Механизм формування та розвитку людского капиталу в умовах социально-экономичного зростання

Тому людина в суспільно-економічному процесі виступає в двох іпостасях: як мета суспільного розвитку та як найбільш важливий чинник суспільного  розвитку, найбільш активний елемент  продуктивних сил.

Поняття людського капіталу пов’язане з роллю людини як елементу продуктивних сил, що базується на її здатності до праці: здатності фізичної, розумової, психічної.

Теорія людського капіталу виходить із того, що людина може збагатити власну здатність до праці завдяки розвитку здібностей, зміцненню і збереженню свого здоров’я, здобуття освіти, кваліфікації. Від природи більшість людей мають здатність до простої праці. Освіта, кваліфікація, набутий досвід, розвиток здібностей формують здатність до складної праці, яка створює прибуток, що є результатом нагромадженого людського капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Людський капітал у системі  споріднених категорій

Людський капітал є складним соціально-економічним явищем, процеси формування, розвитку та використання якого охоплюють усі етапи життєдіяльності людини та практично усі сфери суспільного життя (рис.1.4). Слід зазначити, що в науковій літературі відводиться певна увага механізму формування та розвитку людського капіталу.

 

 

 

Рис.1.4. Стадії відтворення  людського капіталу

 

Л. Тертична процес відтворення людського капіталу визначає як діалектичну єдність процесів його формування, використання і розвитку [96]. О. Бородіна, аналізуючи кругообіг людського капіталу, пов’язує його з формуванням і розвитком як стадіями відтворення [10]. Однак змістовна сторона механізму формування і розвитку людського капіталу є недостатньо визначеною і потребує подальшого дослідження.

Усі чинники, які обумовлюють формування та розвиток людського капіталу, можна  об’єднати у такі групи, як демографічні, соціально-економічні, ринкові, виробничі, інституційні, соціально-ментальні. Забезпечення формування та розвитку людського капіталу потребує комплексного дослідження цього явища на всіх стадіях відтворення. В економічній літературі здебільшого приділяють увагу дослідженню сутності людського капіталу, аналізу його складових елементів, методам його оцінки. Однак поки що не сформована модель комплексного підходу до аналізу цього складного і багатоаспектного явища.

 

 

1.3. Взаємозв’язок концепцій людського капіталу та людського розвитку

 

В останні десятиліття теорія людського  капіталу зазнала подальшого розвитку. Це обумовлено новими реаліями світового  соціально-економічного розвитку, новим  розумінням мети цього розвитку та його засобів.

З одного боку, набуває свого логічного завершення формулювання мети суспільного прогресу – забезпечення добробуту людини та її розвитку. Хоч ця мета обґрунтовувалася раніше в працях багатьох учених, упродовж 90-х років ХХ ст. вона була затверджена міжнародними форумами та міжнародними організаціями. Найбільший внесок в утвердження людського розвитку як мети суспільства було зроблено такими міжнародними форумами: Конференцією ООН по навколишньому середовищу і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Всесвітньою конференцією з прав людини (Відень, 1993 р.), Міжнародною конференцією по народонаселенню та розвитку (Каїр, 1994 р.), Всесвітньою зустріччю на вищому рівні в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995 р.), Всесвітнім конгресом по вищій освіті і розвитку людських ресурсів для ХХІ ст. (Маніла, 1997 р.), Всесвітньою конференцією по вищій освіті (Париж, 1998 р.) та низкою інших міжнародних зустрічей. Усі вони були спрямовані на забезпечення реалізації соціально-економічних прав людини, розвиток її якісних характеристик, підвищення рівня добробуту та розширення можливостей. Їх рішення спрямовані на створення сприятливих умов не тільки для людського розвитку, але й для нагромадження людського капіталу. Так, у березні 1995 р. у Копенгагені на Всесвітній зустрічі на найвищому рівні в інтересах соціального розвитку глави держав прийняли Декларацію про соціальний розвиток, в якій проголосили, що «... і в економічному, і в соціальному розумінні найпродуктивнішою є та політика і ті капіталовкладення, які дають людям змогу максимальною мірою реалізувати свій потенціал, ресурси і можливості» . Копенгагенська декларація зафіксувала десять зобов’язань, які взяла на себе світова громадськість у сфері соціального розвитку та вирішення наявних проблем. Усі вони спрямовані на створення необхідних умов для людського розвитку, а шосте зобов’язання безпосередньо пов’язане із забезпеченням формування людського капіталу. У ньому країни зобов’язуються реально забезпечити досягнення цілей загального та справедливого доступу до якісної освіти, найвищого, якого тільки можна досягти, рівня фізичного і психічного здоров’я, доступу до первинних медико-санітарних послуг, розвитку культури, викорінення нерівності. Країни беруть на себе зобов’язання сприяти повному розвитку людських ресурсів та соціальному розвитку [55].

