Механизм формування та розвитку людского капиталу в умовах социально-экономичного зростання

ВСТУП

Позитивні зміни в XXI столітті пов'язуються, перш за все, з людськими ресурсами  як носіями знань. Домінуюча роль висококваліфікованої творчої праці стає визначальним фактором розвитку суспільства нового типу і притаманної йому економіки. Провідні світові держави переконливо демонструють, що наука, освіта, професійна підготовка і інші «інвестиції в людину», що формують «людський капітал», відіграють вирішальну роль в забезпеченні конкурентних переваг.

Підвищення ролі людини в сучасних економічних відносинах у зв'язку з перетворенням знань у головний стратегічний ресурс, зміни на світовому ринку праці, викликані розширенням глобалізаційних процесів, зумовили актуальність теми даної дипломної роботи. Специфіка формування та розвитку людського капіталу в Україїні, пов'язана з особливостями системної кризи і впливом стримуючих факторів розвитку людського капіталу, посилює науковий інтерес до даної проблематики.

Крім того, актуальність даної роботи обумовлена ​​наступними обставинами: по-перше, множинністю сучасних наукових підходів до дослідження сутності людського капіталу і відмінностями його трактувань. У зв'язку з цим виникає необхідність розробки нового комплексного підходу, використання якого дозволить більш продуктивно здійснювати дослідження проблем людського капіталу;

по-друге, необхідністю дослідження сутності людського капіталу та уточнення його соціально-економічного змісту. Зрозуміти сутність людського капіталу можна тільки шляхом аналізу сучасних виробничих відносин, що виникають як результат взаємодії людей в процесі суспільного виробництва, і соціально-економічних інститутів, опосередковуючи дане взаємодія. Використання інституційного підходу дозволяє вирішувати ці завдання;

по-третє, необхідністю розробки механізму формування та розвитку людського капіталу.

 Найбільш значиме місце у  розвитку теорії людського капіталу  займають праці Т. Шульца і  Г. Беккера, а також Л. Туроу,  М. Фішера та ін В Україні  країнові аспекти формування  та використання людського капіталу  висвітлені в наукових працях  О.Грішнової, В.Куценко, О.Лібанової, Л.Тертичної, О.Бородіної та ін.

Значний внесок у дослідження теоретичних  і методологічних аспектів проблеми розвитку людського капіталу в сучасних умовах внесли російські вчені Р.І. Капелюшников, С.А. Дятлов, B.C. Гойл, В.І. Марцинкевич, М.М. Критський, А.І. Добринін, Е.Д. Циренова, С.А. Курганський та ін На основі вивчення спадщини цих учених було виявлено, що в наукових розробках у сфері теорії людського капіталу відносно мало уваги приділяється інституціональним аспектам та взаємозв’язку теорій людського капіталу та людського розвитку.

 Метою роботи є розкриття змісту та виділення основних напрямів використання людського капіталу в умовах формування постіндустріальної економіки і розробка на цій основі пропозицій щодо вдосконалення механізму формування і розвитку людського капіталу.

Відповідно до зазначеної метою  дипломна робота спрямована на вирішення  таких основних завдань:

• Дослідження особливостей і проблем розвитку людського капіталу, характеристика теоретичних  підходів до їх якісної та кількісної оцінки;
• Зіставлення концептуальних підходів до вирішення проблеми людського капіталу та дослідження розвитку його функцій в умовах становлення постіндустріального суспільства;
• Виділити фактори формування та розвитку людського капіталу в трансформаційній економіці України;
• Виявити напрямки розвитку людського капіталу на основі вдосконалення взаємодії держави й освітньої системи;
• Запропонувати систему заходів державного впливу, спрямованих на ефективне формування, використання  і розвитку людського капіталу України.

Предметом дослідження є організаційно-економічні механізми розвитку людського капіталу, інституціональні аспекти формування народного господарства та системи державного регулювання на основі використання і розвитку потенціалу людського капіталу.

Об'єктом дослідження є умови та особливості формування і розвитку людського капіталу в умовах соціально-еконоиічного зростання економіки.

