Макроекономика

       Вступ

       Розділ I . Моделі рівноваги олігополії та її практичне використання.

1. Модель Курно та її впровадження
2. Аналіз  моделі Бертрана
3. Особливості моделі Штакельберга

       Розділ I I. Моделі олігополістичного ціноутворення

4. Модель ламаної кривої попиту
5. Дилема олігополістів
6. Моделі змов
7. Модель домінуючої фірми

       Розділ III. Теоретичні засади ціноутворення в різних системах ринку

       3.1. Особливості ціноутворення на монопольному ринку. Чиста (природна) монополія

       3.1.1. Неповна конкуренція і монополія

       3.1.2. Монополія і конкуренція

       3.1.3. Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага

       Розділ IV. Політика цінноутворення в національній економіці

       4.1. Аналіз ціноутворення на конкурентному ринку в Україні (на прикладі ринку цукру)

       4.2. Аналіз ціноутворення на ринку природних монополій в Україні

       4.3. Аналіз ціноутворення на монопольному ринку в Україні

       Висновки

       Використана література 
 
 
 
 
 
 

       Вступ 

       Актуальність  теми дослідження. На ринку товарів  існує безліч цін. Ще не так давно  ціну визначали як грошове вираження  вартості товару. А вартість, як відомо, – це втілена і уречевлена в товарі абстрактна праця, яка визначається кількістю суспільно необхідного робочого часу, потрібного для виготовлення будь-якої споживної-вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці.

       Однак в практиці трапляються такі випадки, коли вартість одного товару (тобто  затрати суспільно необхідного  робочого часу) перевищує вартість іншого, але ринкова ціна його менша. Це пояснюється співвідношенням попиту і пропозиції на товари.

          Ціна є грошовим вираженням вартості товару лише в тому випадку, коли існує рівновага між попитом і пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами. Тому потрібне більш універсальне визначення ціни: ціна – це грошова сума, яку одержують за конкретний товар.

       Цінова  політика продавця залежить від типу ринку, його особливостей.В умовах ринку  чистої конкуренції, коли реалізується однорідний за якістю товар, припустимо, цемент певної марки, пшениця певного сорту, ціна повністю залежить від співвідношення попиту і пропозиції. Діапазону цін майже немає. Продавець не може маневрувати цінами (ні підвищувати, ні знижувати). Цільова стратегія маркетингу в такій ситуації не потрібна.

       В умовах ринку монополістичної конкуренції  існує багато варіантів цін на товари однієї споживної вартості. Наприклад, покупцю пропонується 400 видів зубної пасти. Тут продавець  може впливати на ціни, а покупець мати широкий вибір товарів, готовий платити за товари за різними цінами. Однак виникає питання, чому існує назва "монополістична конкуренція"?

Де тут  монополія? Повернемось до нашого прикладу. З запропонованих багатьох видів  зубної пасти, припустимо, одна користується особливим успіхом. Вона має марочну назву, яку ніяке інше підприємство не має права використовувати.

Отже, марка  товару набуває певної монополії  на ринку, що дає можливість підприємцю підвищувати ціну на свій товар. Причому  мова йде про товар високої  якості, який користується серед покупців особливим попитом.

       В умовах олігополістичного ринку, коли існує невелика кількість продавців, ціна товару в основному залежить від дій конкурентів. Продавець  має чітко реагувати на них. Можливість збільшення або зменшення цін  обмежена.

       Метою курсової роботи є дослідження ціноутворення  в різних системах ринку.

       Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• дослідити теоретичні засади ціноутворення в різних системах ринку;
• здійснити аналіз практики ціноутворення у різних системах ринку.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Розділ I. Моделі рівноваги  олігополії 

       1.1 Модель Курно та  її впровадження 

       Модель  Курно – це перша модель олігополії, розроблена французьким економістом  – математиком А. Курно у 1838 році. Це модель простої дуополії, – олігополії з двома фірмами. Кожна фірма виробляє обсяг випуску, котрий максимізує її прибуток, згідно з її уявленнями щодо можливих рішень конкурентів. Основним припущення моделі курно є те, що кожен дуополіст розглядає обсяг виробництва іншого як фіксований,величина якого не залежить від його власних виробничих рішень. Обидві фірма приймають рішення одночасно. Ціна, яку фірми приймають, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм. Припускається також, що дві фірми мають рівну економічну силу і випускають однорідну продукцію за відомої їм лінійної функції ринкового попиту: 

