Планування діяльності підприємств

      Для кількісного аналізу структури  промислового підприємства як виробничої системи використовують велику кількість показників, що характеризують її різні сторони [25,c.135].

        Виробничі ланки характеризуються наступними основними показниками:

      - обсягом випуску продукції;

      - фондоозброєність праці, що визначається  відношенням середньорічної вартості виробничо-промислових фондів до середньоспискової чисельності виробничого персоналу;

      - електроозброєність праці, що  характеризується кількістю споживаної  енергії, що доводиться на одного  робочого (місяць, рік);

      - технічною озброєністю праці,  що визначається відношенням середньорічної балансової вартості основного виробничого устаткування, інструмента, обладнання, оснащення до середньорічної чисельності робітників;

      - виробничою трудомісткістю, що визначається  як сума технологічної трудомісткості  й трудомісткості обслуговування виробництва й включає витрати праці всіх основних і допоміжних робітників [25,c.136].

        Відносини між основними, допоміжними  й обслуговуючими підрозділами  характеризуються наступними основними  показниками: середньосписковою  чисельністю робітників, вартістю основних виробничих фондів, розміром виробничих площ.

        Рівень спеціалізації й кооперування виробництва характеризується наступними основними показниками:

      - часткою спеціалізованого виробництва,  що визначається відношенням  обсягу випуску продукції (у  вартісному або в натуральному  вираженні), виготовленої спеціалізованими цехами і ділянками, до загального обсягу виробництва продукції;

      - коефіцієнтом стійкості спеціалізації,  що характеризує рівень організації  виробництва й ступінь виконання  встановленої по робочих місцях  спеціалізації протягом робочого  часу;

      - рівнем спеціалізації робочих місць, що, у свою чергу, характеризується декількома показниками:

      - кількістю найменувань різних  операцій, що виконується на одному  робочому місці (коефіцієнт серійності);

      - середнім рівнем спеціалізації  робочих місць, що визначається розподілом загальної кількості деталеоперацій, що виконуються за місяць (доба) на ділянці (у цеху), на необхідну для виконання виробничої програми кількість робочих місць;

      - питомою вагою трудомісткості  основної (профілюючої) продукції,  виготовленої на одному робочому місці [19,c.56].

      Ефективність  просторового розміщення підприємства характеризується коефіцієнтами забудови, використання площі виробничих приміщень або території. Цей коефіцієнт визначається відношенням площі, займаної будинками, спорудженнями й устаткуванням, до площі всієї ділянки підприємства. (У вітчизняній практиці коефіцієнт використання території промислових підприємств, побудованих за останні 20-30 років, становить 0,45-0,55, у практиці американських машинобудівних підприємств він досягає 0,8-0,9, а іноді 0,95.)

      Характер  взаємозв'язку підрозділів визначається за допомогою наступних показників:

      - кількості переробок, через які  проходить предмет праці до  перетворення його в готовий  продукт;

      - протяжність транспортних маршрутів  руху напівфабрикатів;

      - вантажообіг між переробками.

        Аналіз розглянутих й інших  показників дозволяє намітити  шляхи створення раціональної  виробничої структури підприємства, що повинна забезпечувати:

      - максимальну можливість спеціалізації  цехів і ділянок, пропорційність їхньої побудови;

      - відсутність дублюючих і надмірно  роздроблених виробничих підрозділів;

      - безперервність і прямоточність виробництва;

      - можливість розширення й перепрофілювання  виробництва без його зупинки [14,c.28] 
 
 

1.2. Види  та типи виробничої структури

     Основу  діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються  у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства. Існує кілька принципів класифікації виробничих структур [1,c.145].

     1. Залежно від підрозділу, діяльність  якого покладена в основу виробничої  структури, розрізняють: цехову, безцехову, корпусну й комбінатську виробничі структури.

     При цеховій виробничій структурі основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відособлена частина підприємства, у якій виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації.

     За  характером своєї діяльності цехи діляться на основні, допоміжні, побічні й  обслуговуючі господарства.

     Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль і спеціалізацію підприємства.

     Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб підприємства.

     Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою й виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

     Обслуговуючі  господарства виконують роботи, що забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.

     У структурі деяких підприємств існують ще й експериментальні (дослідницькі) цехи, що займаються підготовкою й випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт [17,c.259].

     На  невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова структура. Основою її побудови є виробнича дільниця як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича дільниця - це сукупність територіально відособлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

     На  великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані в корпус. У цьому випадку корпус стає основним структурним підрозділом підприємства.