Методологія дослідження базується  на системному підході, який передбачає виділення структур і системних якостей досліджуваних явищ, аналіз економічних процесів в їх становленні та розвитку. Наукову базу дослідження утворюють загальнонаукові методи пізнання, системний, діалектичний, історико-динамічний підходи У дослідженні застосовувалися абстрактно-логічний, економіко-статистичний та аналітичний методи.

Теоретичну основу дипломної роботи становлять наукові публікації вітчизняних і зарубіжних вчених в галузі дослідження людського капіталу. Були вивчені і використані законодавчі та нормативні матеріали, пов'язані з проблемами освіти, відтворення трудового капіталу, міграцією населення.

Інформаційну базу дипломної роботи склали оперативні дані Міністерства праці та соціального захисту, дані Державного комітету  статистики, аналітичні матеріали , інформація міжнародних статистичних джерел, статистичні та інформаційні дані Міжнародної організації праці та Міжнародної організації з міграції, інформаційні ресурси глобальної мережі Інтернет.

РОЗДІЛ 1

 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

1. Еволюція наукових концепцій людського капіталу

Теорія людського капіталу бере свої витоки з початку становлення економічної науки. Вона ґрунтувалась на наукових ідеях про зміст і форму продуктивних сил людини таких видатних економістів, як В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Дж. С. Мілль, Дж. М. Кларк, Ф. Ліст, А.Маршалл, У. Фішер, Дж. С. Уолш, А. Пігу та ін.

Проте свого розвитку ця теорія  набула тільки в  середині ХХ ст., коли склались об’єктивні передумови, викликані розвитком капіталістичного способу виробництва та науково-технічною революцією в розвитку продуктивних сил, за яких  стрімко зростає роль людини в економіці, а саме її освіта, наукові та професійні знання, досвід, здоров’я, життєві прагнення [57].

Становлення та розвиток капіталістичного способу виробництва потребували теоретичного осмислення і категоріального визначення найважливішої його категорії «капітал». Визначаючи цю категорію, багато відомих економістів до неї, поряд із засобами виробництва, відносили і людину або її певні якості. Так, А. Сміт до основного капіталу відносив витрати, які формують корисні здібності громадян, тобто витрати на утримання, виховання, навчання [89]  К. Маркс хоч і не вважав робочу силу капіталом, однак використовував для характеристики витрат на робочу силу поняття змінного капіталу [68] . Американський економіст І. Фішер у своїй теорії всеосяжного капіталу до цієї категорії відносив все, що здатне приносити доход, у тому числі і людину [106].

Низка інших основоположників економічної науки, не ототожнюючи людину з капіталом, вважали, що людина може бути носієм специфічного капіталу – набутих знань, умінь. Так, Дж. Мілль вважав, що набуті здібності людини, які реалізуються тільки через працю, на всіх підставах можна віднести до категорії капіталу [72] . Можливим і доцільним вважали трактування людини як основного капіталу такі відомі економісти, як Л. Вальрас, Дж. Мак-Куллох, Г. Маклеод, В. Рошер, Н. Сеніор, Ж.-Б. Сей, Й.фон Тюнен, І. Фішер, С. Хюбнер. Так, Л. Вальрас вважав, що цінність, або ціна людських істот, визначається подібно іншим капітальним товарам і закликав «розглядати людські істоти винятково з точки зору мінової вартості». А. Маршал вважав, що значну частину капіталу складають знання та організація[72] . Він підкреслив надзвичайно велику роль освіти в соціально-економічному розвитку та обґрунтував необхідність збільшення державних і приватних витрат для її розвитку.

Обґрунтування тези, що людина або  її властивості є капіталом, більшістю  дослідників будувалося на таких  засадах:

• відтворення людини, спроможної до праці, її виховання і освіта потребують значних реальних затрат сім’ї та (або) суспільства;
• освічена людина зазвичай працює більш продуктивно. Витрати на освіту та розвиток людини забезпечують зростання національного багатства та особистого доходу.

Науково-технічний прогрес, який обумовив зміну технологічного способу виробництва  та підвищення ролі освіти в суспільному  розвитку, став потужним чинником формування концепції людського капіталу. Якщо обслуговування виробничого процесу в типовому ранньоіндустріальному та індустріальному виробництві не вимагають високої спеціальної підготовки і можна з певною натяжкою сказати, що працівник такого виробництва з’являється природним шляхом, тобто без особливих зусиль і витрат коштів з його боку, то з часом ситуація змінюється. На пізній індустріальній стадії, а також під час переходу до постіндустріального виробництва працівник повинен володіти широким колом загальноосвітніх і спеціальних знань, майстерністю та досвідом, умінням оцінювати свої здібності і знаходити відповідну їх роботу[57] . Підвищення якості робочої сили потребувало підвищення рівня освіти і кваліфікації.

