Поліпшення ефективності використання виробничої потужності підприємства на прикладі ВКФ ТОВ «Істр»

     2.Якість предметів праці (сировини, матеріалів, напівфабрикатів) впливає на часову продуктивність технологічного устаткування і трудомісткість одиниці продукції, а отже, і на величину виробничої потужності. Характер цього впливу полягає в наступному:

• процентний вміст корисної речовики (заліза в руді, сухих речовин у томатах, цукру в цукровому буряку, олії в зернах соняшника) визначає вихід продукту з одиниці перероблюваної сировини, тобто часову продуктивність устаткування в одиницях готової продукції;
• якість заготовок, що характеризується ступенем наближення їх геометричних параметрів до параметрів деталей, що виготовляються (иіо багато в чому залежить від рівня прогресивності застосовуваної технології), визначає машиномісткість металорізальних операцій і, відповідно, трудомісткість одиіпщі продукції.

     3. Рівень організації праці впливає як на величину норм виробітку, так і на ступінь їх виконання робітниками, що багато в чому визначає прогресивну трудомісткість одиниці продукції, а отже, і величину виіробничої потужності.

     4. Кваліфікаційний і культурно-освітній рівень виробничого персоналу багато в чому визначає можливості впровадження сучасних наукомістких технологій і, як наслідок, ступінь прогресивності застосовуваних технологічних процесів, а відповідно і одиничну продуктивність устаткування. Значний вплив рівень кваліфікації робітників справляє і на ступінь виконання норм виробітку, визначаючи прогресивну трудомісткість одиниці продукції. 

     1.3. Методологія розрахунку виробничої потужності підприємства 

     Сьогодні не існує загальноприйнятої методики для визначення виробничої потужності підприємства. У різних галузях економіки застосовуються різні методи, за якими визначається виробнича потужність підприємств. Основні з них такі.

     Метод ключового обладнання — найдавніший метод оцінки виробничої потужності. Застосовується в тих галузях, у переліку засобів праці яких є ключове обладнання.

     Ключове обладнання — це такий вид обладнання, який становить обов'язкову частину машинного комплексу певного виробництва і на якому ґрунтуються потужності робочих машин на попередніх та наступних етапах виробництва. Прикладом може бути електростанція, де генератори електричного струму — обов'язкова та дорога частина обладнання електростанції. Потужність генераторів обчислюється в стандартизованих фізичних одиницях — кіловатах та кіловат-годинах, і тому незалежно від конструкції генераторів їхню потужність можна порівняти.[5;c. 123]

     Метод ключового обладнання в деяких випадках можна використовувати і в будівництві. Одним із різновидів методу ключового обладнання є метод розрахунку виробничої потужності за ключовою дільницею. За цим методом виробнича потужність розраховується у такий спосіб. З переліку виробничих дільниць, з яких складається технологічна лінія виробництва, вибирається дільниця, котра визначає виконання виробничої програми в цілому. Як правило, це дільниця з найбільш дорогим, рідкісним і не взаємозамінним основним обладнанням.

     Цей метод може бути успішно використаний для цілей перспективного планування, оскільки він дає змогу пов'язувати потреби та можливості їх задоволення в перспективі без ускладнень планувальних рішень.

     Метод основних виробничих фондів. За цим методом виробнича потужність визначається на підставі даних максимальної потужності устаткування з максимальним терміном його роботи.[5; c.124]

     Проте оцінювання виробничої потужності за основними виробничими фондами ускладнюється незбігом темпів динаміки основних виробничих фондів та величини виробничої потужності. Це пояснюється деякими особливостями функції вартості в окремих галузях та в економіці загалом, а також тим, що зменшення вартості засобів виробництва можливе внаслідок принципово нових технічних рішень.

     Таким чином, метод основних виробничих фондів доцільно застосовувати для орієнтовних розрахунків через неточність результатів, що отримуються.

     Економіко-математичні методи. Ця група методів розрахунку виробничої потужності наймолодша. Застосування економіко-математичних методів дає можливість виявити резерви використання засобів виробництва і визначити виробничу потужність у тих випадках, коли застосування інших методів не можливе з тих чи інших причин.[5;c. 125]

     Уперше економіко-математичні методи стали застосовуватися для визначення виробничої потужності підприємств у США. Одним із різновидів цих методів є розрахунок модифікованого індексу фондовіддачі, застосований відомим ученим Д. Кримером.

     Суть методу модифікованого індексу фондовіддачі полягає в такому. Для кількох років визначається показник фондовіддачі як відношення продукції у порівнянних цінах до залишкової величини основного капіталу. Потім визначається рік, в якому підприємство працювало з повним навантаженням. Добуток показника фондовіддачі в рік з повним навантаженням на залишкову вартість основного капіталу в незмінних цінах у наступному році визначає виробничу потужність в одиницях продукції в досліджуваному році. Ступінь використання виробничої потужності обчислюється як відношення фактичного обсягу продукції до виробничої потужності в одиницях продукції в досліджуваному році.

     Аналізуючи цей метод, можна помітити, що його надійність залежить від вибору базового року. Причому Д. Кример виходить з припущення, що капіталомісткість не є постійною величиною і перебуває під впливом багатьох чинників, зокрема принципово нових винаходів та відкриттів, рівня цін на обладнання тощо.

