Место и роль руководителя проектом

І нарешті, сьогодні фірми виросли настільки, що одноособове  управління ними стало практично  неможливим. Крім того, у керівників додалося і багато зовнішніх функцій, у тому числі взаємодія з партнерами, профспілкою, державними і політичними  діячами. Кожним напрямком займався самостійний керуючий, тому глава  корпорації ставав менеджером-організатором, основний обов'язок якого - координувати діяльність групи менеджерів.

        Виконуючи цей обов'язок, сучасний менеджер виступає в декількох психологічно обумовлених  іпостасях.

По-перше, це - керуючий, наділений владою, що керує великим  колективом людей.

По-друге, це - лідер, спроможний вести за собою підлеглих, використовуючи свій авторитет, високий  професіоналізм, позитивні емоції.

По-третє, це - дипломат, що встановлює контакти з партнерами і владою, що успішно переборює  внутрішні і зовнішні конфлікти.

По-четверте, це - вихователь, що володіє високими моральними якостями, спроможний створити колектив і направляючий його розвиток у потрібне річище.

По-п'яте, це - новатор, що розуміє роль науки в сучасних умовах, що вміє оцінити і без  зволікання впровадити у виробництво  той або інший винахід або  раціоналізаторську пропозицію.

По-шосте, це - просто людина, що володіє високими знаннями і здібностями, рівнем культури, чесністю, рішучістю характеру й у той  же час розважливістю, спроможна  бути у усіх відношеннях зразком  для навколишніх.

Менеджери повинні  мати спеціальні психологічні знання і володіти здібністю використовувати  їх у повсякденній роботі управління організацією. Здібності до керівництва  обумовлені наявністю таких розумних особистих цінностей і чітких особистих цілей, як: здатність управляти  самим собою, уміння навчати і  розвивати підлеглих, формувати  ефективні робітничі групи.

        Різноманітні  вимоги до фахової компетенції менеджерів умовно можна об'єднати в дві групи.

Перша група:

1.                 Розуміння природи управлінської  праці і процесів управління.

2.                 Здатність мислити масштабно,  перспективно. Менеджери можуть  демонструвати прекрасні результати  і водночас погубити всю компанію, якщо їхня робота не орієнтована  на майбутнє. Зрозуміло, компанія  повинна отримувати прибуток, але  вона повинна отримувати прибуток  як можна довше. Якщо ви станете  думати тільки про прибуток, ви  не побачите можливостей, що  відкриваються попереду. Мислення  менеджера постійно повинно тренуватися  на масштабність.

3.                 Вміння вирішувати нестандартні  управлінські проблеми.

4.                 Знання посадових і функціональних  обов'язків менеджерів, засобів досягнення  цілей і підвищення ефективності  діяльності організації.

5.                 Вміння використовувати сучасну  інформаційну технологію і засоби  комунікацій, що необхідні для  здійснення управлінського процесу,  тобто для організації праці  менеджера.

        Перша група вимог охоплює знання і  вміння менеджерів, необхідні для  виконання фахової роботи менеджера, або мистецтва управління. Вони включають:

-                     вміння обгрунтовувати і приймати  рішення в ситуаціях, для яких  характерні висока динамічність  і невизначеність;

-                     висока інформованість з питань  розвитку галузі, у якій працює  підприємство, стани досліджень, техніки,  технології, конкурентності, динаміки  попиту на продукцію і послуги  і т.п.;

-                     вміння ефективно управляти ресурсами,  планувати і прогнозувати роботу  підприємства, оволодіння засобами  підвищення ефективності управління;

-                     уміння використовувати сучасні  інформаційні технології, засоби  комунікацій і зв'язку.

        Менеджер, який працює професійно, обов'язково використовує всі досягнення науки з метою  удосконалювання процесів, методів, форм управлінської діяльності, що підвищують ефективність підприємництва.

Друга група:

1. Вміння працювати  з людьми. Оволодіння мистецтвом  управління людськими ресурсами.

2. Володіння  мистецтвом налагодження зовнішніх  зв'язків.

3. Здатність  до самооцінки, уміння робити  правильні вибори і безупинно  підвищувати кваліфікацію, знання  і вміння.

Друга група  вимог до фахової компетенції  менеджерів пов'язана із такими психологічними факторами як здатність працювати  з людьми й управляти самим  собою.

        Професія  менеджера потребує також відповідних  особистих якостей. Менеджеру необхідно  мати:

-                     спрагу знань, професіоналізм, новаторство  і творчий підхід до роботи;

-                     завзятість, впевненість у собі  і відданість справі;

-                     нестандартне мислення, винахідливість, ініціативність і здатність генерувати  ідеї;

-                     психологічні здібності впливати  на людей;

-                     коммунікабельність і почуття  успіху;

-                     емоційну врівноваженість і стійкість  проти стресу; відкритість, гнучкість  і легку прилаштовуваність до  змін, що відбуваються; ситуаційне  лідерство й енергію особистості  в корпоративних структурах;

-                     внутрішню потребу до саморозвитку  і самоорганізації;

-                     енергійність і життєстійкість;

-                     схильність до успішного захисту  і настільки ж ефективного  нападу;

-                     відповідальність за діяльність  і за прийняте рішення;

-                     потребу працювати в колективі  і з колективом. 

