Лізинг як фінансова форма підтримки підприємств

     По  періодичності виплат виділяють:

• Періодичні платежі (щорічні, щоквартальні, щомісячні), які сплачуються за згодою сторін по договору графіку, який додається до лізингової угоди;
• Одночасні платежі, які застосовуються разом з періодичними взносами в разі, якщо в угоді передбачена виплата лізингодателю авансу.

     По  способу виплати:

• “З розрахунком фінансового стану і платіжних можливостей лізингоодержувача в угоді можуть встановлюватися різні способи виплати лізингових платежів, які розрізняють:
• Зі збільшуючим розміром, які застосовуються в основному лізингоодержувачами з нестійким фінансовим станом, коли на початковому етапі лізингу користувачу зручніше вносити лізингову плату не великими виплатами, а потім збільшувати їх.
• Зі зменшуючим розміром (прискорені платежі), які застосовуються лізингоодержувачами зі стійким фінансовим становищем, коли в початковий період лізингу користувач може погасити більшу частину своєї заборгованості лізингодателю”[16, 49].

2.3 Організаційно-правове  забезпечення лізингової  угоди

     Активне впровадження лізингових операцій може дати відчутний поштовх структурній перебудові реального сектору економіки, оновленню основних фондів, розвитку малого та середнього бізнесу, індустріалізації виробництва. Не випадково лізинг як вид інвестування та реалізації продукції набув значного поширення у світі[4, 46].

     За  даними Міжнародної фінансової корпорації в 1998 році частка придбаних шляхом застосування лізингу основних засобів у Чехії становила 28%, Естонії — 25, Німеччині — 19.7, Франції —- 17, Австрії — 16.1, Угорщині - 12.6, Словаччині — 12.6, Італії — 12.3, Польщі — 8.8 % від усіх придбаних основних засобів .

     Навести аналогічний показник шодо українських підприємців неможливо, оскільки в Україні офіційна статистика не веде окремого обліку таких операцій. Саме цим, на нашу думку, пояснюється незначна кількість публікацій в економічній літературі з проблематики розвитку лізингу в Україні.

       Ведення обліку лізингових операцій  ускладнюється також суперечливістю  визначень цього поняття у вітчизняному законодавстві. Так, Закон України "Про лізинг" трактує фінансовий лізинг як “..договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, не менший від строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Оперативний лізинг, згідно із цим же законом, — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, не менший від строку, протягом якого амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору...” .

     Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв до І січня 2003 року, фінансовий лізинг (оренда) трактувався як господарська операція фізичної чи юридичної особи, якою передбачалося придбання за замовленням орендаря основних фондів із подальшою їх передачею у користування орендарю на термін, що не перевищував строку повної амортизації цих основних фондів із обов'язковою подальшою передачею права власності на зазначені основні фонди орендарю. Оперативним лізингом, згідно із цим же законом, вважалася господарська операція фізичної чи юридичної особи, якою передбачалася передача орендарю права користування основними фондами на термін, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням цих фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди[35, 216].

     Законом "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24 грудня 2002 року затверджено нову редакцію поданих вище визначень. Згідно з нею фінансовий лізинг (оренда) — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає відповідно до договору фінансового лізингу передачу орендарю майна, яке підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків і винагород, пов'язаних із правом користування та володіння об'єктом лізингу[21, 254] .

         У цьому законі зазначено, що  лізинг вважається фінансовим, коли  лізинговий договір містить одну з таких умов:

     · об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75% його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною в лізинговій угоді;                   

     · сума лізингових (орендних) платежів із початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;                 

     · якщо в лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом першої половини амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або перевищувати 90% від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, яка існувала на початок терміну дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих на базі облікової ставки НБУ, встановленої на дату початку дії лізингового договору, на весь його термін;

     · майно, яке передається у фінансовий лізинг, виготовлене на замовлення лізингоотримувача і після закінчення дії лізингового договору не може бути використане (зокрема з огляду на технологічні та якісні характеристики) ніким іншим, окрім лізингоотримувача[35, 224].     

     Законом, про який ідеться, змінено й визначення оперативного лізингу — це господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідне до договору оперативного лізингу передачу орендарю майна, яке належить до категорії основних фондів, придбаного або виготовленого орендодавцем на інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом, умовах.    

       Після внесення зазначених вище  змін виникла правова колізія.  Згідно із Законом "Про лізинг" фінансовим вважається договір  лізингу, що передбачає передання  у платне користування об'єкта лізингу на термін, не менший від строку, протягом якого амортизується 60% його вартості. А згідно із Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" протягом дії договору фінансового лізингу амортизуватися має не менше 75% вартості об'єкта лізингу.

     Тобто Закон України "Про оподаткування  прибутку підприємств" вимагає укладати договори фінансового лізингу на довший строк, ніж Закон України "Про лізинг". Так, відповідно до Закону "Про лізинг" мінімальний термін укладення договору фінансового лізингу об'єкта лізингу, який належить до другої групи основних фондів (автомобільний транспорт, електронно-обчислювальні машини, офісне обладнання тощо), має становити близько 4 років, оскільки за цей час буде амортизовано понад 60% вартості майна (протягом першого року — 25, другого — 18.75, третього — 14.06, четвертого — 10.54%), а відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" цей же термін має становити близько 5 років.

     Суттєвими є відмінності у визначенні оперативного лізингу. Так, Закон "Про оподаткування прибутку підприємств" дає підстави відносити до нього деякі операції з ознаками фінансового лізингу. У законі зазначено: незалежно від того, належить лізингова операція до фінансового лізингу чи ні, платник податку має право при укладенні договору визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни її статусу до закінчення дії відповідного договору[15, 451] .

     Така правова колізія може спричинити негативні наслідки: якщо учасники лізингових операцій застосовуватимуть норми Закону "Про лізинг", а податкові органи — Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", судам доведеться розглядати численні конфліктні ситуації.

       Одна з актуальних методологічних  проблем пов'язана із застосуванням  кількісного критерію амортизації, який, на наш погляд, недостатньо обгрунтований з економічної точки зору. Закон України "Про лізинг" не дає чіткої відповіді й на питання, про рівень якої амортизації йдеться: тієї, що нараховується для цілей бухгалтерського обліку, чи тієї, що застосовується з метою визначення податку із прибутку. Є в законі й суперечності. Так, якщо залишкова вартість об'єкта лізингу на момент закінчення договору перевищує 40% від його первісної вартості, то така операція не вважається операцією фінансового лізингу, а об'єкти із залишковою вартістю меншою, ніж 60% від первісної вартості, не можна передавати у фінансовий лізинг. Якщо протягом дії договору лізингу амортизується понад 90% від його первісної вартості, то така операція не може вважатися операцією оперативного лізингу. Тобто згідно із Законом України "Про лізинг" передавати нові об'єкти на весь амортизаційний період у оперативний лізинг не можна.

     На  практиці це призводить до того, що об'єкти фінансового лізингу, вилучені лізингодавцями у неплатоспроможних лізингоодержувачів, із залишковою вартістю меншою, ніж 60 відсотків від первісної, не можуть бути повторно передані у фінансовий лізинг. Для лізингових компаній стає невигідним і придбання та передавання в оперативний лізинг нових основних фондів. Упровадження цієї норми по суті виводить лізингові компанії за межі переліку можливих покупців майна, що продається як податкова застава, та майна збанкрутілих підприємств, оскільки більшість зазначеного майна на сьогодні має залишкову вартість меншу, ніж 60 відсотків від його первісної вартості[45,15].

     На  нашу думку, законодавство має давати єдине визначення лізингу. Головною рисою того чи іншого його виду повинна бути не амортизація, а повернення чи неповернення об'єкта лізингу лізингодавцеві. З огляду на це пропонуємо власні визначення фінансового та оперативного лізингу:

     Фінансовий  лізинг — вид лізингу, відповідно до якого лізингоодержувачу передається  у користування на визначений договорам строк об'єкт лізингу, який насувається лізингоодержувачем у власність після закінчення строку користування на умовах, визначених договором.

     Оперативний лізинг — вид лізингу, відповідно до якого лізингоодержувачу передається у користування на визначений договором строк об'єкт лізингу, який підлягає обов'язковому поверненню лізингодавцю після закінчення визначеного договором строку користування. 

     Розбіжності у визначенні видів лізингу та відсутність відповідної офіційної статистики суттєво ускладнюють аналіз тенденцій у розвитку оперативного та фінансового лізингу в Україні, а також розробку адекватної політики щодо його активізації[36, 128].

       Якщо під оперативним лізингом розуміти операції оренди, то вони нині в нашій країні є доволі поширеними й прибутковими, причому як для орендодавців, так і для орендарів.

     Завдяки здачі в оренду частини виробничих площ сьогодні "на плаву" тримається  більшість науково-дослідних інститутів та бюджетних установ. Значні доходи отримують і підприємства, які  здають в оренду не лише площу, а й виробниче устаткування.

     Непрозорість операцій оренди створює умови для зловживань, що проявляються, зокрема, в заниженні зазначеного в договорі розміру орендної плати та в "тіньовій" доплаті за оренду готівкою. Сприяє цьому і діючий порядок оподаткування доходів із операцій оренди, які включаються до складу валових.

     "Тінізація"  розрахунків за оренду майна  вигідна також орендарям, оскільки дає їм змогу занижувати собівартість і встановлювати меншу відпускну ціну на продукцію, що ними виробляється та реалізується, а отже, — нараховувати і сплачувати менший податок на додану вартість (ПДВ).

     Операції  фінансового лізингу, на відміну  від оперативного, характеризуються низькою прибутковістю та вищим рівнем ризику, тому менш привабливі для лізингодавців. Головна перешкода на шляху розвитку фінансового лізингу —- відсутність платоспроможних лізингоодержувачів. Нині до лізингового платежу, крім відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, що нараховується залежно від строку амортизації, входять і проценти за залученим кредитом для придбання майна за договором лізингу, середній рівень яких майже втричі перевищує облікову ставку НБУ, а також — винагорода лізингодавцю, відшкодування страхових платежів за страхування об'єкта лізингу та інші платежі, передбачені договором.

     У фінансовий лізинг передається здебільшого нова техніка. Тож згідно із чинним порядком нарахування амортизації для цілей оподаткування протягом перших двох років первісна вартість зменшується на 27.75—43.75% (залежно від того, до якої з груп основних фондів — другої чи третьої — належить об'єкт лізингу). Сума амортизації включається до лізингового платежу і має бути своєчасно сплачена лізингодавцю.