     До числа економіко-математичних методів розрахунку виробничої потужності належить також метод моделювання, суть якого полягає у визначенні з допомогою багатофакторного регресивного аналізу формули для розрахунку величини виробничої потужності підприємства чи виробництва.[5; c.126]

     Цей метод об'єднує дві основні методики. Сутність першої полягає в тому, що з допомогою теоретичного аналізу відбираються фактори, які впливають на величину формування виробничої потужності. Далі встановлюються форма та ступінь зв'язків між факторами та величиною виробничої потужності шляхом багатофакторного регресивного аналізу.

     Друга методика розрахунку виробничої потужності ґрунтується на створенні регресивної моделі не за значеннями величини потужності, а за обсягом продукції, що випускається, чи виконаних робіт. Така методика простіша, проте менш точна, ніж попередня. Вона може бути використана при перспективному плануванні для орієнтовної, приблизної оцінки ступеня впливу груп факторів на формування величини виробничої потужності.

     Виробничі потужності підприємств визначаються відповідно до основних галузевих положень, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують загальні для більшості галузей економіки  методичні принципи розрахунку виробничих потужностей підприємств, що діють.

     1. Виробничу потужність підприємства  визначають по всій номенклатурі  профільної продукції. При цьому  проводиться можливе скорочення  номенклатури, шляхом об'єднання  окремих виробів в групи на  підставі їх конструктивно-технологічної єдності з виділенням в кожній з них базового представника. Решту частини виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

     Якщо  підприємство випускає декілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництв. При розрахунках потужності багатономенклатурних виробництв в грошовій виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, щодо якої визначається потужність.

     2. Виробнича потужність підприємства  встановлюється виходячи з потужності  провідних цехів (ділянок, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів щодо ліквідації вузьких місць і можливої внутрішньовиробничої кооперації.

     До  ведучих відносяться ті виробничі  підрозділи підприємства, які виконують  головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

     Наприклад, для підприємств чорної металургії ведучими прийнято вважати доменні, сталеплавильні і прокатні цехи; машинобудування і металообробки — механічні, складальні, литейные і ковальсько-пресові цехи; цементній промисловості — печі по виробництву клінкеру; текстильній індустрії — прядильне і ткацьке виробництво. За наявності декількох провідних підрозділів потужність підприємства обчислюється по тих з них, де виконується найбільш трудомісткий об'єм робіт.

     У розрахунки виробничої потужності підприємства включають: а) що все діє і не діє  унаслідок несправності, ремонту  або модернізації устаткування основних виробничих цехів; б) устаткування, яке знаходиться на складі і повинне бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; в) наднормативне резервне устаткування; г) наднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічно технічному устаткуванню основних цехів;

     4. Виробничою потужність підприємства потрібно обчислювати по технічних або проектних (неперевершеним) нормах продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, а також по нормах виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології і сучасної організації виробництва. За відсутності таких норм можна використовувати власні розрахунково-технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20—25%) робочих однакових професій і ланок виробництва.

     5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства використовується показник максимально можливого річного фонду часу (кількості годинника) роботи устаткування. На підприємствах з безперервними процесами виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів, і часу технологічних зупинок устаткування.

     Для підприємств з перервними процесами виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін в годинах за винятком часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленими режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості доби роботи окремих технологічних цехів (ліній).

     6. Розраховується також технологічна здатність (потужність) решти частини виробничих ланок підприємства (разом з провідними цехами або ділянками).

     Такі  розрахунки необхідні для виявлення  невідповідностей між потенційними можливостями випуску продукції (надання  послуг) окремими виробничими підрозділами і забезпечення узгодженої технологічної  пропорційності між взаємозв'язаними  виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають шляхом розрахунку і порівняння коефіцієнтів зв'язаності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу і решти частини виробничих ланок.

     7. Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність.

     Визначення  і регулювання резервної виробничої потужності здійснюється за допомогою розрахунку необхідної кількості резервних агрегатів (групи устаткування) і обґрунтування розмірів експериментально-дослідницьких виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10—15 %, а для підготовки і освоєння виробництва нових виробів — 3—5 % загальній потужності. При цьому слід враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається для підприємств, що досягли рівня використання поточної потужності не нижче 95 % і що випускають більше 25 % нової продукції.[18; c.387]

     При визначенні виробничої потужності підприємства слід виходити з необхідності інтенсивного використання устаткування і площ, забезпечення максимального випуску властивою підприємству  продукції. Розрахунок її виконується по всій номенклатурі продукції, що випускається, а в планованому періоді — по продукції, що передбачається до випуску. При цьому використовують метод приведення номенклатури виробів до одному або декількох видів продукції, що приймається за одиницю через коефіцієнт трудомісткості машинного часу та інші, що відображають специфіку галузі, тобто, наприклад, потужність ділянки:

     Де с — число одиниць устаткування; — трудомісткість обробки приведеної одиниці на ділянці.

     Виробнича потужність підприємства визначається по потужності провідних цехів, а потужність цехів — по потужності провідних ділянок, ліній і агрегатів. На підприємствах, де переважають складальні процеси, в основу розрахунку виробничої потужності приймається виробнича площа.