Усвідомлення необхідності забезпечення доброту людини, створення умов для  розвитку її творчих можливостей  як мети суспільного розвитку завершилися  розробкою концепції людського  розвитку (концепції розвитку людського  потенціалу). Вона вперше в завершеному вигляді була сформульована фахівцями Програми розвитку ООН (ПРООН) у 1990 р. У першій Доповіді про розвиток людини 1990 р. була оприлюднена мета та сутність концепції людського розвитку. У ній сказано, що «народ є реальним багатством будь-якої країни. Основна мета розвитку – це створення таких обставин, які дозволяють людям насолоджуватися довголіттям, вести здорове та творче життя... Розвиток людини представляє собою процес розширення можливостей вибору для людини» .

Концепція людського розвитку виходить із необхідності розширення базових можливостей людини та її вибору стосовно: можливостей прожити довге і здорове життя; можливостей здобути освіту; можливостей доступу до ресурсів, що забезпечують гідне життя.

Принципова відмінність концепції людського розвитку від попередніх концепцій полягає в обґрунтуванні положення, що розвиток не може розглядатися винятково як зростання обсягу матеріальних благ і послуг, він має забезпечити нову якість життя та нові можливості людини.

Основною категорією концепції людського розвитку є людський потенціал, під яким розуміються високі якісні характеристики людини, що має змогу прожити тривале та благополучне життя. Розвиток людського потенціалу і є головною метою суспільної діяльності. При цьому концепція людського розвитку охоплює два аспекти:

• формування людського потенціалу (здоров’я, знань, навиків, соціального статусу та ін.);
• використання людського потенціалу (у виробничій, культурній, соціальній, політичній діяльності, у процесі відпочинку).

Дослідники вказують, що методологічною основою виникнення концепції людського розвитку була теорія людського капіталу, яка дозволила виділити здібності та знання людини як чинник економічного розвитку. Це дозволило оцінити економічну роль освіти, науки, охорони здоров’я тощо. Широке визначення концепції людського розвитку ще більшою мірою привернуло увагу до проблеми людини та теорії людського капіталу. При цьому слід відзначити, що в концепції розвитку людського потенціалу розвиток людини не розглядається як чинник формування ресурсів для економічної діяльності, тоді як людський капітал виступає передусім економічним чинником. Отже, концепція людського розвитку та теорія людського капіталу мають різні цілі та напрями дослідження, хоч при цьому об’єкт дослідження один і той же – людина та її потенціал.

Взаємозв’язок концепцій людського  розвитку і людського капіталу розглядається  окремими вітчизняними дослідниками, при цьому звертається увага  як на наявність багатьох спільних моментів, так і на суттєву відмінність  обох концепцій [21, 62]. Людина, яка є предметом дослідження обох концепцій, розглядається з протилежних позицій: як мета суспільного розвитку та як основний елемент сучасної системи капіталу і чинник виробництва. У той же час концепція людського розвитку інтегрує в собі значною мірою концепцію людського капіталу, адже не лише визначає людину та її потенціал головною метою суспільного розвитку, але й основним інструментом досягнення цієї мети, про що свідчать такі базові компоненти парадигми людського розвитку, як продуктивність та розширення можливостей.

Розширення можливостей означає, що розвиток повинен здійснюватися зусиллями людей шляхом їх широкої участі в прийнятті рішень та інших процесах, які визначають їхнє життя.

Під компонентом продуктивність розуміється можливість людей підвищувати продуктивність своєї діяльності, брати повноцінну участь у формуванні доходу та працювати за грошову винагороду.

Отже, концепція людського розвитку тісно пов’язана з концепцією людського капіталу. Саме людський капітал на сучасному етапі є основним чинником економічного зростання та забезпечення розвитку людського потенціалу. Люди стають об’єктом політики і одночасно важливим інструментом свого власного розвитку і розширення вибору способів життя [29]. Це вимагає створення сприятливих умов для нагромадження людського капіталу та ефективного його використання. Таким чином, концепція людського розвитку сприяє розвитку як теорії людського капіталу, так і практики його формування, нагромадження й ефективного використання.

