Пропозиції щодо вдосконалення системи планування та етапи впровадження стратегії зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві

Донедавна середньотривале  планування розраховувалось на 5 років, проте швидкість змін зовнішнього середовища зумовила необхідність скоротити термін цього типу планування приблизно до 2-3 років.

В сфері зовнішньоекономічної діяльності середньотривалі плани вирішують завдання, пов'язані з перебудовою існуючих виробничих потужностей, оновленням асортименту, розширенням чи звуженням експорту (імпорту), пошуком нових ринків збуту і т.д.

Короткочасне планування – вироблення планів на 1-2 роки.

Зазвичай це річний план. який нараховує в собі конкретні завдання по здійсненню експортно-імпортних операцій. Вони (операції) містять інформацію про строки, об'єми, асортимент, черговість поставок і т.ін.

Весь процес планування зовнішньоекономічної діяльності, як і внутрішньофірмового, можна умовно поділити на дві стадії [25, c.60]:

1. розробка стратегії зовнішньоекономічної діяльності (стратегічне планування).

2. визначення тактики здійснення виробленої стратегії (оперативне чи тактичне планування).

Стратегія виробничого  підприємства – це сукупність головної мети і основних способів досягнення накресленої мети. Інакше кажучи, розробка стратегії підприємства означає визначення загальних напрямків його розвитку.

Розробка стратегії зовнішньоекономічної діяльності означає визначення основних напрямків діяльності фірми в міжнародній сфері, на світовому ринку. Важливо ще раз підкреслити. що стратегічні плани розвитку зовнішньоекономічної діяльності повинні бути інтегровані в загальну стратегію розвитку підприємства в цілому.

Стратегічне планування зазвичай розраховане на довгий період, хоч на багатьох підприємствах стратегія базується на середньотривалому плануванні (другий спосіб більш прийнятний для підприємств України, що працюють в умовах великої невизначеності).

В галузі зовнішньоекономічної діяльності стратегічне планування може охоплювати період від 4 до 7 років.

Стратегічне планування – це не функція часу, а насамперед функція направленості. Вона не просто зосереджена на даному періоді часу, а нараховує в собі сукупність глобальних ідей розвитку підприємства, в тому числі в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Тактичне планування як правило охоплює короткочасний  і середньотривалий періоди від 0,5 до 2 років (зазвичай рік). Воно має  справу з вирішенням того, як повинні  бути розраховані ресурси підприємства для досягнення стратегічної мети. Якщо головним питанням стратегічного планування є питання: "Чого хоче досягти підприємство?", то тактичне планування спрямоване на вирішення іншого питання: "Як підприємство повинно досягти такого стану?".

Процес планування зовнішньоекономічної діяльності в свою чергу полягає з цілого ряду етапів (фаз).[25, c.63]:

1-ий. Визначення місії  і комплексу завдань. Складання  "дерева завдань".

2-ий. Аналіз і оцінка  внутрішнього і зовнішнього середовища. Інколи даний етап передує  етапу визначення завдань.

3-ій. Стратегічний аналіз. Фірма порівнює завдання і  результати дослідження факторів  внутрішнього й зовнішнього середовища, визначає розрив між ними, формує  різноманітні варіанти стратегій.

4-ий. Порівняння і визначення  одної з альтернативних стратегій, її розробка.

5-ий. Готується остаточний  стратегічний план діяльності  фірми в галузі ЗЕД.

6-ий. Середньотривале  планування. Розроблення середньотривалих  планів і програм.

7-ий. На основі стратегічного  і середньотривалого планування  розробляються річні оперативні плани і проекти.

8-ий. Контроль за виконанням  рішень, втілених у планах. Цей  етап не являється стадією  безпосереднього процесу планування, проте він має важливе значення  для планування і реалізації  стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства, тому що дає можливість більш раннього виявлення можливого розриву між плановими показниками і фактичним виконанням та внесення відповідних корективів в цей процес. В цілому процес планування являє собою нібито замкнутий цикл з прямим і зворотнім зв'язком.