Розділ 2. Проблеми розвитку особистості менеджера 

2.1 Розвиток особистості  менеджера 

        Розвиток  особистості розуміється діалектично  як двоєдиний процес індивідуального  і групового формування сутності людини. Стосовно особистості менеджера  мова йде про розкриття його психофізіологічного, морально-професійного потенціалу. Основним принципом розвитку особистості  менеджера є такий його розвиток, коли при засвоєнні соціального, морального, професійного досвіду і  умов здійснюється перехід від абстрактної  можливості володіти соціальним, моральним, професійним статусом, функціями, якостями в реальну можливість і перетворення останньої в дійсність як результат, сукупність всіх реалізованих можливостей, що надані менеджеру. Звідси зміст і  основні об’єктивні тенденції розвитку особистості менеджера - виникнення можливості і її розгортання в  дійсність - проявляються в діалектиці утвердження і самоутвердження  особистості як суб’єкта життєдіяльності.

        Розвиток  особистості менеджера передбачає включення індивіда в систему  суспільних відносин і самостійне відтворення  цих відносин. Цей процес здійснюється під впливом як цілеспрямованих  зусиль, так і в результаті безпосереднього  впливу соціуму при активному  вибірковому ставленні індивіда до норм, цінностей середовища, при  активній його взаємодії з оточенням. Процес набуття індивідом знань, вмінь і навичок управлінської  діяльності є переважно процес становлення  особистості менеджера, а моменти  розвитку виступають в даному випадку  як закріплення набутих знань, вмінь  і навичок, перевід їх у внутрішні  регулятори поведінки. Моральність  є центральним утворенням особистості  менеджера; вона є спільним, цементуючим  началом, що об’єднує різні складові особистості.

        У цілому розвиток особистості менеджера  розуміється як цілісна система, як багатосторонній, багатофакторний, соціально і психологічно детермінований багаторівневий процес, в ході якого  на основі постійно виникаючих суперечностей  здійснюється становлення особистості, формується її пізнавальна, моральна активність. 

2.2 Проблеми особистості  менеджера 

        Проблема  особистості — одна з центральних  у курсі менеджменту. Про її складність та багатогранність свідчить навіть той факт, що сьогодні існує понад 50 визначень поняття “особистість”. За теоретичною i практичною значущістю вона належить до однієї з фундаментальних  проблем. Проектування i діагностика  особистості, визначення оптимальних умов i найефективніших шляхів її формування неможливі без знання структури особистості та закономірностей її становлення й розвитку.

Слово “особистість”  походить від латинського persona, що означає  ритуальну маску, яку знімали  з обличчя померлого у Стародавньому  Римі. Вона втілювала ім’я, iндивiдуальнi права i привілеї, які передають у  спадок.

        У вiтчизнянiй психології найвiдомiші дослідження в галузі особистості  пов’язані з теоретичними працями  школи Л. Виготського. Великий внесок у розробку цієї проблеми зробили  російські та українські вчені Г. Костюк, О. Леонтьєв, Л. Божович, А. Петровський, О. Асмолов, зарубiжнi психологи Г. Айзенк, Р. Кеттел, Г. Олпорт.

Кожна людина —  це насамперед iндивiд, бiологiчний організм, що існує самостійно (від лат. individuum — неподільний, той, що існує самостійно). Коли говорять про властивості людини як iндивiда, то мають на увазі її природнi ознаки, якi дають змогу  їй бути живим органiзмом, представником homo sapiens.