     На  підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість), використовується комбінатська виробнича структура. Її основу становлять підрозділи, що виготовляють яку-небудь завершену складову готового виробу (чавун, сталь, прокат) [23,c.368].

     2. Залежно від наявності основних  і допоміжних процесів розрізняють: підприємства з комплексною й спеціалізованою структурою виробництва.

     Підприємства  з комплексною виробничою структурою мають всю сукупність основних і допоміжних цехів, а зі спеціалізованою - тільки частину. Підприємства зі спеціалізованою структурою діляться на:

     - підприємства механоскладального  типу, що одержують заготівлі  від інших підприємств;

     - підприємства складального типу, що випускають продукцію з деталей, вузлів й агрегатів, виготовлених на інших підприємствах;

     - підприємства заготівельного типу, що спеціалізуються на виробництві  заготовок;

     - підприємства, що спеціалізуються  на виробництві окремих деталей.

       3. Залежно від форми спеціалізації основних цехів розрізняють три типи виробничої структури: технологічну, предметну й змішану.

       При технологічній структурі цехи підприємства спеціалізуються на виконанні певної частини технологічного процесу, створюються за принципом технологічної однорідності. Так, до камтехнологічної спеціалізації відносять:

     - на машинобудівному заводі - ливарні,  ковальські, механічні, термічні;

     - на текстильному підприємстві - прядильні, ткацькі, оброблювальні.

     Така структура має певні переваги:

     - забезпечує більше повне завантаження  устаткування, оскільки в технологічно  спеціалізованому цеху виготовляються  всі деталі, що мають необхідний  вид обробки, для всіх виробів  виробничої програми підприємства;

     - сприяє більше повному використанню матеріалів, оскільки відходи можуть бути затребувані при виготовленні деталей менших розмірів;

     - полегшує керівництво цехом, керування  людьми у зв'язку з однорідністю  технологічних процесів;

     - сприяє застосуванню найбільш  прогресивних технологічних процесів, тому що витрати на впровадження простіше окупити, чим у цехах, організованих по предметному принципі [15,c.99].

     У останньому випадку застосування високопродуктивних процесів й устаткування можливо  тільки при дуже великих обсягах  випуску продукції.

     До  переваг технологічної структури  відноситься також висока кваліфікація робітників, що гарантує випуск продукції високої якості.

     У той же час технологічна структура  має істотні недоліки:

     - у зв'язку з великою номенклатурою  продукції відбуваються більші втрати часу на переналагодження устаткування;

     - кожен цех або ділянка виконує  певні операції і його колектив  не несе відповідальності за  якість виробу в цілому, а також  за дотримання строків випуску  готової продукції;

     - розташування устаткування по однотипних групах (наприклад, групи токарський, фрезерний, свердлильних й інших станків) приводить до нераціональних переміщень деталей, зустрічним перевезенням, збільшенню тривалості циклу;

     - ускладнюються міжцехове оперативно-календарне  планування й диспетчерування виробництва.

     Технологічна  форма спеціалізації цехів і  технологічна виробнича структура  характерні для підприємств одиничного й дрібносерійного виробництва, що випускають вироби різноманітної  й нестійкої номенклатури продукції [6,c.115].

     При предметній структурі цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні якого-небудь виробу, групи однорідних виробів, вузлів, деталей із застосуванням різноманітних технологічних процесів й операцій. У цехах предметної спеціалізації по можливості здійснюється замкнутий цикл виробництва, тому вони часто називаються предметно-замкнутими. Це цехи шестерне верстатобудівному заводі, цехи двигунів, коробки передач, рам, задніх мостів - на автомобільному заводі, цехи чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття й ін. - на взуттєвій фабриці.

     Перевагами цеху або ділянки при предметній структурі такі:

     - кожен цех повністю відповідає  за випуск закріпленої за ним  продукції в строк і певну  якість;

     - устаткування розташовується по  ходу технологічного процесу,  що створює передумови для організації потокового виробництва, сприяє скороченню тривалості виробничого циклу;

     - спрощуються міжцехове оперативно-календарне  планування й диспетчерування  виробництва [21,c.203].

     Однак така структура має й недоліки:

     - кожен цех повинен мати у своєму розпорядженні повний комплект обладнання для виготовлення продукції, що приводить до збільшення загальної кількості устаткування на підприємстві;

     - частина устаткування не довантажується  через малий обсяг такого виду  робіт у цеху;

     - можуть погіршуватися умови праці, тому що в єдиній взаємозв’язаній системі машин цехи іноді перебувають поруч високовиробничого устаткування, камера для фарбування деталей, піч для термообробки й т.д.;