоджена система бухгалтерського і статистичного обліку, існує проблема в тому, що деякі аспекти функціонування економічної системи не піддаються оцінці, а залежать від зовнішнього середовища, яке характеризується швидкою мінливістю. В західній економіці ця мінливість пояснюється, в першу чергу, високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуальним і швидкозмінним характером.

Вимоги з  боку попиту диктують зрушення інших  факторів зовнішнього середовища: технологій, комунікацій, соціальних відносин тощо. Показники ринку стають вихідними для складання плану підприємства. Тому при прийнятті рішень потрібно опиратись на постійне поновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і підходів. Оскільки прийняття рішень може здійснюватися за невизначеності умов, тобто враховувати декілька гіпотез зміни навколишнього середовища, коли може бути задана ймовірність тієї чи іншої ситуації, то рішення можуть бути прийняті з ризиком. Якщо ж немає можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилами так званого "феномену невизначеності".

Оцінка зовнішнього  середовища здійснюється для того, щоб:

1. виявити зміни, що існують у середовищі;
2. визначити, які фактори зовнішнього середовища можуть становити загрозу для підприємства. Наприклад, контроль діяльності конкурентів дозволить керівництву підприємства постійно бути готовим до всіляких дій конкурентів;
3. оцінити, які фактори зовнішнього середовища можуть сприяти досягненню цілей діяльності підприємства.

При аналізі  зовнішнього середовища можна отримати наступні важливі результати: запрогнозувати непередбачувані обставини, розробити  заходи щодо їх запобігання, перетворити потенційні загрози та ризики у вигідні можливості.

Новим явищем у теорії та практиці сучасного управління, економічного аналізу, планування, управлінського обліку та менеджменту є контролінг. Термін "контролінг" походить від англійського "to control " - контролювати, керувати Контролінг переводить підприємства на якісно новий рівень управління, направляючи діяльність різних служб та підрозділів підприємства на досягнення оперативних та стратегічних цілей.[34,с.13]

Основними концепціями контролінгу є концепції, орієнтовані на систему обліку, на управлінську, інформаційну систему та систему управління з акцентом на планування, контроль та координацію. Суттю концепції, орієнтованої на систему управління з акцентом на планування і контроль, є участь у плануванні та контролі діяльності структурних підрозділів. Роль та завдання контролінгу в плануванні полягає в координації планів різного рівня та розробці консолідованого плану підприємства, розробці методів планування, графіків складання планів, надання інформації для складання планів, перевірці планів, складених підрозділами підприємства. Координуючи діяльність всієї системи управління підприємством на досягнення поставлених цілей, контролінг виконує функцію "управління управлінням". Розглядаючи планування як функцію контролінгу, можна зробити висновок про те, що ціллю цієї функції в системі контролінгу є координація окремих виробничих планів по відношенню до загального плану в рамках як короткострокового, так і довгострокового планування, складання бюджету та розробка планової та цільової інформації.