        Iндивiд  — це поняття, яке визначає  належнiсть живої істоти до  людського роду. Головною характеристикою  властивостей iндивiда Особистiсть  — явище не аморфне, а структурне. Пiд структурою розумiється поєднаня  елементiв, їх зв’язкiв у цiлiснiсть.  Елементiв особистостi як цiлого  багато, i вони мають як соцiальну,  так i біологічну основу. Розроблена  професором К. Платоновим динамiчна  функцiональна структура особистостi складається з чотирьох ієрархічних  ступенiв. Кожному ступеню вищого  порядку притаманний вищий рівень  системної якості порівняно зі  ступенями нижчого порядку. Найнижчий  структурний ступінь — біопсихологiчнi властивостi — природна основа  особистостi. Наступний — психiчнi процеси, властивостi та особливостi. Ще вищий ступінь — рiвень  знань, вмiнь i навичок особистостi. I найвищий — спрямованiсть особистостi. Основою цiєї iєрархiї є бiопсихологiчнi властивостi особистостi.Це бiологiчно  зумовлена пiдструктура, тобто характеристики, що закладенi генетично, даються  людинi вiд народження. До цієї  пiдструктури належать: стать, вiк,  стан здоров’я, темперамент, здiбності, рiзнi фiзичнi риси людини, якi виявляються  у будовi та функціях органiзму  в цiлому, у будовi та функцiях  нервової системи i органiв чуття,  у зовнiшньому виглядi, фiзичнiй  силi, витривалостi. Вiк i управлiнська  дiяльнiсть. Чи можна ставити  питання про переваги будь-якого  вiку? Чи iснують обмеження у вiцi  для перебування на “капiтанському  мiстку”? Менеджер повинен знати,  якi можливостi надають людинi  рiзнi вiковi перiоди. Численнi дослiдження  доводять, що в рiзнi перiоди iснування  людини спостерiгається нерiвномiрний  розвиток її психiчних функцiй.  Так, найвищий ступінь сприйнятливостi соцiального i професiйного досвiду  спостерiгається у 18–25 рокiв —  пiдйом рiвня пам’ятi, уваги, мислення. Цей перiод найкращий для навчання. У 26–29 рокiв особистість перебудовується:  визначаються життєвi позицiї, змiнюється  положення людини в сiм’ї, трудовому  колективi, суспiльствi. Іншими словами,  вiдбувається соцiальне становлення  особистостi. З’являється багато  нових соцiальних ролей, змiнюється  соцiальний статус, формується соцiальна  зрiлiсть. У 30–33 роки знову спостерiгається  розвиток усiх iнтелектуальних  функцiй: пам’ятi, мислення, уваги.  Розвивається творча дiяльність  людини, що зумовлюється насамперед  нагромадженням життєвого та  професiйного досвiду. З одного  боку, менеджер, керуючи працівниками  цієї вікової категорiї, повинен  вимагати вiд них прояву таких  професiйно важливих якостей,  як iнiцiативнiсть, самостiйнiсть, творчiсть.  З iншого боку, він повинен створювати  вiдповiднi умови праці для цієї  категорії працiвникiв з тим,  щоб зазначені якості розвивалися.  Після 40 років у людини знижується швидкість сприймання, переробки iнформацiї i реакції на неї, iнтенсивнiсть уваги, падає емоційна врiвноваженiсть, погіршуються й iншi показники.

З огляду на зазначені  результати досліджень психологи вважають, що найсприятливіший для управлінської  дiяльностi віковий період — 31-40 років. У середньому період професійних  досягнень у спецiалiстiв настає близько 37–38 років. 

Розділ 3. Особистість сучасного  менеджера 

3.1            Основні аспекти  розвитку особистості 

        Розглянемо  більш конкретно різноманітні аспекти  розвитку особистості. Перший аспект розвитку особистості — здорове мислення. Якщо ви визнаєте не лише особисту думку, а й думки інших, готові вислухати  їх, поставитися до них з повагою, навіть якщо ви їх не поділяєте, це означає, що вам властиве здорове мислення. Отже, здорове мислення характеризується наявністю системи пов'язаних і  послідовних ідей та переконань, котрі  навряд чи будуть змінені залежно  від ситуації.

        Для людини зі здоровим мисленням характерна спроможність помічати деталі й одночасно  мати уявлення про ситуацію в цілому. Вплив ваших ідей і вчинків  на інших людей приводить до формування системи персональних стандартів і  моральних цінностей (філософських, релігійних, духовних), що викликають відповідні почуття.

Здорові почуття  — це усвідомленість того, що вони є  і впливають на вас. Придушення своїх  почуттів або заперечення їхньої наявності не можна назвати здоровими  проявами, тому що коли почуття придушуються, вони майже завжди виявляються найнебажанішим способом — у вигляді неконтрольованих реакцій (наприклад, нездатність стримувати свій гнів), погіршують взаємовідносини  з іншими людьми, призводять до напруженості, знервованості, безсоння й цілого ряду хвороб.

        Однак сказане зовсім не означає, що давати волю своїм почуттям — значить  сприяти зміцненню здоров'я. Необхідно  прагнути до стану рівноваги, за якого  усвідомлюються і самовизнаються свої почуття, але при цьому ми не дозволяємо їм панувати над нами.

        Наявність у людини здорових почуттів свідчить також про збалансованість особистості, розумової та фізичної діяльності, матеріальних і духовних інтересів. Самовдосконалення передбачає аналіз названих аспектів у житті людини й усунення будь-якого дисбалансу.

Є три види збалансованості  особистості.

Перший —  це внутрішня врівноваженість, котрої можна домогтися за допомогою  таких прийомів, як споглядання, медитація  і система вправ йоги.