Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Октября 2011 в 17:13, курсовая работа
Актуальність теми дослідження. На ринку товарів існує безліч цін. Ще не так давно ціну визначали як грошове вираження вартості товару. А вартість, як відомо, – це втілена і уречевлена в товарі абстрактна праця, яка визначається кількістю суспільно необхідного робочого часу, потрібного для виготовлення будь-якої споживної-вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці.
Розділ I . Моделі рівноваги олігополії та її практичне використання.
Модель Курно та її впровадження
Аналіз моделі Бертрана
Особливості моделі Штакельберга
Розділ I I. Моделі олігополістичного ціноутворення
Модель ламаної кривої попиту
Дилема олігополістів
Моделі змов
Модель домінуючої фірми
Розділ III. Теоретичні засади ціноутворення в різних системах ринку
3.1. Особливості ціноутворення на монопольному ринку. Чиста (природна) монополія
3.1.1. Неповна конкуренція і монополія
3.1.2. Монополія і конкуренція
3.1.3. Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага
Розділ IV. Політика цінноутворення в національній економіці
4.1. Аналіз ціноутворення на конкурентному ринку в Україні (на прикладі ринку цукру)
4.2. Аналіз ціноутворення на ринку природних монополій в Україні
4.3. Аналіз ціноутворення на монопольному ринку в Україні
Висновки
Використана література
Отже,
в Україні існують різні
Дослідивши ціноутворення в різних системах ринку, можна зробити наступні висновки:
Олігополістичні галузі характеризуються нечисленністю фірм, кожна з яких має значну частку ринку. Основна причина поширення олігополій – ефект масштабу, що створює високі бар’єри для вступу в галузь.
Нечисленність
конкурентів породжує елемент загальної
взаємозалежності фірм. Рішення одного
впливає на поведінку всіх інших,
кожному треба передбачити
Поведінка олігополіста дуже ускладнена олігополістичним взаємозв’язком, тому єдиної моделі олігополії не існує. Розроблені часткові моделі рівноваги Курно, Штакельберга, Бертрана і ряд їх модифікацій для аналізу окремих ситуацій, а також узагальнена модель рівноваги Неша.
Олігополістичне ціноутворення характеризується негнучкістю цін. Для пояснення цього феномену розроблені моделі «ламаної кривої попиту», матриці виграшів, явної та таємної змови, лідерства в цінах, ціноутворення за принципом «витрати плюс». Для олігополістів, які не приймають участі в змовах, підходить модель ламаної кривої попиту. Вона пояснює негнучкість цін, але не пояснює їх рівня.
Для учасників явних і таємних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків усіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку монополіста. Менш формальний засіб координації цін – це лідерство в цінах, за якого ціни змінюються однією найкрупнішою фірмою галузі, а інші слідують за нею. При ціноутворенні за методом «витрати плюс» фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді.
Ринкові частки фірм в олігополістичній галузі виборюються за допомогою нецінової конкуренції. Вигідніше положення завойовує той, хто може підвищити якість продукції, оновити асортимент або технологію, чи виділити більші кошти на широку рекламу продукції.
Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма є "ціноотримувачем" ("price taker"). Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним.
В результаті аналізу процесу максимізації прибутку окремою конкурентною фірмою ми визначили, що крива пропонування фірми співпадає з кривою її граничних витрат. Кожна точка на кривій пропонування показує мінімальну ціну, за якою фірма могла б беззбитково продати кожну одиницю продукції . У той же час рівноважна ціна на ринку даної продукції дозволяє фірмі весь обсяг продати за однаковою ціною.
Порушення хоч однієї з умов повної конкуренції веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції – це сукупність типів ринкових структур, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неконкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами.
Ринок,
де суворо виконуються всі зазначені
умови існування монополії, зветься
чистою монополією. Чиста монополія
– це теж ідеальна модель ринку,
як і повна конкуренція.
Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати або взагалі не-транспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном), монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.
Становище фірми – монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу.
Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку.
Ціноутворення
за формулами граничного випуску визначає
точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста.
На практиці монополісти користуються
принципом ціноутворення "вартість
плюс" – тобто ціна встановлюється
на рівні граничної вартості МС плюс певна
надбавка.
Список
літератури