Результатом процесу  планування являється система планів, яку можна поділити на такі елементи:

1. Стратегічний план (чи  генеральний план), який частіше  всього складається на 5 років.

2. Загальнофірмовий план, основу якого складає "план розвитку", що містить в собі і розвиток зовнішньоекономічної діяльності.

3. Оперативні плани  підприємства. Вони можуть містити  в собі загальнофірмові плани  поточної діяльності підприємства, а також поточні плани підрозділів.

Крім планів на підприємстві можуть розроблятися програми і проекти.

Виділяють три основні типи стратегії розвитку підприємства в галузі зовнішньоекономічної діяльності [14, c.53]:

1.насиченість ринку. Мета даної стратегії полягає в забезпеченні економічного росту на освоєних ринках з традиційними товарами. Ця мета може бути досягнута за рахунок зниження стягнень (відповідно, і цін в порівнянні з конкурентами), підвищення якості товарів.

2. диференціація продукту. Можливі два варіанти даної стратегії:

а) імпортується товар, відомий за кордоном, але не відомий у своїй країні, або налагоджується його виробництво на основі здобутої ліцензії;

б) експортується товар, освоєний у своїй країні, але не відомий на іноземному ринку, чи налагоджується виробництво даного товару за кордоном. Ефект досягається за рахунок монопольного становища даного підприємства в своїй країні чи за кордоном.

3.диверсифікація виробництва. Дана стратегія передбачає початок виробництва за кордоном принципово нової продукції, раніше не властивої для підприємства. В результаті диверсифікації створюються кращі умови для господарського маневру, розширюються можливості впливу на економіку підприємства несприятливої світової господарської кон'юктури, в тому числі погіршення "умов торгівлі". Цим самим скорочується ризик, характерний для вузькоспеціалізованих фірм.

Форми планування. Види планів

Теорія планування визначає зміст загальнодержавного планування соціально-економічного розвитку, реалізації технічної, економічної та соціальної політики, розміщення продуктивних сил по території країни, її зовнішньоекономічні зв'язки.

В плануванні виділяють  три сторони:

• соціально-економічна;
• методологічна;
• організаційна.

Соціально-економічна сторона  планування основана на пізнанні економічних законів, відображенні економічної політики держави при плануванні економічного та соціального розвитку підприємства.

Методологічна сторона  планування являє собою сукупність принципів та методів планування, є інструментом дослідження впливу на економічні та соціальні процеси.

Організаційна сторона планування відображає структуру планових органів, технологію розробки планів.

В період переходу економіки  до ринкових відносин розвиваються наукові основи планування, вдосконалюються його форми і методи, змінюється склад і зміст планових документів.   На практиці використовують наступні системи планування:

За змістом планування є:

• директивне
• індикативне

Директивне планування - це процес розробки планів, які мають силу закону, є обов'язковими для їх виконання суб'єктами господарської діяльності, вміщують комплекс заходів щодо забезпечення їх виконання. Директивні плани носять адресний характер, посадові особи несуть відповідальність за виконання планових завдань. В колишньому СРСР директивне планування використовувалось з метою прямого впливу центральних органів на всі ланки народного господарства для досягнення визначених завдань та напрямків загальнодержавного розвитку.

Плани носили директивний  характер, були досить деталізованими. Система планування не відрізнялася оперативністю та гнучкістю, обмежувала ініціативу підприємств у впровадженні інноваційних проектів, результатів науково-технічного прогресу, новітніх технологій, що негативно впливало на якість продукції та її конкурентоздатність на світовому ринку. Разом з тим, деякі елементи директивного планування можуть бути використані в ринкових умовах у певних випадках, які повинні чітко обумовлюватись та обмежуватись.

Індикативне планування являє собою поширену у всьому світі форму державного планування, є засобом реалізації соціально-економічної політики держави, основним методом її впливу на хід функціонування ринкової економіки. Індикативний план не має обов'язкового для виконання характеру. Основу індикативного плану складають обов'язкові завдання, але їх число обмежене і в цілому план носить рекомендаційний, спрямований характер.

