Макроекономика

Така  цінова дискримінація у сферах природних  монополій зумовлена прагненням монополіста отримати від різних прошарків споживачів якомога більшу плату за свої послуги.

       Якщо  на конкурентному ринку з метою  приваблення покупців відбувається постійна боротьба, яка змушує виробників підвищувати якість своїх товарів  шляхом запровадження інновацій, то в сфері природних монополій  відсутні такі економічні дії й прагнення. Саме в цьому й полягає головна причина технологічної зношеності й застарілості національних природних монополій (зокрема, сфери житлово-комунального господарства), що також, в свою чергу, зумовлює високу собівартість, витратність і низьку якість їхньої продукції і послуг. Політика регулювання природних монополій відіграє провідну роль у забезпеченні добробуту населення та функціонуванні національної економіки. Проте для її реалізації, для уникнення перетворення природних монополій на суспільне зло (в яке, власне, вони й перетворилися в Україні) держава повинна суворо стежити за їхньою діяльністю, аналізувати ситуацію в цій галузі, шукати можливості розмежування тих сфер діяльності, які по суті є природними монополіями, і тих, які можуть працювати на конкурентних засадах.

       Правові, економічні й організаційні основи державного регулювання діяльності природних монополій в Україні  визначає Закон України "Про природні монополії". Метою цього закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій і споживачів їхніх товарів.

       Згідно  з вищезгаданим Законом регулюється  діяльність суб'єктів природних  монополій у таких сферах:

• транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;
• транспортування природного газу трубопроводами і його розподіл;
• транспортування інших продуктів трубопровідним транспортом;
• передача і розподіл електричної енергії;
• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами й іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
• управління повітряним сполученням;
• зв'язок загального користування;
• центральне водопостачання і водовідведення;
• централізоване постачання теплової енергії;
• спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України [3, 321].

       До  суміжних ринків, що регулюються цим  Законом, відносяться:

• постачання природного газу й інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;
• збереження природного газу в обсягах, що перевищують рівень, встановлений умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності і збереження природного газу (ліцензійними умовами);
• внутрішні і міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним, повітряним, річковим і морським транспортом;
• виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності по виробництву електроенергії (ліцензійними умовами);
• постачання електричної енергії;
• виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується винятково для внутрішніх виробничих потреб), в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності по виробництву теплової енергії (ліцензійними умовами);
• надання послуг міжміського і міжнародного телефонного зв'язку.

       Предметом регулювання діяльності суб'єктів  природних монополій згідно з Законом України "Про природні монополії" є:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством [3, 323].

       Регулювання діяльності суб'єктів природних  монополій здійснюється на основі таких  принципів:

• гласності і відкритості процедур регулювання;
• адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;
• самоокупності суб'єктів природних монополій;
• стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;
• забезпечення захисту прав споживачів.

       Суб'єкти природних монополій зобов'язані:

• дотримуватись встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки і якості товарів;
• вести окремий бухгалтерський облік з кожного виду діяльності, що підлягає ліцензуванню;
• забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію виготовлених ними товарів споживачам, а також не перешкоджати реалізації договорів між виробниками, які здійснюють діяльність на суміжних ринках, і споживачами;
• надавати органам, що регулюють їхню діяльність, документи й інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах і в терміни, установлені відповідними органами;

забезпечувати посадовим особам органів, що регулюють  їхню діяльність, доступ до документів і інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а  також до об'єктів, устаткування і земельних ділянок, які знаходяться в їхній власності або користуванні. Суб'єкти природних монополій не можуть чинити дії, що приводять або можуть привести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання згідно з названим Законом, або до заміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками.  
 

4.3. Аналіз ціноутворення  на монопольному  ринку в Україні 

       Високий рівень монополізації успадкований українською економікою від колишньої  командно-адміністративної системи. Незважаючи на всі заходи конкурентної політики, усі роки незалежності вітчизняна економіка залишається високомонополізованою. Форми прояву цієї монополізації надзвичайно різноманітні, і, на жаль, повною мірою економічною наукою вони ще не виявлені й не досліджені.

       Світовий  досвід свідчить, що найбільш небезпечним  є поєднання економічного монополізму  з політичною та адміністративною централізацією. Біля витоків монополістичних структур у колишньому СРСР стояла держава. Однак  і сьогодні монополістична поведінка багатьох вітчизняних підприємств прямо або опосередковано пов'язана із діяльністю владних структур. Монополії володіють значними матеріальними, фінансовими й організаційними ресурсами, мають гарантовані ринки збуту, а, отже, й гарантовані доходи. Така ситуація різко посилює їхню роль і значення у політичній сфері українського суспільства [23].

       Традиційно  основною формою прояву монополізму  вважається концентрація ринків із боку продавців-виробників. Однак це далеко не єдиний параметр, до того ж, багато в чому він є формальним.

 Неефективною  є надлишкова економічна концентрація, яка вже не забезпечує зменшення  витрат виробництва, але супроводжується  істотним ефектом монополізації.

       Принципово  нові риси в поведінці монополій  на ринку виникають в умовах тіньової економіки. У зв'язку із широким розвитком в Україні тіньових економічних відносин вивчення вітчизняних монополій і рівня монополізації зустрічається із значними теоретичними й практичними труднощами.

       З точки зору економічного зростання важливе значення має забезпечення добросовісної конкуренції на внутрішньому ринку України, включаючи захист від надмірного та неякісного імпорту. На вітчизняному ринку багато прикладів недобросовісної конкуренції і фальсифікації товарів. Органи сертифікації недостатньо контролюють правильність використання сертифікатів. Типовою формою антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування на внутрішньому ринку є обмеження вивезення виробленої продукції за межі "довірених" їм територій (області, району, міста).

       Надзвичайно складна ситуація склалася на ринку  аграрної продукції. Виробники товарів  для сільського господарства і оптові покупці сільськогосподарської  продукції у всіх країнах прагнуть стати монополістами стосовно до безпосередніх сільськогосподарських виробників. Ця тенденція досить гостро проявилася й в Україні. Так, типовим для України стало зловживання хлібоприймальних підприємств своїм монопольним становищем на ринку зерна. Хлібоприймальні підприємства та елеватори часто диктують сільськогосподарським виробникам ціни на приймання, первинну переробку та зберігання вирощеного врожаю.

       Узагалі на вітчизняному зерновому ринку  в останні роки відбувається дуже суперечливі процеси, аналіз яких не завжди здійснюється достатньо глибоко. Зернопродукцію часто скуповують приватні фірми за демпінговими цінами за готівку, причому вони мають пільги у сплаті ПДВ і, здійснюючи експортні операції, отримують відшкодування ПДВ від держави.

Багато питань виникає щодо критеріїв відбору  підприємств (фірм), які мали реалізовувати схему заставних закупівель зерна, тобто, ті, що брали зерно у заставу від сільськогосподарських виробників. Усі зусилля трейдерів – і зусилля небезуспішні – на вітчизняному ринку зерна спрямовані на те, щоб "збити" ціни. Ціни на зерно не є "прозорими"; велика роль в їх встановленні належить елеваторам, які при цьому використовують своє монопольне становище на ринку.

       На ринку продовольчої пшениці відзначалося збільшення пропозиції зерна. – 24-28 січня 2005 р. Відпускні ціни залишалися відносно стабільними, а закупівельні знижувалися, повідомляють експерти відділу аналізу ринків банку "Аваль".

         Рис. 2.2. Пропозиції зерна на ринку продовольчої пшениці [23] 

       Компанії-переробники  пшениці, незважаючи на нестачу пропозицій зерна за задекларованими цінами, протягом січня утримували ціни на стабільному рівні, однак наприкінці місяця знизили їх. Як правило, знижували ціни переробники, які не мали проблем зі збутом готової продукції. Ціни заявлялися, як правило, у діапазоні 750-800 грн./т (EXW). Пропозиції пшениці III класу надходили регулярно у більшості областей. Пшеницю IV класу власники пропонували більш активно, намагаючись утримувати ціни пропозицій на високому рівні.

Пропозиції пшениці V класу залишились на мінімальному рівні. Пшеницю VI класу комбінати закуповували досить активно. Більшість переробних підприємств здійснювали закупівлі продовольчої пшениці малими партіями або зовсім не закуповували сировину, працюючи на раніше сформованих запасах. Експортно-орієнтовані компанії були зацікавлені головним чином у закупках пшениці VI класу. При цьому їхні закупівельні ціни залишалися на тому ж самому рівні, що й тиждень тому.

       На ринку фуражної пшениці також відзначалося зниження торгово-закупівельної активності. Більшість підприємств закупок фуражної пшениці не здійснювали, переважно працюючи на раніше закупленому зерні. Попит був невисоким через низькі темпи реалізації готової продукції. Пропозиція ж виходила переважно від тих власників зерна, що мають потребу в коштах. Закупівельні ціни на жито продовжували знижуватися через низький попит з боку експортерів і внутрішніх споживачів. Зерно гречки продовжувало дорожчати у зв'язку зі скороченням загальної кількості пропозицій. Фуражний ячмінь протягом тижня користувався, як і раніше, підвищеним попитом. При цьому, підвищену зацікавленість виявляли, як і раніше, виявляли експортноорієнтовані компанії.

       На ринку кукурудзи відзначалося зниження цін у зв'язку з невисокими якісними показними значних обсягів пропозиції. При цьому власники такої кукурудзи зазнавали труднощів з реалізацією зерна. На ринку фуражного гороху якихось суттєвих змін минулого тижня не відбулося. 

       Таблиця 2.1Ціни на продовольчу пшеницю [23]