       P = a - b(Q₁ + Q₂), (3.1) 

       де a, b – позитивні числа, а Q₁ і Q₂ – обсяг випуску фірми 1 і фірми 2. Граничні витрати приймаються нульовими або постійними, що є спрощенням і не впливає на висновки аналізу. Якби фірма 2 зовсім не випускала продукцію, тобто Q₂ = 0, крива попиту на продукцію фірми 1 співпадала б з кривою ринкового попиту. Якщо фірма 2 забезпечуватиме перші Q₂ одиниць ринкового попиту, тоді крива попиту на продукцію фірми 1 визначатиметься рівнянням: 

       P₁ = a - b(Q₁ + Q₂) або P₁ = (a - bQ₂) - bQ₁. (3.2) 

       Графічно  крива попиту для фірми 1 одержується  шляхом зміщення вертикальної осі праворуч на величину обсягу виробництва (Q₂) другої фірми (рис 3.1). Частина початкової кривої ринкового попиту D, що знаходиться праворуч від нової вертикальної осі (пунктирна вісь Р'), є кривою попиту фірми 1. Її називають кривою залишкового попиту. Їй відповідає крива граничного виторгу MR₁. 

       

       Рис. 3.1. Максимізація прибутку дуополістом  в моделі Курно 

       Функцію MR знаходимо як похідну від TR:

       TR₁ = P Q = (a - bQ) Q₁ = [a - b(Q₁ + Q₂)] Q₁ = aQ - bQ₁ Q₁ - bQ₁ Q₂;

       TR₁ = aQ₁ - bQ₁² - bQ₁ Q₂.

       Звідси MR₁ = a - 2bQ₁ - bQ₂ = (a - bQ₂) - 2bQ₁.

       Фірма 1 максимізує прибуток за правилом MR = MC на обсязі Q^*, який відповідає точці перетину MR₁ і горизонтальної осі, оскільки MC = 0. Аналітично MR₁ = (a - bQ₂) - 2bQ₁ = 0, звідки максимізуючий прибуток обсяг випуску фірми 1: 

       Q₁^* = (a - bQ₂) / 2b. (3.3) 

       Рівняння (3.3) називають функцією реакції для  фірми 1 і позначають її Q₁^*= R₁(Q₂).

Функція реакції – це крива, що показує, який обсяг продукції буде виробляти  один олігополіст за кожного заданого обсягу виробництва іншого.

       Подібні розрахунки можна виконати і для другої фірми, тобто одержати функцію реакції фірми 2 і визначити обсяг випуску, що максимізує її прибуток: 

       Q₂^* = R₂(Q₁) = (a - bQ₁) / 2b. 

       Функції реакції двох олігополістів представлені на рис. 3.2. Якщо припустити, що фірма 1 спочатку виробляє обсяг Q₁⁰, то фірма 2 буде виробляти обсяг, який відповідає Q₁⁰ (точка А) на її кривій реакції R₂(Q₁). Фірма 1 відреагує на цей рівень виробом відповідного обсягу (точка В) на своїй кривій реакції R₁(Q₂). Це рішення фірми 1 змусить фірму 2 переглянути власне рішення і вона обере відповідний обсяг випуску (точка С) на своїй кривій реакції R₂(Q₁). Кінцевим результатом процесу пристосування є встановлення стабільної рівноваги в точці Е на перетині двох кривих реакції.

       Набір рівнів виробництва обох фірм, що відповідають точці рівноваги Е, називають рівновагою Курно, яка є різновидом рівноваги Неша. Курно відзначав, що цей стан рівноваги є стійким при заданих умовах, тобто будь-яке відхилення від нього викликає реакцію, що повертає обсяг до рівноважного, який дозволяє максимізувати прибутки обом фірмам. 

       

       Рис. 3.2. Криві реакції фірм і рівновага  Курно

       Модель  Курно має певні недоліки. Вона не дає відповіді на певні питання, чи будуть фірми вирівнювати обсяг  свого виробництва, щоб досягти  рівноваги, якщо початкові ціни були далекі від рівноважної. Не відповідає дійсності і припущення, що обсяги виробництва конкурента фіксовані. Це припущення було б раціональним тільки за умови, що обидві фірми встановлювали б свої обсяги одноразово, перебуваючи в стані рівноваги Курно. 