Процеси людського розвитку і формування людського капіталу взаємно пересікаються та підсилюють один одного. Збільшення інвестицій в освіту, професійну підготовку, охорону здоров’я, мобільність забезпечують нагромадження людського капіталу, в той же час вони сприяють розвитку людського потенціалу (інтелектуального, фізичного, культурного), що розширює можливості вибору людини. Збільшення людського капіталу є чинником економічного зростання, забезпечує зростання продуктивності праці, збільшення ВВП та доходів населення. Це, в свою чергу, зміцнює економічні основи людського розвитку. Підтвердженням можуть служити країни з малими обсягами природних ресурсів або зі зруйнованою війною економікою (Японія, Німеччина, Тайвань та ін.). Ці країни зробили розвиток людини пріоритетним напрямом своєї політики, тобто здійснили вкладення в ресурс, ефективність якого практично безмежна [91].

Що стосується вимірювання людського  розвитку та людського капіталу, то слід сказати, що воно здійснюється за різними показниками і методиками. Фахівцями ПРООН для оцінки людського розвитку розроблено індекс людського розвитку (ІЛР). ІЛР не оцінює обсяги людського капіталу, в той же час його освітня складова може характеризувати певною мірою рівень нагромадженого людського капіталу, а тривалість життя та обсяги ВВП – умови його формування.

За індексом людського розвитку на 2010 р. (0,774) Україна, згідно Звіту ПРООН, посідає 77 місце у світі [23] . У той же час за освітніми показниками її рейтинг значно вищий: рівень грамотності населення старше 15 років складав 99,6%, що відповідає країнам з високим значенням ІЛР. Однак низький обсяг ВВП на душу населення (4850 дол.) та низький рівень очікуваної тривалості життя (69,5 року) вказують на те, що в Україні не створені сприятливі умови як для людського розвитку, так і для формування людського капіталу.

Забезпечення оптимальної взаємозалежності між людським розвитком та розвитком  людського капіталу досягається  шляхом цілеспрямованої соціальної політики:

- збільшення реальних доходів  населення, в першу чергу оплати праці, яка є основною формою віддачі від людського капіталу, основним джерелом грошових доходів населення та економічною основою людського розвитку;

- здійснення політики вирівнювання  доходів населення, більш справедливого  їх розподілу, для того щоб зменшити поширення бідності і малозабезпеченості, які звужують можливості вибору;

- забезпечення можливостей рівного  доступу до освіти для всіх  верств населення, розвиток різноманітних  форм освіти, запровадження системи  освіти впродовж усього життя;

- проведення виваженої політики  підтримки соціально уразливих  верств населення, створення для  них достатніх можливостей для  вибору та для формування власного  людського капіталу;

- зміцнення та розвитку соціальної  сфери і соціальної інфраструктури.

На сучасному етапі концепція розвитку людського потенціалу вийшла на новий етап свого розвитку та реалізації – через визначення Цілей Розвитку Тисячоліття, які мають безпосереднє відношення як до людського розвитку, так і до формування людського капіталу.

Цілі Розвитку Тисячоліття (ЦРТ), що викладені в Декларації тисячоліття ООН, були затверджені резолюцією 55/2 Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2000 р. [23]. Вони конкретизують та виділяють пріоритетні завдання людського розвитку, які витікають із наявності гострих соціально-економічних проблем, що присутні практично в кожній країні. Адміністратор ПРООН Марк Маллок Браун у передмові до глобального Звіту про людський розвиток за 2003 р. зазначив: «… цілі в сфері людського розвитку, сформульовані у Декларації Тисячоліття ООН, є для пересічних громадян в усьому світі маніфестом розвитку: нагальні, легкодоступні для розуміння завдання, які передбачають чіткі терміни вирішення та піддаються кількісному вимірюванню. При цьому, що є ще більш важливим, вони обіцяють – за наявності відповідних статистичних даних – забезпечити підзвітність урядів цих країн і міжнародної спільноти в цілому» .

Слід зазначити, що в Декларації Тисячоліття мова не йде безпосередньо  про розвиток людського потенціалу. Разом з тим весь її зміст спрямований на забезпечення людського розвитку. У першу чергу це стосується країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Основні положення Декларації Тисячоліття були вироблені, сформульовані та визначені в результаті роботи численних міжнародних конференцій та світових самітів упродовж 90-х років ХХ ст. Декларація визначає основні фундаментальні цінності людства для ХХІ ст. [23]: