Механизм формування та розвитку людского капиталу в умовах социально-экономичного зростання

2. Визначено поняття інвестицій у людський капітал. Формування людського капіталу потребує значних витрат як власне від індивідуума, так і від суспільства в цілому. Ці витрати, які здійснені з метою збільшення продуктивності праці та майбутніх доходів, є інвестиціями в людський капітал. Г. Беккер вважав, що людський капітал формується за рахунок інвестицій у людину, серед яких можна назвати: навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров’я, міграцію і пошуки інформації про ціни та доходи [8]. При цьому в інвестиції дослідники також включали упущені заробітки у зв’язку зі здобуттям освіти. Інвестиції в людський капітал можуть бути прямими і пов’язаними. Перші збільшують його обсяг (наприклад, інвестиції в освіту), другі – подовжують термін експлуатації, поліпшують умови функціонування, підвищують віддачу, скорочуючи захворюваність і смертність (наприклад, витрати на медичне обслуговування). Інвестиції в людський капітал мають довгостроковий характер, вони призводять до зростання заробітків (доходів) працівника у майбутньому шляхом відмови від частини поточного споживання.

Беккер розмежовує поняття загальних  та спеціальних інвестицій у людський капітал. Загальні інвестиції здійснюються в процесі загальної підготовки працівника, під час якої він отримує ті знання і навики, які можна використати при роботі на будь-якій фірмі. Загальні інвестиції працівник значною мірою здійснює сам. Спеціальні інвестиції пов’язані з професійною підготовкою, яка має значення для тих фірм, де вона здійснюється. Спеціальні інвестиції здійснюються в більшій частині самими фірмами [8].

3. Обґрунтовано визначення доходу на людський капітал у вигляді ренти. Г. Беккер, У. Филичес вважали, що людина праці є комбінацією однієї одиниці простої праці та втіленого в неї людського капіталу. Тому заробітна плата - це сума ціни робочої сили та ренти на людський капітал [47].

4. Обґрунтовано кількісну оцінку капіталовкладень у людський капітал та норми прибутку на людський капітал, в основі якої лежить принцип капіталізації майбутніх доходів. Т. Шульц, Б. Вейсброд, Г. Беккер для оцінки людського капіталу використали визначення капіталу І. Фішером, який вважав його дисконтованим потоком доходів. Тому оцінка вартості капіталу здійснювалася шляхом визначення суми дисконтованої частини заробітної плати, яка являє собою ренту на людський капітал [47].

Рентабельність людського  капіталу обчислюється шляхом віднесення доходів від нього до його вартості. Цей показник одержав назву «норма віддачі», що виконує ті ж функції, які стосовно фізичного капіталу виконує норма прибутку, а саме – вимірює ступінь ефективності людських інвестицій [56].

5. Визначено вклад якісних характеристик робочої сили завдяки підвищенню освіти і кваліфікації (елементів людського капіталу) у розвиток економіки. Факторний аналіз економічного зростання в моделях виробничої функції Р. Солоу, Дж. Кендрика визначав вплив чинника науково-технічного прогресу.

Протягом ХХ ст. нагромадження людського капіталу випереджало нагромадження виробничого капіталу. Він перетворюється на основний чинник економічного зростання. За розрахунками Е. Денісона, у США за період 1929-1982 рр. 68% зростання реального національного доходу було отримано внаслідок збільшення продуктивності праці, з яких 28% припадає на технічний прогрес, 14% – на освіту і професійну підготовку кадрів [279]. Приріст душового доходу впродовж післявоєнного періоду ХХ ст. у США на 15-30% був обумовлений підвищенням освітнього рівня робочої сили [4].

Таким чином, упродовж 60-80-х років  були сформовані основи теорії людського  капіталу, яка отримала широке визнання у світовій економічній думці. Згодом вона набула подальшого розвитку і  удосконалення зусиллями значної  когорти науковців.

Дослідженням ролі людського чинника  вітчизняні науковці почали займатися  ще на початку ХХ ст. У СРСР у 20-30-ті роки ХХ ст. досліджувалися зв’язки освіти з продуктивністю праці та технологічним переоснащенням країни. В 60-ті роки дослідження з теоретичної та прикладної економіки освіти були відновлені. В Інституті світової економіки та міжнародних відносин Академії наук СРСР досліджувалися людський потенціал, перетворення освіти, науки в інвестиційні галузі, виробництво нематеріального багатства і нагромадження. Тобто паралельно із західними вченими відбувалося незалежне дослідження ролі людського чинника та інвестицій в його розвиток [70]. Однак в умовах некапіталістичного розвитку людський чинник не міг трактуватися з позицій капіталу.

На території колишнього Радянського Союзу концепція людського капіталу була представлена ще в середині 70-х років ХХ ст. критиками буржуазних економічних вчень. Значний внесок в її презентацію та популяризацію в науковому колі Радянського Союзу зробили В.С. Гойло (1975 р.) та Р.І. Капелюшников (1977, 1981 рр.) у наукових публікаціях, присвячених критиці буржуазних теорій формування та відтворення робочої сили, а також В.В. Клочков, досліджуючи економіку освіти (1984, 1985 рр.) [18, 47, 44] .

Безпосереднє  дослідження проблеми людського капіталу та розвиток цієї теорії в контексті особливостей національного соціально-економічного розвитку розпочалося російськими вченими у першій половині 90-х років. Найбільший внесок в її розвиток зробили такі науковці, як М.М. Крітський, С.О. Дятлов, О.І. Добринін, Р.І. Капелюшников, А.Н. Ісаєнко, К.Д. Циренова, Е.О. Вільховченко. Сьогодні теорія людського капіталу посіла чільне місце в соціально-економічній проблематиці, яка досліджується російськими вченими.

Початок дослідження проблем людського капіталу українськими науковцями відноситься до другої половини 90-х років. У публікаціях В.І. Куценко, Г.І. Євтушенко, О.А. Грішнової, О. Бородіної та інших дослідників аналізувалися проблеми становлення та розвитку людського капіталу в умовах України. Упродовж останнього десятиріччя результати досліджень з проблем людського капіталу в Україні було розкрито в значній кількості наукових публікацій.

У роботах  українських науковців теорія людського  капіталу адаптована до умов України. У них здебільшого розглядаються проблеми формування та розвитку людського капіталу в Україні, ефективність його використання, шляхи розвитку. Українські науковці внесли значний вклад у поглиблення теоретичних засад концепції людського капіталу. Разом з тим слід відзначити невирішеність багатьох як теоретичних, так і практичних проблем, пов’язаних з людським капіталом: визначенням механізму, умов та чинників його відтворення; оцінкою його обсягів і динаміки в Україні; визначенням його впливу на соціально-економічний розвиток; дослідженням економічних основ його формування; визначенням його місця і частки в сучасній структурі суспільного капіталу країни; забезпеченості спрямованості соціальної політики держави на формування людського капіталу. Тому поглиблення дослідження у цьому напрямку є актуальним завданням.

У теоретичних  дослідженнях проблем людського  капіталу поки що немає достатньої чіткості й однозначності. Незважаючи на те, що теорія людського капіталу набула популярності і поширеності, вона має багато ще не до кінця висвітлених аспектів і проблем, що робить її актуальною для подальшого дослідження. Особливо це стосується країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.

Відсутність чіткості в теоретичному визначенні проблем людського капіталу, чинників та умов його нагромадження і використання шкідлива для його формування та розвитку у вітчизняних умовах, де склалися низькі інвестиції в розвиток людини (в освіту, охорону здоров’я тощо), поширене неефективне використання трудового та творчого потенціалу людини.

2. Економічна сутність категорії «людський капітал»

Базовим положенням теорії людського  капіталу є використання економічного підходу до аналізу найрізноманітніших явищ в таких галузях людської діяльності, які раніше цілком відносилися  до сфери соціальних, демографічних, психологічних та ін. досліджень. Економічний підхід, заснований на принципах раціональної оптимізуючої поведінки індивідів, використовується при аналізі таких проблем, як теорія економічного зростання, розподіл доходів, інвестиції в людину, економіка освіти, планування сім”ї і ведення домашнього господарства, економічні аспекти злочинності і кримінальної діяльності, теорія міграції, дискримінація на ринках праці та ін. [20].

З цієї точки зору людський капітал (Human Capital) - це соціально-економічна категорія, похідна від категорій “робоча сила”, “трудові ресурси”, “трудовий потенціал”, “людський фактор”. У загальному вигляді його можна розглядати як економічну категорію, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу.