       1.2 Аналіз моделі  Бертрана 

       Французький математик Дж. Бертран піддав критиці  вихідні положення моделі Курно  і припустив, що ціни встановлюються не покупцями, а продавцями. Кожен  продавець визначає свою ціну, виходячи з того, що ціна конкурента, а не обсяг випуску, залишається постійною.

       Модель  Бертрана, розроблена у 1883 році, досліджує  ситуацію цінової конкуренції, коли дві фірми виробляють однорідну  продукцію. Але тепер фірми змінюють стратегічний показник – вони вибирають  ціни, а не обсяги випуску. Вони конкурують, знижуючи ціну товару та збільшуючи обсяг випуску. Якщо одна з фірм знизить ціну, вона забезпечить товаром весь ринок, а фірма з вищою ціною не продасть нічого. Тоді інша фірма також знизить ціну. Цінова конкуренція призведе до того, що обидві фірми знизять ціну до рівня граничних витрат (Р = МС) і будуть отримувати тільки нульовий економічний прибуток. Вони досягають рівноваги Неша, яка в даному випадку є нічим іншим, як конкурентною рівновагою. Обидві знають, що робить конкурент, і в них немає жодної причини відхилятися від рівноваги. Фірми повністю реалізують свої можливості. Вони не можуть призначити ціну, вищу за граничні витрати, тому що в такому випадку завжди існує небезпека зниження ціни одною фірмою і наступного захоплення нею всього ринку з подвоєнням прибутку.

       Цінова  конкуренція в моделі Бертрана може бути проілюстрована за допомогою кривих реакції фірм, що і криві реакції  для моделі Курно, тільки відносно цін (рис 3.3). 

       

       Рис. 3.3. Криві реакції фірм і рівновага  моделі Бертрана 

       Крива реакції першої фірми (R₁) утворюється точками, які для кожної фіксованої ціни Р₂ другої фірми визначають ціну Р₁ першої фірми, що дозволяє їй максимізувати прибуток. Аналогічно будується крива реакції другої фірми (R₂), яка дозволяє визначити оптимальну ціну другої фірми Р₂ як похідну до кожної фіксованої ціни Р₁ першої фірми. Точка перетину двох кривих реакції (Е) є точкою стійкої рівноваги, де обидві фірма встановлюють однакову ціну: Р₁^* = Р₂^*. З врахуванням витрат виробництва ця точка відповідатиме стану конкурентної рівноваги, тобто Р = МС.

       Якщо  взяти одну й ту ж криву попиту і обчислити рівновагу двох фірм за моделлю Курно (коли вибирають  обсяг) і за моделлю Бертрана (коли фірми вибирають ціну), то одержимо різний результат. У моделі Курно  кожна фірма в стані рівноваги виробляє значно менше продукції і за значно вищою ціною, ніж у моделі Бертрана. У моделі Курно обидві фірми одержують економічний прибуток, у моделі Бертрана – лише нормальний прибуток, оскільки Р₁ = Р₂ = МС.

       Цінність  моделі Бертрана в тому, що вона показує, наскільки суттєво відрізняється рівноважний результат (Q, P, EP) для олігополії в залежності від вибору фірми стратегічного показника.

       Модель  Бертрана також має недоліки. Якщо фірми призначають однакову ціну, то невідомо, яка частка сукупного обсягу продажу припадає на кожну з них. У моделі припускається, що кількість продукції розподіляється порівну, але не доведено, чому має бути саме так. Моделі Курно і Бертрана вважаються класичними. 

       1.3 Особливості моделі  Штакельберга 

       Модель Штакельберга, розроблена у 1934 році, є модифікацією моделі Курно для випадку, коли в умовах дуополії одна з фірм виступає ініціатором, тобто першою визначає свій обсяг виробництва, на відміну від одночасного визначення рівня випуску в моделі Курно. Це – модель лідерства за обсягом. Дуополісти Штакельберга мають неоднакову економічну силу. Нехай фірма 1 є лідером і має незалежну позицію, а фірма 2 – аутсайдером, стан якого залежить від рішення лідера.