Як інструмент управління, індикативне планування найчастіше використовується на макрорівні. Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори - це параметри, які характеризують стан і напрямки розвитку економіки, розроблені органами державного управління в ході формування соціально-економічної політики. Індикатори відображають види та напрями державного впливу на господарські процеси з метою досягнення вказаних параметрів.

В якості індикаторів використовують показники, які характеризують структуру, динаміку, ефективність економіки, стан фінансів, грошовий обіг, зайнятість та якість життя населення. Основним завданням плану є виявлення тих параметрів економіки, які можуть бути уточнені, скориговані, якщо економічний розвиток країни буде йти не по визначеному сценарію.

 

 

 

 

 

 

1.2. Методика планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

 

Підприємство  здійснює свою діяльність згідно з  внутрішньозаводським планом. Воно намагається за рахунок удосконалення планування та організації виробництва знизити собівартість продукції, підвищити її конкурентоспроможність, забезпечити переваги над конкурентами та розширити сегменти свого ринку. Процес планування передбачає визначення головних цілей підприємства і шляхів їх досягнення. У ринковій економіці головними напрямами планування є збут, виробництво, постачання і фінанси. Процес розроблення планів охоплює чотири етапи:

• прогноз тенденцій ринку та визначення загальних цілей підприємства;
• визначення короткострокових та середньострокових конкретних цілей на термін 1, 2, 3, 5 років;
• вибір ефективних шляхів і засобів для досягнення визначених завдань;
• організація контролю за виконанням завдань шляхом порівняння планових та звітних показників планів і відповідних показників конкурентів.

Складання оптимальних  планів потребує використання достатньої зовнішньої та внутрішньої інформації. Для успішного вирішення завдань розвитку підприємства плани повинні передбачати безперервний технічний прогрес, підвищення продуктивності праці , збільшення обсягів виробництва й реалізації продукції, задоволення попиту цільових споживачів, ефективне використання основних виробничих фондів та оборотних коштів, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, зниження собівартості, підвищення прибутковості та розширення ринку збуту.

Поряд з вирішенням виробничих питань плани мають передбачати створення сприятливих умов для підвищення якості життя та добробуту працівників підприємства шляхом створення та розвитку соціальної інфраструктури і застосування відповідних мотиваційних заходів.

Широке коло виробничо-комерційних  питань, які вирішує сучасне підприємство, його складна виробнича та організаційна структура, що передбачає наявність численних виробничих та функціональних підрозділів, а також різні терміни підготовки і виробництва продукції в умовах безперервного науково-технічного прогресу зумовлюють створення системи планування діяльності підприємств. У системі планування плани підприємств класифікують таким чином. За об'єктами планування:[36,c.11]

• загальногосподарське планування, яке передбачає планування господарсько-фінансової діяльності підприємства як самостійної юридичної особи;
• внутрішньовиробниче планування, яке передбачає створення фінансових центрів відповідальності в усіх підрозділах підприємства (виробничих, обслуговуючих, допоміжних та функціональних службах);
• цільові плани - програми.

За тривалістю планових періодів:

• довгострокове (стратегічне) планування (10-15 років):
• середньострокове стратегічне планування (5 років);
• поточне (річне) планування;
• оперативне планування (складання планів на годину, добу, декаду, місяць).

Стратегічний план фірми - це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій для досягнення довгострокових цілей та основні напрями діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.

Стратегічне планування здійснюється поетапно в такій послідовності:

• визначення місій та формулювання стратегічних цілей діяльності;
• аналіз середовища та ринкової кон'юнктури;
• оцінка підприємницького потенціалу і перспектив розвитку фірми згідно з визначеними цілями;
• аналіз варіантів та вибір оптимальної генеральної стратегії;
• розроблення ресурсних та функціональних субстратегій підприємства;
• практичне виконання плану, контроль і оцінювання соціально-економічних результатів.