Родоначальниками концепції людського  капіталу були американські вчені Т. Шульц та Г. Беккер. Публікація таких фундаментальних робіт Т. Шульца, як «Формування капіталу освіти» (1960 р.), «Інвестиції в людський капітал» (1961 р.) та Г. Беккера «Людський капітал: теоретичний та емпіричний аналіз» (1964 р.), поклала початок нового напряму економічної теорії. Саме американський соціолог і економіст Т. Шульц вперше використав термін «людський капітал» у науковому середовищі для аналізу перспектив зростання країн з низьким рівнем доходу, для яких, на його думку, традиційних економічних концепцій було недостатньо.

Під людським капіталом Т. Шульц розумів суспільно значимі якості населення, які воно здобуває та нарощує за допомогою відповідних інвестицій. Т. Шульц розглядає людський капітал як наявний у кожного запас придбаних знань, здоров’я, навичок, досвіду, здібностей, мотивацій і енергії, що може використовуватися протягом певного періоду часу з метою виробництва товарів і послуг. «Він є форма капіталу, тому що є джерелом майбутніх заробітків або майбутніх задоволень, або того й іншого разом. Він людський, тому що є складовою частиною людини»[44] .

Пізніше значний внесок у розробку концепції людського капіталу зробили  відомі зарубіжні економісти Ф. Махлуп, М. Блауг, Дж. Кендрик, У. Боуен, Л. Туроу, Дж. Мінцер, Дж. Робінсон, Дж. Вейзі, М. Фішер та інші.

Таким чином, замість ідеї про те, що капітал складається з одних фізичних активів, поступово затвердився більш широкий погляд, відповідно до якого «капіталом є будь-який актив – фізичний або людський, що має здатність генерувати потік майбутніх доходів»[108]. Виходячи з цього, багатство суспільства в цілому можна розглядати як сукупність людського капіталу і матеріального (фізичного) капіталу, прямо не пов’язаного з людьми.

В умовах переходу від індустріального  до постіндустріального суспільства  роль людського капіталу суттєво зростає. Відомі американські фахівці у сфері управління Грейсон Дж.К.мол. та К. О’Делл визначили характерну рису сучасної світової економіки: людський капітал є найбільш цінним ресурсом, значно важливішим, ніж природні ресурси чи накопичене багатство. Саме людський капітал, а не заводи, обладнання і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоздатності, економічного зростання й ефективності [64].

На думку Т. Стоуньєра, людський капітал є найважливішим ресурсом постіндустріального суспільства[93], це форма відображення продуктивних сил людини на постіндустріальній стадії розвитку суспільства з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.

Аналіз публікацій за проблемою  людського капіталу дозволяє зробити  висновок, що основний внесок науковців  у розвиток теорії людського капіталу зводиться до такого:

1. Визначена сутність людського капіталу та його складових. Так, У. Боуен визначав, що він складається із набутих знань, навичок, мотивації, енергії, якими наділені людські істоти та які можуть використовуватися протягом певного часу з метою виробництва товарів та послуг [105]. До змістовних елементів людського капіталу відносять: продуктивні здібності, навички; знання, володіння інформацією; обдарування, таланти; здоров’я; мотивацію працівника; мобільність.

Отже, під людським капіталом розуміються  якісні характеристики робочої сили, які реалізуються безпосередньо  в процесі праці. Сучасна теорія виділяє в змісті та результатах  праці три основних елементи:

• людський капітал, сформований у процесі навчання, професійної підготовки, практичного досвіду, зміцнення здоров’я, якому відповідає доход на цей капітал;
• природні здібності людини, яким відповідає рента на ці здібності;
• проста праця, яка не потребує професійної підготовки, вона забезпечує чисту заробітну плату.

Всі елементи разом характеризують працю в загальноприйнятому сенсі, а перші два – людський капітал.