В сучасних умовах під впливом технологічної, інформаційної революції концепція людського капіталу розвивається у напрямі розширення та поглиблення розуміння його економічної та соціальної сутності. Спочатку під людським капіталом розумілася лише сукупність інвестицій в людину, що підвищує його здатність до праці - освіта і професійні навички. Надалі поняття людського капіталу істотно розширилося. Останні розрахунки, зроблені експертами Світового банку, включають у нього споживчі витрати - витрати сімей на харчування, одяг, житла, освіту, охорону здоров'я, культуру, а також витрати держави на ці цілі.

Вітчизняні науковці зробили значний  внесок у дослідження категорії  «людський капітал». Наявність різних підходів до її аналізу та визначення свідчить про досить складну природу даного явища. Разом з тим слід відзначити недостатню комплексність дослідження категорії «людський капітал». Поки що недостатньо висвітлена і обґрунтована система економічних відносин, пов’язаних з людським капіталом, – тобто саме те, що складає сутність економічної категорії. Мало дослідженим залишається процес відтворення людського капіталу, потребують більш глибокого дослідження процеси його використання, утворення та розподілу прибутку на людський капітал та інші аспекти цього явища.

Отже, аналіз людського капіталу як економічної категорії не втратив своєї актуальності. Основоположні засади такого аналізу містяться в рамках економічної теорії. Розробляючи методологію наукового дослідження економічних процесів, К. Маркс підкреслював, що економічна категорія – це теоретичний вираз, абстракція суспільних відносин виробництва [106]. Кожна економічна категорія виражає сутність певного економічного явища. Економічна теорія виходить із того, що в кожній економічній категорії знаходить відбиття діалектична взаємодія соціально-економічних зв’язків і відносин між людьми (відносин власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв’язками і відносинами, з уречевленою формою процесу праці, з відношеннями людини до природи.

Змістовним ядром категорії «людський капітал» виступають продуктивні здібності людини. Так, О. Грішнова підкреслює, що людський капітал розуміється загалом як сукупність усіх продуктивних рис працівника[22]. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що економічна категорія «людський капітал» виражає відносини між людьми щодо формування продуктивних здібностей людини та їх використання з метою отримання прибутку.

В наказі Міністерства промислової політики України "Щодо оцінки інтелектуального капіталу державних науково-технічних установ" від 31.05.2008 N 314 визначено, що людський капітал – це «сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також спроможність власників та наукових працівників відповідати вимогам і задачам установи (організації)» [74]

Суб’єктами економічних відносин стосовно формування та використання людського капіталу виступають:

окремі індивіди – носії та власники людського капіталу. Витрачаючи власні кошти та трудові зусилля (на загальне та професійне навчання, здобуття інформації, практичного досвіду, підтримку здоров’я), вони формують власний людський капітал та використовують його безпосередньо в процесі трудової діяльності;

домогосподарства, які інвестують кошти на формування людського капіталу своїх членів та створюють необхідні умови для формування продуктивних здібностей, тобто забезпечують можливість здобути професійне навчання, підтримати здоров’я, розвити таланти;

роботодавці – підприємства, окремі підприємці. З одного боку, вони є споживачами людського капіталу, залучаючи найманих працівників до економічної діяльності та створюючи необхідні умови для трудової діяльності. З іншого боку, вони беруть участь у формуванні та розвитку людського капіталу, забезпечуючи підготовку та перепідготовку кадрів на виробництві, підвищення кваліфікації, соціальний розвиток персоналу;

держава, яка шляхом фінансування освіти, охорони здоров’я, культурного розвитку забезпечує формування та розвиток людського капіталу населення. Створюючи законодавчу базу, держава визначає права людини у соціально-трудовій сфері та правові гарантії їх реалізації;

громадські організації – профспілки, молодіжні, жіночі та інші організації, які захищають інтереси та права людини, в тому числі право на гідний рівень життя, доступ до якісної освіти, медицини тощо, і таким чином сприяють створенню нормальних умов формування людського капіталу.

Об’єктом цих економічних відносин є саме людський капітал, сутність та структура якого достатньою мірою досліджена. Під людським капіталом більшість дослідників розуміють якісні риси людини, нагромаджені в результаті інвестицій – продуктивні здібності, знання, володіння інформацією, здоров’я, мотивацію і мобільність, які вона використовує в економічній діяльності для виробництва товарів, послуг і які забезпечують їй отримання прибутку.